Освіта києво-святошинського району: минуле та сьогодення (стр. 15 )

Певна Є. К. (1943-1944), (1944-1965), (1965), Коваль І. Ф. (1965-1968), (1968-1971), Мізаріцький В. З.(1971-1975), Колібабчук В. З. (1975-1986, 1993-1996), , (1986-1989), Огнев’юк В. О.(1989-1993), (1996-2005), ,(2005-2010), Івашко М. М. ( з 2010).

Інспекторами (спеціалістами) відділу (управління) освіти працювали:

, , І., , , . Сідлецький А. К., , . І., Мішта П. В., Підгурська Є. Я., , Іваненко Р. С., , Вірченко Н. Ф., , Івашина М. І., Єфименко І П., Л, , Калабуліна Г. Д., ,

Методичну службу очолювали:

, , Недашківській І П., , Червінька О. Ф., Пономарчук І. А.. , Доброславцев Є. М., , Косаківська В. П., Легкобит І. Л., Євич Л. П., , І.. З 2007 року завідуючою районним методичним центром працює

Не лише уроком

Житя учителя багатогранне і вчитель живе не лише уроком. Уподобання різноманітні. У одних це музика чи подорожі, у інших кулінарія або фотографія.

А наша розповідь про колег, які віддали перевагу світу поезії.

З 1947 р. в Боярській середній школі №1 (нині ЗОШ І-ІІІ ступенів №1) почало працювати подружжя Коваленків. Іван Юхимович викладав іноземні мови, Ірина Павлівна - російську мову та літературу. З перших днів вони завоювали авторитет серед учнів, їхніх батьків, місцевої інтелігенції. Їхніми зусиллями школа перетворюється на своєрідний осередок культурного життя міста: літературні вечори, до яких І. Ю. Коваленко пише вірші, театральні вистави, походи з учнями до Дніпра з піснями і декламуванням поезії біля вогнища. Він був знайомий з видатними діячами українського відродження В. Стусом, Г. Тютюнником, Н. Світличною та І. Гончаром.

Коваленкові було притаманне загострене відчуття справедливості та постійне тяжіння до правди. Він писав: «Поет і правда – речі нероздільні, як нероздільні правда і краса!».  Відвертий, прямолінійний,  він, не криючись, висловлював свої переконання – і у своїй творчості, і в повсякденному житті. За таких умов доля поета була визначена наперед – тоталітарний режим послідовно знищував або принаймні ізолював тих, хто відкрито прагнув свободи.

Іван Юхимович відкрито виступав проти зловживань шкільної адміністрації. Розпочалося переслідування, котре скінчилося звільненням Івана Коваленка з роботи. Лише за «хрущовської відлиги», у 1960 році йому дозволили викладати у вечірній школі робітничої молоді. І там він користувався незмінною шаною, змінив на краще долі багатьох своїх учнів.

У 1972 році заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Ув’язнення відбував в уральському таборі суворого режиму ВС-389/35 разом із іншими відомими дисидентами І. Світличним, М. Коцом, І. Калинцем, Т. Мельничуком, Є. Пронюком, С. Глузманом, В. Буковським, В. Марченком та ін..  Реабілітований у 1991 році.

Творча палітра поета багата та різноманітна як за формою, так і за змістом. Патріотичні, ліричні, філософські вірші Коваленка припадають до душі читачам із різними смаками та поглядами.

Не шкода, що помру, – помруть мої пісні.
По світу вітер їх, як листя, не розніс.
Їх знають тільки ріки, поле й ліс,
Тому так тяжко й боляче мені.

Навіщо в муках пролітали дні?
Навіщо вірш складав, і жив, і ріс?
Щоб стати посміхом для нелюдів-гульвіс
І не знайти ні друга, ні рідні?

А все ж я мрію вистраждав одну,
Її сховав у серця глибину,
Від цього легше жить мені сьогодні.

Коли б одну кобзар десь проспівав,
А потім тихо людям проказав:
«Мелодія моя, слова – народні».

У пам'ять про видатного поета, вчителя, дисидента започатковано молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка.

У 70-роки в Ходосівській 8-річній школі працювала вчителем української мови та літератури Голота Катерина Іванівна – сільська поетеса. Змалечку Катруся жадібно вслухалася в материнській спів, спостерігала за працьовитими батьківськими руками. Ледь підросла, почала допомагати батькам. Росла, як всі сільські діти. Тільки, може, пильніше вслухалася і в спів птахів, і в материнську пісню. І все бачене, почуте лягало в дитячому серці, щоб колись вилитись у поетичні рядки. Після закінчення школи працювала старшою піонервожатою і заочно навчалася в Київському педагогічному інституті. Ще в школі писала вірші, в яких оспівувала трудівників свого села, природу рідного краю. Сувора доля мало приділила їй радості в житті. Важка хвороба прикувала молоду дівчину до ліжка, та вона знайшла в собі сили, щоб закінчити інститут. Закінчивши інститут, Катерина Іванівна викладала українську мову і літературу в своїй школі. Передчасна смерть обірвала життя обдарованої поетеси у лютому 1985 року.

Людське горіння

Ой, не мало людині треба,

Не кажіть ви мені того,

Ніби дім під відкритим небом

І у серці ясний вогонь.

Їй би стежку, вітрам відкриту

І берізку, що край села,

Доброту і відвертість літа.

Щоб любов, як весна, цвіла.

Ні. Не мало людині треба,

Бо Земля, на якій живем,

Від людського горіння тепла

І щаслива прийдешнім днем.

