Освіта києво-святошинського району: минуле та сьогодення (стр. 9 )

10 початкових шкіл: Валківська, Гнатівська, Горбовицька, Дмитрівська, Забучанська, Коцюбинська, Мощунська, Петрівська, Шевченківська, Рокитнянська.

У той час ряд населених пунктів територіально належали іншим районам: Забір’я, Княжичі, Малютянка – Васильківському, Бузова і Личанка – Макарівському, Мироцьке – Бородянському.

У післявоєнні роки статус шкіл часто змінювався у залежності від кількості учнів, наявності педкадрів та приміщень. Середні школи ставали неповними середніми, неповні середні реорганізовувалися у початкові і навпаки.

У 1949 році було 45 шкіл: 4 середні (Боярська, Гостомельська, Ірпінська, Шпитьківська) 18 неповних середніх, 23 початкових; крім того 4 школи робітничої (Бучанська, Боярська, Ірпінська, Коцюбинська) та 1 сільської молоді (Новопетрівська).

З 1956 року працювало уже 49 денних шкіл, із них 16 середніх, 16 семирічних, 17 початкових та 4 школи робітничої молоді.

Середні: Білогородська, Боярська, Бучанська, Гатнянська, Горенська, Гостомельська, Вишгородська, Жулянська, Ірпінська ім. Макаренка, Ірпінська (російська), Коцюбинська, Новопетрівська, Петропавловсько–Борщагівська, Пирогівська, Тарасівська, Шпитьківська;

Семирічні: Білицька, Бобрицька, Гореницька, Крюківщинська, Лісниківська, Микільсько­–Борщагівська, Мощунська, Михайлівсько–Рубежівська, Музичанська, Петрушківська, Софіївсько–Борщагівська, Ходосіївська, Хотівська, Чапаївська, Юрівська, Яблунівська.

Початкові: Баланівська, Бучанська, Валківська, Горбовицька, Гостомельська (російська), Дмитрівська, Жуків острів, Ігнатівська, Кременецька, Кичеївська. Лучанська, Мостищанська, Поштово–Вітянська, Петрівська, Романівська, Слобідська, Шевченківська.

У тому ж році селище міського типу Боярка–Будаївка було переведено до категорії міст районного підпорядкування та присвоєно найменування Боярка.

У 1957 році кілька населених пунктів району було включені в межі Києва, зокрема Пирогів, Чапаєвка та селище Дніпровського пароплавства острів «Жуків». Така ж доля «спіткала» у 1971 році Микільську–Борщагівку та Жуляни у 1988 році.

4 листопада 1957 року рішенням Київської обласної ради депутатів трудящих території «Нова –Боярка» і «Нова– Тарасівка», які були в підпорядкуванні Тарасівської сільської ради, включені в межі міста Боярка. У наступному році Тарасівську СШ розділили на дві школи – Тарасівську СШ (згодом Боярська СШ №3), яка відійшла до Боярки та Тарасівську восьмирічну.

У 1957 році у Боярці створено семирічну школу з російською мовою викладання (попередниця Боярської СШ №4).

У тому ж році мережа складала 52 школи: 15 середніх, 18– семирічних, 15 початкових та 4 школи робітничої молоді.

У відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР № 000 від 24 жовтня 1960 року «Про передачу залізничних шкіл до складу міністерства освіти СРСР» залізнична середня школа №18 (Боярська СШ№2) та залізнична початкова школа № 13 (Вишнівська школа) перейшли у підпорядкування районного відділу народної освіти.

У 1960 році Мироцьке, а в 1965році Бузова, Личанка, Забір’я та Княжиці були передані до складу району. Відповідно перейшли і школи, які знаходилися в цих населених пунктах.

У 1962 (30.12) у результаті адміністративно–територіальної реформи єдині адміністративні райони були поділені на сільськогосподарські та промислові. Місто Боярка, селища міського типу Біличі, Буча, Вишгород, Вишневе, Ворзель, Гостомель, Димер, Коцюбинське, були віднесені у підпорядкування Ірпінської (Ірпінь тоді ж стало містом обласного підпорядкування), а згодом Боярка – Васильківської міськради.

Крім того було проведено укрупнення районів. В Київській області замість 31 району залишилось 12. До складу Києво-Святошинського району увійшла територія Димерського району.

З 1963 року мережа шкіл району складала :

Середні: Білогородська, Гатнянська, Горенська, Демидівська, Жукинська, Жулянська, Вищедубечанська, Катюжанська, Козаровицька, Литвинівська, Новопетрівська, Нижчедубечанська, Чернинська, Шпитьківська.

Восьмирічні: Абрамівська, Бобрицька, Валківська, Вороньківська, Воропаєвська, Гореницька, Глібівська, Крюківщинська, Лісниківська, Лютіжська, Лебедівська, Микільсько–Борщагівська, Мироцька, Михайлівсько–Рубежівська, Мощунська, Музичанська, Новосілківська– на– Десні, Ошитьківська, Петропавлівсько–Борщагівська, Петрушківська, Сваромська, Софіївсько–Борщагівська, Старопетрівська, Сувидська, Тарасівська, Тарасовщинська, Хотянівська, Ходосіївська, Хотівська, Юрівська, Яблунська, Ясногородська.

Початкові: Бирківська, Боденківська, Горбовицька, Гаврилівська, Дмитрівська, Забучанська, Завалівська, Ігнатівська, Кременицька, Осешинська, Лебедівська, Лучанська, Гута–Межигірська, Лісовицька, Мостищанська, Поштово­–Вітянська, Петрівська, Петрівська (Димер), Раківська, Слобідська, Савенська, Синяківська, Старосільська, Тарасовщинська, Толокунська, Дикунська, Шевченківська.

