Лінгвістичні особливості вираження простору почуттів в англійській поезії (порівняльний аспект) (стр. 2 )

Майже всі екзистенційні речення відносяться до просторових. Слово простір ми відносимо не тільки до фізичного простору, а й до простору множини, простору ситуації і простору функціональної системи.

У математиці простір визначається як поняття множини: як дискретна або недискретна множина графічних точок, що утворюють ту чи іншу структуру. У мові термін «множина» використовується лише в тому випадку, коли елементи, що його утворюють не являють собою одного об’єкта (наприклад множина родичів однієї особи), або коли елементи, що утворюють об’єкт, чітко в ньому виділяються (частини тіла, частини машини). Таким чином, цей термін буде використовуватися лише по відношенню до деяких видів простору.

Серед видів простору можна виділити світ реальності (SR+) і світ вигадки (SR-), які взяті у протиставленні одне до одного. Світ, створений думкою людини, не завжди сприймається як щось протилежне реальності. В межах об’єктивного світу і світу, створеного думкою людини, розрізняються простори класів, множин (SM), що створюються набором елементів, які об’єднані за спільною властивістю тільки за нею, і простори, що не належать цьому типу (SM-)M виділяються класи, елементами яких є властивості, почуття, предмети, люди, відрізки часу тощо [52, 8]. Спираючись на характеристику іверстової, ми розробили схему класифікації видів простору [Додаток 1].

Усі розглянуті види просторів можуть ділитися на більші і менші, а також на класи просторів і індивідуальні простори (наприклад, роман як жанр і як книга). Простір часу сприймається не просто як той чи інший проміжок часу, а як вимір продовженості в часі деякоє події, тих чи інших відносин. Наприклад, речення There’s no morning after with her(Barstow) ‘Але потім вже не буде ранку з нею’ повідомляє про відсутність У-а в межах часового проміжку. Фактор часу часто виступає як додаткова характеристика простору відносин, фізичного простору, психічного або фізіологічного стану певної особи тощо. Наведемо приклади інших видів простору. Речення У тому лісі є озеро повідомляє про наявність в фізичному просторі (ліс) У-а, що відноситься до класу «озера». Фраза В моїй душі немає сумніву несе інформацію про відсутність У-а (сумнів) в психічному просторі. У вірші Г. Ахматової Есть в близости людей заветная черта. Ее не перейти влюбленности и страсти говориться про наявність «заповітноі мрії» в просторі людських відносин.

Денотати значної частини слів не завжди є членами классу «простору». Вони отримують характеристику лише в певних синтаксичних чи лексико синтаксичних моделях. Між тим денотати одних і тих самих слів в залежності від контексту можуть являти собою різні види простору. Наприклад, слово fairy-tale «казка» може розглядатися як дещо, протилежне реальності, тобто належить категорії SR - і як особливий вид местецтва (S art). Денотати типу man, woman можуть бути інтерпритовані і як фізичні простори, і як психічні, духовні сутності.

Поняття «простір» було б неповним, якби ми не врахували таку функцію, яку виконує простір – включати в себе щось. Тому поняття простір у мові ми будемо розглядати як дещо, у рамках чого може знаходитися об’єкт або протікати дія чи подія. Ми будемо в загальному вигляді використовувати для позначення обох випадків термін «знаходження» при цьому будемо використовувати його у більш широкому сенсі ніж той, що має цей термін у мові. Відштовхуючись від геометричного представлення простору, ми будемо вважати, що знаходження деякого об’єкту (У-а) в S означає, що точка, яка відповідає У-у, стоїть в рамках тієї конфігурації, яка утворюється точками простору S.