Тетяна Петровська – поетеса, вчитель–методист, відмінник освіти України, лауреат літературної премії «Гілка Золотого каштана». Довгий час працювала вчителем Софіївсько–Борщагівської школи, одна із перших на Київщині ввела у навчальний процес уроки поетики за авторською програмою для учнів початкових класів. Нині працює заступником директора з навчально-виховної роботи Київської обласної Малої академії наук учнівської. Автор збірок лірики, книжок віршів для дітей, методичних посібників, пісень, створених у співтворчості з композиторами. Голова первинного осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

Головне її прагнення — це відкриття глибини душі людської, виховання дітей духовно багатими. Вона щиро ділиться з колегами доробком своїх учнів, яких навчає поетичної майстерності. Поезія для Тетяни Василівни не самоціль. Скоріше за все — це внутрішня потреба її, як людини і педагога. Поетеса присвятила своє життя педагога утвердженню і розвитку української мови. Тетяна Петровська розуміє, що доля мови, нації — в руках кожного свідомого українця, який має плекати, захищати, утверджувати мову з невсипною енергією, активністю і винахідливістю. Саме так і діє поетеса, коли прищеплює дітям любов до української мови, веде творчу студію «Проліски надій». Її вірші про рідне слово сповнені особливої задушевності. 

Рідна мова
Рідну мову легко розпізнати
В колисковій ніжності верби,
В українській білій тиші хати,
В барвах стяга жовто-голубих.

Нашептала хвилечка дніпрова,
А старий Славута знає все, - 
Що від Бога, світла і любові,
Мову у душі народ несе.

Як не можна матері зректися,
Пісні солов'їної в гаю,
Так без рідних слів не обійтися,
Як Вітчизну любиш ти свою.

Сьогодення

Сьогодні Києво-Святошинський район займає територію площею 0,725 тис. кв. км., що становить 2,6 відсотків території Київської області. На території району налічується 52 населених пункти, у т. ч.: 2 міста районного підпорядкування – Боярка та Вишневе, селище Чабани та 49 сіл, діють 2 міських, 1 селищна, 25 сільських виконкомів.

Чисельність населення становить 164 тис. чоловік.

У районі проживають представники 76 національностей. У складі населення: 92% українців, 6,5% росіян, 0,5 % білорусів.

Спостерігається позитивна тенденція щодо збільшення народжуваності. Так, за останні 5 років, народжуваність збільшилася на 9,7% і у 2013 році становила 2011 дітей.

За кількістю населення район посідає 2 місце (9 % населення області) серед районів та міст обласного підпорядкування.

У районі проживають представники 76 національностей. У складі населення: 92% українців, 6,5% росіян, 0,5 % білорусів.

На території району освітню діяльність здійснюють 93 навчальних закладів, у т. ч.:

40 дошкільних навчальних закладів;

45 загальноосвітніх навчальних закладів:

37 загальноосвітніх шкіл комунальної власності територіальної громади району, 4 приватні загальноосвітні школи, Боярська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів – заклад комунальної власності територіальних громад області, вечірня школа, школа при дитячому спеціалізованому санаторію «Барвінок» Міністерства охорони здоров’я України, навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею ім. І. Богуна); п’ять позашкільних навчальних закладів ; 2 міжшкільні навчально-виробничі комбінати та міжшкільна навчально-виробнича майстерня.

Список використаних джерел та літератури

1.  Літопис Києво-Святошинського району. – К. Українська конфедерація журналістів, 2012.

2. Історія міст і сіл УРСР. Київська область.–

Головна редакція Української радянської енциклопедії Академії наук УРСР –К.1971.

3.  Сказания о населенных местностях Киевской губернии.–К.1864

4.  Список населенных мест Киевской губернии (издание Киевского губернского статистического комитета).– К, 1900

5.  Уся Київщина на 1928 рік: довідна книга. Рік видання третій, – К. Видавництво «Пролетарська правда». 1928

6.  Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне (за ред.. І. Л. Лікарчука.–К.: ( Вид. ), 2002

7.  Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX –початку XX ст. – Біла Церква, 2008.

8.  Анатолій Безсінний, Наталія Безсінна. Софіївська Борщагівка. Моє рідне село в контексті історії України.–Софіївська Борщагівка, видавництво ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2013

9.  Безсмертна частка України–маленька Бобриця моя!( Л. Грекова, М. Ковальчук )–К. Наш час, 2008

10.  Герасименко з історії Києво-Святошинського району.–К.1999

11.  Історія села Крюківщина. З найдавніших часів до початку XXІ cт. – К. Український видавничий консорціум, Українська конфедерація журналістів, 2011

12.  Літературне Сузір’я. Твори письменників Святошинського краю

( упорядник ) К. видавництво «Молодь». 2006

13.  Літопис села Ходосівка (упорядник .) – К. Українське наукове товариство геральдики та лексикології. 2012

14.  Мій роде красний: хроніка поліського села (Микола Ковальчук.–К. університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2010

15. Надія Олійниченко. Життя, віддане людям / .– К.: Ніка - Центр, 2011.

16.  Наша Малютянка: від минулого до майбутнього. Київ. Зовнішторгвидав України, , І. 2007

17.  Пам'ять серця.. книга перша ( упорядник )– К. Видавництво

Київського славістичного університету. 2009

18. Перлини / Передм. Р. Кокодзея, М. Кириленко. – К.: Логос, 2006

19. . Горенка. Історичний нарис. Київ. 2003

20. Соколенко івка – Рубежівка. Нарис з історії. – К: ЕКМО.2005

21. Сторінки історії села Софіївська Борщагівка. Видання друге, доповнене // – К., Українська конфедерація журналістів, 2014. – 332 с.

22. . Боярка. Історико-краєзнавче видання.–Київ: Пошуково–видавниче агенство «Книга пам’яті України», 2006

23. , , О. Г. . Забір’я. Погляд крізь віки, К. Видавництво ТОВ «Чайка – Всесвіт», 2006