Всього: 14 середніх, 31 восьмирічна і 27 початкових шкіл.

Крім того Микільсько­–Пустинська допоміжна школа–інтернат, 5 шкіл робітничої молоді: Горенська, Микільсько–Борщагівська, Новопетрівська, Димерська, Велико–Дубечанська та Києво–Святошинська заочна середня школа.

У 1964 році, в зв’язку із переселенням населених пунктів із зони будівництва Київської ГЕС, зникла низка сіл і ліквідовувалися Чернинська середня, Ошитьківська восьмирічна, Завалівська початкова школи.

У тому ж році побудували шкільні приміщення у Білогородці та Нових Петрівцях і на базі середніх шкіл створювалися дві школи: середня і восьмирічна (нові приміщення займали середні школи, у старих залишалися восьмирічні).

У 1965 році, згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» ціла низка населених пунктів: Боярка, Вишгород, Вишніве, Гостомель, Димер – включені до складу району. Тоді ж Хотівська восьмирічна школа реорганізована у середню.

На базі Боярського дитячого будинку створено спеціальну школу інтернат для слабозорих дітей.

У зв’язку з будівництвом нових приміщень, Дмитрівська початкова (1968) та Гореницька (1966), Музичанська (1975), Тарасівська (1976), Білогородська (1978), Михайлівсько–Рубежівська (1981), Софіївсько-Борщагівська (1984) восьмирічні школи реорганізовані у середні.

Інтенсивний розвиток Вишневого та надання йому статусу міста зумовив будівництво нових шкіл: у 1972 році 8–річної школа, яка через рік стала Вишнівською СШ №2, а у 1976 році – Вишнівської СШ №3.

На початку 70 років у районі налічувалося 82 загальноосвітні школи, з них 29 середніх, 28 восьмирічних, 18 початкових, 5 вечірніх, 2 заочні, а також 2 спецшколи.

У квітні 1973 року було утворено Вишгородський район. До його складу увійшла частина території Києво–Святошинського  та  Іванківського районів. 

Площа Києво–Святошинського району зменшилася більше, ніж утричі,

а кількість шкіл – на 36.

З другої половини 60–х та у 70–роки масово закривалися початкові школи: Горбовицька, Ігнатівська, Лучанська, Поштово­–Вітянська, Слобідська, Шевченківська.

У 1978 році закрито Бобрицьку, а в 1979–Личанську 8-річні школи. Мотивація – будівництво нових шкіл, зокрема Білогородської СШ №2 та Шпитьківської СШ.

У 1985 році відкриваються Новосілківська СШ та Боярська СШ №5.

1 вересня 1986 року у Петрівському відкрили школу–новобудову. Це дало змогу початкову школу реорганізувати у восьмирічну, а через рік –в середню.

Вишнівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 4 введено в експлуатацію у грудні 1989 року

Проведено реорганізацію восьмирічних шкіл у середні: Ходосіївської (1992) та Забірської (1995).

У 2000 році рішенням Києво-Святошинської райдержадміністрації Юрівську ЗОШ І-ІІ ступенів реоганізовано у загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, учні мають можливість по місцю проживання здобути повну загальну середню освіту.

Краєзнавство

Освітянами-краєзнавцями району нагромаджений значний досвід

вивчення історико–культурної спадщини регіону, втілення у життя низки масштабних науково–дослідних, навчально–методичних і видавничих проектів. Краєзнавство міцно увійшло до напрямків діяльності шкіл і стало важливим засобом навчання та виховання.

Великий поштовх шкільному краєзнавству дала більш як десятирічна робота над двадцятишеститомною історією міст і сіл Української РСР (том «Київська область», розділ «Києво-Святошинський район»), що припала на 1960-1970 роки. Учителі були залучені до збору матеріалів, підготовки нарисів про населені пункти, допомагали їм у цьому учні. Серед них: О. І. Бевза, , Н. К. Олійніченко. Допомагали їм у цьому і учні.

Михайло Григорович Герасименко, директор Гатнянської СШ, не одне десятиліття займався вивченнм історії Святошинського краю. Пілсумком цієї роботи став «Нарис з історії Києво-Святошинського району». За сприяння відділу освіти Нарис був виданий у 1999 році і став доброю пам’яттю про людину, яка намагалася створити узагальнену історичну довідку про рідний район.

Про все, що побачу, потреба писати,

І все, що почую, кортить записать,

Бо хтось вже пішов, вже когось не побачу,

А щось вже скінчилось, щось треба почать.

Ці слова належать Потравному Михайлу Федоровичу, автору книжок про Горенку: « Село моє рідне Горенка» та «Горенка. Історичний Нарис».

Невеликі по об’єму, ці своєрідні літописи пронизані великою любов’ю до того, що зветься малою батьківщиною: села, оточуючого лісу, річок Горенка і Котурка, а головне односельчан, які творили і творять його історію.

Як учитель Михайло Федорович з особливим теплом розповідає про рідну школу, де навчався та працював, своїх учнів та колег.

Автор так побудував свою розповідь, що для читача, в історії Горенки, віддзеркалюється історія всієї України.

Інтереси Сергія Миколайовича Лисенка, вчителя Боярської вечірньої школи, різноманітні. Це вивчення історія рідного міста, історія лицарської та шляхетної ґеральдики, питання генеалогії. Він проводить біографічні дослідження відомих постатей пов’язаних з Бояркою. З 2000 року Лисенко С, М. заступник голови Українського геральдичного товариства, член Товариства охорони старожитностей Київщини. Має десятки друкованих робіт. Був учасником багатьох міжнародних наукових конференцій.

У 2006 році вийшла з друку книга Сергія Миколайовича «Боярка. Історико-краєзнавчий нарис».