Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 28 )

визначення міра відповідальності правопорушника, - отримана згода на добровільне відшкодування шкоди, виконання інших зобов'язань.

Якщо застосування санкцій визначається, певним строком, їх здійснення припиняється по закінченні визначеного строку.

15.4. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій

Механізм застосування МПС складається з двох компонентів: міжнародно-правового (конвенційного) механізму; міжнародного організаційного (інституційного) механізму.

Міжнародно-правовий механізм застосування МПС складають:

договірні норми;

звичаєві норми;

рішення міжнародних органів і організацій.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

122 Інституційний механізм застосування МПС включає:

-  держави,

-  організації,

органи (комітети, комісії, судові органи).

При самостійних діях держава, крім норм міжнародного права, реалізує комплекс національно-правових норм. Як правило, національне законодавство більшості держав передбачає порядок реалізації примусових заходів щодо інших суб'єктів міжнародного права.

Діяльність, групи держав по застосуванню санкцій, крім загальних принципів і норм міжнародного права, регулюється спеціальною угодою між ними.

Застосування інституційного механізму міжнародних органів і організацій може обмежуватись лише міжнародним рівнем або реалізація МПС поєднується з національно-правовою.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

МІЖНАРОДНА ЮСТИЦІЯ

16.1. Історія міжнародного правосуддя

Одним з перших міжнародних договорів, який заклав основи міжнародного правосуддя був договір Джея 1794 р. (між США і Великобританією). Згідно з договором було створено три змішані комісії з судовими функціями (1) для встановлення кордонів між США і Канадою, 2) для розгляду позовів фізичних осіб в зв'язку з захопленням торгівельних суден ІЗ) для вирішення питань повернення США довоєнних боргів). Лише третя комісія не справилася з своїми завданнями і припинила роботу. Перша комісія добилася одностайного вирішення прикордонних питань, а друга успішно справилася з вирішенням 565 справ (лише 12 на користь Великобританії).

Під впливом успішної роботи вказаних комісій відроджується довіра до міжнародного арбітражу. Природно, що США набувши досвіду з Великобританією в такому вирішенні справ, активніше інших держав вдаються до вказаної форми. До завершення громадянської війни між США і Великобританією було проведено 10 арбітражів (лише в одній змішаній комісії було прийнято рішення з 115 позовів), до 1871 р. - ще 17 арбітражів (4 з європейськими державами, 13 - з латиноамериканськими, серед яких лише одна американо-мексиканська комісія вирішила більше 2 тисяч позовів). За цей період проведено ще 24 арбітражі чисто європейських, 14 - європейсько-латино-американські, 2 - чисто латиноамериканські, 4 - чисто африканські.

В цей же час період створюються третейські суди, "змішані суди", які беруть до розгляду важкі політичні, територіальні питання, позови щодо захоплення кораблів, африканської работоргівлі. Лише суди, які знаходилися в Сьєрра-Леоне розглянули 535 справ (за період з 1819 по 1866 р.), результатом чого було звільнення 55 тисячі рабів.

Суттєве значення для зміцнення ролі міжнародного правосуддя мала "алабамська справа", по якій третейське вирішення справи (між США і Великобританією) велось в Женеві і завершилось рішенням, що Великобританія мусить виплатити США 15,5 млн. доларів, що і було виконано.

В другій половині XIX ст. укладено десятки міжнародних арбітражних договорів, в тім числі і в рамках міжнародних організацій (наприклад, ВПС, в конвенції про міжнародні залізничні перевезення та ін.), в яких сторони погоджуються на відповідний розгляд їх справ. Робиться спроба створити міжнародне арбітражне право. Активно обговорюються ініціативи створення постійного міжнародного суду. В 1892 р. Союз міжнародних залізничних перевезень створює Постійний арбітражний Суд. В 1895 р. Міжпарламентський Союз, приймає резолюцію про створення міжнародного третейського суду.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

124 Ідея була підтримана на гаазьких конференціях 1899 р. і 1907 р. які в своїх конвенціях

передбачили створення і роботу Постійного Третейського Суду. До конвенції 1899 р. приєдналися 47 держав і в 1900 р. Суд було засновано.

До 1920 р. суд провів 15 арбітражів, але з цього періоду до нього звертаються рідше. Більш авторитетною міжнародною судовою інституцією стала Постійна палата міжнародного правосуддя (статут її вступив в силу 1 вересня 1921 р.).

За перші п'ятнадцять років XX ст. укладено понад 120 міжнародних арбітражних договорів, створюються регіональні судові інституції (наприклад, Центральноамериканська палата правосуддя). Після першої світової війни, для вирішення своїх повоєнних проблем, держави активно створюють змішані арбітражні суди з Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною та іншими державами (всього біля 50). Вказані суди були надто перевантажені, адже в них поступило більше 100 тисяч позовів.

Втім досвід їх роботи був надзвичайно корисним для відпрацювання механізму прийняття рішень в Постійній палаті міжнародного правосуддя, а згодом і Міжнародного Суду ООН (Статут Суду підписано 26 червня 1945 р., а вступив в силу 24 жовтня 1945 р.).

На сьогодні міжнародне правосуддя здійснюється через такі судові установи: 1. Міжнародний Суд ООН; 2. Міжнародний третейський суд (формується по конкретним справам і виконує судові функції в зв'язку з специфікою ситуації і напряму справи); 3. Міжнародний трибунал з морського права (обирається в складі 21 Судді з списку, який подають країни - по 2 кандидатури кожна; стороною в спорі можуть бути держави, міжнародні організації, фізичні і юридичні особи); 4. Суд Європейського Союзу (заснований на основі договорів про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі - 18 квітня 1951 р.; Європейського економічного товариства і Європейського товариства з атомної енергії - від 25 березня 1957 р.); 5. Європейський Суд з прав людини (діє в рамках Ради Європи на основі Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р., створений в 1959 р. з 1 листопада 1998 р. діє на постійній основі); 6. Міжамериканський Суд з прав людини (створений на основі Американської конвенції прав людини 1969 р.); 7. Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав (діє на основі Угоди про заходи щодо забезпечення поліпшення розрахунків міжгосподарськими організаціями країн-учасниць СНД від 15 травня 1992 р., Угоди про статус Економічного Суду СНД від 6 липня 1992 р.; Статуту СНД від 22 січня 1993 р. (ст. 32), Положення і Регламенту Суду, 1994 р.); 8. Міжнародний трибунал по Руанді (створений в 1994 р. у відповідності з резолюцією Ради Безпеки ООН); 9. Міжнародний трибунал по колишній Югославії (створений у відповідності з резолюцією Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 р.); 10. Чисельні судові інституції арбітражного, третейського характеру.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

Постійна палата міжнародного правосуддя

Укладення в 1920 р. угоди про Статут Постійної палати міжнародного правосуддя фактично стало початком нової, сучасної історії судового розгляду міжнародних спорів на постійній основі. Дискусії, які розгорнулися в рамках Ліги Націй щодо характеру міжнародної юстиції навколо трьох проектів ( а) проект Херста-Міллера, поданий президентом США В. Вільсоном; б) проект французької комісії 1918 р., поданий Буржуа; і в) італійський проект, поданий Орландо) в основному велись навколо питань вибору суддів, юрисдикції палати (загально обов'язковою чи факультативною).

Ідею обов'язкової юрисдикції захищали Аргентина, Бразилія, Панама і Португалія. Перемога компромісна точка зору викладена в ст. 36 у "факультативні клаузулі". Суть її полягала в тому, що держави члени Ліги Націй і, згадані в додатку до пакту Ліги Націй, можуть в любий час заявити про свою згоду на визнання обов'язковості Рішень Палати з перерахованих у статті спорів. З такими деклараціями - зобов'язаннями виступили згодом 45 держав, але висловили в них суттєві застереження і обумовили термін дії зобов'язань.

На основі ст. ЗО Статуту Палата сама виробила свій Регламент судочинства, який прийняла 24 березня 1922 р. Регламент двічі переглядався: в 1926 і 1936 рр. З часом, завдяки постановам різних міжнародних договорів була розширена юрисдикція Палати. Було укладено понад 175 таких договорів і понад 500 документів, які торкалися юрисдикції Постійної палати міжнародного правосуддя. Лише три держави не визнали юрисдикцію Палати (Йемен, Непал, Саудівська Аравія).

Перша сесія Палати відбулася в Гаазі в 1922 р. Тривала робота Палати до того, як Німеччина вдерлась в Нідерланди в 1940 р. Щорічно скликалося кілька сесій. З 65 спорів, переданих на розгляд Палати було прийнято 32 рішення, дано 27 консультативних висновки і більше 200 розпоряджень. Палата врегулювала чисельні міжнародні спори, які не вдавалося врегулювати державам самостійно. Рішення і консультативні висновки Палати стали цінним внеском в розвиток міжнародного права. На них і сьогодні посилаються вчені і практики.

Однозначно негативну оцінку діяльності Палати давав Радянський Союз. Головним докором було те, що Палата розглянула лише 0,01% всіх спорів, які виникли за час існування Палати у світі. Але, по-перше, Палата повноважна розглядати лише ті спори, щодо яких до неї було звернення, а не які об'єктивно існували в світі. По-друге, показники ефективності роботи судової інституції випливають не стільки з кількості, скільки з якості, рівне вирішення справи. Навіть радянські вчені і практики змушені часто посилатися на рішення Палати в підтвердження тої чи іншої думки, позиції. Отже, таку негативну оцінку можна однозначно оцінити як ідеологічно упереджену.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

126 Під впливом рішень Палати, багато держав самостійно, успішніше справлялися з

своїми проблемами. Серед відомих рішень Постійної палати міжнародного правосуддя слід назвати: рішення в справі пароплавства Уімблдом; консультативний висновок стосовно спору Греції і Албанії щодо грецьких національних меншин; консультативний висновок щодо правомірності закриття приватних шкіл в Албанії, Мосульський спір та ін.