Планування фінансового потенціалу суб’єктів реального сектору економіки (стр. 8 )

- вартість боргових зобов'язань;

- частка акціонерного капіталу в пасиві;

- вартість акціонерного капіталу.

Рисунок 1.1 - Залежність ринкової вартості компанії від коефіцієнта важеля капіталу

При цьому вартість мінімізується до рівня самих ліквідних оборотних активів у структурі власних оборотних коштів (робочого капіталу), а вартість максимізується до необхідної частки чистого прибутку для самофінансування з врахуванням виплати високих дивідендів (вище за високі депозитні ставки банків).

Вартість боргових зобов'язань (у долях) розраховується за формулою 1.7:

, (1.7)

де P – процентна ставка кредиту % ;

N – ставка податку на прибуток (%) ;

– процентна ставка рефінансування Національного банку з урахуванням податкових пільг (%).

Економічний сенс вартості капіталу – це вимірювана у відсотках ціна, яку компанія повинна заплатити (кредиторам і акціонерам) за залучення їх коштів для створення свого капіталу.

Вартість капіталу може відображати нерівнозначність залучення зовнішніх джерел фінансування і акціонерного капіталу, тоді необхідно визначати середньозважену оцінку плати компанії за формування її загального капіталу. Часто на практиці залучення акціонерного капіталу обходиться дешевше у порівнянні з кредитами.

Проте слід мати на увазі, що випуск занадто великої кількості акцій неможливий через обмеження активів компанії або невигідний з причини конкуренції на ринку цінних паперів, небезпеці втратити контроль компанії, проблем з виплатами дивідендів і інших чинників.

Важливого значення набуває контроль показників, що впливають на загальну вартість капіталу, при прийнятті рішення про залучення коштів для фінансування економічного зростання. Необхідно намагатися обрати варіант, що реалізовує мінімальну вартість позикового капіталу і максимальну вартість власного капіталу (1.8):

, (1.8)

де – i-й варіант формування капіталу компанії.

Для досягнення мінімальної вартості позикового капіталу можуть стати перешкодами обмеження за найбільш вигідними джерелами фінансування. Проект є вигідним, якщо його рентабельність перевищує середню оптимальну вартість капіталу компанії, в протилежній ситуації - проект, який є прибутковим, але ренатільність по ньому нижче середньої, може негативно вплинути на збільшення загальної заборгованості компанії, знизити її фінансову стійкість. Втрата контролю за вартістю позикового і власного капіталів і рентабельністю низки проектів, що здійснюються різними підрозділами, і за їх співвідношенням із загальною вартістю капіталу компанії і її рентабельністю, може спричинити несподівану для менеджерів втрату компанією стійкості і навіть банкрутство. Всі проекти, у тому числі і локальні, які є такими, що трохи впливають на загальні показники компанії, вносять до цього процесу свій внесок. Це – один з підводних каменів сучасної розгалуженої економіки, у якій інвестиції в різних видах здійснюються компаніями в багатьох напрямах і в своїх підрозділах. Часто думка про те, що декілька невеликих проектів не можуть збанкротувати крупну компанію, зникає, коли вже надто пізно вживати заходів.

Таким чином, оптимальна (раціональна) структура капіталу і співвідношення методів внутрішнього і зовнішнього фінансування повинні визначатися за критерієм забезпечення максимальної ринкової вартості компанії, що припадає на одну акцію компанії в обігу. Для компаній із стабільним грошовим потоком, великими доходами і ринковими активами частка позикового капіталу в пасивах і боргового фінансування може бути високою. І навпаки, компанія з нестабільним грошовим потоком, специфічними активами повинна слідувати консервативнішій політиці відносно частки позикового капіталу і боргового фінансування, забезпечуючи домінування власного капіталу і внутрішнього фінансування, особливо акціонерного фінансування над борговим.

З урахуванням цих критеріїв можна визначити вплив досліджених факторів на структуру капіталу (табл. 1.4) [54].

Таблиця 1.4 - Фактори, що впливають на прийняття рішення про зміну структури капіталу

Фактори	Вплив факторів на структуру капіталу
Стабільність продажів	Чим вище стабільність продажів, тим більше може бути відношення залучених коштів до вартості активів
Структура активів	Чим більше частка спеціалізованого устаткування або незавершеного виробництва, тим менше можливості збільшення відношення залучених коштів до вартості активів
Операційний важіль (леверидж)	Чим менше частка постійних витрат у загальних витратах компанії, тим більше можливість збільшення відношення залучених коштів до вартості активів
Темпи зростання	Компанія, яка швидко зростає, може збільшити використання боргового фінансування
Прибутковість	Чим більше рентабельність власного капіталу, тим більше можливість самофінансування і менше необхідність у борговому фінансуванні
Податки	Чим вище ставки податків, тим ефективніше боргове фінансування
Контроль за компанією	При необхідності суворого контролю більш доцільним є боргове фінансування
Стан фінансового ринку	Ступінь розвитку тих або інших фінансових інструментів визначає їх вартість і доцільність застосування

Все це визначає у фінансуванні економічного зростання особливий взаємозв'язок фінансових управлінських рішень по поєднанню рентабельності й фінансової стійкості, операційного і фінансового важелів, методів внутрішнього і зовнішнього фінансування з позицій вартості компанії і добробуту акціонерів (рис.1.2), вирішуючи одночасно два завдання: формування необхідного вільного чистого грошового потоку і адекватної ризикам ставки дисконтування.

Поєднання джерел і методів фінансування з позиції максимізації ринкової вартості компанії і оптимізації вартості загального капіталу знаходить вираження в стратегії і тактиці у вигляді вирішення великої дилеми фінансового менеджменту: рентабельність або ліквідність – і часто вибору між тим або іншим у спробах поєднати динамічний розвиток з

наявністю достатнього рівня грошових коштів і високою платоспроможністю, що надає цільову спрямованість використанню фінансування економічного зростання. Річ у тому, що ліквідна скрута і, відповідно, низькі значення коефіцієнта поточної ліквідності можуть свідчити не про фінансове нездоров'я і неплатоспроможність, а про динамічний розвиток підприємства, бурхливе нарощування обороту і швидке освоєння ринку.

Для розгляду вирішення цієї складної дилеми професор E. С.Стоянова пропонує визначати міру покриття приросту активів нетто-результат експлуатації інвестицій (НРЄІ), одержувати новий обсяг активу на основі однієї з модифікацій широко вживаного у фінансовому плануванні методу: при незмінній структурі пасиву темпи приросту обороту застосовані до темпів приросту обсягу балансу [164].Узагальнюючи варіанти вирішення дилеми рентабельність – ліквідність, E. С.Стоянова приводить цікаву формулу залежності між економічною рентабельністю активів (ЕР) і показником загальної ліквідності (ЗЛ) (1.9):

, (1.9)

Оскільки ЕР=НРЄІ/АКТИВ, а ЗЛ=НРЄІ–ПРИРІСТ АКТИВУ/ОБ'ЕМ АКТИВУ=НРЄІ/ОБ'ЄМ АКТИВУ–ПРИРІСТ АКТИВУ/АКТИВ

Але ця формула, на нашу думку, годиться лише для визначення посильних темпів приросту обороту за рахунок самофінансування. Формула не може бути застосована при нарощуванні обороту за рахунок поєднання самофінансування із зовнішнім борговим фінансуванням, особливо коли змінюється структура пасиву на користь домінування позикових коштів над власними коштами.

Хоча ця формула зручна при нарощуванні обороту за рахунок самофінансування і за рахунок поєднання самофінансування і зовнішнього фінансування (при незмінності структури пасивів і рівності внутрішніх і зовнішніх темпів зростання), що переконливо доводиться Е. Стояновою [164].

Дійсно, якщо при нарощуванні обороту за рахунок самофінансування весь чистий прибуток залишається нерозподіленим і структура пасивів міняється на користь джерел власних коштів, то темп приросту обсягу продажів і виручки (при даних постійних цінах) обмежений рівнем чистої рентабельності активів. Рівень рентабельності у відсотковому виразі відповідатиме такому ж рівню процентного збільшення і активів, і пасивів, а це, відповідно до найголовніших принципів фінансового прогнозування, може дати той же відсоток приросту виручки в бюджеті. Нарощуючи оборот за рахунок поєднання самофінансування і зовнішнього фінансування при незмінній структурі пасивів і на основі рівності внутрішніх і зовнішніх темпів зростання, прийнятним визнається такий темп приросту обороту, який збігається з відсотком приросту власних коштів. На цей же відсоток збільшуються і позикові кошти.

Але найскладнішою є ситуація, на нашу думку, коли конкретний темп приросту обороту перевищує можливий темп приросту власних коштів. У цьому випадку доводиться залучати додаткове зовнішнє фінансування з врахуванням забезпечення позитивної дії фінансового і операційного важелів. Взаємозв'язок же між рентабельністю і фінансовою стійкістю стає дуже складним, а дилема рентабельність – ліквідність повинна розв'язуватися спочатку на користь рентабельності, яка потім відновлює і ліквідність.