Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права (стр. 27 )

15.2. Типи і види міжнародно-правових санкцій Типи МПС:

1)  міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами в порядку самодопомоги;

2)  міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами з допомогою міжнародних
організацій.

Кожному із типів властиві свої види міжнародно-правових санкцій, форми і способи їх застосування.

Санкцій, які здійснюються державами в порядку самодопомоги:

а) самооборона;

б) репресалії;

в) реторсії;

г) розрив дипломатичних і консульських відносин;

д) невизнання.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

117 Реторсії - примусові заходи у відповідь, які ведуть до обмеження таких інтересів

держави-порушниці; які не охороняються міжнародним правом. Реторсії можуть застосовуватися у відповідь на недружній акт, несправедливу, упереджену поведінку іншого суб'єкта, але в межах, допустимих міжнародним правом.

Реторсіями є: заборона дипломатичним представникам або громадянам іноземної держави вільно відвідувати певні райони країни їхнього перебування у відповідь на подібні ж обмеження щодо своїх дипломатів і громадян в тій державі (інші обмеження); відкликання посла з держави, яка вчинила недружній акт або правопорушення; висилка з країни рівної кількості дипломатів держави, яка раніше вислала з країни дипломатів першої держави; оголошення дипломатів регзопа поп §гаїа; заборона в'їзду в країну або відміна візиту делегацій тощо.

Репресалії - це правомірні примусові заходи, які чиняться з метою відновлення порушених прав і направлені на обмеження або ліквідацію прав іншої держави у відповідь на її неправомірну поведінку.

Репресалії не можуть застосовуватись у відповідь на акти, які не є міжнародним правопорушенням. Репресалії повинні відповідати нанесеним збиткам із застосуванням примусу, необхідного для їх відшкодування.

Правомірними є лише політичні і економічні репресалії: позбавлення обмеження дипломатичних привілеїв і імунітету офіційних представників держави-порушниці; ембарго; бойкот; секвестр майна тощо. Найбільш відчутними формами репресалій є розрив торгівельно-економічних відносин з державою-порушницею і її повна економічна ізоляція.

Розрив дипломатичних і консульських відносин є самостійним видом МПС.

Розрив дипломатичних відносин може відбуватись окремо або одночасно з розривом консульських відносин. Крім того можливе призупинення дипломатичних і консульських відносин як більш м'яка форма впливу на державу-порушницю.

Застосування цієї форми можливе і при недружніх актах, але в такому разі вона не є МПС, бо застосовується не у відповідь на міжнародне правопорушення.

Самооборона - це дії по відношенню до держави-правопорушниці, які мають збройний примусовий характер. Виділяють дві форми самооборони:

необхідна оборона; - самооборона від агресії.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

118 Необхідною обороною є захист збройними силами від зазіхань іноземної держави на

недоторканність державного кордону, її воєнним вилазкам, які ще не можна кваліфікувати як акт агресії (заслання військово-розвідувального літака на територію держави-жертви, захід військових суден у територіальні води такої держави тощо).

При необхідній обороні бажане попередження про можливість її застосування, якщо держави-порушник не припинить порушення. Попередження необхідне тому, що правопорушення може бути ще об'єктивно відсутнім (підготовка до вторгнення) або вимушеним (порушення територіальної недоторканності із-за аварії чи помилки). Застосування збройної сили в таких випадках не є правомірним.

Право на самооборону від агресії - суверене право кожної держави, адже агресія є найтяжчим міжнародним правопорушенням. Але й при його реалізації необхідно дотримуватись принципу пропорційності.

Невизнання може стосуватись результатів, ситуацій викликаних неправомірними діями держави-порушниці. Форми невизнання:

відмова держави визнати дійсність міжнародного договору укладеного під тиском чи з

іншими порушеннями передбаченими нормами міжнародного права;

невизнання неправомірних територіальних змін;

невизнання фашистського, расистського чи колоніального режиму держави, яке веде

до ізоляції такої держави тощо.

Санкції, які здійснюються з допомогою міжнародних організацій:

призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації; відмова в членстві;

позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб'єктами міжнародного права (повний або частковий розрив економічних відносин, призупинення засобів зв'язку);

- колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил організацій).

Призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організацій, може бути добровільним або у формі санкції. При добровільному призупиненні членства держави, вона не пориває міжнародною організацією юридичного зв'язку.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

119 При призупиненні прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній

організації у формі санкції активна діяльність держави в міжнародній організації примусово припиняється. Воно можливе у формі позбавлення голосу за такі дії:

несплату внесків;

несплату внесків в одному з головних органів організації;

несплату внесків лише в головних органах організації;

несплату внесків в усіх органах організації;

за порушення міжнародних не фінансових зобов'язань;

за порушення статутних не фінансових зобов'язань.

