Лінгвістичні особливості вираження простору почуттів в англійській поезії (порівняльний аспект) (стр. 6 )

Дейктичні елементи можуть являти собою окремі лексеми, а можуть бути зв’язані афіксами у складі інших слів. Так, наприклад, російське особове закінчення –у (в слові пишу) також указує на того, що говорить, як і займенник я. Особовий дейксис в сутності є окремим випадком більш ширшого явища – предметного дейксиса. Немарковані засоби вираження предметного дейксису – займенники 3 особи, що супроводжуються експліцитним жестом (рукою, головою, очами) : (1) [Вчитель збирається наказати одного з учнів, що б’ються, а той заперечує: ] Це все він розпочав [показуючи рукою на одного з своїх суперників у бійці]. Таке ж стандартне вираження предметного дейксиса за допомогою вказівних займенників (вжитих субстантивно або ад’єктивно в складі іменної групи): (2) [А. показує Б. фотографії; Б. питає вказуючи на одну з осіб на фотографії : А хто це такий?]; (3) – Верите ли, это бредовое сооружение Ирода, – прокуратор махнул рукой вдоль колоннады, так что стало ясно, что он говорит о дворце, – положительно сводит меня с ума (Булгаков). У мовах світу (в тому числі й російській) займенники 3 особи часто діахронічно випливають з вказівних займенників, що показують тісний зв’язок цих двох класів одиниць.

Предметний/персональний дейксис може виражатися без допомоги жестів, якщо використовуються спеціалізовані дейктичні засоби. До них відносяться займенники, що вказують на учасників комунікативного акту(займенники першої і другої особи). При використанні цих займенників аналогом жесту, є безпосередня фізична залученість людини, що говорить, і адресату в комунікативний акт. В обох випадках – при використанні жестів, і при опорі на координати комунікативного акту – при дейксисові встановлюється безпосередній зв’язок між мовленнєвим вираженням і поза– мовленнєвим об’єктом. В цьому основна риса прототипічних дейктичних висловлювань. Як було відмічено Э. Бенвеністом, категорія особи (і в займенниках, і в дієслові) неоднорідна: перша і друга особа, що визначають учасників комунікативного акту, протиставлені третій особі, яку Бенвеніст охарактеризував як «не–особа». Таке протиставлення має багато поодиноких відображень. Деякі мови (наприклад, атабаські мови Північної Америки) по-різному кодують першу і другу особу, з одного боку, і третю особу, з другого. В багатьох мовах (наприклад, в деяких тюркських) займенники третьої особи не відрізняються від вказівних займенників. А в окремих мовах займенники першої і другої особи не розрізняються (наприклад, незалежні займенники множини в папуаській мові йімас). Нарешті, в багатьох мовах проявляється так звана особиста, або дейктична, ієрархія виду «1, 2 > 3», тобто перша і друга особа має пріоритет перед третьою особою по відношенню до тих чи інших граматичних явищ.

Предметний і часовий дейксис виражається у мовах формальними елементами двух основних типів: іменними групами, що включають в себе вказівні займенники або їх аналоги (в цьому лісі, в цьому році) і елементами прислівникового типу( тут, сьогодні, зараз, деякий час тому ). Крім цього в багатьох мовах існує однойменна граматична категорія. Таке висловлювання, як наприклад, Я пишу статтю з дієсловом в теперішньому часі, ясно вказує на проміжок часу, що включає час коли відбувалася розмова. Існують більш складні просторові і часові дейктичні вислови, що вказують не безпосередньо на об’єкти, місця і моменти, які співпадають з дейктичним центром, а за допомогою них на інші об’єкти, місця і моменти (в сусідній кімнаті, поблизу, минулого року, вчора, скоро, раніше). Так само побудоване використання минулого і майбутнього часу, наприклад Я писатиму статтю – вказує на проміжок часу, що визначений по відношенню до теперішнього часу.

Предметний і просторовий дейксис інколи важко буває розрізнити. Наприклад, розглянемо ряд слів, що відрізняються за розміром: ручка – стіл – кімната – будівля – місто – країна – планета. Кожний з цих предметів може функціонувати в розмові і як об’єкт і як місце розташування. Слова менші за розміром в лівій частині ряду (ця ручка) частіше виявляються об’єктами, а слова в середній, а особливо в правій частині – місцями розташування (в цьому місті). Наприклад у висловлюванні цей район поганий для життя, важко визначити належність дейктичного вислову до» просторовий, чи «вже» часовий.

Іноді в семантичних теоріях дейктичні висловлювання розглядаються як екзотичні, такі, що відрізняються від «нормальних» мовних одиниць, значення яких не залежить від контексту і конситуації. Насправді ж дуже широке коло мовних одиниць має дейктичні компоненти. Так, наприклад, англійські дієслова come «приходити» і go «йти» є дейктичними за своєю природою: вираз come to X « прийти в Х» може бути використано, тільки якщо, той, що говорить і/або адресат знаходиться в місці Х або у момент описуваної події, або у момент мовлення. У японській мові можна вжити звичайне дієслово kaite, що означає написав, в реченні типу Я написав лист студентові, але не можна в реченні Студент написав лист мені – в цьому випадку необхідно додати дейктичне дієслово, наприклад kaite kureta, букв. написав мені - дав. Багато лексем, які не є виключно дейктичними, допускають дейктичне вживання, наприклад поряд у виразі сідай поряд. Дейктичні значення і дейктичні елементи є одним з фундаментальних і універсальних елементів людської мови. А. Е.Кібрику (1981) належить пропозиція виділяти в семантичному значенні особливий дейктичний компонент.

