Планування фінансового потенціалу суб’єктів реального сектору економіки (стр. 7 )

Процедуру вибору раціональних для компанії джерел фінансування (при вирішенні конкретної проблеми або проекту) можна розбити на п'ять етапів:

1.  Відповіді на питання: для чого потрібні кошти, скільки, на який термін, можливе забезпечення і т. д.

2.  Формування переліку потенційних джерел фінансування.

3.  Ранжування джерел фінансування за показником вартості (обслуговування) кожного джерела в порядку зростання вартості.

4. Розрахунки ефективності проекту з урахуванням певного джерела фінансування або їх поєднання, починаючи з найдешевших.

5. Вибір найбільш раціонального поєднання джерел не тільки за показниками ефективності проекту, але і з урахуванням критерію вартості компанії (бізнесу) [93].

Останніми роками низка компаній, прагнучи максимально використовувати переваги кредитної системи і отримати вищі доходи, збільшили частку зовнішнього фінансування до 70-80%, хоча це значно понизило їх фінансову стійкість і збільшило ризики інвестування в них, що виправдане тільки при досягненні необхідного рівня рентабельності власного капіталу і ефективному ризик-менеджменті.

Для стабілізації фінансування економічного зростання необхідно орієнтуватися не тільки на зростання рентабельності власного капіталу, але і на зростання фінансової стійкості компанії в довгостроковому періоді, яке може бути охарактеризоване наступними вживаними на практиці стандартними коефіцієнтами, узятими у варіантах прогнозованих розрахункових показників.

1.  Коефіцієнт самофінансування компанії (1.2):

, (1.2)

де - прибуток компанії, що направляється на її розвиток, млн. грн.;

- амортизація, млн. грн.;

- загальний об'єм фінансування зі всіх джерел, млн. грн.

2. Показники рівня позикових коштів компанії:

2.1. Коефіцієнт власності. Високий рівень цього коефіцієнту є гарантією високого ступеню захисту інтересів акціонерів і кредиторів компанії. За кордоном за надійне значення даного показника вважається 60% і вище (1.3):

, (1.3)

Де - власний капітал компанії, млн. грн.;

- підсумок балансу, млн. грн.

2.2. Коефіцієнт рівня позикових засобів відображає частку позикових засобів у спільному підсумку балансу (1.4).

, (1.4)

де – коефіцієнт, що відображає ступінь позикового капіталу («важіль»);

– спільна короткострокова заборгованість компанії;

– загальна довгострокова заборгованість компанії;

– акціонерний капітал компанії.

Тільки після оцінки поведінки показників структури капіталу можна підійти у фінансуванні економічного зростання до планування інвестиційних рішень, здійснюючи вибір стратегії поєднання власних і позикових коштів. Стратегія компанії по вибору співвідношення між власними і позиковими коштами носить назву «Важеля капіталу» (capital gearing). Важелем капіталу є відношення позикових коштів до власного капіталу.

Однак, із збільшенням «важіля капіталу» (долі позикових коштів), збільшується також і фінансовий ризик. Як наслідок, акціонери і кредитори будуть вимагати вищих виплат для компенсації їх інвестиційних ризиків, або ж премії за ризик, так як підприємство може збанкрутувати по причині неспроможності розрахуватися з борговими зобов'язаннями.

Проте дуже низьке значення цього коефіцієнта теж невигідно. Збільшуючи позикові кошти, можна отримати значний виграш в ринкових умовах, в залежності від динамічної ринкової кон'юнктури. Наприклад, якщо кредитори встановлюють ставку кредиту нижче за рівень виплати дивідендів, то фінансування за рахунок позикових коштів вигідніше і дає компанії і акціонерам прямий економічний виграш.

Структура коефіцієнта важеля в великій мірі залежить від ринкових умов і потенціалу економічного зростання.

Високий рівень коефіцієнта важеля характерний для Японії, економічний стан якої останніми роками різко погіршився. Щоб стимулювати виробництво, багато японських компаній дістали в результаті державного регулювання можливість безпроцентного кредиту. Проте економічне зростання так і не почалося. З іншого боку, основна частина компаній США, в якій рівень конкуренції один з найвищих у світі, вважає за краще спиратися на власні ресурси через прагнення до незалежного економічного розвитку [201].

Для кожної компанії, галузі, видів діяльності, територіальних ринків існує свій динамічний оптимальний рівень співвідношення власних і позикових коштів, який визначається ситуацією на ринку кредитів і капіталів, ринковою кон'юнктурою, конкурентоспроможністю, стратегією ризик-менеджменту.

Поєднуючи різні варіанти стратегій фінансування, компанії, що здійснюють економічне зростання, прагнуть збільшити прибутковість своїх капіталів, підвищити прибутки і досягти стійкого фінансового положення на ринку. При цьому ми вважаємо, що одним із головних критеріїв оптимальності поєднання самофінансування і зовнішнього фінансування є підвищення ринкової вартості компанії.

Ринкова вартість компанії може бути визначена різними методами. Одним з них є оцінка її активів (1.5):

, (1.5)

Де – ринкова вартість компанії в млн. крб. або млн. дол.;

– активи компанії;

– зобов'язання компанії;

– акціонерний капітал.

Не кожен варіант поєднання джерел фінансування дозволяє зростати ринковій вартості компанії, більш того зростання вартості може бути різне, окрім можливостей її зниження. Якщо цінність компанії зростає переважно за рахунок боргових зобов'язань, то фінансова стійкість її знижується, зростає фінансовий і ринковий ризики, хоча рентабельність власного капіталу може різко збільшуватися (тільки при позитивному ефекті фінансового важеля).

При перевищенні частки зобов'язань компанії критичних значень на відповідному ринку (ці значення розрізняються по регіонах світу) перед менеджментом компанії постане проблема підвищення виплат за кредит, оскільки чим вище ризики компанії, тим більші ставки відсотків за кредит встановлюють їм кредитори. Одночасно компанія змушена збільшити виплати дивідендів, щоб виключити масове скидання акцій на ринку і відтік акціонерів у стійкіші ринкові сфери. Крім того, стає набагато складніше залучати інвесторів для фінансування високо ризикованих компаній.

Тому для підтримки оптимальності поєднання джерел і методів фінансування дуже важливо контролювати зміни ринкової вартості компанії, що є одним з головних і важких завдань фінансового стратегічного менеджменту в сфері залучення фінансових ресурсів.

Величина загального капіталу компанії не гарантує її надійність, оскільки навіть при дуже великому капіталі компанія може бути фінансово нестійкою. Стратегічно і тактично при фінансуванні економічного зростання важливо використовувати типову залежність між коефіцієнтом важеля капіталу і ринковою вартістю компанії, яка має наступний вигляд (рис.1.1).

Із збільшенням обсягу позикових коштів ринкова вартість компанії збільшується за рахунок залучення фінансування ззовні. Проте, досягнувши максимального значення, індивідуального для кожної компанії, вона починає знижуватися по причині ризику банкрутства компанії, підвищення необіхдних виплат дивідендів, збільшенням ставок процентів за користування кредитними коштами.

Вирішуючи проблему фінансування економічного зростання за рахунок інвестиційних проектів слід брати до уваги різні можливі варіанти структури власних і позикових коштів, необхідних для їх реалізації, а також враховувати їх вплив на ринкову вартість компанії.

Іншим важливим критерієм оптимальності поєднання різних джерел і методів фінансування є показник вартості капіталу, який відображає вартість залучення компаніями фінансових ресурсів (зовнішнього фінансування і акціонерного капіталу) і враховує виплати інвесторам. Для розрахунку вартості капіталу, який є необхідним для аналізу фінансової політики компанії, використовуються різні методи.

Поряд із збільшенням цінності компанії фінансові менеджери прагнуть знизити вартість залучення компанією позикового капіталу і підвищити вартість власного капіталу – акціонерного. На рис. 1.1 для аналізованого прикладу в точці, відповідній максимуму ринкової вартості компанії, вартість її позикового капіталу досягає мінімуму перевищення власного капіталу. Подальше збільшення важеля капіталу приводить до диспропорції між власними і позиковими коштами, знижує надійність компанії, збільшує ризик втрат вкладених коштів при її банкрутстві, спричиняє зростання ставок за кредит для неї і вимог виплат вищих дивідендів акціонерами.

Вартість капіталу розраховується у процентах за формулою (1.6):

, (1.6)

де - вартість капіталу

- частка боргу в загальному пасиві (відношення суми заборгованості до підсумку балансу);