Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 14 )

Правосуб'єктність міжнародних організацій є вторинною, похідною від правосуб'єктності держав. Міжнародні організації беруть участь в міжнародних правовідносинах в межах, встановлених установчими актами цих організацій.

Правосуб'єктність міжнародних організацій є спеціальною, такою, що визначається їх функціями. Але міжнародним організаціям також притаманні загальні права і обов'язки. До загальних прав відносяться:

1)  право укладати договори з державами і міжнародними організаціями;

2)  право визнання держав і урядів (шляхом прийому в організацію);

3)  право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.
Крім того міжнародні організації мають права і обов'язки юридичної особи:

4)  право укладати контракти, договори найму;

5)  право набувати рухоме і нерухоме майно і розпоряджатись ним;

6)  право укладати договори про аренду;

7)  право бути стороною в судовому розслідуванні та ін.

Формально маючи право укладати міжнародні договори, фактично міжнародні організації обмежені щодо сфери реалізації цього права. В основному, установчі акти міжнародних організацій передбачають їх право укладати договори:

про співробітництво з іншими міжнародними організаціями,

про штаб-квартиру організації,

з фінансових і адміністративних питань,

про надання технічної допомоги,

з питань правонаступництва та інш.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

58

7.5. Міжнародна правосуб'єктність народу, нації, які борються за створення незалежної
держави

В сучасному міжнародному праві правосуб'єктність народу, нації, які борються за створення незалежної держави, є загальновизнаною. Правовою основою міжнародної правосуб'єктності народу, нації, які борються за створення незалежної держави є, перш за все, принцип самовизначення народів і націй.

Основними рисами цього суб'єкту міжнародного права є:

1. По суті визнається міжнародна правосуб'єктність учасників національно-визвольного
руху. (Саме таке поняття вживається в рамках ООН).

2. їх правосуб'єктність до державної (кінцева мета національно-визвольного руху -
створення незалежної держави). Тому її називають правосуб'єктністю держави, яка знаходиться
в процесі становлення. Це покладає відповідальність на державу (після її формування)
дотримуватись зобов'язань, які вона обрала на себе в правових актах, прийнятих до незалежності.

3. Під час ведення боротьби на націю, народ, які її ведуть розповсюджуються всі права і
обов'язки учасника міжнародного конфлікту, тобто, принципи і норми міжнародного
гуманітарного права, права збройних конфліктів і т. п.

4. За такими суб'єктами визнається право вступати у правові відносини і, зокрема,
укладати міжнародні угоди з іншими сторонами, які воюють, які повстали. Такі угоди є дійсними
в міжнародно-правовому плані.

5. Нації, народи, які борються за створення незалежної держави можуть бути учасниками
лише тих правовідносин, які виникають на основі принципу самовизначення. Самовизначення
охоплює як політичний статус, так і економічний, соціальний і культурний розвиток.

7.6. Особливі види міжнародної правосуб'єктності (квазідержави)

До такого виду суб'єктів міжнародного права найчастіше відносять: вільні мста, Ватикан, Мальтійський лицарський орден. В свій час в науці міжнародного права до суб'єктів міжнародного права також відносили католицьку церкву, Червоний Хрест та ін.

Вільні міста. Цей термін є узагальненим поняттям, адже застосовується не тільки щодо міст, а й до певних територій (Вільна територія Трієст). Основною метою створення таких суб'єктів було вирішення територіальних зазіхань. Вільні міста найчастіше утворювались на основі міжнародного договору або рішення міжнародної організації (Новгород, Амстердам, Кенігсберг, Рига, Франкфурт на Майні, Краків та ін.), але були й такі, чий міжнародно-правовий статус визнавався як визначений історично (Бремен, Данциг, Любек).

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

59 Ватикан (Святий престол) є адміністративним центром римської католицької церкви і

резиденцією папи. Має майже всі атрибути держави - територію, органи влади та управління. Вся повнота законодавчої, виконавчої і судової влади, представництво Ватикану в зовнішніх зносинах належить папі. Зовнішньою політикою керує державний секретар.

Дипломатичні представники Ватикану поділяються на нунціїв, інтернунціїв, надзвичайних посланників і повірених у справах. Вони виконують дві функції:

дипломатичну (підтримання стосунків з урядом країни перебування), релігійну (спостереження за діяльністю католицької церкви в країні перебування).

На сьогодні Ватикан підтримує дипломатичні стосунки майже з 100 країнами світу, має своє представництво в міжнародних організаціях, що свідчить про визнання його особливої політичної ролі.

Мальтійський лицарський орден у 1889 р. був признаний суверенним утворенням. Його місцезнаходження - Рим, офіційна мета - благодійність, але ні території ні населення Мальтійський орден не має. Він не здійснює функції влади, але володіє активним і пасивним правом посольства. Посли Мальтійського ордену акредитовані в декількох країнах та належать до дипломатичного корпусу цих країн. В свою чергу посли вказаних країн були акредитовані при Мальтійському ордені. Орден має своїх представників в Червоному Хресті, Міжнародній організації в справах біженців.

7.7. Міжнародна правосуб'єктність фізичної особи

Щодо міжнародної правосуб'єктності фізичної особи досі не існує єдиної точки зору. Це питання ускладнюється й тим, що має не лише правову, а й політичну окрасу. Міжнародна правосуб'єктність фізичної особи розглядається від її повного невизнання, до появи шкіл, напрямів, які безумовно визнають таку правосуб'єктність.

На користь визнання фізичної особи суб'єктом міжнародного права свідчать такі факти:

1.  Фізичні особи можуть виступати стороною в суді проти держав. (Вищий реституційний
суд по врегулюванню питань, які виникли в результаті другої світової війни, Міжнародний
Центр по врегулюванню інвестииійних спорів в рамках Світового банку, Європейський суд з прав
людини). В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначається: "Співтовариство
закріплює новий правовий порядок в міжнародному праві, за яким переваги держав в частині їх
суверенних права обмежуються і суб'єктами визнаються не лише держави, а й громадяни".

2.  Міжнародні права і обов'язки фізичної особи безпосередньо формулюються в ряді
міжнародно-правових документів (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні
права, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Міжнародна конвенція

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

60 про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Міжнародна конвенція про припинення злочину

апартеїду і покарання за нього тощо).

Противники визнання фізичної особи суб'єктом міжнародного права видвигають такі аргументи:

1. Індивіди знаходяться під юрисдикцією відповідної держави і виступають суб'єктами
внутрішньодержавних правових відносин. Вони не мають самостійного міжнародного статусу, не
володіють юридичною здатністю до незалежного здійснення міжнародних прав і обов'язків.

2. Суб'єкти міжнародного права виступають його творцем, чиєю волею створюються
норми. Фізичні особи не можуть виступати творцем міжнародного права.

3. Права і свободи фізичних осіб, визначені в міжнародно-правових документах є в першу
чергу проявом суверенної волі держав. А більшість міжнародних норм в галузі прав людини
дійсно надто абстрактні і вимагають для своєї реалізації прийняття конкретних
внутрішньодержавних актів.

Аналіз документів міжнародного права дозволяє стверджувати, що фізична особі не є суб'єктом міжнародного права в цілому, а виступає суб'єктом лише окремої його галузі -міжнародного гуманітарного права.

7.8. Питання міжнародної правосуб'єктності транснаціональних компаній

В сучасній науці міжнародного права переважно негативне ставлення до визнання ТНК суб'єктами міжнародного права. Одиниці прихильників такої правосуб'єктності висловлюють скоріше побажання, ніж наукові доведення.

ТНК дійсно не підпадають під контроль жодної правової системи. Для регулювання їх діяльності потрібно заключали договори між корпораціями і державами, але ці договори є виключно міжнародними приватно-правовими контрактами.

Отже висновок може бути лише один: транснаціональні компанії не є суб'єкти міжнародного права.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

61

8. ВИЗНАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ 8.1. Поняття визнання

Інститут визнання — це сукупність міжнародно-правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з виходом на міжнародну арену нових суб'єктів міжнародного права.

В міжнародному праві постійно з'являються нові, припиняють або продовжують своє існування в зміненому вигляді вже існуючі суб'єкти міжнародного права, або з'являються утворення, які претендують на статус суб'єктів в майбутньому.

Міжнародне визнання має політичний і правовий характер. Політичний аспект визнання -це заява вищих органів держав про бажання встановити з державою, яка визнається, дипломатичних взаємин. Визнання, утримання або відмова у визнанні мають взаємні правові наслідки.

Універсального міжнародного документа, який би регулював процес визнання нових утворень не існує. Інститут визнання базується на звичаєвих нормах:

1)  не може бути обов'язку визнання;

2)  існує загальне право на визнання;

3)  загальновизнаним є право на вмотивовану відмову у визнанні.
За формою визнання може бути:

1)  ае ]иге - офіційне, остаточне і повне визнання. Випливає з певної заяви, яка формується в
офіційних актах, або з факту, який наочно означає намір визнати (встановлення офіційних
міжнародних відносин). Зумовлює стабілізацію політичних і економічних стосунків, обмін
дипломатичними представництвами вищого класу, визнання компетенції адмінистративної та
судової влади визнаної держави, визнання її імунітету від юрисдикції держави, яка визнає).