Уроки української літератури в 11 класі І семестр (стр. 4 )

У місячні весняні ночі? — Пейзажний етюд

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі. - Переживання ліричного героя

Кохана спить...

Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми і переживання.

Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», « Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення (« А солов'ї!...Та ви вже знаєте, як сплять гаї!») привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини. Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.

Учитель. У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таємниці світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є поезія «Арфами, арфами...»

Учениця напам'ять читає вірш «Арфами, арфами...»

Учитель Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

Далі учні продовжують аналіз вірша за опорною схемою

— У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена».

Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка. В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

— Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших (у змістовому і художньому планах) слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення і віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий), символічні за змістом і важкі в евфонічному відношенні, а до того ж ще займають інверсійні позиції. Для надання урочистості, розкотистості поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмімо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш: «Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лункості, розложистості. Звуки а і о — музичні крила цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років. «Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

— Тичинина весна дуже схожа на дівчину Весну, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій витканими ніжними квітковими узорами. ЇЇ золотисто-пшеничне волосся уквітчане вінком.

Учитель. Розмову про вірш «О панно Інно...» розпочнемо з уривка з біографічної повісті Станіслава Тельнюка «Павло Тичина».

(Читають в ролях підготовлені учні )

Автор. Якось Павло Тичина прочитав у товаристві свій вірш «Арфами, арфами...» Усім він сподобався, тільки одна дівчина, на ймення Поля, сказала:

Поля. А я знаю подібний у Вороного — «Блакитна панна».

Має крилами весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар

Попелястих, пелехатих...

Автор. Павло також знав цей вірш... і зрозумів, що Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин, вірш неоригінальний чи навіть запозичений. Знітився, не знав, що відповісти... Втрутилась Інна — сестра Полі.

Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій... Микола Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродушний дідок — молодою дівчиною. Він намагається описати її ще кращою, ніж вона є... А у вас — весна ваша ровесниця, як ось Поля чи я. І ви говорите те, що бачите і відчуваєте...

Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна, миловидна, запальна...Він розумів, що вона йому дуже-дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі...А далі буде так. Він із Полею стрічатиметься не раз. Покохає її щемко безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля чогось не договорюватиме...

Учитель. Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши і перемучившись, Тичина напише вірш «О панно Інно...»і подарує сестрі Поліни.

Учень читає вірш напам'ять.

Аналіз вірша учнями.

Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор майстерно використовує взаємодію музичного і живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться і страждає від кохання. А думка-згадка, що любов загублено, подається у супроводі такої промовистої деталі — «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологічних пауз, обірваних і номінативних речень (Вікно. Сніги... Зимовий вечір. Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що зорові враження переплавляються у музичні, і навпаки,— в зорові. Наприклад: «Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо...шепіт гаю... О ні, то очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).

Вірш «О панно Інно...» складається всього з двох восьмирядкових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему, ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чуті слова письменник ввів у свій контекст, і вони набрали особливої ритмічності й образності, заграли, як відшліфований діамант, зблиснувши такою барвистою гамою злотоцінної любові і ніжності.

Учитель (зачитує відгук Станіслава Тельнюка про вірш «О панно Інно...»).

«Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла... Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною». Справді, інтимні вірші П. Тичини «самі просяться в музику». Мелодії до них створили М. Вериківський, М. Скорульський («Ви знаєте, як липа шелестить...»), Г. Майборода («Гаї шумлять»), В. Верховинець («Ми дзвіночки»), П. Козицький ( «А я у гай ходила»), П. Синиця («Подивилась ясно...») і В. Морозов («О панно Інно...»).

(Звучить романс «О панно Інно...»).

3.Поняття «модернізм», «кларнетизм» , «вітаїстичність» ( запис у зошити)

IV. Підсумок уроку

1. Визначте найголовнішу ознаку світлої поезії збірки «Сонячні кларнети».

(Найголовнішою ознакою світлої поезії «Сонячних кларнетів» є тонке спостереження навколишнього світу, замилування його гармонією).

— Коли навкруги — чудесний світ, а ти щасливий, то хіба замислюєшся над тим, чому тобі радісно? Отак і поет — не прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій світ: радійте, будьте молоді й щасливі! Життя того варте! У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика».)

2. У чому ж особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини?

( У надзвичайно високій, порівняно з попередниками і сучасниками, образності відтворення світу, у своєрідному порівнянні фольклоризму та модернізму.

3. Чи погоджуєтесь ви зі словами Миколи Зерова про те, що Тичина «уже в «Сонячних кларнетах» відкрив свої козирі? Обґрунтуйте відповідь.

Учитель. Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижна образність його поезії кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед усього того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою справжнього майстра слова...» Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу.

Життя великого поета було часткою життя всього українського народу. Разом із ним він печалився і радів, гинув і знову воскресав. І, здається, весь безмір його любові до України, до її природи вмістився в кількох зболено-гірких рядках його вірша, написаного незадовго до смерті :

Радощі і чорну днину –

Все я з вами розділю.

Любите ви Україну –

Я ще більш її люблю.

V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Сонячні кларнети»; підготувати аналіз поезії «Пам’яті тридцяти…»; скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів»

Урок №4

ївна, вчитель Мліївської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Тема. Літературний авангард. Авангардні тенденції в українській поезії 1920-х років. Михайло Семенко. Поет-футурист, експериментатор.

Мета: ознайомити учнів з основними ознаками авангардизму й футуризму як течіями модернізму в українській поезії XX ст.; розвивати навички аналізу поетичних творів; виховувати зацікавлення незвичайними літературними явищами.

Обладнання: портрет М. Семенка, літературознавчі словники, вірші поета.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель (читає уривок із поезії)