Планування фінансового потенціалу суб’єктів реального сектору економіки (стр. 19 )

Згідно із закладеною в методику визначення даного показника ідеї, розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності має бути прогнозним (очікуваним) значенням коефіцієнта поточної ліквідності після закінчення періоду відновлення. Слід звернути увагу на те, що спосіб розрахунку даного прогнозного значення заснований на наступному припущенні: значення коефіцієнта поточної ліквідності змінюється в часі за принципом лінійної залежності. Іншими словами, згідно із зробленим припущенням, можна передбачити, що якщо зміна показника поточної ліквідності за 1 звітний період (12 місяців) склала певну величину X, то за період, рівний 6 місяцям, тобто період відновлення платоспроможності, значення показника повинне змінитися на величину X х ½.

Як показує практика використання показника поточної ліквідності, для цілей аналізу платоспроможності підприємств різних сфер діяльності графік мінливості даного коефіцієнта є ламаною лінією, а не прямою.

Тим не менше, коректність виводів щодо можливості відновлення платоспроможності, заснованих на розрахунку даного показника, принаймні, спірна. Застосування цього коефіцієнта, на думку автора, було б більш обґрунтованим, якби оцінка можливості відновлення платоспроможності спиралася на реалістичність прогнозних значень звіту про прибутки і збитки, а також прогнозного балансу на період відновлення один рік і більш.

Можна посперечатися з О. В.Ефімовою, яка через ламану лінію графіка мінливості даного коефіцієнта, необхідность прогнозування прибутку від основної діяльності і її спрямованості на збільшення оборотних коштів для поліпшення співвідношення оборотних активів і короткострокових зобов'язань, поставила під сумнів використання цього показника [66]. До того ж реалізація активів довгострокового характеру і збільшення за рахунок цього маси оборотних коштів є не найпоширенішим способом підвищення значення коефіцієнта поточної ліквідності в майбутньому. Окрім цього решта способів збільшення оборотних активів через отримання довгострокових позик, збільшення статутного капіталу і т. д. в сучасних умовах дуже складні для наших підприємств, але все-таки можливі.

Все це дозволяє зробити виcновок про те, що на коефіцієнт відновлення платоспроможності, як центральний показник довгострокової фінансової стійкості, можна спиратися в оцінці прогнозованого фінансового потенціалу господарюючого суб'єкта, якщо в підприємства є можливості реалістично прогнозувати, планувати і здійснювати ці плани-прогнози за рахунок збільшення забезпеченості власними ліквідними коштами. Це може бути досягнуто на основі ефективного інвестування основних активів, реалізації застарілих основних активів, поворотного лізингу традиційних активів довгострокового характеру, отримання довгострокових позик, збільшення статутного капіталу і так далі, що дозволить підвищити поточну ліквідність в майбутньому.

Так, іна, услід за іною, пропонує використовувати цей коефіцієнт відновлення платоспроможності при реалістичності прогнозу збільшення коефіцієнта забезпеченості власними ліквідними коштами (за ринковою вартістю оборотних активів з урахуванням максимальної інкасації дебіторської заборгованості і з виключенням «мертвої» довгострокової дебіторської заборгованості необхідних оптимізованих виробничих запасів) вище за нормативне його значення і при значному перевищенні нормативу коефіцієнтом поточної ліквідності в початковій стадії інвестування оновлення основного капіталу. З нашої ж точки зору, необхідно ще додатково контролювати цільовий характер і ефективність інвестування власних і позикових коштів у основний капітал (позитивна дія операційного і фінансового важелів) [1].

У цьому плані дуже цінне зауваження іної про те, що підвищення платоспроможності за допомогою збільшення вартості оборотних активів практично можливо в умовах даного підприємства тільки при зростанні виручки і прибутку від продажів. Остання повинна забезпечити необхідне збільшення власного капіталу з урахуванням зростання всієї заборгованості. Це і є відновлення ліквідності рентабельністю, що обов'язково повинне враховуватися в оцінці прогнозованого фінансового потенціалу господарюючого суб'єкта [109].

Ряд економістів, зокрема , , відзначають необхідність забезпечення фінансово стабільного економічного зростання підприємства на основі зростання в майбутньому коефіцієнта поточної ліквідності за рахунок випереджаючих темпів нарощування поточних активів у порівнянні з темпами зростання короткострокових зобов'язань (поточних пасивів) або скорочення обсягу поточної короткострокової заборгованості [117].

Разом з тим, само по собі скорочення короткострокових зобов'язань приводить до відтоку грошових або інших оборотних коштів, тому нарощування поточних активів розглядається як найбільш прийнятний шлях відновлення платоспроможності підприємства. Очевидно, що збільшення поточних активів повинне здійснюватися за рахунок прибутку, що отримується в прогнозованому періоді, і спрямування більшої його частки на розширення виробництва, точніше за рахунок ефективного рефінансування оновлення основних засобів.

