Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 30 )

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

на випадок виявлення невідповідності національне правового акту нормам права ЄС,

національні суди повинні проголошувати такі акти не дійсними та ін.

Європейський Суд з прав людини. Діє на основі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, розробленого для себе Регламенту і прецедентів принятих у попередні роки, за період існування (включаючи роботу старого Суду до 1 листопада 1998 р.) розглянув понад півтора тисячі справ. Складається з кількості суддів по 1 від держави, які обираються парламентською асамблеєю Ради Європи з трьох представників запропонованих державою. Можливо, коли буде два і більше суддів з одним громадянством. Суд розглядає справи великою палатою (17 суддів) малою палатою (7 суддів) і комітетом суддів (3 судді). Значна робота по розгляді справ ведеться в чотирьох секціях суду.

Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення і застосування Конвенції і передаються йому Договірною Стороною або на підставі заяви будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, що вважають себе потерпілими від порушення їх прав однією з Договірних сторін.

Суд надає Консультативні висновки з правових питань на запит Комітету Міністрів Ради Європи. Передбачена можливість дружнього врегулювання справи, при якому Суд на основі конфіденційності надає свої послуги сторонам. Судді, при здійсненні своїх обов'язків, користуються дипломатичними привілеями і імунітетами.

Згідно Регламенту Суду він поділений на чотири секції, які утворені на три роки з врахуванням географії, різних правових систем, завантаженням справами. Офіційні мови Суду - англійська і французька. Сторони можуть в слуханні справи користуватися не офіційною мовою.

Економічний Суд СНД. Складається з представників держав-членів СНД (по два від кожної) з числа спеціалістів високої кваліфікації з адміністративних і господарських питань. Строк повноважень -10 років.

Вирішує спори, які виникають після виконання економічних зобов'язань, про відповідність національних нормативних та інших актів з економічних питань актам СНД, інші спори, які виникають в зв'язку з виконанням актів СНД при умові домовленості з цього приводу між державами.

Розглядає справи по зверненні держав і інститутів СНД. Судочинство ведеться російською мовою. За станом на сьогодні звернення до Суду досить рідкі.

За період після другої світової війни міжнародна судова практика здійснювалась міжнародними трибуналами. Найбільш відомі з них Нюрнберзький і Токійський трибунали досить ефективно здійснили свої судові повноваження і фактично заклали основи нового міжнародного судочинства. Міжнародний трибунал з метою судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права на території колишньої

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

131 Югославії і Міжнародний трибунал по Руанді повинні ще довести свою спроможність

вирішувати складні проблеми дотримання прав людини і основних свобод.

16.5. Міжнародний арбітраж

Міжнародний арбітражний (третейський) суд створюється за взаємною згодою держав з призначених чи вибраних ними осіб-членів Постійної палати третейського суду. Нормативною основою для діяльності міжнародного арбітражу є Конвенція про мирне врегулювання міжнародних сутичок від 5(18) жовтня 1907 р. (розділ ІУ).

Угоди про застосування арбітражної процедури можуть укладатися в зв'язку з конкретним спором. Такі угоди називають ще третейським записом компромісом або спеціальною угодою. В них повинні бути вирішені такі питання: суть спору, умови, порядок і термін призначення арбітрів, їх повноваження. В таких угодах повинно бути визначено: повноваження арбітрів, порядок прийняття рішень, правові основи прийняття рішень, мова роботи арбітражного суду, місце його засідання тощо.

Держави можуть укласти угоду, в якій домовляється про передачу арбітражним судам спорів, які виникнуть у перспективі. В такому разі всі питання роботи арбітражного суду повинні бути вирішені в цій генеральній угоді.

Інколи домовленість про арбітражну процедуру вирішення міжнародних спорів є складовою основою міжнародного договору.

Незалежно від виду арбітражної угоди всі вони, як правило виходять з таких засад: 1) арбітражний суд - є виключно мирним засобом врегулювання міжнародного спору.

Він добровільний, не примусовий і повністю залежить від учасників спору; 2) вибір (обрання) арбітрів - справа самих заінтересованих держав. Якщо спроба створити арбітражний суд виявилась невдалою сторони - учасники спору можуть звернутися за допомогою до третьої сторони (Генерального секретаря ООН, Генерального секретаря Постійної палати третейського суду і т. п.); 3) число членів арбітражного суду повинно бути не парним. Кожна з сторін призначає (обирає) рівну кількість арбітрів. Після обирається суперарбітр з представників країн, які не є учасником спору і, громадянин якої не обраний вже в арбітражний суд; 4) арбітражна угода є основним документом арбітражного процесу, а тому вона повинна уважно укладатися з врахуванням всіх питань, які виникнуть в роботі суду; 4) арбітражний суд приймає свої правила процедури (регламент), рішення про місцеперебування; 6) угоду про арбітражний суд укладають самі заінтересовані держави, вони ж визначають предмет спору; 7) сторони угоди про арбітражний розгляд справи визначають компетенцію арбітражного суду. Вони повинні враховувати існуючі норми міжнародного права з цього питання; 8) арбітражний суд діє в повній відповідності з арбітражною угодою сторін спору.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

