Планування фінансового потенціалу суб’єктів реального сектору економіки (стр. 18 )

Бухгалтерський баланс складається на завершальному етапі прогнозування на основі:

-  перенесення до журналу прогнозних господарських операцій підприємства інформації, представленої в загальних (агрегованих) бюджетах доходів і витрат підприємства;

-  перенесення до журналу прогнозних господарських операцій інформації, представленої у прогнозному грошовому бюджеті;

-  складання узагальненого прогнозного журналу господарських операцій підприємства;

-  складання прогнозного бухгалтерського балансу на основі прогнозного журналу господарських операцій;

-  розрахунок прогнозних фінансових коефіцієнтів на основі прогнозного бухгалтерського балансу та формування висновків про прогнозний фінансовий стан підприємства.

Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього розміру виручки, витрат, інших доходів і витрат. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють, до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для висновків про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не естраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

У складі прогнозованих параметрів фінансового потенціалу господарюючого суб'єкта необхідно, на наш погляд, виділяти можливість покриття поточних і стратегічних фінансових потреб, використовуючи для цього існуючий і прогнозний баланси – нетто фінансових ресурсів по активу і фінансових потреб по пасиву. Непокриті фінансові потреби повинні визначаться як негативне сальдо балансу поточних активів і поточних пасивів (для визначення поточних фінансових потреб), основних активів і постійних пасивів (перманентним капіталом) – для визначення стратегічних фінансових потреб. Для забезпечення поточної платоспроможності і фінансової стійкості важливо розмежовувати чистий оборотний капітал і поточні фінансові потреби, а для довгострокової платоспроможності і фінансової стійкості – чистий основний капітал і стратегічні фінансові потреби [48].

Так, відзначає, що «тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені завдання комплексного оперативного управління поточними активами і поточними пасивами підприємства зводяться:

-  до перетворення поточних фінансових потреб (ПФП) підприємства на негативну величину;

-  до прискорення оборотності оборотних коштів підприємства;

-  до вибору найбільш відповідного для підприємства типу політики комплексного оперативного управління поточними активами і поточними пасивами або, виражаючись мовою «імпортної» термінології, управління «працюючим капіталом» [164].

Проте не можна забувати, що таким чином приступають до вирішення тільки оперативно-тактичних завдань фінансового управління, а не стратегічних. Адже мова йде тільки про фінансове забезпечення поточної діяльності, експлуатацію тільки вкладень в оборотні (поточні) активи, без експлуатації інвестицій в основні (фіксовані) активи.

І тоді формула ї покриття поточних фінансових потреб на (ПФП) підприємства набере іншого вигляду.

Замість формули (2.5) необхідно використовувати дві інші формули покриття поточних і стратегічних фінансових потреб (ПФП і СФП) (2.6, 2.7). При цьому до основних джерел самофінансування відносяться чистий прибуток і амортизація.

Використання цих двох формул, на нашу думку, дозволить якісніше планувати фінансування оборотного і основного капіталів в межах загального фінансового плану і ефективно управляти цими процесами, оскільки саме фінансування тут дуже різне. Для фінансування оборотних активів можна використовувати короткострокове боргове фінансування, а для фінансування основних активів – довгострокове боргове фінансування і, у виняткових випадках, в короткому обмеженому періоді, короткострокове фінансування при подальшому ефективному рефінансуванні короткострокової заборгованості довгостроковими позиковими коштами. При цьому рефінансування заборгованості має бути ефективним за рахунок віднесення боргів на період значної очікуваної чистої прибутковості, достатньої для погашення всіх нагромаджених боргів.

Приведені вище формули дозволяють також усунути неточність ї, яка з визначення чистого оборотного капіталу (робочого капіталу) через різницю між сумою власних коштів, довгострокових зобов'язань і сумою основних активів робить висновок про те, що величина оборотних активів підприємства формується за рахунок власних засобів і довгострокових запозичень. Хоча нижче вона цілком вірно стверджує, що частку оборотних активів, що залишилася, якщо вона не покрита грошовими коштами, треба фінансувати у борг – кредиторською заборгованістю. Не вистачає кредиторської заборгованості – доводиться брати короткостроковий кредит [164].

І лише після всього цього, на нашу думку, можна визначати прогнозований фінансовий потенціал господарюючого суб'єкта як обсяг фінансових ресурсів, що генеруються, в балансовій відповідності із зростаючими поточними і стратегічними фінансово-експлуатаційними потребами підприємства, достатніми одночасно для забезпечення довгострокової фінансової стійкості і необхідного рівня рентабельності власного капіталу (забезпеченого позитивними діями операційного і фінансового важелів) при моделюванні стійкого економічного зростання підприємства (зростання кількісних і якісних економічних і фінансових показників).

У теорії і на практиці зазвичай розраховують фінансовий потенціал поточної діяльності на основі короткострокової чистої прибутковості (прибутковість від операцій з поточними активами) і фінансової стійкості з урахуванням поточної рентабельності і ліквідності. Проте, необхідно здійснювати розрахунок прогнозованого фінансового потенціалу господарюючого суб'єкта на основі довгострокової чистої прибутковості (прибутковість від операцій з постійними активами, а саме прибуток від інвестування основного капіталу) і фінансової стійкості з урахуванням прогнозу збільшення рентабельності власного капіталу, зростання, збереження або відновлення ліквідності.

Довгострокова фінансова стійкість повинна забезпечуватися на основі довготривалого, стійкого припливу ліквідних фінансових потоків через зростання продажів, підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок ефективного інвестування власних і позикових коштів. Процес інвестування спочатку знижує коефіцієнт поточної ліквідності до мінімуму обслуговування непіддатливої реструктуризації кредиторської заборгованості з урахуванням максимальної інкасації дебіторської заборгованості, а потім коефіцієнт поточної ліквідності збільшується до необхідного рівня за рахунок збільшеної через реструктуризацію кредиторської заборгованості і завдяки випереджаючому зростанню власних ліквідних оборотних коштів і доходів над зростанням позикових коштів і боргових зобов'язань.

Але зростання рентабельності власного капіталу відновить (після інвестування) поточну ліквідність тільки на основі одночасної позитивної дії операційного і фінансового важелів. Коли невелике збільшення виручки від реалізації породжує ще більше збільшення прибутку (прибутку до виплати відсотків і податків) понад точку окупності повних витрат. І це ще одночасно підтримується приростом рентабельності власних коштів за рахунок ефективного використання позикових коштів, що отримуються завдяки перевищенню норми власної прибутковості (норми чистого прибутку – прибутку після виплати відсотків і податків) над ціною позикових коштів.

При спільній позитивній дії важелів обсяг виручки від реалізації повинен забезпечувати такий прибуток при економії постійних витрат, щоб диференціал залишався позитивним з деяким запасом фінансової міцності для компенсації допустимих супутніх комерційних і фінансових ризиків. І збільшення плеча фінансового важеля (>1) повинне забезпечувати вихід на такий обсяг виручки від продажів, який дозволить утримувати або збільшувати позитивне значення диференціала фінансового важеля за рахунок економії постійних витрат.

Динаміка показників рентабельності і фінансової стійкості, що відстежується по дії цих важелів дозволяє оцінювати зміну прогнозованого фінансового потенціалу в часі: процес відновлення платоспроможності, що втрачається, рентабельністю власного капіталу.

У теорії і вітчизняній практиці вже існував такий показник як коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який характеризувався відношенням розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення, рівного 2. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначався як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду і різниці значень цього коефіцієнта на кінець і початок звітного періоду в перерахунку на встановлений період відновлення (втрати) платоспроможності – 6 місяців (3 місяці).

Структура балансу підприємства визнавалася незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо виконувалися наступні умови: коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2, коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.

Якщо одна з вказаних умов не виконувалася, то оцінювалася можливість відновлення платоспроможності підприємства. Для ухвалення рішення про реальну можливість її відновлення було необхідно, щоб відношення розрахункового (прогнозного) коефіцієнта поточної ліквідності до встановленого (рівному 2) було більше 1. Інакше кажучи, прогнозоване значення коефіцієнта поточної ліквідності (відношення оборотних активів до поточних пасивів після закінчення встановленого відновного періоду, рівного 6 місяцям) повинне перевищити 2.