Поняття «дейксис» відоме з античних часів. Відомий німецький психолог і лінгвіст К. Бюлер в своїй книзі 1934 «Теорія мови» багато місця присвятив дослідженню дейксиса[7]. Бюлер першим експліцитно вказав на два явища, похідні від власне дейксиса: анафору і Deixis am Phantasma – явище уявного перенесення дейктичного центру в довільне місце простору і часу (про обидва явища див. нижче). Семіотична традиція пов'язана з Ч. Пірсом, який запропонував називати вказівні займенники індексальними знаками, такими що створюють безпосередній зв'язок між словом і об'єктом [83]. Ще одна традиція вивчень дейксиса веде початок від О. Есперсена, який в 1922 запропонував поняття шифтер для характеристики мовних одиниць, вживання і розуміння яких радикально залежить від того, що говорить, і інших комунікативних координат. Дейктичні елементи – найбільш типові приклади шифтерів. Дейктичні висловлювання в принципі не можливо інтерпретувати поза контекстом. Висловлювання типу Я зараз тут не можна зрозуміти, якщо адресат не знає, хто є таким, що говорить, де і коли цей вислів був породжений. У дещо інших термінах аналогічні ідеї дещо пізніше розвивали і Э. Бенвеніст. Поняття шифтеру пізніше було популяризоване Р. Якобсоном, який у відомій статті «Шифтери, дієслівні категорії і російське дієслово» (1957) протиставив шифтерні (дейктичні) і нешифтерні граматичні категорії. Наприклад, в мовах часто є дві граматичні категорії, пов'язані з семантикою часу, – час і вид. Перша з них є шифтерною категорією, друга – ні. Значення шифтерів дуже абстрактне, а їх референція змінна, хоч і у кожному певному випадку дуже конкретна. Якщо в розмові бере участь декілька осіб, що говорять, то в дискурсі буде представлено відповідну кількість різних я, а число преференційно різних ми може бути набагато більше. Проте переважна більшість мов світу користуються цими універсально застосовними – і тому дуже економними – мовними елементами. Рідкісним виключенням є ріау – індонезійська мова, в якій ті, що говорять використовують для референції до себе і адресата власні імена.

Останнім часом вивчення дейксиса з чисто теоретичного все більше спирається на емпіричне вивчення дейктичних засобів в мовах світу. Зібрані великі блоки даних по дейктичним засобам різних мов.

У сучасній лінгвістиці поступово формується типологія мов з погляду використання дейктичних категорій. Так, С. Левінсон протиставляє два типи мов з погляду того, який момент часу береться за основу при письмовій комунікації – момент створення повідомлення або момент його отримання адресатом. Одні мови схильні до виразів типу Я пишу це сьогодні, а ти отримаєш це завтра, інші – до виразів типу Я написав це вчора, а ти читаєш це тільки сьогодні.

До цих пір мова йшла лише про один фундаментальний тип дейксиса – так званий первинний дейксис. Існує принаймні три різні явища, які похідні по відношенню до первинного дейксису і відносно самостійні від нього: вторинний дейксис, анафора і текстовий дейксис.

При первинному дейксисові вказівка здійснюється з опорою на дейктичний центр «той що говорить, тут, зараз». У дискурсі можуть створюватися альтернативні дейктичні центри, куди віртуально поміщається уявний суб'єкт, і тоді виникає явище вторинного дейксиса. Розглянемо висловлення Побачивши здивовані обличчя господарів, Іван зрозумів, що його тут не чекають. Підрядне речення що його тут не чекають позначає непряму мову, і в ньому містяться три дейктичні елементи – його, тут і «теперішній час», – які засновані на уявному дейктичному центрі. Займенник 1-ої особи мене в таких випадках замінюється на займенник 3-ої особи, а просторові і часові дейктичні елементи можуть залишатися незмінними. Явища такого типу [37] називає «нарративним режимом інтерпретації». Перенесення дейктичного центру може бути граматикалізованим, наприклад, в такому дієслівному часі, як плюсквамперфект (подія, що передує деякій іншій події, що приймається за точку відліку). Явища вторинного дейксиса мають тривалу історію вивчення.

Відомо, що більшість формальних засобів, здатних уживатися дейктично, можуть також уживатися і анафорично. Анафора – згадка референтів, вже активованих в робочій пам'яті того, що говорить і адресата. Так, при анафоричному вживанні займенників 3-ої особи той, що говорить часто спирається на те, що відповідний референт тільки що був згаданий в попередньому дискурсі. Вторинне анафоричне вживання дейктичних елементів засноване на метафорі, яка уподібнює пам'ять людини очевидному фізичному оточенню комунікативного акту. (Таке трактування анафори як явища, похідного від дейксиса, іноді іменується «локалістським». Хоча поняття анафори, в першу чергу, пов'язується з вживанням іменних груп, насправді аналогічне перенесення відбувається і з іншими типами мовних одиниць, що мають в своєму значенні шифтерні компоненти, наприклад, прислівниками. Порівняйте висловлювання Васю, я відчуваю: клад знаходиться десь поруч («поряд з тим, що говорить») і Молоді люди відчували, що клад знаходиться десь поруч («поряд з активованим референтом «молоді люди»).