Планування фінансового потенціалу суб’єктів реального сектору економіки (стр. 9 )

Необхідність вирішення дилеми рентабельність – ліквідність приводить до інтерференції (накладанню) довго - і короткострокових аспектів фінансової стратегії економічного зростання.

Ідея інтерференції довгострокових і короткострокових цілей, феноменів і результатів діяльності підприємства підказується самою логікою стійкого економічного зростання і реальною фінансовою практикою. Ця інтерференція передбачає поєднання двох головних напрямів діяльності при економічному зростанні господарюючого суб'єкта: інвестиційно-виробничого і фінансово-комерційного. При цьому, ми вважаємо, що тільки ефективні реальні інвестиції, спрямовані на зростання продуктивності праці, економію сировини і енергії (при успішному впровадженні ресурсозберігаючих високих виробничих технологій), здатні забезпечити динамічне зростання рентабельності і стабілізувати надалі фінансові потреби підприємства на певному рівні з урахуванням конкурентоспроможності. Це, у свою чергу, дозволить за рахунок високого зростання рентабельності відновити фінансову стійкість при стабілізації фінансових потреб. Таким чином, зростання рентабельності за рахунок інвестиційно-виробничого напряму діяльності відновить фінансову стійкість, що втрачається на початку, по фінансово-комерційному напряму діяльності.

Ще конкретніше це можна відзначити на основі матриці фінансової стратегії (рис. 1.3), коли негативне значення результату господарської діяльності (РГД) трансформується в нульове значення за рахунок збільшення позитивного значення результату фінансової діяльності (РФД).

	РФД ≤≤ 0	РФД ≈ 0	РФД ≥≥ 0
РГД ≥≥ 0	1. РФГД ≈ 0	4. РФГД ≥ 0	6. РФГД ≥≥ 0
РГД ≈ 0	7. РФГД ≤ 0	2. РФГД ≈ 0	5. РФГД ≥ 0
РГД ≤≤ 0	9. РФГД ≤≤ 0	8. РФГД ≤ 0	3. РФГД ≈0

Рисунок 1.3 - Матриця фінансової стратегії

Потім погашення боргів і інших фінансових витрат по минулому залученню коштів відбувається за рахунок позитивного значення РГД, що дозволяє досягти стійкої рівноваги, тобто зробити переходи по квадратах 3 – 5 – 4 – 2. І таким чином, через часткову втрату фінансової стійкості через позитивне значення РФД при залученні позикових коштів відновлюється рентабельність виробничо-інвестиційної діяльності (позитивне значення РГД), що передбачає ефективне використання позикових коштів при нарощуванні рентабельності власних коштів над ціну позикових ресурсів. Потім рентабельність виробничо-інвестиційної діяльності (позитивне значення РГД) дозволить відновити фінансову стійкість, коли замість зростання рентабельності планується її утримання на необхідному рівні для погашення нагромаджених боргів і інших фінансових витрат по минулих позиках. Рентабельність власного капіталу повинна зростати швидше за оборот, зростання фінансових потреб з урахуванням рефінансування і реструктуризації заборгованості.

При ефективному використанні високопродуктивної і ресурсозберігаючої передової технології, отриманої по фінансовому лізингу або на основі концесії, можна без особливих запозичень зробити ривок до рентабельності виробничо-інвестиційної діяльності, яка потім дозволить відновити фінансову стійкість, але рентабельність повинна відновлюватися і перевищувати темп зростання обороту. Тоді підприємство може зробити найскладніший перехід по квадратах 8-7-1-4-2.

Розглядаючи різні підприємства, виявляються різні варіанти вирішення дилеми рентабельність-ліквідність. Керівництво одних підприємств з найбільш бурхливими темпами приросту обороту протиставляє подвоєнню обсягу активів (за рахунок високої швидкості оборотності коштів) економічну рентабельність активів, що приводить до зменшення питомої ваги внутрішніх джерел у фінансуванні приросту активів (екстенсивний об'ємно-валовий підхід). Дефіцит ліквідності на покриття потреб зростання підприємства стає вельми значним. Так реалізується швидке і фінансово нестійке економічне зростання, яке може привести навіть до наступного банкрутства.

Керівництво інших підприємств намагається рівною мірою підтримувати і подвоєння обсягу активів, і високу рентабельність за рахунок вельми пристойних значень рентабельності продажів і швидкості оборотності коштів (поєднання екстенсивності й інтенсивності). Проте цим підприємствам рідко вдається досягти повного покриття необхідного приросту активів, хоча дефіцит ліквідності у них невеликий і піддається компенсації позиковими коштами. Так реалізується помірне економічне зростання з невеликою фінансовою нестійкістю, яке рідко приводить до банкрутства.

