Навчальний модуль «Законодавство з питань регулювання земельних відносин» (стр. 15 )

М. Сорока, колективно-фермерське господарство “Покровське”, Кіровоградська обл.

Відповідає Державний комітет України по земельних ресурсах.

Статтями 524, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Дії, що свідчать про прийняття спадщини: якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно із статтею 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. У випадку смерті орендодавця орендна плата виплачується його спадкоємцю чи спадкоємцям, пропорційно їх часткам у власності.

Отже, оскільки, як правило, орендна плата за земельну частку (пай) виплачується один раз на рік, а також, враховуючи те, що орендар фактично користується земельною часткою (паєм) протягом зазначених шести місяців, він повинен виплатити спадкоємцю померлої особи – власника земельної частки (паю) орендну плату у розмірі, передбаченому у договорі оренди після отримання ним свідоцтва про право на спадщину.

При виникненні спору щодо особи (осіб), яка (які) успадковує земельну частку (пай), надану в оренду, спір вирішується в судовому порядку. Орендна плата в цьому випадку виплачується особі (особам), яку (яких) визнано спадкоємцем (спадкоємцями) після відповідного рішення суду.

Незатребуваною є та земельна частка (пай), власник якої за тих чи інших обставин не отримав у встановленому порядку сертифікат на земельну частку (пай). Тобто, власник такого паю відомий, на його ім’я виписаний сертифікат на земельну частку (пай), але він не з’явився у відповідний державний орган для того, щоб цей сертифікат отримати. Такий сертифікат зберігається у районній державній адміністрації (органі, який видає сертифікати на земельну частку (пай), поки громадянин, прізвище якого зазначено в сертифікаті або його спадкоємці, не з’являться, щоб його отримати.

Отже, земельна частка (пай) після смерті власника і до оформлення спадщини спадкоємцем (спадкоємцями) не вважається незатребуваною.

Приклад 16.

Урядовий кур’єр, від 3 вересня 2002 р., № 000.

Лист І. Остапенка з с. Атманай Якимівського району Запорізької обл.. про можливість здійснення розробки проекту відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення селянського фермерського господарства розглянуло Запорізьке обласне управління земельних ресурсів.

Якимівська районна державна адміністрація надає дозвіл на розробку проекту. Для оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку І. Остапенку з копією дозволу на розробку проекту відведення необхідно звернутися до землевпорядної організації, яка має ліцензію на проведення землевпорядних робіт.

Умови і строки розроблення проектів визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг з виготовлення проектної і дослідної продукції затверджені наказом Держкомзему України, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України № 97/298/124 від 15.06.2001 р.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об’єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації, яка розглядає її у місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених земельним кодексом України, приймає рішення про надання земельної ділянки.

Перелік землевпорядних організацій, що мають ліцензію на проведення землевпорядних робіт, є у районному відділі земельних ресурсів. Пільги щодо сплати за землю, яка буде надана після затвердження проекту відведення, передбачені у законах України “Про плату за землю” ІІ від 3 липня 1992 р. та “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” ІІ від 16 грудня 1993 р.

Приклад 17.

Урядовий кур’єр, від 18 вересня 2001 р., № 000.

Державний комітет України по земельних ресурсах розглянув звернення директора сільгоспкооперативу “Хмельницький” А. Піддубної з Херсонської обл. щодо паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств та порядку створення і використання земель резервного фонду.

Право на земельну частку (пай) мають тільки члени недержавного сільськогосподарського підприємства, а надання права на земельну частку (пай) здійснюється відповідно до встановленого членства в підприємстві.

Відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України та згідно з пунктом 3-5 Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій при передачі земель у колективну власність сільськогосподарським підприємствам місцевими радами на своїй території створюється резервний фонд земель за погодженням місця розташування з землекористувачем у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів.

Землі резервного фонду перебувають у постійному користуванні колишніх землекористувачів (сільськогосподарських підприємств) і призначаються для подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням, для індивідуального житлового будівництва, ведення особистого підсобного господарства, городництва в межах граничних розмірів, визначених статтями 56, 59 та 67 Земельного кодексу України.

Слід зазначити, що статтею 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” встановлено, що створений під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи положення частини другої статті 3, частини четвертої і чотирнадцятої статті 5 Земельного кодексу України для забезпечення прав працюючих, як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян – членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

При позитивному вирішенні питання місцевою радою щодо додаткової передачі земель у колективну власність недержавному сільськогосподарському підприємству, згідно з прийнятими рішеннями, вносяться відповідні зміни до державного акта на право колективної власності на землю, а громадянам – членам цього підприємства за рішенням райдержадміністрації виписуються і видаються сертифікати на право на земельну частку (пай).

У разі відмови місцевої ради передати у колективну власність вказану земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) (сумарної кількості земельних часток (паїв) та визначити їх розмір в умовних кадастрових гектарах, після чого витребувати у громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства видані сертифікати на право на земельну частку (пай) та внести в них відповідні зміни.

Приклад 18.

Урядовий кур’єр, від 18 вересня 2001 р., № 000.

Договір оренди обов’язковий.

Лист жительки с. Рубанівка Херсонської обл.. Світлани Байди розглянув Держкомзем України і повідомляє.

Указом Президента України від 03.12.99 р. № 000 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” встановлено, що недержавні сільськогосподарські підприємства зобов’язані укладати договір оренди земельної частки (паю) з власниками цих паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формі, яка встановлюється на рівні не менше одного відсотка, визначеної відповідно до законодавства вартості орендної земельної частки (паю).

На виконання згаданого Указу та згідно з дорученням Кабінету Міністрів України наказом Держкомзему України від 17.01.2000 р. № 5 затверджено форму типового договору оренди земельної частки (паю), який зареєстрований у Мінюсті України 23.02.2000 р. за № 000/4322.

За угодою сторін обумовлюються істотні умови договору, а саме: розмір орендної плати, форма, термін її виплати та термін дії договору.

Прикінцевим положенням типового договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його реєстрації у місцевій раді.

Крім того інформуємо, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України “Про плату за землю” власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок.

У випадку, коли орендарем є платник фіксованого сільськогосподарського податку, земельний податок орендодавцем не сплачується.

Приклад 19.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся за роз’ясненням житель Полтавської обл. Л. з такого приводу: Я прийняв у дар від матері сертифікат на право земельної частки (паю) і майновий, що затверджено нотаріально. Моя мати уклала договір оренди землі рік тому з ПАПФ ім.. Т. Шевченка (термін оренди ще не закінчився). У зв’язку з тим, що мене не влаштовують умови орендної плати, я хотів би працювати на землі сам. Але добитися повернення паїв я не можу.

Формою Типового договору оренди земельної частки (паю), яка затверджена наказом Держкомзему України від 17.01.2000 р. № 5 та зареєстрована Мін’юстом України 23.02.2000 р. за № 000/4322 встановлено, що в разі переходу права власності до інших осіб Договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Пунктом четвертим зазначеного Договору передбачено, що спори, в разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов договору, його дострокове розірвання на вимогу однієї із сторін розглядаються судом у встановленому законодавством порядку.

Тобто договір може бути припинений у будь-який час за взаємної згоди сторін або з інших підстав, встановлених законодавством.

Указом Президента України від 3 грудня 1999 р. № 000 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” встановлено: забезпечити всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших об’єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі – приватні формування). Це право, гарантоване частиною Другою статті 14 Конституції України, не може бути обмежене рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь якими іншими рішеннями.

Приклад 20.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся за роз’ясненням з питань оренди землі житель Херсонської області С.: згідно із Законом України “Про оренду землі” розмір, форма та терміни внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін – орендаря й орендодавця. А в Указі Президента № р.) йдеться про те, що запроваджується плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка від визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, частки (паю).

Чи може сільська рада відмовити орендарю й орендодавцю у державній реєстрації договору оренди землі, оскільки орендну плату визначено в натуральній, а не грошовій формі, і її розмір становить не 1,5, а 1 відсоток від вартості земельної ділянки?

Якщо земельна ділянка у розмірі земельної частки (паю) виділена в натурі (на місцевості) і видано державний акт на право власності на землю, то орендні відносини регулюються Законом України “Про оренду землі”. Відповідно до статті 6 цього Закону, орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння й користування земельною ділянкою. Форми, умови та порядок укладання договору оренди землі визначаються відповідно до цього Закону, згідно зі статтею 21 якого умови договору оренди щодо розміру плати можуть бути можуть змінюватися. Плата може збільшуватись або зменшуватись.

Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після підписання його сторонами і державної реєстрації (стаття 16 Закону). Відповідно статті 18 Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.1998 р. № 000 затвердив Порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Відсутність у договорі оренди однієї із умов, передбачених пунктом 8, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 Закону України “Про оренду землі” є підставою для відмови у державній реєстрації, а також для визнання договору недійсним. Пунктом 15 постанови встановлено, що рішення про відмову в державній реєстрації може бути оскаржене в судовому порядку.

Орендні відносини щодо земельної частки (паю) регулюються Типовим договором оренди земельної частки (паю) (зі змінами, внесеними наказом Держкомзему України № 166 від 24.09.2001 р.). Орендна плата може бути грошовою, натуральною й відробітковою. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством. Договір набуває чинності з моменту його реєстрації в місцевій раді.

Водночас, відповідно до Указу Президента України від 13.09.2002 р. № 000 “Про внесення змін до статті 1 Указу Президента України від 02.02.2002 р. № 92”, рекомендовано запровадити плату за оренду земельної ділянки сільського господарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка від визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю). Зазначена норма носить рекомендаційний характер.

Отже, вважають в Держкомземі України, враховуючи норми чинного законодавства, фінансово-економічну спроможність орендаря та досягнення взаємної згоди сторін, у даному випадку сільська рада не має підстав для відмови у реєстрації договору оренди земельної частки (паю), а тому не може відмовити у такій реєстрації.

Приклад 21.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся мешканець Донецької області З. за роз’ясненням з питань надання земельних ділянок для городництва, можливості продажу головою об’єднання городників земельних ділянок, які виділені в оренду зазначеному об’єднанню за межами населеного пункту.

Порядок надання громадянам земельних ділянок для городництва встановлений статтею 36 Земельного кодексу України. Зокрема, частинами 1, 2, 3 зазначеної статті встановлено, що громадянам або їх об’єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також капітальних споруд не допускається. На цих ділянках можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди земельної ділянки побудовані тимчасові споруди зносяться власниками споруд за їхній рахунок.

Частиною 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Колективні об’єднання городників діють на основі статуту, яким визначаються права, обов’язки їхніх членів, а також компетенція органів його самоврядування.

Отже, згідно з чинним законодавством, земельні ділянки для ведення городництва можуть надатися громадянам або їх об’єднанням на обумовлений термін відповідно до укладеного договору в оренду, а розпоряджаються зазначеними земельними ділянками місцеві ради або райдержадміністрації. Оскільки земельні ділянки перебувають у об’єднанні городників на правах оренди, то вони є державною власністю, а тому продати їх голова цього об’єднання не має права.

Приклад 22.

Урядовий кур’єр, від 8 лютого 2003 р., № 25.

Посвідчується державним актом.

Прошу дати відповідь на таке запитання: чи має право сільська рада укладати договори на оренду земельних часток (паїв), на які вже виготовлені державні акти, якщо у них є фактично власники-спадкоємці, які ще не змогли переоформити документи на володіння цією землею, а власник-орендар змінився?

Якими нормативними актами це питання регулюється?

Під час консультації у юристів їм відповідають, що сільська рада не має права цього робити, а відділ контрольно-ревізійного управління накладає штраф на сільського голову за не укладення угоди на оренду. Хто правий у цьому випадку?

В. Школа, сільський голова Спасівської сільської ради, Кіровоградська область.

Державний комітет України із земельних ресурсів щодо оренди земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) повідомляє.

Орендні відносини в державі регулюються Законом України “Про оренду землі”.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки (частина перша, стаття 5 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 6 Закону України “Про оренду землі” орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Частиною першою та четвертою статті 7 згаданого Закону встановлено, що орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставі і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі.

Форми, умови та порядок укладання договору оренди землі визначаються відповідно до зазначеного закону.

Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації (стаття 15 зазначеного Закону).

За інформацією, яка надана у зверненні, суб’єкт права на земельну частку (пай) реалізував своє право і одержав земельну ділянку в натурі (на місцевості) та посвідчив право власності на землю державним актом. Спадкоємець власника земельної ділянки в установленому порядку не переоформив документи на згадану земельну ділянку.

Відповідно до чинного законодавства право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (стаття 126 Земельного кодексу України).

Отже, укладання договору оренди земельної ділянки (його пролонгації) спадкоємцем може бути здійснене за умови наявності акта на право приватної власності на землю на його ім’я.

Приклад 23.

Урядовий кур’єр, від 29 жовтня 2002 р., № 000.

Правомірність вимоги.

Я придбав будівлю – колишній житловий будинок, який був виведений з житлового фонду і проданий на аукціоні фондом комунальної власності міста. При оформленні документів на укладення договору оренди земельної ділянки, де розташована будівля, фаховий проектний інститут виконав проект обґрунтування площі цієї ділянки згідно з цільовим призначенням. Але Управління земельних ресурсів міста наполягає на відводі земельної ділянки у межах площі присадибної, що значилася за житловим будинком.

Чи правомірна ця вимога при зміні цільового призначення земельної ділянки і що є підставою для визначення її розмірів?

Л. Лук’янов, приватний підприємець, м. Кривий Ріг.

Відповідає Державний комітет України із земельних ресурсів.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які встановлені статтею 19 Земельного кодексу України, Статтею 20 цього Кодексу встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За інформацією, яка надана у вашому зверненні, шляхом купівлі-продажу ви придбали житловий будинок для здійснення підприємницької діяльності. На підставі рішення місцевої ради для обслуговування зазначеної будівлі земельна ділянка надана вам у оренду. Відповідно до частини 6 статті 15 Закону України “Про оренду землі” у разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеним Земельним кодексом України. Проект відведення є невід’ємним додатком до договору оренди.

Крім того, статтею 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення у порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування (ч. 4 ст. 123 Кодексу).

Отже, відповідно до чинного законодавства надання земельної ділянки в оренду здійснюється шляхом зміни цільового призначення на підставі проекту відведення.

Приклад 24.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся житель Кіровоградської області М. за роз’ясненням порядку набуття і реалізації права власності на землю громадянами.

Відповідно до пункту 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 121 Земельного кодексу України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Частиною першою цієї статті встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;

б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара:

в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара:

для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара:

д) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара:

е) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.

Відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Особистого селянського господарства, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд і т. д.

Тобто, якщо громадянину раніше було передано земельну ділянку у власність для певних цілей у меншому розмірі, ніж це передбачено Земельним кодексом України, то передати ще частину земельної ділянки (збільшити) для таких же самих цілей чинним Земельним Кодексом не передбачено.

Отже, якщо громадянам на підставі прийнятого рішення місцевої ради щодо приватизації земельних ділянок видані державні акти на право власності на землю для ведення особистого підсобного господарства, то, дійсно, вони вже один раз скористались своїм правом для цього виду використання, але за бажанням та за наявністю вільних земель вони можуть одержати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, як для іншого використання.

Крім того, слід зазначити, що надання земельних ділянок для вказаних цілей у власність або в оренду здійснюється за наявністю вільних земель.

Приклад 25.

На доручення Секретаріату Кабінету Міністрів України Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення громадянина М. щодо визнання права на земельну частку (пай) і повідомив наступне:

Конституцією України встановлено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно до закону.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 000 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Земельним кодексом України в редакції 1992 р., у відповідності до якого здійснювалось роздержавлення земель недержавних сільськогосподарських підприємств було встановлено, що право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право (стаття 22 Земельного кодексу України). Право власності на землю посвідчувалось державними актами, які видавались і реєструвались сільськими, селищними, міськими радами.

Державний акт на право колективної власності на землю видавався сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян (стаття 23 Земельного кодексу України).

Чинним законодавством встановлено, що підприємство діє на основі статуту. Статут підприємства визначає порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї.

Список громадян, як додаток до державного акта, формується самим підприємством у відповідності зі статутом, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства та підписується головою місцевої ради і головою колективного сільськогосподарського підприємства.

Виходячи з викладеного, право на земельну частку (пай)мають тільки члени недержавного сільськогосподарського підприємства, а надання права на земельну частку (пай)здійснюється відповідно до встановленого членства в підприємстві на час виготовлення та видачі державного акта господарству.

Згідно чинного законодавства питання членства в недержавному сільськогосподарському підприємстві, а також виходячи з цього і набуття права на земельну частку (пай)вирішується в судовому порядку.

За інформацією, яка надана у зверненні зазначене питання за Вашою позовною заявою розглядалось судами різного рівня, якими прийнято рішення та ухвали, в яких у наданні права на земельну частку (пай) Вам відмовлено (заява не задоволена).

Відповідно до статті 124 Конституції України – Основного Закону України – правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Зазначена норма визначена також статтею 5 Закону України «Про судоустрій України», якою встановлено, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах норм та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Крім того, Держкомзем України як центральний орган виконавчої влади, не може надавати юридичну оцінку прийнятим рішенням суду або змінювати їх рішення, оскільки розгляд таких питань на підставі викладеного та відповідно чинного законодавства, а також згідно «Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах», який затверджений Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 000/2000, не належить до його компетенції.

Приклад 26.

На виконання доручення Адміністрації Президента України Державний комітет України по земельних ресурсах розглянув звернення жителя Миколаївської області К. щодо приватизації земельних ділянок державного племінного сільськогосподарського підприємства і повідомив наступне.

Питання приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій врегульовано статтею 25 Земельного кодексу України. Відповідно до частини четвертої цієї статті, площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).

Оскільки чинним законодавством не передбачена передача землі у колективну власність, то колектив підприємства в особі кожного працівника такого підприємства, а також пенсіонерів з їх числа мають подати до відповідної районної державної адміністрації заяви про приватизацію земельних ділянок в розмірі, який буде визначений відповідно до частин шостої та сьомої вищезазначеної статті.

Підставою про задоволення клопотання щодо передачі у власність земель працівникам господарства і пенсіонерам з їх числа є рішення районної державної адміністрації з затвердженим списком осіб.

Після цього має бути розроблений відповідний проект приватизації та визначено місце розташування конкретної земельної ділянки для кожної особи із зазначеного списку. Згідно поданих заяв від громадян по кожній заяві має бути прийнято відповідне розпорядження районною державною адміністрацією з видачею їм державних актів на право власності на землю.

Приклад 27.

До Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся житель м. зі скаргою щодо розміщення автомобільної стоянки поряд з його земельними ділянками.

Згідно статті 38 Земельного кодексу України до Земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Держкомзем України не може давати оцінку планам Ковельської міської ради. На нашу думку визначити негативний вплив на земельну ділянку (вплив викидів автомобільних газів та пилу) можуть лише санітарно-епідеміологічні органи.

Крім того, проект відведення земельної ділянки погоджується із санітарно-епідеміологічним органом.

Отже, рішення про розміщення автомобільної стоянки поряд з земельними ділянками на праві приватної власності громадян може бути прийнято при дотриманні державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови у відповідності із вимогами Земельного кодексу України, у тому числі при наявності позитивного висновку санітарно-епідеміологічного органу та ін. Рішення, які прийняті з порушенням законодавства, опротестовуються органами прокуратури або оскаржуються у судовому порядку.

Приклад 28.

Державний комітет України із земельних ресурсів розглянув звернення громадянина Я., жителя Київської області, щодо набуття права на земельну частку (пай) громадян, які внаслідок Чорнобильської катастрофи переселені із зони радіоактивного забруднення і повідомив.

Законом України від 26.04.01 «Про внесення змін до статті 35 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що громадяни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, що до набрання чинності цим Законом проживали у сільській місцевості, мають право на отримання земельної частки (паю) за новим місцем роботи (проживання) із земель запасу та резервного фонду в розмірі та в порядку, визначених законодавством.