Освіта києво-святошинського району: минуле та сьогодення (стр. 4 )

Для шкіл була встановлена така структура: початкова школа (1-4 кл.), неповна середня школа (5-7 кл.), повна середня школа (8-10 кл.).
Дана структура з незначними змінами проіснувала до 80-х років.
Робився акцент на марксистську світоглядну спрямованість шкільних курсів. Вводився індивідуальний облік знань у словесній формі (дуже погано, погано, посередньо, добре, відмінно) і запроваджувалися екзамени. З метою зміцнення порядку і дисципліни у школах посилювалася керівна роль учителя. Вводились посади класних керівників. Запроваджувалась учнівська форма. Чітко визначався початок і кінець навчального року та його поділ на 4 навчальні чверті. Все це свідчило про посилення державного контролю за роботою шкіл. У той же час ці заходи внесли чіткий порядок у роботу школи і сприяли підвищенню відповідальності вчителів та учнів.

Було відмінено практику складання місцевих навчальних планів і програм та затверджено нові уніфіковані навчальні плани для всіх типів шкіл та підручники, введено предметність викладання.

У школах утвердилась пояснювально-ілюстративна система навчання, головне місце в якій зайняв усний, словесний виклад знань з використанням наочності. Структура діяльності учителя на уроці тепер набула такого вигляду: усне пояснення – ілюстрація – контроль розуміння учнями нового матеріалу – корекція – закріплення – повторення здобутих знань. Головна увага приділялась розвитку пам'яті учнів.

У районі щороку відкривалися нові школи.

Школу в селі Мощун почали будувати на початку 30-х років. Селяни в той час займалося лісовим промислом – возили ліс і дрова в Київ.  З дозволу лісничого Міжгірського лісництва Петра Артамонова селяни частину заробленого лісу віддавали на будівництво сільської школи. У 1932 році було збудовано перші дві класні кімнати, у яких учні сиділи на лавках за збитими зі звичайних дощок столами. За кілька років будівництво було завершено. Першими будівельниками школи були брати Костенко Гордій Григорович та , Мархонос Омельян Кузьмич та Макушенко Данило Іванович.

У 1936 році у двоповерховому будинку-дачі відомого українського актора (другий поверх будинку згорів взимку того ж 1936 р.) організували Бузівську семирічну школу. Школа проіснувала там до 1981 року.

Нова школа була побудована у Забір’ї. У 1938 році в ній було 6 класів, а в 1940 – сім.

Якщо у 1932 році в районі працювало 35 навчальних закладів, то в середині 30-х років функціонувало уже 43 школи: 7 середніх (Боярська, Білогородська, Хотівська, Гостомельська. Пирогівська, Ірпінська, Петропавлівсько-Борщагівська), 15 семирічних та 21 початкова, викладало 456 вчителів і навчалося близько 9 тис. учнів.

Нове приміщення Петропавлівсько–Борщагівської середньої школи було збудоване у 1939 році.

Діти Гатнянської семирічної школи навчалися у трьох пристосованих приміщеннях, віддалених одне від одного на 250–800 метрів. Перед війною із цегли церкви, зруйнованої у 1938 році, збудували нове приміщення школи.

У багатьох школах створюються краєзнавчі музеї, літературні гуртки та гуртки художньої самодіяльності, видавалися рукописні альманахи, проходили спортивні змагання. Так хор Горенської семирічної школи (керівник – учитель молодших класів Уляна Григорівна Мартиненко) неодноразово був учасником обласних оглядів художньої самодіяльності. Як згадує колишній учень Хабовський Герман, … «хор у 1939 році брав участь в обласному огляді самодіяльності в Жовтневому палаці Києва, хор уже був на сцені, мала вийти для диригування Уляна Григорівна, але раптом завісу закрили, нічого не пояснивши. Потім з’ясувалося, що композитор, який написав музику для нашої пісні, – «ворог народу», якого кілька днів тому було заарештовано».

У 1938 році струнний оркестр Бузівської семирічної школи під керів-ництвом Володимира Миколайовича Терещенка посів друге місце на обласному огляді художньої самодіяльності, а в 1939 році – перше місце і одержав право виступу на республіканському огляді художньої самодіяльності. Цілий тиждень жили оркестранти у Києві. За участь у республіканському конкурсі аматори були нагороджені поїздкою до Москви, але директор школи І. не дозволив залишати навчання у школі.

Зміцнювалася навчально–матеріальна база шкіл. Створювалися навчальні кабінети фізики, біології, хімії, історії. У Тарасівській семирічній школі працював добре обладнаний біологічний кабінет. 17 кращих юннатів були учасниками ВСГВ у 1941 році.

У школах району працювали творчі і талановиті вчителі, які робили все, щоб діти полюбили школу. Завідувач Забірської школи Володимир Миколайович Горинович разом із дружиною Ніною Семенівною Гаєвською виховав не одне покоління забірчан. Вони не лише навчали читати і писати, головне задання вбачали у вихованні дітей. Надовго запам’ятали учні свою першу новорічну ялинку, яку нарядили прямо в лісі, а замість звичайних електрогірлянд, лісову красуню прикрасили свічки. Скільки нового і неві-домого відкрили для себе учні у стінах школи. Це і перше радіо і саморобні компаси, мікроскопи, проекційний ліхтар. Усе це демонструвалося на виставках у Києві та Харкові, тодішній столиці України.

Яких тільки див не творив для учнів! Були, навіть, перші спроби зробити кіно. Діти назвали вчителя за першим фільмом, який він для них створив, «Івасиком-Телесиком».

Чимало приладів збереглося, їх можна побачити у шкільному музеї. Забірська школа підтримувала партнерські зв’язки з середньою школою №43 м. Києва (директор Соболь). Кияни подарували футбольний м’яч та умивальник. Допомогли створити піонерську організацію. До піонерів приймали лише кращих учнів.

Також з любов’ю і повагою згадують односельці та учні Горенської школи вчительку української мови та літератури Кондратенко Катерину Миколаївну. Під її керівництвом у школі систематично проводилися цікаві літературні вечори, присвячені класикам української літератури

Роки лихоліття

Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю людей. Багато вчителів та учнів пішли захищати Батьківщину. Навчання у школах припинилося. Восени 1942 року німці дозволили проводити навчання в Горенській школі, але це було лише одну зиму.

Ось що згадує колишня учениця Дуб Віра Павлівна: «В школі над сценою висів великий портрер Гітлера. Учень Іван Шевчук заліпив йоиу обличчя «бриліантовим хлібом» (цей хліб був випечений з проса, а тому був блискучий). Був великий переполох, але швидко це ліквідували, щоб німці не бачили.».

Три місяці працювала школа на базі Боярської залізничної школи.

Деякі вчителі на добровільних засадах навчали дітей вдома. Так вчителька початкових класів навчала учнів третіх класів. Після звільнення Горенки ці учні пішли в четвертий клас.

У приміщеннях шкільних майстерень Білогородської середньої школи та учи­тельському житловому будинку розмістився поліцей­ський відділок. Сюди на допити й розправу звозили лю­дей, котрих підозрювали у боротьбі проти фашистського режиму. Біля школи, в яру, їх розстрілювали.

Окупанти розмістили стайні у школах Мощуна, Крюківщини, Петрушок, Тарасівки, Шпитьок.

На початку 1943 року в Горенській школі розмістилась німецька військова частина, а потім приміщення переобладнали під стайню, були вибиті двері, вікна. Влітку 1943 року частину майна німці вивезли в ліс, де в бліндажах облаштовувалися «зимові квартири» – готувався німецький рубіж оборони на Дніпрі.

Були зруйновані школи в Гатному, Гореничах, Княжичах, Лісниках, Малютянці, Петровському, Хотові. Крюківщинську школу (старе дореволюційне приміщення) окупанти розібрали на паливо. Приміщення Забірської школи було напівзруйноване: прострілений дах, шибки побиті, грубки розвалені.

Матеріальну базу шкіл фашисти розграбували та знищили. Спалили шкільне приладдя, підручники та художню літературу, було вивезено кіноапаратуру, музичні інструменти та інше цінне устаткування. За приблизними підрахунками загарбники завдали освіті району збитків майже на 13 млн. крб.

Гестапівці замордували вчителів Будаївської (Боярської) середньої школи Т. Т. Зільберман, , розстріляли 24 піонерів району, на каторжні роботи до Німеччини відправили 645 молодих людей. На фронтах Великої Вітчизняної загинули , директор Боярської СШ №18 (залізничної) та його заступник , учитель

Освіта у роки Великої Вітчизняної війни

Звільнення району було завершене на початку листопада 1943 року, а вже 22 листопада відновив роботу районний відділ народної освіти. Були призначені директори 12 середніх, 22 неповних середніх та 9 початкових шкіл. Перед керівниками шкіл поставлено завдання провести облік дітей шкільного віку та комплектування шкіл учнями і розпочати навчання не пізніше 1 грудня 1943 року.

У наказі по районному відділу від 22 листопада 1943 року №3 читаємо: «При складанні мережі класів керуватися таким:

а) В тих випадках коли в 1-4 класах є до 15-20 учнів зводити такі класи у комплекти ( по 2 класи);

б) В тих випадках коли в 1-4 класах є надто мала кількість учнів, об’єднувати в комплекти до 3 класів;

в) В 5-7 класах, що створюються в порядку переводу учнів до старших класів, зберегти лише в тому разі коли в них буде не менше 12-15 учнів, а 5 класи відкрити при наявності 17-20 учнів.

г) В 8-10 класах зберегти лише при наявності в них не менше 10 учнів, а у 8-му відкрити при наявності в них мінімум 15 учн.

…3. б) В населених пунктах де шкільні приміщення зруйновані відвести придатні будинки для відновлення роботи шкіл».

У Боярці, як згадує І. К. Васюк, «…оскільки приміщення обох шкіл були зайняті військовими частинами, за розпорядженням райнаросвіти потрібно було відновити роботу в одній об’єднаній школі. За ухвалою педколективу і розпорядженням райнаросвіти мене було призначено керівником цієї школи.

Багато зусиль було витрачено, щоб якнайскоріше розпочати роботу. Був виділений літній дачний будинок, не зовсім зруйнований; потрібні були меблі, довелося збирати й зносити уламки дощок із зруйнованих хлівів і робити примітивні столи на козлах й лави для сидіння. Серед учнів збирали підручники, у кого вони були для загального користування.

Школа розпочала свою роботу і працювала до березня 1944 року, коли знову була розділена на Будаївську середню школу (нині Боярська №1) і залізничну № 18 (Боярська №2)».