132 Арбітражне судочинство, як правило, ведеться в письмовій і усній формі. Рішення

приймаються більшістю голосів. Члени арбітражного суду не можуть утримуватися при голосуванні. Таке утримування допускається лише при попередньому голосуванні, яке не є обов'язковим і проводиться лише задля уточнення ситуації в процесі арбітражного розгляду справи. Рішення є остаточним і обов'язковим для сторін спору. За останніми залишається право звернутися до арбітражного суду з проханням переглянути справу.

Арбітражному розгляду підлягають спори з участю міжнародних організацій. Витрати на арбітражний розгляд несуть учасники спору якщо не буде прийнято іншого рішення.

Особливим видом міжнародного арбітражу є Постійна палата третейського суду, яка створена Гаагзькими конвенціями 1899 і 1907 рр. Міжнародне бюро Постійної палати (канцелярія) в період між скликаннями Палати виконує функцію посередника. Спостереження за його діяльністю ведуть учасники Постійної розпорядчої Ради (складається з глав дипломатичних представників акредитованих в Гаазі від держав-учасниць конвенцій і Міністра закордонних справ Нідерландів - голови ради).

Бюро складає список арбітрів з числа юристів, яких висувають (не більше чотирьох) держави-учасниці конвенцій строком на шість років. Кандидати в арбітри повинні бути високопрофесійні юристи, компетентні в питаннях міжнародного права.

Серед такого списку арбітрів (біля 160 чоловік) учасники спору обирають по два арбітри (кожний), один з них може бути громадянином країни, яка обирала.

Активність Постійної палати третейського суду не висока. За майже 100 років вона розглянула 24 справи, з яких на другу половину століття прийшлось дві справи.

Разом з тим багато держав і міждержавних організацій підкреслюють важливість арбітражного розгляду. Зокрема на важливості цієї процедури наголошують Всесвітня поштова конвенція, Міжнародна Конвенція електрозв'язку, Статут ЮНЕСКО, Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція по регулюванню освоєння мінеральних копалин Антарктики 1988 р. та інші універсальні міжнародні договори. На десятій сесії Комісії міжнародного права ООН були прийняті "Примірні правила арбітражного процесу". Правила схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1958 р. (мають рекомендаційний характер). Вони вирішують питання існування спору і обсягу арбітражного зобов'язання, правила обов'язкові для укладання компромісу, утворення арбітражного суду, його права і процес арбітражу, наради суду, арбітражного рішення, тлумачення арбітражного рішення, питання дійсності і визнання недійсним арбітражне рішення, перегляду арбітражного рішення.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

17. МІЖНАРОДНА ЗАКОННІСТЬ ТА МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОПОРЯДОК

17.1. Поняття і сутність міжнародної законності.

Міжнародна законність - це політико-правова реальність міжнародних відносин, яка характеризує міжнародно-правову дійсність під кутом зору правотворчої і правозастосовчої діяльності учасників міжнародного співробітництва, морально-політичні засади системи міжнародного права, оціночні критерії її зв'язків з міжнародними політичними інститутами, політичними режимами членів світового товариства.

Міжнародна законність є оціночним критерієм обов'язкового (необхідного) функціонування не лише міжнародного права, а й інших систем управління, які функціонують в міжнародній сфері. В цьому розумінні міжнародна законність виступає в ролі пов'язуючого компоненту міжнародного права, політики, релігій, моралі і т. п.

Міжнародна законність є основоположною не лише для міжнародного права, а й для політики, моралі, етики, демократії тощо. Впливаючи на них, міжнародна законність, в свою чергу, акумулює в собі характерні особливості об'єктів впливу, а тому може проявлятися, як категорія політична, моральна, етична, правова і т. п.

Політичні норми є важливим складовим компонентом міжнародної законності. Саме стан, рівень міжнародної законності визначає в якій сфері міжнародного співробітництва можна обмежитись політичними засобами управління міжнародними відносинами, а де необхідне вироблення юридичних засобів. Часто виявляється, що необхідно застосовувати ці засоби в комплексі.

Міжнародна законність - це основа функціонування політичних інститутів. Стан законності в міжнародних відносинах є спонукальною причиною створення різного роду міжурядових і неурядових міжнародних організацій. Вимоги, щоб міжнародні організації в своїй діяльності не виходили за межі Статутних положень на практиці часто не вирішує всіх проблем їх нормального функціонування. Саме міжнародна законність є показником їх належної поведінки як в рамках установчого договору, так і за його межами.