І, нарешті, керівництво третіх підприємств, не здійснюючи особливих спроб збільшити темпи приросту обороту, більш того, маючи найменші темпи приросту обороту, підтримує найбільш широкий масштаб діяльності (у порядку диверсифікації) для незначного збільшення своїх активів і скромного рівня рентабельності (типово екстенсивний підхід для крупних підприємств), маючи надлишок ліквідності, який дозволяє з лишком покрити приріст активів. Так реалізується помірне економічне зростання з надмірною фінансовою стійкістю, яка є найчастіше тимчасовою.

На нашу думку, оптимальну фінансову модель стійкого економічного зростання можна побудувати використовуючи синергитичний ефект взаємодії показників фінансової стійкості й рентабельності, коли позитивним чином комбінуються за розміром самофінансування, боргове фінансування і економія витрат на ефекті масштабу, що технічно забезпечує відновлення фінансової стійкості за рахунок рентабельності, що досягається, перевершує середню ринкову ціну позикових коштів з урахуванням реструктуризації і рефінансування погашення поточних боргів.

1.3 Методичні підходи до оцінки фінансового потенціалу суб’єкту господарювання

Під оцінкою потенціалу підприємства слід розуміти визначення сукупних характеристик, показників і властивостей, що дають змогу в достатній мірі охарактеризувати підприємство й здійснити оцінку його можливостей забезпечити задоволення існуючої соціальної потреби в товарах та послугах на перспективу і можливостей досягти визначених цілей. У той же час, оцінка фінансового потенціалу підприємства – це частина загального (комплексного) оцінювання стану суб’єкта господарювання, яка здійснюється за допомогою методів фінансового аналізу, тобто це більш глибоке та якісне дослідження реального стану речей на підприємстві.

Можна виділити два підходи до оцінки діяльності підприємства, перший з яких передбачає застосування одного синтетичного показника, максимізація або мінімізація якого забезпечить прийняття оптимального рішення, а другий ґрунтується на системі фінансових показників, що всебічно відображають стан і розвиток діяльності суб’єкта господарювання [98].

Традиційно оцінка рівня ФПП включає такі етапи [53]:

1.  Визначення рівнів ФПП і їх характеристики. Виділяють три рівні фінансового потенціалу:

-  високий рівень - діяльність підприємства прибуткова, фінансове положення стабільне;

-  середній рівень - діяльність підприємства прибуткова, проте фінансова стабільність багато в чому залежить від змін, як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі;

-  низький рівень - підприємство фінансово нестабільне.

2. Оцінка ФПП за фінансовими показниками.

На даному етапі здійснюється експрес-аналіз фінансових показників ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

Більш детальний аналіз існуючих підходів до оцінки фінансового потенціалу підприємства на основі розрахунку фінансових показників [42, 49] дав змогу виділити з них такі головні, як:

-  показники ліквідності (платоспроможності): коефіцієнти абсолютної, швидкої та поточної ліквідності, які описують здатність підприємства розрахуватись за поточними зобов’язаннями і визначаються відношенням активів, об’єднаних в грури за ступенем ліквідності до загальної величини поточних зобов’язань. В свою чергу фінансист має розраховувати, як вплине форма фінансування на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства;

-  показники фінансової стійкості: коефіцієнти автономної, самофінансування, фінансової незалежності, мобільності, маневреності власного капіталу, забезпечення власними обіговими коштами запасів, концентрації позикового (власного) капіталу, структури довгострокових вкладень, обслуговування боргу. Фінансова стійкість є однією з найважливіших показників фінансового стану підприємства і характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства;

-  показники ділової активності: оборотність оборотного капіталу, тривалість обороту, коефіцієнт мобільності обігового капіталу. ділову активність характеризують як мотивований процес стійкої господарської діяльності організації, який має на меті забезпечення її позитивної динаміки, збільшення трудової зайнятості та ефективне використання ресурсів для досягнення ринкової конкурентоспроможності. Іншими словами, ділова активність відображає ефективність використання різних видів ресурсів підприємства за всіма видами його діяльності і є характеристикою якості управління, перспектив економічного зростання і достатності капіталу. У фінансовому аспекті проявляється насамперед в швидкості обороту його коштів, відображає ефективність роботи підприємства відносно величини авансованих ресурсів або відносно величини їх споживання в процесі виробництва;

-  показники ефективності (рентабельності, прибутковості): коефіцієнти рентабельності власного капіталу, продукції, період окупності капіталу і стійкості економічного зростання. Оцінка ефективності використання капіталу підприємства здійснюється за допомогою таких показників як рентабельність й прибутковость не тільки капіталу, але і сформованих активів, тому що вона залежить від характеру його розміщення в активах;

-  показники заборгованості: кредиторська та дебіторська заборгованість у різних їх проявах. Аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості, виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві. У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу;