Планування фінансового потенціалу суб’єктів реального сектору економіки (стр. 24 )

FA – необоротні активи;

WC – робочий капітал (як різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями);

I – абсолютне значення відсотків за кредитом;

% – середня ставка відсотків за кредитом;

EBIT - прибуток до виплати відсотків і оподаткування;

EBT - прибуток після виплати відсотків за кредитом і до оподаткування;

NI – чистий прибуток;

t – ставка податку на прибуток.

Тому говорять, що ROE тим вище, чим вище RONA і більше ефект фінансового важеля залежно від:

-  рентабельності чистих активів;

-  співвідношення боргу і власного капіталу (фінансовий важіль);

-  ставки відсотків за кредитом;

-  негативного значення різниці рентабельності чистих активів і відсотків за кредитми;

-  податкового чинника.

Отже, ефект фінансового важеля: , буде тим більше, чим, за інших рівних умов:

-  більше позикових коштів у структурі капіталу;

-  вище рентабельність чистих активів у порівнянні з відсотками за кредитами;

-  нижче ставка податку на прибуток.

Не зупиняючись детально на другому і третьому чинниках, що підвищують фінансовий важіль, розглянемо структуру капіталу, що важливо для стійкості економічного зростання і оцінки здатності відновлювати стійкість. Виходить, що високий фінансовий важіль за рахунок переважання позикового капіталу сприятливо впливає на рентабельність власного капіталу. Головне, щоб фінансовий важіль мав тенденцію до зростання, причому щонайшвидше. З іншого боку, вважається, що при незмінній величині прибутку до виплати відсотків і оподаткування (EBIT) і незмінній величині чистих активів (NA) рентабельність власного капіталу максимальна, коли власний капітал дорівнює зобов'язанням (Е=D). Звідси очевидно, що між фінансовим важелем і фінансовою стійкістю існує певна суперечність:

-  для ROE фінансовий важіль є чинником підвищення;

-  для платоспроможності і фінансової стійкості фінансовий важіль є знижуючим фактором.

Ця суперечність викликана тим, що зростання позикової складової капіталу, як правило, приводить до погіршення фінансово-економічного стану підприємства. Аналіз фінансової стійкості ясно показує негативний вплив фінансового важеля на платоспроможність, оскільки зона фінансової стійкості значно віддаляється, порушується умова платоспроможності і, як наслідок, утворюється нестача власних грошових коштів.

Тому необхідно знайти такий критерій або таку умову, при яких фінансовий важіль чинить сприятливий вплив і на рентабельність власного капіталу, і на фінансову стійкість.

Якщо розглядати фінансово-економічний стан підприємства в розгорненому аналізі, то також виявляється вплив фінансового важеля на фінансову стійкість. Особливість такого аналізу полягає в тому, що фінансовий важіль можна розглядати двояко:

1) у структурі утворених фінансових ресурсів (3.11):

, (3.11)

де – приріст зовнішнього боргу;

- приріст власного капіталу;

ДВ – додана вартість;

– приріст активів;

ФР – фінансові ресурси;

– приріст позикового капіталу;

2) у структурі капіталу (3.12):

, (3.12)

З приведеної рівності видно, що для підвищення частки приросту власного капіталу в доданій вартості необхідне, перш за все, виконання наступних умов:

1) для зростання частки приросту власного капіталу в доданій вартості (3.13):

, (3.13)

2) для дотримання платоспроможності (3.14):

, (3.14)

де – приріст майна в грошовій формі.

В цілому виходить, що для досягнення зростання, з одного боку, і зниження, а потім підвищення фінансової стійкості, з іншого боку, потрібне дотримання цілком строгого обмеження – позикова складова фінансових ресурсів не повинна перевищувати позикової складової майна через дію грошової складової (3.15):

, (3.15)

Перетворивши останню нерівність, отримуємо допустиму область зміни фінансового важеля і в структурі фінансових ресурсів, і в структурі капіталу, і для відновлення фінансової стійкості (3.16):

, (3.16)

де – приріст майна в негрошовій формі.