Художній простір є однією з найважливіших категорій художнього тексту (разом з категоріями часу, модальності, зв'язності і ін.), що вивчаються літературознавцями і лінгвістами, відзначають принципову різнорідність художнього простору літератури і простору фізичного. З одного боку, в художньому тексті відбиваються всі істотні властивості простору як об'єктивної буттєвої категорії, з іншої — репрезентація простору в кожному окремому творі унікальна, оскільки реальний світ, пропущений через сприйняття суб'єкта, відтворюється у вигляді уявних світів. Художній простір є перетвореним простором дійсності, що має естетичний сенс і зміст. Перед дослідниками, таким чином, постають питання:

·  визначення простору, що явив в тексті;

·  способів опису художнього простору;

·  створення типології художнього простору.

І. Р.Гальперін, розглядаючи текст як об'єкт лінгвістичного дослідження, виявив категорії тексту. Однією з категорій є категорія континіуму, яка «означає безперервне утворення чогось, тобто нерозчленований потік руху в часі і в просторі. ..континіум… можна в найзагальніших рисах уявити собі як певну послідовність фактів, подій, що розгортаються в часі і просторі» [13, 87]. Час і простір в художньому тексті принципово відмінні від подібних категорій світу реального: «Хронологічна послідовність подій в художньому тексті вступає в суперечність з реальним перебігом часу, який, підкоряючись задуму автора, лише створює ілюзію тимчасових і просторових відносин» [13, 87]. Учений відзначає, що дана категорія тексту забезпечує конкретність, реалістичність опису, а просторовий континіум значно точніший, ніж тимчасовий, чому сприяють, наприклад, географічні назви місця дії і опис цих місць. Сприйняття тексту завжди відбувається в двох планах — в реальному і ірреальному, а «просторово-часовий континіум в художньому творі лише зображення дійсного перебігу часу і дійсного пересування в просторі» [13, 97], тобто можна говорити про таку характеристику художнього простору, як умовність.

До аналізу категорії простору звертався також . Вчений в рамках художнього простору розглядає вже не тільки персонажів, але і дії. При цьому співвідношення простору в творі і простору реального неоднозначно: «Наївне сприйняття постійно підштовхує читача до ототожнення художнього і фізичного простору. У подібному сприйнятті є частка істинності, оскільки, навіть коли оголюється його функція моделювання позапросторових відносин, художній простір обов'язково зберігає, як перший план метафори, уявлення про свою фізичну природу» [29, 125]. Під моделюванням позапросторових відносин мається на увазі можливість позначення в художньому тексті знаками з просторовою мовною семантикою непросторових референтів. Художній простір, за , — «модель світу певного автора, виражена мовою його просторових уявлень» [29, 85].

Ще одна точка зору представлена в роботах , який одним із способів представлення просторових відносин вважає співвідношення просторових позицій оповідача і персонажа: «у певних випадках точка зору оповідача може бути якось — з більшою або меншою визначеністю — фіксована в просторі або в часі, тобто ми можемо здогадуватися про місце (визначеному в просторових або тимчасових координатах), з якого ведеться оповідання» [63, 77], також дослідник вводить поняття перспективи, під якою розуміється «словесна фіксація просторово-часових відносин описуваної події до суб'єкта, що описує (автор)» [63, 77]. Далі наводяться наступні «приклади фіксації авторської точки зору в тривимірному просторі»:

1.  збіг просторових позицій оповідача і персонажа («оповідач знаходиться там же, тобто в тій же точці простору, де знаходиться певний персонаж»). Автор може перевтілюватися в персонаж, слідувати за персонажем, а «іноді місце оповідача може бути визначене лише відносно: він може бути прикріплений не до одного якогось персонажа, а до деякої компанії людей, але ми можемо константувати присутність його в якомусь певному місці» [63, 79].

2.  відсутність збігу просторової позиції автора з позицією персонажа, яке виявляється:

·  в послідовному огляді («точка зору оповідача послідовно ковзає від одного персонажа до іншого, від однієї деталі до іншої — і вже самому читачеві надається можливість змонтувати ці окремі описи загальної картини» [63, 81];

·  «у вигляді однієї сцени, схопленої з рухомої позиції (з характерними деформаціями предметів, обумовленими цим рухом)» [63, 84];