Освіта києво-святошинського району: минуле та сьогодення (стр. 3 )

Різке зростання учнівського контингенту вимагало пошуків нових приміщень для занять.

У Забір’ї школу розмістили у будинку священника, а у Шпитьках до приміщення існуючої школи добудували ще один клас.

Навесні 1921 року через недогляд згоріла школа у Гатному, що змусило під навчальний заклад переобладнати монастирську церкву. Учнів навчали брат і сестра – Борис Вікентійович і Лариса Вікентіївна Богданови. Борис Вікентійович та Лариса Вікентіївна були активними організаторами культосвітніх заходів на селі: сприяли створенню хати–читальні, а згодом і клубу; залучали молодь до участі у художній самодіяльності та ліквідації неписьменності серед односельців.

У приміщенні церкви відкрили початкову школу і у Юрівці.

24 вересня 1924 року  на загальних зборах села Горенка прийнято рішення про будівництво початкової школи. Ініціаторами і керівниками були Кузнець Андрій Якович та Мазніченко Іван Федорович. На той час жителі села займалися лісовим промислом (возили дрова до Києва). Кожен доб-ровільно зобов'язався виділити 10% свого річного грошового прибутку від продажу лісу. Для будівництва школи було заготовлено 700 кубометрів лісу. Все доставлялося кіньми чи на волах. У 1926 році розпочалося заняття в першому класі, хоча будівництво школи ще і не було закінчено.

Початкову школу в Софіївській Борщагівці відкрили в 1924 році. Діти з великим задоволенням пішли в школу. Вечорами у ній вчилися читати й пи-сати дорослі та літні жителі села.

Для будівництва нової школи у Тарасівці створили артіль із виго-товлення черепиці, шлакоблоків та столярних виробів. Жителі села взяли зобов’язання своїми кіньми доставляти будівельні матеріали. 7 листопада 1928 року відбулося урочисте відкриття нової початкової школи.

До 1930 року дітей навчало чотири вчителі: ївна, Зелена Варвара Євгенівна, Федорова Зінаїда Лаврентіївна та Валянський Сак Захарович. Він же був і завідуючий школою.

 Ось як згадує про школу Михайленко Данило Іванович: «У травні 1929 року школа випускала в життя юнаків та дівчат. Це був перший випуск четвертого класу. Завідуючий школою Валянський Сак Захарович запропо-нував нам залишити згадку про перших випускників. Він порадив учням посадити біля школи дерева. До того тут було голе місце. Його пропозицію підтримали всі. Я садив дерева з Приймаченком, з яким навчався за однією партою. Учні посадили осокори. Росли вони тут до 1995 р.».

У 1927 році в районі функціонувало 48 шкіл першого концентру у яких навчалося 4376 учнів та працювало 120 вчителів, 7 шкіл другого концентру, учнів – 1884, працювало 93 вчителів.

У 1929 році колгосп ім. Першого Травня села Бобриці побудував нову велику дерев’яну школу. В центрі села, на пустирі її споруджували досвідчені теслі – Павло Федорович Ярошенко і Феодосій Захарович Тищенко за допомогою батьків. Тодішній голова сільради Максим Савельович Ігнатенко та секретар Стрілець Тимофій Васильович, дивлячись, як піднімається будівля школи, замріяно говорили: «Будуємо школу, а чи коли-небудь хтось згадає про нас?»

Школа стала семирічкою, сюди почали ходити на навчання діти з сусідніх сіл: Луки, Забір’я, Жорнівки, Княжич. Класи були переповнені. Не вистачало вчителів. До роботи залучали освічених людей, наприклад, бухгалтер Ярошенко Агафія Самсонівна вчила дітей першого класу. З району були направлені активісти: івна, Лисенко Параска Микитівна.

Вчителям надавали помешкання в оселях бобричан.  Приміщення колишньої церковнопарафіяльної школи також стало житлом для вчителів.

Процес перебудови школи до другої половини 20-х рр. значно ускладнювався ще і матеріальними труднощами. У школах не вистачало найнеобхіднішого: підручників, зошитів, меблів. Часто на школу булиодин-два підручники. Так вчителі Мироцької школи навчали дітей за букварями, написаними від руки, а їх колеги у Забірській школі самі складали рукописні тексти, за якими легше було вчити початківців.

Велася боротьба з бездоглядністю дітей, які після громадянської війни залишилися без батьків. Для дітей-сиріт і напівсиріт у Боярці було створено дитячий будинок.

Боротьба з неписьменністю

Одним із важливих завдань освітньої роботи була ліквідація неписьменності. Ставилося завдання не лише навчити робітників і селян читати, писати та лічити, а й прищепити їм комуністичну ідею. До цієї справи було залучено багато вчителів, грамотних людей інших професій, учнів.

Оголосивши ліквідацію неписьменності одним із найважливіших полі-тичних завдань, держава прагнула забезпечити цю кампанію літературою від-повідного політичного спрямування. В Україні видавалися букварі для дорос-лих «Геть неписьменність!», «Червоний прапор», «Буквар залізничника», «Буквар селянина», книга для читання «Ми новий світ збудуємо» та інші. Зміст цієї літератури мав забезпечити поєднання навчання елементарних на-вичок читання й письма з вихованням відданості новому ладу, непри-миренності до його противників.

Ще у 1918 році в Горенці на добровільних засадах була організована школа по ліквідації неписьменності. Знаходилася вона на бувшій дачі київського купція. Організаторами та першими вчителями були Потравний Федір Миколайович, активний учасник товариства «Просвіта» та івна– випускниця гімназії.

За навчання платили натурою – пуд жита на рік за учня.

Активістів лікнепу називали по-військовому – культармійцями.

Процес ліквідації неписьменності здійснювався у двох формах: гуртковій та індивідуальній. Гуртки створювалися при загальноосвітніх школах чи пунктах лікнепу, де неписьменні протягом 3-5 місяців по 3-4 рази на тиждень навчалися грамоті. З жінками, які не могли відвідувати пункти лікнепу через малих дітей, вчителі проводили заняття вдома. Навчання людей грамоті здійснювалося безкоштовно, більше того, дорослим учням або їхнім дітям надавались деякі пільги. Зокрема, робітники звільнялися на дві години від праці зі збереженням заробітку. 

У повідомленні шкільного відділу Київського повітревкому від 28 жовтня 1920 року читаємо: «У Білогородці діє трудова школа, при якій працюють гуртки лікнепу».

Школи з ліквідації неписьменності відкриваються в більшості населених пунктів району. У Тарасівці створено товариство «Геть неписьменність».

У 1920-23 рр. у гуртках лікнепу здобули освіту більше тисячі жителів Білогородки, Бобриці, Гнатівни, Петрівського.

Крім шкіл на початку становлення радянської влади відкривалися в селах хати-читальні. Вони виконували багато функцій: були і бібліотеками, і школами, і клубами.

З 18 січня 1925 по 14 серпня 1929 року працювали курси по ліквідації неписемності у Михайлівській Рубежівці.

Велику роботу по ліквідації неписемності серед сільської громади Софіївської Борщагівки проводили учні 2-4 класів. Діти з радістю ходили додому до неписемних людей і вчили їх грамоти. Серед активістів відзначалися івна, Кононенко Панас Євтухович, Яценко Федір Євменович.

Дитячі організації. Виховна робота

З 20- х років набув поширення дитячий та молодіжний комуністичний рух. Створювалися піонерські та комсомольські організації.

Піонерська організація у Лісниківській школі почала діяти у 1922 році, у 1923 році було створено ініціативну групу, від якої бере початок комсо-мольський осередок села.

Першими піонерами у Софіївсько–Борщагівській школі були Марія Кожемяченко та Марія Шульженко, першими комсомольцями Тетяна Розпутня, Ольга Шульженко Федір Яценко.

За рішенням комсомольського комітету Гостомельського склозаводу Мазниченку Костянтину Івановичу було доручено створити піонерську організацію в Горенській школі. Це було 7 листопада 1929 року. В присутності членів партії, працівників склозаводу Малахова та Фріденсона, 23 учні школи дали урочисту піонерську обіцянку. Піонери , Чувикіна Е. Ф. були учасниками першого районного зльоту піонерів.

Комсомольці й піонери брали активну участь у роботі по ліквідації неписьменності, проводили читання газет та журналів серед дорослого населення, допомагали вчителям здійснювати всеобуч, брали активну участь у трудових суботниках.

Учні Бузівської школи працювали у лісництві, де доглядали насадження молодого лісу, збирали шишки, а на зароблені кошти купували папір. Школа мала кілька гектарів землі, власний сад, Учні старших класів орали землю (худобу брали в колгоспі), сіяли просо, садили картоплю, доглядали сад. Урожай здавали в їдальню. Обіди у школі були безкоштовними.

У Крюківщинській школі було організовано кооперацію: школярі самі торгували, організовували самообслуговування, прибиральниць у школі не було.

Учні Горенської школи доглядали молодих телят в колгоспі ім.. Кагановича, влітку збирали колоски жита в урочищі «Сімдесят десятин», весною садили садженці дерев у лісі. Мали завдання  зібрати кожному по 10 кг деревного попелу для удобрення полів місцевого колгоспу та по 8 кг лушпиння картоплі для годівлі корів.

Поряд із навчальною виникають нові форми і виховної роботи. Урочисто відзначаються річниці Великого Жовтня, Червоної Армії, дні Восьмого березня, Паризької комуни, Першого травня. Відбуваються літературні вечори, присвячені , І. Я.Франку, , іну, , та ін.

Ось як проходило свято 1 травня та 7 листопада у Горенці. Зі спогадів Михайла Потравного: «Всі учні школи, брали активну участь у демонстрації – по вулиці Київській, потім через Міщани повертали на вул.. Шевченка і йшли до школи, В лісі ( біля колишньої чайної) зупинялись. Тут були танці, жінки красиво танцювали кадриль, грав місцевий оркестр, що складався з 5 осіб. Кожен клас старався якомога краще прикрасити свою колону квітами, транспарантами. На території школи проводився мітинг, де з трибуни проголошував здравицю голова сільської Ради, з привітанням виступав директор школи. Потім грав оркестр, виступала художня самодіяльність, танцювали, учні проводили спортивні змагання, ігри».

Освіта в 30-роки

На початку 30-х років на зміну «романтичному періоду» в історії розвитку радянської школи прийшли роки радикальної реорганизації системи шкільнї освіти.

В 1930 році введено обов’язкове початкове навчання для всіх дітей і підлітків віком від 8 до 15 років.