Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 16 )

Одна або декілька держав-правонаступниць не мають права змінювати кордони, встановлені міжнародними договорами між державою або державами-попередницею та третіми країнами. Тобто, встановлені в договірному порядку державні кордони при правонаступництві держав можуть бути переглянуті лише за згодою зацікавлених сторін.

Правонаступництво держав не охоплює зобов'язань і прав щодо використання будь-якої території або обмежень щодо користування нею на користь будь-якої іноземної держави, груп держав або всіх держав, якщо така територія вважається невід'ємною частиною території держави-попередниці.

У даному випадку закріплено норму інституту міжнародних сервітутів у частині визначення права держави щодо частини іноземної території або визначені зобов'язання територіального суверенна перед іноземними державами щодо частини своєї території нерозривно пов'язані з цією територією і за зміни її належності автоматично переходять на нового територіального суверена. Прикладами таких територій можуть бути демілітаризовані і нейтралізовані зони, території, здані в оренду іноземній державі (міжнародна оренда), території, на яких здійснюється договірне право вільного транзиту. У відповідності зі ст. 12. п. З положення цієї статті не застосовуються до договірних зобов'язань держави-попередника, що передбачають заснування іноземних військових баз на території, які є об'єктом правонаступництва держав.

Згідно з нормами міжнародного звичаєвого права Правонаступництво держав не поширюється автоматично на договори, які мають переважно політичний характер і визначену політичну окрасу (союзницькі договори, договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, договори про нейтралітет).

При переході частини території від однієї держави до іншої, діє принцип рухомості договірних кордонів. Тобто, угоди держави-попередниці втрачають свою силу на переданій території і на ній починають діяти угоди держави, до якої ця територія перейшла. Винятком є випадки, в яких застосування даних угод щодо території, яка перейшла, несумісне з їх об'єктом і метою або докорінно змінило б умови його дії (ст.15 Віденської конвенції 1978 р.), наприклад, у

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

67 випадку цесії - передачі частини однієї держави другій на підставі міжнародного договору або

в результаті обміну на договірних засадах частинами території.

При об'єднанні держав їх угоди зберігають чинність, але застосовуються лише відносно тієї частини території держави-наступниці, щодо якої вони мали чинність на момент правонаступництва. Дія багатосторонньої угоди може бути поширена на всю територію держави-наступниці, якщо вона зробить повідомлення про це і якщо для цього не потрібно буде згоди всіх його учасників. Цим положенням закріплено звичаєву норму.

При відділенні частини або частин території держави й утворенні одної або кількох держав, будь-який договір, що був чинним в момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередника, продовжує зберігати чинність відносно кожної держави-наступниці, яка утворилася в такий спосіб. Договір, який був чинним в момент правонаступництва держав відносно лише тієї частини території держави-попередника, що стала державою-наступницею, зберігає чинність лише стосовно держави-наступниці. Якщо після відділення частини її території держава-попередниця продовжує існування, будь-який договір, що у момент правонаступництва держав був чинним для держави-попередника, продовжує зберігати чинність стосовно її збереженої території. Тобто закріплюється принцип «расіа зшіі: зегуапсіа», який припускає обов'язковість договорів держави-попередниці для новоутворених держав.

Правонаступництво нових незалежних держав. Після Другої світової війни принцип рівноправності і самовизначення народів, закріплений у Статуті ООН, став одним з основних принципів міжнародного права. Це активізувало в 1960 х -1970 х роках процес набуття колоніальними і залежними країнами незалежності.

Нова незалежна держава (Конвенція 1978 р.) - держава-наступниця, територія якої безпосередньо перед моментом правонаступництва держави була залежною територією, за міжнародні відношення якої була відповідальна держава-попередник. Загальне правило правонаступництва таких держав щодо договорів відповідно до якого нова незалежна держава не зобов'язана зберігати в чинності якийсь договір або ставати його учасником виключно тому, що в момент правонаступництва держави цей договір був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав. У цій нормі закріплено принцип звичаєвого міжнародного права "ІаЬиІа газа", який означає, що нова незалежна держава не пов'язана договорами, укладеними колишніми держава.

Правонаступництво таких держав щодо багатосторонніх угод може здійснюватись шляхом повідомлення про статус цієї держави у якості учасника будь-якого багатостороннього договору, який у момент правонаступництва держав був чинним на території, яка є об'єктом

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

68 правонаступництва. Якщо в договорі існують умови про необхідність згоди всіх інших держав

на приєднання нової держави, то така згода необхідна.

Правонаступництво щодо двосторонніх угод має погоджувальний характер, адже двосторонній договір вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею у тому випадку, якщо вони чітко про це домовилися або висловили мовчазну згоду.

9.3. Правонаступництво держав щодо державної власності

Щодо правонаступництва державної власності, архівів і боргів застосовуються норми міжнародного звичаєвого права, основні з яких кодифіковані у Віденській конвенції про Правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р_і (не набрала чинності).

Основним засобом регулювання проблем правонаступництва між сторонами за Конвенцією є угода між ними. І лише у випадку, коли така угода відсутня, застосовуються правила Конвенції.

Цеужавна власність держави-попередника, за Конвенцією, є майно, права й інтереси, що на момент правонаступництва держав належали їй, відповідно до внутрішнього права держави-попередника. Міжнародне право не визначає обсяг такої власності, це внутрішня компетенція конкретної держави. Якщо сторони не домовилися про інше, перехід державної власності здійснюється без компенсації.

У разі об'єднання держав їх власність переходить до об'єднаної держави.

При передачі частини території держави його нерухома державна власність, що знаходиться на цій території, і рухома державна власність, пов'язана з його діяльністю на цій території, що є об'єктом правонаступництва держав, переходить до держави-наступниці.

У випадку відділення частини або частин території держави може поставати питання щодо справедливої компенсації між сторонами або це питання регулюється так само як у разі передачі території.

Визначення державної власності в кожній країні має свої особливості. Загальні визначення:

1.  До нерухомої державної власності належать: державні будинки, спорудження,
підприємства, банки, засоби зв'язку, комунальні підприємства. У деяких країнах
також земля, її надра й інші природні ресурси.

2.  До рухомої власності належать залізничний, водяний і повітряний транспорт,
автомобілі й інші транспортні засоби, засоби виробництва, зброя, що знаходиться
в державному керуванні.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

69 При поділі держави й утворенні на її території двох або більше держав-наступниць

нерухома і рухома державна власність держави-попередника переходить до держави-наступниці, на території якої вона знаходиться, а нерухома і рухома державна власність держави-попередника, що знаходиться за кордоном переходить до держав-наступниць у справедливих частках. Передбачається можливість справедливої компенсації.

9.4. Правонаступництво держав щодо державних архівів

Віденська конвенція визначає, що державні архіви держави-попередника є сукупністю документів будь-якої давнини і різновиду, розроблених або придбаних державою-попередником протягом її діяльності, які на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці відповідно до її внутрішнього права і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем у якості архівів з будь-якою метою.

Основні правила правонаступництва державних архівів такі:

перехід державних архівів відповідно до територіального принципу;

перехід державних архівів відбувається без компенсації;

Правонаступництво держав не торкається архівів третіх держав, які знаходилися на

території держави-попередниці і які належать їй відповідно до внутрішнього права;

зберігання цілості й неушкодженості державних архівів попередником.

При поділі держави, відділенні або передачі частини території держави іншій державі, частина державних архівів держави-попередниці, необхідних для нормального керування цією територією, або яка стосується виключно або головним чином такої території, переходить до держави-наступниці. На прохання держави-наступниці і за рахунок останньої вона може одержати додаткові, пов'язані з інтересами переданої території державні архівні документи.

При об'єднанні держав архіви переходять до новоствореної держави-наступниці.

9.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів

Державний борг, за Конвенцією, означає будь-яке фінансове зобов'язання держави-попередника стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, яке виникло відповідно до міжнародного права.

Наслідками переходу державних боргів є:

припиненні зобов'язань держави-попередниці;

виникнення цих боргових зобов'язань у держави-наступниці.

Конвенція закріплює принцип відсутності наслідків правонаступництва держав для кредиторів. Правонаступництво не торкається юридичної сили зобов'язань відповідно до

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

70 принципу «расіа тпі зегуапгіа» і переходять як до нових незалежних держав або до держав, які