Уроки української літератури в 11 класі І семестр (стр. 6 )

Семенко був "фігурою доби". Він одним із перших почав згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші - це гостроагітаційна, майже лозунгова поезія, що реалізувала теорію "соцзамовлення", побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не раз "проговорювався", висловлюючи невимовний сум і затаєний біль від того, що "творчість сковано жорсткою і жорсткою": "Писать про активність я мушу забуваючи людську душу".

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на які "хатяни" та молодомузівці з їхньою половинчастою "модерністю" не пристали би.

Відколи Семенко став футуристом, він всіляко намагався форсувати ствердження в українській поезії образної стихії міста, - це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, "не приймала" революційної тематики. Почасти це дивувало, бо Семенко ще у Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював у більшовицькому підпіллі, а в своїй творчості попервах відтворив лише психологічну реакцію на негативні наслідки революції.

Михайло Семенко видав понад 20 збірок різної мистецької вартості: «П’єро задається», «П’єро кохає», «П’єро мертвопетлює», «Кобзар», «Проміння погроз», «Зібрання творів».

Поет екзальтовано захопився революцією й вітав її як руйнацію традиційних устоїв життя. Звідси надмірне уживання революційної риторики, публіцистичність у багатьох творах. Семенко вибудував в українській поезії культ урбанізму. Він запов’язався зруйнувати селянську основу поезії. Замість споконвічної мрійливості й лагідності Семенко «малює» динамічний урбаністичний пейзаж. Він оспівує автомобілі, локомотиви, задимлені міста.

Культ урбанізму створив особливий стиль поета: «телеграфний стиль» , синтаксичний максималізм, введення розмовно-побутової та науково-термінологічної лексики. Чи не головна мета Семенка – футуриста – експериментувати з формою. Найпопулярніший його здобуток – віртуозний звукопис, вибудуваний за динамічним, музичним принципом.

Авангардські твори митця написані верлібром. У «Поемі повстань» він закликав поетів: «Поети, зривайте метр! Ляжте під колеса революції». Слово і фрази поет розташував у графічні конструкції, вдався до акростихів, різних комбінацій слів, бажаючи усім цим викликати певні суб’єктивні почуття.

3. Аналіз поезій М. Семенка (за хрестоматією). Поезія «Місто»

Завдання:

- визначіть головний мотив твору;

- поясніть особливість побудови вірша; відсутність строф, рядки - слова, рядки-склади, відсутність розділових знаків;

- назвіть авторські неологізми;

- назвіть образи твору (автомобілі, дим, бензин, образ задимленого міста);

- поясніть, яку роль відіграє нагнітання приголосних звуків у поезії, які приголосні повторюються, як називається це явище? (алітерація: бі, бо, бу, бігорух; палять, пах, паска; кохають; життєдать, життєрух, життєбензин).

- Чи є цей вірш верлібром? (Так)

- Наведіть приклади дисонансу (співзвучність, при якому приголосні

збігаються, а голосні різні: елі-мілі; жить-благать).

ёАналіз поезії «Товариш Сонце»

Завдання:

- Як автор визначив жанр твору? (революційний футуризм)

- Визначте жанр твору (громадянська лірика)

- Визначте провідний мотив (заклик до об’єднання для спільного руху у майбутнє; створення колективного образу будівничого нового життя)

- Яка частина мови переважає у творі, з якою метою Семенко це робить? (дієслова створюють у читача ілюзію руху)

- Знайдіть приклади:

повторів;

тавтології;

градації;

анафори.

- Що символізує образ сонця у поемі? (нове життя).

V. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»:

«На уроці для мене було відкриттям…..

VI. Домашнє завдання

Самостійно проаналізувати поезії М. Семенка «Тротуар», «Меридіан».

Урок №5

Коваль Надія Антонівна, учитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Тема. Київські «неокласики». Микола Зеров («Київ − традиція»).Група київських “неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша. Філософічність, афористичність їхньої лірики. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.

Мета: розкрити положення неокласицизму щодо розвитку літератури і мистецтва. Познайомити учнів із творчістю київських “неокласиків”, з життєвим та творчим шляхом лідера "неокласиків" Миколи Зерова. Прищепити вміння тонко відчувати лірику, естетику поетичного образу, урівноваженості і філософської самозаглибленості при зіткненні з життєвими проблемами. Розвивати в учнів поетичне сприйняття світу, навики виразного й усвідомленого читання ліричних творів, аналізу поезій.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Емоційна готовність учнів до уроку

ІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Основний зміст уроку

Епіграф уроку

Перекладач, учений, критик і поет,

Закоханий в Елладу і поетів Риму,

Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму,

Великий ерудит, природжений естет...

В часи сваволі дикої, пітьми і зла,

Коли засліплені безглуздий культ кували,

В неволі дальній, де німа холодна мла,

Миколи Зерова не стало.

І. Теліга

1. Вступне слово вчителя

Творча постать Миколи Костьовича Зерова, поета, перекладача, літературознавця, критика, помітно виділяється навіть на тлі багатого на таланти літературного життя 20-х років. Це був митець строгої, вивіреної думки, надзвичайно чутливий до художнього слова, рідкісний ерудит, проникливий історик літератури, блискучий оратор і полеміст. Разом з Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом-Хмарою та Освальдом Бургардтом він належав до так званої групи “неокласиків”. Вертаючи сучасникам творчість М. Зерова, варто пройти стежками та дорогами життя цього унікального митця, доля якого випала на складний передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв це як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати. Йшов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом, “гострої розпуки гострий біль”, але водночас і незникаючу буттєву радість.

2. Неокласицизм (від гр. neos — новий і лат. classicus — зразко­вий) — течія в літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізні­ше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів, проголошенні гасел «чистого мистецтва» та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у середині XIX ст. в західноєвропейській літературі. Його тенденції позначились на російській та українсь­кій поезії (А. Майков, М. Щербина, М. Рильський, Юрій Клен).

Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а пізніше — біля київського видавництва «Слово». Сюди входили такі письменники, як М. Зеров, П. Филипович,

М. Драй-Хмара, Освальд Бургард і М. Рим­ський, які прагнули підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.

Група неокласиків в українській поезії 20-х років, відмежовуючись від так званої пролетарської культури», прагнула наслідувати мистецтво минулих епох. До основних рис цієї школи, крім підкресленої уваги до худож­ньої форми, відносять також орієнтацію на вивірені віками духовні цінності, відданість традиціям світової класики (від античності до початку XX ст.), віддання переваги історико-культурній та морально-психологі­чній проблематиці, негативне ставлення до політизації мистецтва, повернення до вічних законів мистецтва, орієнтир на кращі здобут­ки античності, інтелектуалізм, вико­ристання зразків античної культури і культури епохи Відродження, есте­тизм, аристократизм духу, гармонія між розумом і почуттями, несприйняття радянської дійсності (комуніс­тичної ідеології - всього, що призве­ло до падіння рівня духовності).

Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо».

Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

3. Життєвий шлях Миколи Зерова (Матеріал для вчителя і учнів)

Повідомлення №1. Дитинство

Микола Костьович Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові Пол­тавської губернії в сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. Батько його похо­див із селян, розумів, що зробити кар'єру вихідцю з народу надзвичайно тяж­ко (сам працював учителем, згодом директором школи, а ще пізніше - інспек­тором народних шкіл), тому всім своїм синам (а дітей у сім'ї було семеро: 5 синів і 2 дочки) дав вищу освіту. Микола - найстарший, але не єдиний інте­лектуал серед братів Зерових. Молодші: Дмитро став відомим ботаніком, ака­деміком АН УРСР, Костянтин - визнаним гідробіологом, Михайло - визна­ним поетом і редактором, який у діаспорі виступав під псевдонімом Михайло Орест. Зерови не були росіянами за походженням. Мати вийшла з козацького знатного роду роду Яреськів з-під Диканьки на Полтавщині. Дід і прадід по батьковій лінії - чернігівці, які переїхали з Ніжина. Хоча вдома говорили ро­сійською мовою, до чого зобов'язували посади батька, мати часто співала ук­раїнські народні пісні дітям. Дядько по материнській лінії - П. Яресько - дуже вплинув на світогляд малого Миколи й на його життєву позицію в майбутньо­му. Навчився читати Миколка в чотири роки. З допомогою батька у ранньому дитинстві легко опанував початки географії, астрономії, ботаніки.

Повідомлення №2 Освіта і перші публікації

У своїй першій школі - Зіньківській початковій - Микола Зеров учився разом з Пав­лом Губенком - майбутнім гумористом Остапом Вишнею.

З 1903 до 1908 року Зеров здобував освіту в Першій київській гімназії, де на нього особливий вплив мав талановитий учитель-латинолог. Гімна­зисти дивувалися феноменальній пам'яті ровесника й часто екзаменували його: "...Проробляли з ним такі тести: давали прочитати при них сторінку богослов'я і, згромадившись коло нього, стежили за рухом його зіниць, і була умова, що текст має бути прочитаний лише один раз). Потім ми підручник забирали, і він повторював прочитане слово в слово. А текст вибирали трудний". Зеров виключно на "відмінно", але медалі не отримав через те, що прямо висловлював опозиційні думки до подій у державі. У 1908 році юнак склав конкурсний екзамен у Петербурзький уні­верситет, але через матеріальні нестатки і особисту апатію до цього міста вирішив за краще вчитися в Києві на історико-філологічному факультеті університету імені святого Володимира. Тут під керівництвом приват-до­цента В. Данилевича Микола Зеров написав свою першу наукову працю - курсову роботу "Літопис Граб'янки як історичне джерело і літературна пам'ятка", яку у травні 1914 року блискуче захистив уже як дипломну. З 1912 року Микола Зеров починає публікувати свої перші наукові розвідки у педагогічному журналі "Світло", а наступного року досить часто друкує й рецензії і в газеті "Рада". Одночасно Микола - активний член студентсь­кої громади, один з кращих студентів вузу. 9 травня 1910 року помер відо­мий український письменник і педагог Борис Грінченко. Над його моги­лою виступив молодий Зеров і дав своєрідну клятву. Почуте з уст молодо­го науковця вражало свіжістю думки й глибоким змістом.