Лінгвістичні особливості вираження простору почуттів в англійській поезії (порівняльний аспект) (стр. 9 )

Візьмемо наприклад уривок з вірша «Видение»:

Есть некий час, в ночи, всемирного молчанья,

И в оный час явлений и чудес

Живая колесница мирозданья

Открыто катится в святилище небес.

Описується простір природи, автор прагне показати, що не тільки людина може бути вмістилищем почуттів, а й в природі, в оточуючому нас середовищі. За О. Селіверстовою це реальний природний світ.

* * *

Душа моя – Элизиум теней,

Теней безмолвных, светлых и прекрасных,

Ни помыслам годины буйной сей,

Ни радостям, Ни горю не причастных.

Душа моя, элизиум теней,

Что общего меж жизнью и тобой!

Меж вами, призраки минувших, лучших дней,

И сей бесчувственной толпой? ...

Охарактеризуємо даний тип художнього простору по , це: «Психологічний (замкнутий в суб'єктові) простір, при відтворенні його спостерігається занурена у внутрішній світ суб'єкта, точка зору при цьому може бути як жорсткою, зафіксованою, статичною, так і рухомою, такою, що передає динаміку внутрішнього світу суб'єкта. Локалізаторами при цьому зазвичай. виступають номінації органів чуття: серце, душа, очі і тощо»

Екзистенціальна ситуація, представлена в уривку, належить до третього типу екзистенціальних ситуацій (за О. Бондарком), розглянутих у попередньому розділі нашої роботи - наявність певної субстанції у сфері простору S.

* * *

Певучесть есть в морских волнах,

Гармония в стихийных спорах,

И стройный мусикийский шорох

Струится в зыбких камышах.

Невозмутимый строй во всем,

Созвучье полное в природе, –

Лишь в нашей призрачной свободе

Разлад мы с нею сознаем.

Откуда, как разлад возник?

И отчего же в общем хоре

Душа не то поет, что в море,

И ропщет мыслящий тростник?

Як ми вже повідомляли Ф. Тютчев дуже часто змальовував пейзажі і наділяв їх якостями, які властиві людині. Так і в даному уривку : саме в просторі природи ми знаходимо такі почуття як : «Певучесть», «Гармония», «Невозмутимый строй», «Созвучье полное». Можна підкреслити, що так як і в творчості По, в творах Тютчева ми знаходимо приклад того як простір почуттів у своїй власній сфері утворює певну підсферу : «Лишь в нашей призрачной свободе / Разлад мы с нею сознаем»

Зробимо висновки, що способи вираження простору почуттів в російській і українській поезіях дуже схожі. В них переважають екзистенційні конструкції «B X–e є Y», а також простір почуттів часто виражений за допомогою лексем з просторовим значенням. А в англійській мові ми спостерігаємо тенденцію частого вживання конструкцій : «there is S in Y», а також вживаються локативні конструкції, в яких зображення простору здійснюється завдяки обставинам місця.

Якщо судити за класифікацією Л. Бабенко, то найчастіше в усіх трьох мовах використовується саме психологічний простір ( О. Селіверстова називає його простором, що не має фізичних вимірів, простором почуттів).

Російські поети, а особливо Ф. Тютчев, виражав свої почуття через оточуючий його світ природи. Він був поетом–пейзажистом. Російським письменникам взагалі властиво наділяти матінку–природу якостями, властивими людині, тобто наділяти її душею, а виходячи з цього, і власним простором почуттів.

В українській поезії, а саме у творчості Н. Супруненко ми бачимо найрізноманітніші способи вираження простору почуттів, як екзистенційними, екзистенційно–посесивними, так і локативними конструкціями.

Неможливо чітко і конкретно визначити, яка саме конструкція властива тій, чи іншій мові. Тому наше практичне дослідження потребує подальшого глибокого структурного аналізу на прикладі конкретного мовного матеріалу.

Отримані нами відомості у практичному розділі, ми стандартизували, узагальнили і використали при розробці семінарського заняття з літератури Англії, що направлене на розвиток творчих здібностей студентів, а також на перевірку засвоєння вивченого матеріалу щодо засобів вираження простору почуттів в поезії.

РОЗДІЛ III. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАВЧАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ І ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПОСЕСИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ ПІД ЧАС НАПИСАННЯ І АНАЛІЗУ ВЛАСНИХ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ.

У розділі ІІІ перед нами постає таке завдання: спираючись на попередні результати нашого дослідження, а також на основні вимоги Програми курсу сучасної англійської мови для студентів педагогічних інститутів і університетів, що навчаються за спеціальністю «Англійська мова і література» і по заверщенні п’ятирічного курсу навчання отримують кваліфікацію викладача англійської мови, розробити методичні рекомендації щодо навчання аналізу і виявленню екзистенційних і екзистенційно-посесивних конструкцій у сфері літератури Англії як навчальної дисципліни на факультетах іноземних мов вищих навчальних закладів. У зв’язку з спрямуванням нашої роботи на курс сучасної англійської мови у спеціалізованих вищих навчальних закладах ми вважаємо доречним звернутися до загальних напрямів процесу навчання англійської мови, які безпосередньо пов’язані з нашим дослідженням.

З метою визначення вимог до практичних занять з англійської мови, розглянемо основні вміння, які повинні виявити випускники мовних вищих закладів освіти.

По-перше, випускники мають розуміти різноманітні складні тексту великого обсягу і розкривати імпліцитну інформацію, що міститься в них. По-друге, вони мають висловлюватися вільно і спонтанно, не відчуваючи браку мовних засобів, ефективно і гнучко використовувати іноземну мову в ситуаціях соціального, навчально-академічного та професійного спілкування. Крім того, випускники мають виявити вміння висловлюватися з необхідним ступенем деталізованості і тематичної складності, вільно володіти прийомами структурної побудови тексту, засобами зв’язності та цілісності на суперсинтаксичному рівні. Для формування такого рівня володіня англійською мовою у випускників практичні заняття з англійської мови повинні відповідати наступним вимогам:

·  Дотримуватися принципу науковості (використовувати знання суміжних наук).

·  Мати комунікативний характер.

·  Відповідати єдності практичного, виховного, загальноосвітнього завдань.

·  Мати елементи проблемності (у лексичному, граматичному, стилістичному планах).

·  Залучати до самостійної і творчої активності.

·  Створювати високу мотивацію.

Процес викладання іноземної мови у вищих навчальних закладах є особистісно-орієнтованим (студент – суб’єкт навчання) і має за мету встановити баланс між наданням студенту знань, вмінь, навичок, розвитком здатності використовувати їх на практиці, а також вмінням навчатися самостійно на основі самоаналізу і відповідального відношення до організації процесу індивідуального навчання.

Відбір вправ і завдань для розвитку знань, вмінь і навичок володіння англійською мовою має відбуватися на основі наступних принципів:

·  Принцип зв’язності і послідовності (вправи повинні бути логічно і зв’язно зкомплектовані і включати необхідну пропорцію аналізу)

·  Принцип особистісної соціокультурної значущості (вправи і завдання мають спиратися на особистий досвід, знання міжпредметних зв’язків і розуміння соціокультурних аспектів).

·  Принцип розвитку (вправи повинні сприяти розвитку студентів у становленні незалежними і самостійними).

·  Принцип моделювання (вправи і завдання повинні відбивати ті дії з мовним і мовленнєвим матеріалом, які студенти мають використовувати у своїй професійній діялбності).

·  Принцип ускладнення (від вправ, спрямованих на тренування тих чи інших вмінь та навичок, до вправ, які мають творчий комунікативний характер).

У своїй подальшій роботі ми будемо дотримуватися всіх вищезазначених вимог до викладання іноземної мови та літератури у вищих мовних навчальних закладах.

Хотілося б зауважити декілька слів щодо викладання літератури. Методика викладання літератури в вищій школі як педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна має пропонувати викладачеві парадигми, технології та конкретні моделі викладання літератури. Її визначення, структура, чинники розвитку, зв’язки з іншими науками в екзистенційному тлумаченні спрямовуються на реалізацію того індивідуального, неповторного, що містить окрема особистість. Джерельні для свого розвитку науки – педагогіку і літературознавство – методика використовує різнобічно, часто екзистенційно: методист здійснює свій вибір педагогічної парадигми та літературознавчої концепції тлумачення творчості певного письменника. Методика передовсім допомагає викладачеві створити свою власну, неповторну систему викладання літератури. Психологія і філософія не тільки виступають теоретичними засадами для методики викладання літератури, але й можуть стати учасниками діалогу, який організовує викладач на занятті–дослідженні. Занурюючись у психіку літературного героя та його філософські роздуми, студент пізнає себе та обирає власну філософію існування. Семінарське заняття літератури поєднує об’єктивно існуючий твір і його суб’єктивне розуміння читачем. Досягти максимального наближення до тексту вдається завдяки створенню в академічній групі настрою, суголосного емоційній домінанті твору, що вивчається. При аналізі семінарського заняття звертаємо увагу на двоголосся: має звучати слово письменника й слово його читача – студента, викладача, науковця. Щоб студент здійснив екзистенційний вибір, семінарське заняття повинне мати часовий простір для мовчазної роботи душі. Структура заняття літератури трохи нагадує сюжет художнього твору: вона має розвиток думки, залишається відкритою до її особистого тлумачення, є неповторною, як і твір, що вивчається.