Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 20 )

Важливим для міжнародного правотворчого процесу є односторонній протест держави. У створенні міжнародного звичаю протест є одним із головних факторів його невизнання. Цим актом засвідчується, що не має, не відбулося певного міжнародного правотворення. Протесту повинен бути чітко і публічно висловленим.

Для визнання одностороннім правотворчім актом держави відмови чи естопелю не є достатньо підстав. Відмова держави від прав, свідчить, що ці права вже існують і їх правотворча стадія завершилась до відмови. При естопелі держава, яка раніше стверджувала своїми діями існування певної норми, не може з часом стверджувати протилежне. В цьому випадку мова йде про неоднозначне ставлення до існуючої норми міжнародного права.

11.4. Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі

Під громадськістю в науці міжнародного права мається на увазі населення, або його представників, як правило, не на рівні окремого індивіда. В залежності від ступеню організації, населення може об'єднуватись в націю, народ, меншину, громадські організації, міжнародні неурядові організації тощо.

Питання можливої участі широкої громадськості в регіональній міжнародній правотворчості вивчались універсальними міжнародними організаціями. В рамках ООН спочатку на рівні Підкомісії по попередженню дискримінації і захисту меншин, а згодом Комісії з прав людини, інших підрозділів і установ ООН, при підготовці і обговоренні міжнародних документів

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

84 з прав людини запрошуються представники широкої громадськості, національних громадських

об'єднань і міжнародних неурядових організацій.

На сьогодні в таких форумах беруть участь представники багатьох міжнародних неурядових організацій і національних громадських об'єднань. Вони беруть безпосередню участь в обговоренні проекту міжнародно-правових актів запропонованих державами, міждержавними урядовими і неурядовими організаціями, національними громадськими об'єднаннями, вносять власні поправки, застереження, схвалюють кінцеві проекти тощо.

Кінцеве рішення і в цих випадках залишається за державами. Але, основна частина правотворчої діяльності до затвердження кінцевого проекту проводиться за безпосередньої участі представників широкої громадськості різних країн світу.

Громадськість активно впливає на міжнародну правотворчу діяльність в сфері:

-  прав людини,

-  права навколишнього середовища,
міжнародного економічного права,
міжнародного гуманітарного права,
міжнародного трудового права,

міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю тощо.

11.5. Кодифікація міжнародного права

Кодифікація - це офіційна систематизація чинних договірних і звичаєвих норм міжнародного права з метою заповнення прогалин, заміни застарілих норм, уникнення суперечностей в праві. На відміну від інкорпорації, кодифікація є засобом здійснення правотворчої діяльності.

В системі міжнародного права є значна кількість застарілих, суперечливих, не чітко сформульованих норм. З метою підвищення ефективності реалізації норм міжнародного права кодифікація має виправити недоречності в нормативному масиві. Робиться це шляхом перегляду і уточнення діючих норм міжнародного права або шляхом скасування, відмови від застарілих. Так були внесені зміни щодо статусу іноземних військ, що перебувають на чужій території, відмінено право переможця, присвоєння захопленої території тощо.

Кодифікація часто проводиться шляхом перетворення норм міжнародного звичаю в договірні (в сфері права міжнародних договорів, дипломатичного, консульського, міжнародного морського права тощо). Але можлива й кодифікація звичаєвих норм без трансформації в міжнародні договірні.

Кодифікація норм міжнародного права сприяє зближенню регіональних особливостей міжнародно-правового регулювання, виробленню спільних стандартів для національних

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

85 правових систем, становленню єдиної міжнародно-правової позиції суб'єктів міжнародного

права.

В ході кодифікації розробляються нові норми міжнародного права, необхідні для сфер міжнародного співробітництва (щодо освоєння космічного простору і небесних тіл, глибоководних районів морського дна, вирішення соціальних проблем тощо).

Кодифікація може бути офіційною (яку здійснюють держави і міждержавні організації) і неофіційною (здійснюють окремі особи, громадські об'єднання, неурядові організації тощо).

Шляхом офіційної кодифікації проведена систематизація міжнародного морського права, дипломатичного, консульського, права представництва при міжнародних організаціях, права міжнародних договорів, міжнародного космічного права, міжнародного повітряного права, міжнародного захисту прав людини, міжнародного гуманітарного права, права міжнародних організацій та інших галузей і інститутів сучасного міжнародного права.

В результаті кодифікації встановлюються основні засади для співробітництва суб'єктів міжнародного права в цих напрямах.

Важливе значення має неофіційна кодифікація. Так, громадська організація Міжнародний комітет Червоного Хреста підготовила проекти в галузі міжнародного гуманітарного права, які були взяті державами за основу Женевських конвенцій 1949 р. і Додаткових протоколів І і П 1977

Р-

Велике значення серед форм неофіційної кодифікації має наукова або доктринальна кодифікація, яку здійснюють окремі вчені і науково-дослідні установи. В сучасному міжнародному праві думка вчених не є превалюючою в прийнятті рішень кодифікаційного характеру.

Головна кодифікація відбувається в рамках ООН, в межах спеціально створеної Комісії міжнародного права. Після підготовки Комісією проекту міжнародної конвенції, останній розглядається Шостим комітетом Генеральної Асамблеї ООН і передається державам для зауважень. Отримавши зауваження. Комісія готує остаточний проект. Кодифікаційні результати Комісії міжнародного права: дві конвенції в галузі права міжнародних договорів, женевські конвенції 1958 р. по морському праву, дві конвенції по правонаступництву чи не повний перелік з найбільш значимих джерел сучасного міжнародного права.

Міжнародна організації праці в рамках кодифікаційної роботи підготовила близько 200 конвенцій і значну кількість відповідних рекомендацій.

Кодифікаційні роботи проводяться спеціально скликаними міжнародними конференціями. Найбільшого успіху було досягнуто на Ш Конференції ООН по морському праву, яка майже за десять років кодифікувала галузь міжнародного морського права.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

86 Інкорпорація є зовнішнім опрацюванням законодавства шляхом об'єднання

нормативно-правових актів у збірники чи зібрання, розташування їх у певному порядку без зміни змісту.

Характерні ознаки інкорпорації:

1)  при опрацюванні нормативно-правові акти об'єднують у алфавітному, хронологічному,
предметному порядку, що робить можливим їх зовнішню упорядкованість;

2)  зміст нормативно-правових актів, що включаються до ін корпоративних збірників чи
зібрань законодавства, не змінюється.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

87 12. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.

12.1. Поняття реалізації норм міжнародного права

Реалізація норм міжнародного права є втіленням в життя норм міжнародного права через поведінку (дії або утримання від дій) суб'єктів міжнародного права, їх діяльність по практичному здійсненню міжнародно-правових нормативних розпоряджень. Суть реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки (норми права) індивідуальними діями суб'єктів міжнародного права.

В механізмі міжнародно-правового регулювання реалізація норм міжнародного права є окремою стадією: втілення прав і обов'язків суб'єкта в його поведінку. Саме на цій стадії з'ясовується чи досяг міжнародний правотворець бажаного результату. Реалізація норм МП склалася в підсистему системи механізму міжнародно-правового регулювання.

12.2. Форми і способи реалізації норм міжнародного права.

Увага до цього питання була прикута з 1954 року, після проведення першої наукової дискусії по з'ясуванню сутності застосування правових норм. Під час дискусії було встановлено, що дотримання, застосування, виконання і використання є окремі форми реалізації суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків, норм міжнародного права в цілому.

Системі міжнародного права властиві дві форми реалізації норм права:

а) через правовідносини;

б) поза правовідносинами.

Така реалізація здійснюється двома шляхами:

а) через дію;

б) утриманням від дії суб'єктом права.

Існує чотири способи реалізації розпоряджень міжнародно-правових норм в суспільне бажані результати:

виконання, використання, дотримання, застосування.

Існують деякі юридичне необхідні обмеження щодо способів норм міжнародного права різними суб'єктами МП. В силу того місця, яке займає держава серед суб'єктів міжнародного права, лише вона може скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права або наділити такими повноваженнями інших суб'єктів.

Застосування права - це державно-владна реалізація. За волею держави або уповноваженого на те органу держави, цей спосіб реалізації норми міжнародного права може

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

бути застосований навіть до виникнення міжнародних правовідносин. Застосування норм міжнародного права не має свого постійного місця в механізмі міжнародно-правового регулювання. Застосування в міжнародному праві може також здійснюватися за попередньою домовленістю держав і на випадок правопорушення.

Застосування норм міжнародного права можуть здійснювати міжнародні органи (Міжнародний Суд ООН, інші міжнародні суди і арбітражі, Рада Безпеки ООН) в силу повноважень, наданих їм державами. Отже, застосування норми міжнародного права не є простою дією, воно вимагає вияснення фактичних обставин правопорушення, їх оцінки, встановлення норм, які можуть бути застосовані, визначення сфери дії таких норм і співставлення їх з конкретною поведінкою (чи відсутністю такої) суб'єкта міжнародного права, вияснення змісту відповідної норми, можливостей і способів її застосування до встановлених обставин, забезпечення відповідного рішення тощо.