Планування фінансового потенціалу суб’єктів реального сектору економіки (стр. 27 )

Модель формування фінансового потенціалу в рамках стратегії стійкого економічного зростання дозволяє встановити відповідність фінансової політики, що діє на підприємстві, майбутній кон'юнктурі ринку послуг і кон'юнктурі фінансового ринку. Якщо зовнішні і внутрішні умови функціонування фірми змінюються, необхідно розраховувати темпи зростання обсягу продажів, які можуть бути досягнуті при зміні ефективності виробництва й фінансової політики фірми.

При цьому обсяги продажів можуть істотно відрізнятися від темпів зростання активів і власного капіталу на відміну від стійкого стану компанії відносно фінансових індикаторів. Крім того, приріст продажів може бути досяжним для фірми у виробничому і фінансовому плані, але не відповідати ринковому попиту (який може бути вище або нижче за досяжне зростання).

Можлива і зворотна ситуація: потреба в занадто значних інвестиціях для забезпечення високого зростання продажів може привести до напруженості у фінансових ресурсах, браку власних коштів, необхідності у зв'язку з цим додаткової емісії акцій, а також до посилення зовнішньої фінансової залежності.

При цьому може виникнути проблема надзвичайного зростання, явно обтяжливого для компанії: прагнучи до високого зростання продажів, компанія потрапляє у порочне круг дефіциту грошей і збільшення позикових коштів, що може привести до зниження темпів зростання власного капіталу і, як крайній варіант, – до зменшення власного капіталу і банкрутства.

У подібних випадках встає питання, чи відповідає планований компанією темп приросту власного капіталу ринковому обсягу продажів або яким він має бути.

У реальній дійсності темпи приросту власного капіталу і обсягу продажів не узгоджені в часі і за розміром. Якщо запланований баланс цих

 

характеристик економічного зростання – темпів приросту обсягу продажів і власного капіталу порушується, то для досягнення цього балансу необхідно змінити решту змінних (фінансові індикатори), що входять у модель.

Користуючись розробленою моделлю, можна варіювати її основні змінні, добиваючись необхідного балансу між темпом приросту продажів і власного капіталу у рамках відновлення і збереження довгострокової фінансової стійкості компанії з урахуванням поточних і стратегічних фінансових потреб і одночасної дії фінансового і операційного важелів.

Управлінські можливості моделі можна розширити, використовуючи її для вирішення завдань знаходження значень окремих фінансових індикаторів (змінних) моделі за умови заданості інших показників моделі, включаючи темп зростання обсягу продажів.

Моделюючи процес зростання шляхом варіювання фінансових параметрів, можна прийти до розумного компромісу і визначити досяжне збалансоване зростання. У цьому відношенні моделювання досяжного збалансованого зростання є ефективним методом комплексного управління ресурсним, виробничим і фінансовим потенціалом і відповідною діяльністю компанії.

3.2 Підхід до системи планування і нейтралізації фінансових ризиків

Система нейтралізації ризиків являється найважливішим елементом ефективної системи формування, планування і використання фінансового потенціалу, яка протистоїть його «розпиленню».

Фінансові ризики необхідно розглядати з декількох позицій: з одного боку, – це небезпека потенційно можливої, вірогідної втрати фінансових ресурсів (фінансовий ризик проявляє себе як очікуваний прямий збиток), з іншого боку, – це небезпека недоотримання очікуваних доходів (фінансовий ризик проявляє себе як очікуваний непрямий збиток) в порівнянні з варіантом фінансового потенціалу підприємства, який розрахований на раціональне використання всіх ресурсів у даній сфері діяльності; з третього боку – це ймовірність отримання додаткового обcягу прибутку, пов'язаного з ризиком (фінансовий ризик проявляє себе як очікуваний доход в умовах сприятливої кон'юнктури). Таким чином, фінансові ризики значною мірою відносяться до групи спекулятивних ризиків, які в результаті виникнення можуть привести як до втрат, так і до виграшу [144].

Використання всіх методів управління ризиками, особливо фінансовими, передбачає, на нашу думку, розробку ризик-плану всередині фінансового планування потенційного економічного зростання підприємства. Окрім управління фінансовими ризиками в структуру фінансового планування, включаючи стратегічне планування фінансового потенціалу, повинен входити процес фінансування нейтралізації ризиків, який є базою складання ризик-плану. Фінансування заходів щодо зниження ризиків зменшує вірогідність несприятливих ситуацій або обмежує збиток в разі їх настання.

