Лінгвістичні особливості вираження простору почуттів в англійській поезії (порівняльний аспект) (стр. 8 )

Not a body and not a soul:

Not so much as a grain of dust

Or drop of water from pole to pole.

К. Розетті заперечує наявність об’єкта в будь-якому з просторів. Такий самий спосіб вираження відсутності об’єкта в просторі ми будемо спостерігати і у творчості Н, Супруненко.

У. Блейка можна віднести до тих поетів, які обожнюють описувати пейзажі і підкреслювати, що саме спостерігаючи за природою, ми можемо відчути і побачити таку гаммму почуттів, що можливо не помістилася б в простір внутрішнього буття людини. В якості прикладу надаємо його короткий вірш:

To see a World in a Grain of Sand,

And a Heaven in a Wild Flower:

Hold Infinity in the palm of your hand,

And Eternity in an hour.

За Л. Бабенко ми відносимо цей простір до близького, реального географічного, зокрема це може бути конкретне місце, обжите середовище: міське, сільське, природне. Точка зору може бути як жорсткою, закріпленою, так і рухомою. Це площинний лінеарний простір, який може бути направленим і ненаправленим, горизонтально обмеженим і відкритим, близьким і далеким.

П. Шеллі був поетом, який зачаровував і зачаровує зараз глибиною і різноманіттям способів зображення почуттів у просторі. Розглянемо найяскравіші приклади з проаналізованих нами його поезій:

Ther were sweet dreams in the night

Of Time long past:

* * *

…I love thee; yes, I feel

That on the fountain of my heart a seal

Is set, to keep its waters pure and bright

For thee, since in those tears thou hast delight.

Він також користувався саме географічним простором, простором реального природного світу ( за О. Селіверстовою). Простір почуттів виражаеться за допомогою обставини місця.

Ф. Сідні найчастіше використовував таку локативну конструкцію, яка показувала наявність почуття в самому оповідачеві, у його внутрішньому світі:

His heart in me keeps him and in one,

My heart in him his thoughts and senses guides:

He loves my heart, for once it was his own,

I cherish his because in me it bides.

А тепер розглянемо приклад з поезії Т. С. Еліота, який найчастіше у своїх творах описував cкорботу, переживання через убогість світу і людини, неминучість кари за розтрату життя. Представлений нижче уривок з поеми Томаса Стерна Еліота «The Waste Land» містить у собі класичну структуру екзистенціального речення – «There is/are (not) Y prep S»:

«The Waste Land»

There is not even silence in the mountains

But dry sterile thunder without rain

There is not even solitude in the mountains

But red sullen faces sneer and snark

From doors of mudcracked houses

Представлена екзистенціальна ситуація може належати то третього типу екзистенціальних ситуацій, але одночасно свідчити як про наявність («thunder», «faces»), так і про відсутність ( «silence», «solitude») «об’єкту» у обмеженому просторі світу дійсності («mountains»). Також її можна віднести до другого типу – протиставлення буття і небуття об’єктів. Поету вдалося рефлектувати у природному світі, який, як правило, не є простором множин, психічний стан людини, тому областю буття цього стану (почуття) є не внутрішній світ людини, а компонент реальної дійсності.

Перейдімо до розбору української поезії.

В якості прикладу вираження простору почуттів ми розглянемо вірші (див. ДОДАТОК 2)

«ЧЕКАННЯ»

В долоні наберу води –

Відчую тисяч крапель свіжість

І зрозумію тиху ніжність

Привабливого слова : «Жди…»

В чеканні – стоголосий біль

І неприборкана надія

На здійснення святої мрії,

Мед сподівань, вагання сіль…

В чеканні – трепіт новизни,

Який щомиті зігріває

І в наші душі засіває

Постійне відчуття весни.

У наданому прикладі ми бачимо таку екзистенційну конструкцію « Prep S є/немає Y», де область буття (простір S) – це одне з відчуттів людини, а саме чекання , « – » – пунктуаційний знак, що виражає факт наявності в просторі і замінює дієслово «бути» / «не бути» ( що є характерним для української і російської мови, а Y (об’єкт чи субстанція, яка знаходиться у просторі S) виражений множиною протилежних по своїй суті почуттів – «стоголосий біль», «неприборкана надія», «мед сподівань», «вагання сіль», «трепіт новизни.

Спираючись на класифікацію видів простору( див. ДОДАТОК 1), визначимо вид простору, зображеному у наданій екзистенціальній ситуації. Простір, який ми розглядаємо, є обмеженим і належить до світу дійсності, а саме до психічного простору людини.

У наступних уривках віршів цієї поетеси ми спостерігаємо біль, порожнечу, якою наповнений як її внутрішній, так і оточуючий її наколишній світ

1) Тебе нема ні в лісі, ні в долині,

Дощі розмили всі твої сліди…

Я зрозуміла, що тебе віднині,

Крім пам’яті, – ніде вже не знайти…

Автор підкреслює відсутність певної особи в будь-якому просторі і це викликає в ньому почуття самотності, спустошенності. Маємо на увазі ( за Л. Бабенко) у випадку: «ні в лісі, ні в долині» близький до реального, географічний, зокрема це може бути конкретне місце, обжите середовище. Це площинний, лінеарний простір, який може бути направленим і ненаправленим, горизонтально обмеженим і відкритим, близьким і далеким.

А коли читаємо: «крім пам’яті, – ніде вже не знайти» , то розуміємо, що в даному випадку описується власне простір почуттів людини.

2) Нема в мені ні радості, ні болю.

Я наче скам’яніле, нежива…

<…>

Немов завмерло все в мені –

Ні гіркоти, ні болю.

В просторі самого автора, в ній самій описується відсутність антонімічних, сугубо людських почуттів., відчуттів.

У також є і російсько-мовні вірші, тому перейдемо до аналізу вираження простору почуттів в російській мові починаючи з кількох уривків з поезії вже відомої нам поетеси.

А в глубине души живет надежда,

Что эта горечь, боль –

В последний раз,

Что заживем мы радостно, как прежде,

Что горе навсегда покинет нас.

Розглянемо наступний уривок:

Но, к сожаленью, жизнь нам не подвластна,

Переплелись в ней

И полынь, и мед…

Метафорично «и полынь, и мед» виражені в просторі внутрішнього світу такі почуття як горе («полынь») і радість, щастя («мед»).

Тепер перейдемо до класиків російської поезії. Нами були розглянуті і проаналізовані різні автори, але найбільше нас зацікавила творчість Ф. Тютчева ( додаток 4).

Федір Тютчев – геніальний лірик, поет романтичного складу. Співак природи, який гостро відчував космос, найбільш виразний майстер віршованого пейзажу. Тютчев змальовував його одушевленим, що виражає емоції, почуття людини. Світ в очах поета наповнений таємничістю, загадковістю – десь в його підгрунті «ворушиться» хаос, під покровом дня дня ховається ніч, в надлишкові і святковості життя спостерігаємо смерть, людське кохання – це лише дуель, що погрожує загибеллю.