Якщо підприємство не забезпечує стійких темпів зростання основних показників господарської діяльності, особливо рентабельності, то для відновлення платоспроможності воно змушене вдатися до надзвичайних заходів: продажу частки нерухомого майна; збільшенню статутного капіталу шляхом додаткової емісії акцій; отриманню довгострокових позик або позики на поповнення оборотних коштів.

Зрештою прогнозований фінансовий потенціал повинен спиратися на генерацію чистого грошового потоку, який дозволив би за рахунок зростання валової виручки і рентабельності власного капіталу підвищити або відновити втрачену фінансову стійкість, особливо коефіцієнт поточної платоспроможності з урахуванням дії операційних і фінансових важелів і реалістичності прогнозу зростання власних оборотних коштів у грошовій формі. Останнє дозволяє виробити критерії використання різних методів акумуляції фінансових джерел і методів фінансування поточних і капітальних витрат, формуючи структуру фінансування економічного зростання підприємства.

Відмінність описаної моделі фінансового планування полягає в глибшому опрацюванні фінансової діяльності підприємства, що розглядається за трьома напрямами: з позиції доходів і витрат підприємства, з позиції руху потоків готівки та з позиції стану активів і пасивів підприємства.

Проте, народження фінансової системи управління бізнесом, тобто системи, в якій всі господарські рішення ухвалюються або відхиляються, виходячи із значень фінансових критеріїв ефективності бізнесу, істотно знизило роль техніко-економічного обґрунтуванням фінансових показників. Не дивлячись на наявність загалом у фінансовому плані таких блоків як виробничий план і прогноз собівартості продукції, підхід до їх формування залишається досить формальним.

На наш погляд, для моделювання стійкого економічного зростання, що передбачає спільну дію операційного і фінансового важелів, стає вельми важливим мати модель фінансового планування, що враховує техніко-економічні характеристики підприємства як основу для розрахунку фінансових показників.

Для цього необхідно розробити нову модель фінансового планування економічного зростання господарюючого суб'єкта, яка ґрунтується на комбінації відомих моделей планування – розробки фінансової частини бізнес-плану з процесом бюджетування і складанням прогнозних фінансових документів звітної бухгалтерії, одночасно поєднуючи при цьому методи планування для реалізації фінансової стійкості і рентабельності. Основу нової моделі повинні складати процес бюджетування, як єдиний метод, що дозволяє якнайповніше визначити рух фінансових потоків підприємства, що є ключовим для реалізації поточної і особливо довгострокової фінансової стійкості.

Таким чином, для управління фінансами промислового підприємства в цілях забезпечення стійкого економічного зростання необхідно розробити методику формування бюджету одночасно як фінансового плану і техніко-економічного регулятора параметрів плану продажів і виробничого плану для прогнозування спільної дії фінансового й операційного важелів.

2.3 Бізнес-прогнози як основа формування фінансового бюджету підприємства

За останні роки у зв'язку із збільшенням номенклатури продукції, темпів її оновлення і конкуренції на товарному ринку змінився і характер управління промисловим підприємством. Управління його фінансами стало неможливе без ефективного планування виробничої і іншої діяльності. Обмеженість матеріально-фінансових ресурсів підсилює роль правильного вибору пріоритетів діяльності господарюючого суб'єкта. У зв'язку з цим нового значення набуває бюджетування на підприємствах. Воно покликане забезпечити процес виробництва конкурентоздатної продукції за умови оптимального використання всіх ресурсів, тобто забезпечити гнучкий розвиток підприємства. Це досягається, передусім, шляхом розробки зведеного плану основного і допоміжного виробництва з урахуванням ранжирування попиту клієнтів, ранжирування пропозиції постачальників і поліпшення постачань сировини і матеріалів, визначення величини передбачуваних і нормованих складських запасів, виробничих потужностей з урахуванням зупинок виробництва, а також внутрішньої потреби підприємства в напівфабрикатах і продуктах допоміжного виробництва. Тільки на цій основі можна знизити фінансові втрати, неефективні витрати і збільшити грошовий потік, що генерується бізнесом, підтримати необхідну ліквідність.

З урахуванням вищесказаного під бюджетуванням слід розуміти сукупність, по-перше, технологій складання скоординованого по всіх підрозділах або функціях плану роботи організації, прогнозів зміни зовнішніх і внутрішніх параметрів, що базуються на комплексному аналізі, і на використанні розрахункових економічних і фінансових індикаторів діяльності підприємства, а по-друге, механізмів оперативно-тактичного управління, які забезпечують вирішення виникаючих проблем і досягнення заданих цілей. Приведене вище і методичні засади бюджетного планування розглянуті в п. п. 2.2. [48] дають можливість сформувати бюджет промислового підприємства, який наведений на рис. 2.4.

Для організації розрахунку бюджету підприємства всю сукупність даних доцільно розділити на: