Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 19 )

2.  Міжнародно-правові акти набирають сили з моменту їх підписання.

Розрив між стадіями міжнародного правотворчого процесу закономірний, у разі вступу міжнародно-правового акту в силу на умовах: - ратифікації,

підписання певною кількістю сторін чи певними учасниками, настання певної події чи ситуації тощо.

Організаційно-правову основу нормотворчого механізму міжнародних організацій складають їх установчі акти і правила процедури головних органів організації.

Міжнародна нормотворча діяльність міжнародних організацій різноманітна. Вона може:

а) виступити з договірною ініціативою,

б) запропонувати проект міжнародно-правового акту,

в) скликати дипломатичну конференцію для його обговорення,

г) провести його узгодження в рамках власних органів,

д) стимулювати держави до визнання виробленого міжнародно-правового акту юридичне
обов'язковим,

е) здійснювати функцію реєстратора і депозитарія,

є) з допомогою держав готовити офіційні тексти різними мовами,

ж) мати повноваження тлумачення, перегляду акту тощо.

Міжнародні організації можуть також виконувати допоміжні правотворчі функції при виробленні норм міжнародного права іншими суб'єктами. Таку нормотворчу функцію називають квазінормотворчою.

Стосовно традиційних звичаїв, які історично склалися і функціонують завдання міжнародного нормотворчого процесу - привести їх у відповідність з новими міжнародними реаліями. Ті ж звичаї, які формуються в порівняно нетривалий час, утворюються в порядку міжнародного правотворчого процесу, в ході якого виробляються відповідні міжнародно-правові акти.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

80 Певний вплив на міжнародний правотворчий процес продовжують здійснювати

міжнародно-правові доктрини, резолюції громадських організацій і наукових установ, думки відомих державних і політичних діячів.

11.2. Принципи міжнародного правотворчого процесу

Міжнародний правотворчий процес детально врегульований сучасним міжнародним правом. Серед чисельних норм особливу роль в стабілізації міжнародного правотворчого процесу грають принципи правотворчої діяльності. Вони фіксуються як в нормах міжнародного права, так і в основних актах національного законодавства, їх мета - уникнути колізій в правотворчій діяльності, підвищити ефективність вироблення нових норм міжнародного права.

Принципи міжнародної правотворчої діяльності поділяють на дві основні групи:

ті, що забезпечують політико-правову сторону міжнародного правотворчого процесу;

ті, що удосконалюють його технічно-управлінську сторону.

Такий поділ має суттєві недоліки. Багато політико-правових принципів може бути віднесено і до принципів управління (для права це закономірно) і навпаки. Класифікація лише підкреслити двоєдине завдання принципів міжнародної правотворчої діяльності:

а) показати основні вимоги, які неминуче повинні дотримуватися при забезпеченні
трансформації волі суб'єкта міжнародного права в правову норму;

б) підкреслити основні умови, дотримання яких необхідно для оптимального
функціонування механізму міжнародної правотворчості.

Одним з головних політико-правових принципів міжнародної правотворчості є принцип рівноправності всіх суб'єктів-учасників міжнародного правотворчого процесу. Міжнародно-правові акти укладені з порушенням принципу рівності визнаються недійсними з моменту укладання. Закріплений: у Віденській конвенції про право міжнародних договорів, 1969 р., Віденській конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986р. тощо.

Міжнародний правотворчий процес повинен здійснюватися на основі дотримання принципу міжнародної законності. Дотримання його сприяє становленню підпорядкованості:

міжвідомчих міжнародно-правових актів - міждержавним,

міждержавним - універсальним (союзним договорам, актам про ненапад,

договорам про дружбу і співробітництво),

всіх міжнародних актів - вимогам Статуту ООН.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

81 Правотворча діяльність суб'єктів міжнародного права не може суперечити режиму

міжнародної законності. Основні правила міжнародного правотворчого процесу держави закріплюють в своїх конституціях, а міжнародні організації - в установчих актах.

Важливими політико-правовими принципами міжнародного правотворчого процесу є вимоги:

дотримання конституційної процедури укладення міжнародних угод;

врахування інтересів іншої сторони;

укладення міжнародно-правових актів належним суб'єктами і їх повноважними

представниками;

повна добровільність і незастосування сили;

заборона обману в ході узгодження позицій і дій, які ведуть до текстуальне

неточного відображення узгоджених правил;

заборона підкупу учасників міжнародного правотворчого процесу і їх

представників та ін.

Слід вказати на принцип відповідності суб'єкта управління об'єкту управління, який сприяє об'єднанню різних ланок механізму правотворчості в одне ціле. Порушення цього принципу веде до перешкод у функціонуванні системи правотворення, а в результаті до порушення міжнародної законності.

Важливими є принцип ієрархії державних органів, які мають міжнародні правотворчі повноваження і принцип ієрархії нормативних розпоряджень. Участь багатьох державних органів в міжнародній правотворчій діяльності характеризується різним об'ємом їх повноважень. Створюється своєрідна ієрархічна піраміда, на верхівці якої - верховний орган державної влади, в залежності від якого знаходиться вся правотворча діяльність підпорядкованих органів. Ієрархія органів в певній мірі веде до ієрархії створених ними правових актів. Важливо також вказати такі принципи:

принцип наукової обґрунтованості міжнародної правотворчої діяльності,

принцип ретельної підготовки і обговорення спроектованих актів,

принцип максимального врахування попередніх міжнародно-правових актів і

практики їх застосування,

принцип відповідності міжнародно-правового акту його об'єкту регулювання та

ін.

Ефективність міжнародного правотворчого процесу залежить від того наскільки вказані принципи враховувались з точки зору їх взаємодії і взаємозв'язку.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

82 11.3. Односторонні акти держави в міжнародному правотворчому процесі

Міжнародний правотворчий процес - це сфера міжнародних відносин, в якій одночасно співробітничають щонайменше два суб'єкти міжнародного права. Інколи джерелом міжнародних зобов'язань може бути односторонній акт держави. На сьогодні в практиці з'явились численні односторонні акти у формі нот, заяв, виступів лідерів держав, інших державних і політичних діячів тощо, якими держави беруть на себе зобов'язання поводитись певним чином в міжнародних відносинах.

Більшість з них мають морально-політичний характер, але вони зобов'язують державу до певних дій і відмова її від своїх заяв наносить відчутну шкоду авторитету держави. Дж. Кеннеді казав: "Слова любого, хто обіймає цю посаду (президента), особливо слова про зовнішню політику, безумовно повинні бути надійними, бо з великою вірогідністю будуть враховуватися багатьма: суперниками, союзниками, нейтралами."

Односторонній акт породжує зобов'язання не лише в силу міжнародно-правового принципу добросовісності, айв силу інших норм чинного міжнародного права.

Коли не існує міжнародної договірної норми держава може брати на себе одностороннє зобов'язання згідно міжнародно-правового звичаю і, якщо воно не суперечить принципам і нормам міжнародного права, - поважати його (держави брали на себе зобов'язання не застосовувати першими ядерної зброї, не виводити в космічний простір зброї масового знищення, припиняти випробування ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї тощо). Норм міжнародного договірного права, які б забороняли відповідні дії не існує, але існує звичаєва норма, що держави можуть брати на себе такі зобов'язання, бо вони не тільки не суперечать чинному міжнародному праву, а й сприяють його стабільності, прогресивному розвитку.

Згідно з міжнародно-правовою звичаєвою нормою, держава не може вважатись вільною у відмові від зобов'язань, взятих в односторонньому порядку. Винятком є ситуація, коли держави, при проголошенні одностороннього акту, обумовили фактори виходу з міжнародних правовідносин, в які вона вступає згідно акту.

Односторонні акти держав мають значний вплив на міжнародний правотворчий процес:

1.  Переважна більшість міжнародних договірних ініціатив здійснюється через
односторонні акти, тобто з них розпочинається міжнародний правотворчий
процес.

2.  Значна кількість міжнародних звичаєвих норм, визнаються в якості таких шляхом
односторонніх актів визнання, тобто ними завершується правотворчий процес
міжнародного звичаєвого нормоутворення.

3.  Через проголошення односторонніх актів іноді створюється норма міжнародного
права без дотримання тривалих стадій міжнародного правотворення.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

83 Вважається, що односторонні акти держав є "неформальними міжнародними угодами",

на них розповсюджуються вимоги міжнародного договірного права. Неформальність полягає у відсутності звичних для міжнародної правотворчості, переговорів, підписання, утвердження, ратифікації тощо. Односторонні акти держави не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають відміні чи зміні.

У разі, якщо інші суб'єкти міжнародного права ведуть себе без поваги до міжнародних зобов'язань, взятих шляхом одностороннього акту, держава-ініціатор може залишити за собою право скасування такого акту.

Односторонні акти держави мають юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією і перевірки їх на відповідність принципам і нормам міжнародного права.

Держави також можуть застосувати акти визнання. Це такі односторонні акти, які повністю замінюють правотворчу стадію з усіма наслідками, які можуть впливати з міжнародних договорів (акти приєднання до угод, визнання їх чинними для себе тощо). Від таких односторонніх актів не можна відмовитись, а зобов'язання знімаються з держав в порядку передбаченому в самих договорах.