Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 22 )

в) засоби узгодження національно-правових актів з міжнародно-правовими (див. Гл. ХІ).
Найбільш широковживаними засобами державно-правового забезпечення юридичної

обов'язковості міжнародно-правових актів є ратифікація, затвердження, прийняття (акцепт), приєднання і підписання міжнародно-правового акту, а також обмін документами.

Загальноприйнятими засобами інформування про зміст міжнародно-правових актів є їх опублікування (безпосередньо або через повторення у формі внутрішньодержавного правового акту).

Деякі держави вдаються до такого засобу інформування як проголошення. Проголошення може бути у формі опублікування в законом передбаченому збірнику. Воно може не відтворювати змісту міжнародного договору, а лише давати точну назву договору і повідомляти про час його вступу в силу. Зацікавлені особи мають можливість, в такому разі, ознайомитися зі змістом договору в спеціальному віснику. Міжнародні угоди можуть бути проголошені по радіо, телебачення або сітку Інтернету.

В деяких країнах практикується інформування про зміст міжнародних угод через видання спеціального закону. Закон в таких випадках і оголошує зміст договору і затверджує його від імені держави. В більшості випадків інформація про зміст міжнародних договорів передається через адміністративно-правові акти.

До внутрішньо-державного інституційного механізму реалізації норм міжнародного права відносяться державні органи, покликані здійснювати правову діяльність по розробці і прийнятті юридичних актів з метою забезпечення виконання міжнародно-правових зобов'язань.

В Україні такими основними органами є:

1. Президент України, який як глава держави за Конституцією України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, видає укази і розпорядження,

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

93 які є обов'язковими до виконання на території України. Президент України вживає заходи на

забезпечення виконання міжнародних зобов'язань, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень по забезпеченню виконання міжнародних зобов'язань України консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

2. їни є законодавчим органом, який уповноважений в галузі реалізації
норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти, як спеціального характеру,
стосовно прийняття зобов'язань і реалізації конкретних міжнародних договорів, так і загального
характеру.

їни вносить зміни до Конституції України, призначає всеукраїнський референдум на випадок укладення міжнародних договорів з територіальних питань, визначає засади зовнішньої політики держави, здійснює інші повноваження важливі для реалізації норм міжнародного права (надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України, денонсація міжнародних договорів України, здійснення парламентського контролю за виконанням міжнародних зобов'язань та ін.).

3. Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зовнішньої політики держави,
виконання законів України і актів Президента України прийнятих з метою гарантування дії
міжнародно-правових актів, вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних пактів з
прав і свобод людини, розробляє загальнодержавні програми забезпечення виконання
міжнародних зобов'язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності
України та ін.

Уряд України видає постанови і розпорядження, які покликані гарантувати виконання міжнародних зобов'язань держави, створення матеріальної бази реалізації норм міжнародного права і т. п.

4. Міністерство Закордонних Справ України (МЗС України) є органом виконавчої влади,
на який покладено обов'язок здійснення управління зовнішніми зносинами України з іншими
державами і міждержавними організаціями.

Згідно з Положенням про МЗС України воно покликано готовити пропозиції (проекти) укладення, виконання, припинення (чи призупинення) дії міжнародних угод, здійснює контроль за виконанням міжнародних договорів України, бере участь в підготовці проектів нормативно-правових актів, покликаних привести у відповідність законодавство України взятим нею міжнародним зобов'язанням, забезпечує участь України в діяльності міжнародних міжурядових організацій тощо.

5. Важливий обов'язок стежити за належною реалізацією Україною норм міжнародного
права покладено на зарубіжні органи зовнішніх зносин України (дипломатичні представництва -

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

94 посольства і місії, консульські представництва, представництва при міжнародних організаціях

тощо).

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

95 13. МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

13.1. Поняття міжнародних правовідносин

Міжнародні правовідносини (правильніше - міжнародно-правові відносини) є другою головною складовою механізму міжнародно-правового регулювання (після норм міжнародного права). Концепція міжнародних правовідносин притаманна здебільшого вітчизняній (пострадянській) науці. Західна доктрина міжнародного права вважає подібні конструкції штучними, віддаючи перевагу розглядові механізму дії конкретного міжнародно-правового акту, домовленостям між суб'єктами міжнародного права.

Комплексні дослідження міжнародних правовідносин були проведені і . Решта радянських дослідників міжнародного права торкалися проблеми міжнародних правовідносин, як правило, у світлі розвитку інших аспектів міжнародного права. У зв'язку з цим в науці і досі не вироблено сталої, загальновизнаної думки щодо природи і сутності міжнародних правовідносин.

Міжнародні правовідносини розглядають у широкому і вузькому контексті.

В широкому розумінні йдеться про особливий вид міжнародних відносин, тобто врегульовані правом суспільні відносини. Так, за "міжнародні правовідносини - це правовий зв'язок між конкретними особами, здатними брати участь в міждержавних відносинах, який складається з таких, що кореспондуються одне одному конкретних правоздатності і обов'язків вказаних осіб, який виник внаслідок настання юридичного факту... Міжнародні правовідносини - це не будь-які суспільні відносини, а завжди міждержавні".

Вузьке розуміння міжнародних правовідносин міститься у наступних тезах І. І.Лукашука: "Правовідносини стосуються не матеріальних, а ідеологічних явищ. Після врегулювання правом матеріальні відносини не переносяться в ідеологічну галузь. /.../ правовідносини можуть виникнути до відносин, які підлягатимуть регулюванню. Існують також правовідносини, які не опосередковують яких-небудь інших відносин, наприклад процесуальні...".

Аналіз сутності міжнародних правовідносин повинен включати дослідження: а) суб'єктів права (учасників правовідносин); б) матеріального та юридичного змісту правовідносин; в) об'єктів правовідносин.

13.2. Суб'єкти міжнародних правовідносин

У вітчизняній науці міжнародного права досі остаточно не з'ясованим залишається питання щодо тотожності чи відмінності між поняттями "суб'єкт міжнародних правовідносин" та "суб'єкт міжнародного права".

Переважна більшість фахівців міжнародного права до суб'єктів міжнародних правовідносин відносить суб'єкти міжнародного права, повністю ототожнюючи ці поняття. На їх

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

96 думку, в міжнародному праві, як і у будь-якій іншій області права, не може існувати суб'єкта

конкретних правовідносин, який не був би суб'єктом права, тобто не володів правоздатністю і основними ознаками правосуб'єктності в межах цієї області права.

Справді, суб'єкт міжнародних правовідносин завжди є суб'єктом міжнародного права, проте не завжди суб'єкт міжнародного права може бути суб'єктом будь-яких міжнародних правовідносин. Наприклад, такі суб'єкти міжнародного права, як міждержавні організації, не здатні відповідно до своїх статутів бути учасниками багатьох міжнародних правовідносин. Крім того, стати суб'єктом конкретних міжнародних правовідносин можна лише після того, як настали відповідні юридичні факти.

13.3 Зміст міжнародних правовідносин

В науці міжнародного права загальновизнаною є точка зору, що права і обов'язки учасників міжнародних правовідносин складають юридичний зміст цих правовідносин.

Піднята в загальнотеоретичній літературі дискусія навколо цього твердження, спроба розглядати такі права і обов'язки як форму міжнародних правовідносин, а їх змістом - реальну поведінку, взаємодію відповідних учасників, в науці міжнародного права не була підтримана.

Разом з тим спільного розуміння не вдалося досягти при розкритті змісту суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків. Що стосується суб'єктивних прав, то для одних - це об'єктивне право в конкретних правовідносинах, реалізоване право. Для інших, суб'єктивне право - то є юридичні засоби (не тільки норми міжнародного права і, випливаючі з них права) забезпечення певної поведінки суб'єктів. Інколи підтримується і такий погляд на суб'єктивне право, як на міру дозволеної поведінки. Правда, прихильники вказаної точки зору обходять питання: чим таке суб'єктивне право відрізняється від норми міжнародного права, функція якої також бути мірою дозволеної поведінки. Тому такі уточнення, чи розбіжності між самими прихильниками вказаної точки зору, як: це міра поведінки зобов'язаного суб'єкта стосовно уповноваженого, або міра дозволеної поведінки самого уповноваженого суб'єкта, чи, як різновид останньої - можливість поведінки по реалізації суб'єктивного права, по вимогам відповідної поведінки від зобов'язаних суб'єктів, а, в необхідних випадках, застосування примусу до останніх, принципового значення не мають.

Головне в суб'єктивному праві - це забезпечення нормою міжнародного права можливість певної дії чи утримання від дії. Реалізувати норму міжнародного права можна тільки через реалізацію суб'єктивного права чи виконання суб'єктивних обов'язків учасників міжнародних правовідносин.

Іншого погляду на проблему притримуються прихильники нормативістської теорії міжнародного права (Г. Кельзен, Й. Кунц, П. Гугенхейм, Дж. Мореллі, І. Мінагава та ін.). Вони,