Фінансування нейтралізації ризику, на наш погляд, має на увазі пошук і мобілізацію грошових ресурсів для здійснення превентивних заходів і запобігання збиткам при настанні несприятливих подій, тобто утворює фінансову частину ризик-плану, що дозволяє безпосередньо включати його як параметр формування фінансового потенціалу і в структуру фінансового планування [44, 51].

Існують різні шляхи (методи) фінансування ризику, що формують фінансові варіанти ризик-плану, які мають бути обов'язково враховані у параметрах фінансового планування ризикової господарської діяльності підприємства. Перш за все – це організаційно-управлінські витрати на заходи щодо підвищення безпеки, витрати на компенсацію збитків, витрати на виплату страхової премії тощо. Потім – це резервні фонди самострахування, які повинні формуватися з власних коштів підприємства і які утворюють бюджет компенсаційних виплат по самострахуванню в структурі фінансового планування [51].

Все це в сукупності утворює спільну структуру фінансового ризик-плану, який розподіляється на:

-  ризик-план превентивних заходів;

-  ризик-план самострахування;

-  ризик-план страхування;

-  ризик-план боргового фінансування компенсації очікуваних збитків, що сталися;

-  ризик-план державного неборгового (субсидування) фінансування компенсації збитків, у тому числі і по лінії державних гарантій.

У основі всіх названих елементів фінансового ризик-плану лежать кошториси витрат на управління ризиками, фінансування яких може включати три головні статті витрат:

-  фінансування до моменту страхового випадку;

-  витрати на компенсацію збитків для збережених ризиків (фінансування після випадку);

-  адміністративні витрати на управління ризиком (поточне фінансування) [27].

Різні рішення по управлінню ризиком приводять до перерозподілу грошових потоків всередині організації. Перерозподіл грошових потоків відбувається в сьогоденні і в майбутньому, до і після настання несприятливих подій. При виборі методу управління ризиком необхідно враховувати всі три види фінансування з урахуванням розподілу платежів у часі.

На нашу думку, фінансова частка ризик-плану формується за рахунок співвідношення цих трьох головних видів витрат на ризик з джерелами фінансування [51]. З урахуванням того, що джерела фінансування ризиків розрізняються залежно від обраного методу управління, можна виділити наступні основні джерела:

-  кошти, що враховуються у складі собівартості виробів;

-  власні кошти підприємств, у тому числі, статутний фонд і резерви, що формуються з прибутку;

-  зовнішні джерела — кредити, дотації і позики;

-  страхові фонди;

-  фонди самострахування [167].

Залежно від конкретної ситуації існують різні варіанти залучення тих або інших фондів для фінансування ризику. Структура витрат на ризики при різних методах управління ризиком так само різна, оскільки заходи щодо управління ризиком розрізняються між собою по співвідношенню окремих видів фінансування в загальній структурі витрат.

Зниження ризику може фінансуватися з власних коштів підприємства. Існує також можливість залучати для цих цілей кошти з резервів превентивних заходів страхових компаній, якщо дана допомога пов'язана з укладенням договору страхування. Грошові кошти при цьому витрачаються на встановлення систем контролю і безпеки для машин і устаткування, захисний одяг, навчання персоналу, сигналізацію, сейфи, огорожі, вогнегасники, дублювання установок тощо.

Компенсація збитків по ризиках, що не захищені страхуванням або перевищують запланований розмір при самострахуванні, має здійснюватися з власних коштів підприємства або з додаткових джерел. Як варіант можна розглядати отримання підприємством кредитів або позик, погашення яких відкладається на ще більш віддалені терміни.

На нашу думку, для компенсації крупних збитків при настанні надзвичайних ситуацій можуть бути залучені кредитні й інвестиційні ресурси банків і інших фінансових інститутів, що формує ризик-план боргового фінансування компенсації очікуваних збитків, що сталися. Можлива також державна підтримка із спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів, сформованих на випадок настання надзвичайних ситуацій, що також може утворювати ризик-план державного фінансування компенсації збитків, у тому числі і по лінії державних гарантій.

На наш погляд, фінансування ризику справляє найзначніший вплив на аналіз ефективності методів управління ризиками, а значить і на критерій вибору комбінації методів управління в рамках ризик-плану.

Система механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів [27]:

1. Уникнення ризику. Це напрям нейтралізації фінансових ризиків є найбільш радикальним. Він полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів відносяться:

-  відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надмірно високий;

-  відмова від використання у великих обсягах позикового капіталу;.