З аналізу даного ланцюжка можна зробити висновок: фінансовий важіль у структурі фінансових ресурсів не повинен перевищувати фінансовий важіль в структурі капіталу, оскільки фінансовий важіль у структурі капіталу має конкретне граничне значення – співвідношення грошової і негрошової складової майна в приростному аналізі. У свою чергу, дотримання цих умов є гарантією як зростання власного капіталу, а отже і зростання рентабельності власного капіталу, так і відновлення фінансової стійкості. У результаті отримуємо показник, який необхідно враховувати при аналізі фінансового стану підприємства, – дія одного і того ж чинника (фінансовий важіль) має бути односпрямованою: спочатку у бік збільшення ROE, а потім у бік підвищення фінансової стійкості.

Після зростання рентабельності власного капіталу структура активів, (рис. 3.1) є обмежувачем фінансовий важіль в традиційному розумінні, оскільки активи:

-  є елементом, від яких залежать показники платоспроможності і фінансової стійкості;

-  мають власну і позикову складову;

-  є залежними від обмінних, розподільних і фінансових операцій.

З огляду на це, щоб отримати необхідну структуру активів після досягнення заданого рівня рентабельності для відновлення фінансової стійкості, треба:

1) визначити структуру фінансових ресурсів на користь доданої вартості;

2) здійснювати контроль надходження і витрачання власних джерел;

3) здійснювати оцінку фінансово-економічного стану підприємства на основі обмінних, розподільних і фінансових операцій.

Результатом аналізу і управління фінансовою

стійкістю підприємства у міру збільшення рентабельності є наведений алгоритм аналізу і управління структурою активів.

Отже, саме структура активів, що склалася після зростання рентабельності, може виступати як шуканий критерій. В цілому встановлюється не тільки фінансовий важіль з погляду структури капіталу, але і фінансовий важіль з погляду структури активів, що забезпечує платоспроможність у грошовій формі:

для ROE (3.17):

, (3.17)

де ПЗ — поточні зобов'язання;

для розгорненого аналізу (3.18):

. (3.18)

Наведені умови значать, що оптимальна структури активів є запорукою відновлення фінансової стійкості. Однак, обов’язковою умовою є те те, що на початку має бути такий рівень рентабельність власного капіталу, який дасть змогу відновити недостатню платоспроможність до рівня, необхідного для обслуговування збільшених фінансових зобов'язань і потреб підтримки стабільної діяльності суб’єкта господарювання.

Таким чином, у фінансовому аналізі відновлення фінансової стійкості за рахунок рентабельності слід розрізняти, щонайменше, три фінансові важелі:

-  у структурі фінансових ресурсів;

-  у структурі капіталу;

-  у структурі активів.

Кожен з них суттєво впливає на фінансово-економічний стан підприємства, ефективність власного капіталу і фінансову стійкість. При цьому фінансовий важіль у структурі активів накладає строгі обмеження на використання активів, забезпечених тією чи іншою мірою власним і позиковим капіталом, визначає необхідний розмір зростання власного капіталу, а також встановлює необхідну і достатню величину збільшення власного капіталу в грошовій формі.

Отже, стратегічне управління фінансовим важелем в системі фінансування економічного зростання так чи інакше пов'язане з оперативним управлінням фінансовою стійкістю. В цьому коктексті необхідно знайти не тільки оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом (фінансовий важіль в структурі капіталу), але і сформувати необхідні умови для оптимального поєднання майна в грошовій і негрошовій формі як результату зростання рентабельності (фінансовий важіль у структурі активів). Дотримання цих умов є гарантією підвищення рентабельності власного капіталу і приросту власного капіталу в доданій вартості, а потім, як результат, і відновлення фінансової стійкості. Втрата контролю хоча б над одним з фінансових важелів може спричинити нестабільність фінансово-економічного стану підприємства і призвести до помилкових висновків про високу рентабельність власного капіталу при явній недостатності платіжних коштів.

Ще більш цікавою є спроба зв'язати рентабельність і фінансову стійкість, зроблена іною в аналізі грошових потоків підприємства [161]. Було введено показник рентабельності залишку грошових коштів (3.19):