Позбавлення права на представництво в органах міжнародної організації може бути у формі:

недопущення держави-правопорушниці до роботи в цих органах; не обрання її представників в такі органи; не запрошення на їх засідання, наради, конференції.

Позбавлення права на отримання допомоги може бути у формі припинення фінансової, технічної, гуманітарної, економічної, культурної, медичної та іншої допомоги.

Відмова у членстві в певній міжнародній організації може бути у формі заборони на прийняття в організацію або виключення з неї.

Виключення з міжнародного спілкування тягне за собою: розрив економічних зносин;

розрив військового співробітництва, транспортного зв'язку (морського, повітряного, залізничного, телефонного, телеграфного, радіозв'язку і т. д.); розрив можливих політичних зносин та ін.

Колективні збройні заходи здійснюються на універсальній основі (в рамках ООН) і регіональними міжнародними організаціями (наприклад, НАТО, ЛАД, ОАЕ).

15.3. Умови правомірності застосування міжнародно-правових санкцій

В МП функціонує комплекс норм, що визначають умови правомірності застосування санкцій. В цілому їх можна розподілити на такі групи:

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

120 І. Норми, що визначають правомірний початок застосування міжнародно-правових

санкцій.

Діючі норми міжнародного права вимагають, щоб застосуванню міжнародно-правових санкцій передували спроби мирного врегулювання конфлікту. Лише при порушенні миру, актах агресії інших збройних нападах дозволяється негайне застосування міжнародно-правових санкцій.

Важливою вимогою для застосування міжнародно-правових санкцій є попередження про можливість такого застосування. Попередження повинно бути у формі, прийнятній в дипломатичній практиці (нота, заява, виступ державного представника і т. п.).

Практика застосування міжнародно-правових санкцій визнає такі форми початку МПС:

1.  З моменту здійснення правопорушення, якщо йдеться про збройний напад чи інший акт
агресії.

2.  Коли вичерпані спроби мирного врегулювання конфлікту.

3.  Якщо правопорушення припинено, але правопорушник відмовляється виконати
обов'язки, що випливають з міжнародно-правової відповідальності по рішенню потерпілої
сторони, але після застосування мирних засобів вирішення спорів.

4.  В разі застосування міжнародно-правових санкцій міжнародними організаціями у
відповідності з їх Статутами і спеціальними постановами, які вступили в силу. Такі постанови
можуть передбачати:

а) негайне застосування санкцій;

б) застосування санкцій з певної дати;

в) негайне застосування частини санкцій і, у разі опору, застосування санкцій в повному об'ємі;

г) застосування санкцій при певних обставинах тощо.

5. На випадок застосування міжнародно-правових санкцій в порядку самодопомоги,
держава-жертва правопорушення визначає початок такого застосування.

П. Норми, що визначають компетенцію по застосуванню санкцій.

Якщо санкції здійснюються в рамках міжнародної організації, то слід діяти у відповідності з її статутом з дотриманням вимог як матеріальних норм, так і процедури застосування санкцій.

Компетенція держав щодо застосування МПС визначається в міжнародних договорах універсального, регіонального і партикулярного характеру.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

121 Ш. Норми, що визначають об'єкт застосування санкцій.

Об'єктом застосування санкцій можуть бути лише правопорушники: суб'єкт, який здійснив правопорушення, його співучасники і його посібники. Застосування санкцій не повинно зашкодити третім суб'єктам, не учасникам міжнародного правопорушення.

В межах міжнародної організації можна застосовувати санкції лише щодо держав-членів цієї організації. Винятком з цього правила є ситуація, коли держава-не член організації порушує імперативну норму, обов'язкову для всіх суб'єктів, не залежно від їх членства в організації.

Всі суб'єкти міжнародного права мають право застосовувати санкції щодо агресора.

IV. Норми, що визначають умови пропорційності міжнародно-правових санкцій.
Принцип пропорційності вимагає щоб інтенсивність, об'єм і характер застосування МПС

відповідали об'єму і характеру нанесеної правопорушенням шкоди, були необхідними для ліквідації негативних наслідків.

V. Норми, які визначають умови, припинення застосування санкцій.
Застосування санкцій припиняється із досягненням певної мети:

зупинення правопорушення,