Уроки української літератури в 11 класі І семестр (стр. 8 )

З першого листопада наказом ректора без жодних пояснень причини профе­сора Миколу Зерова вигнали з університету. Друзі починають сторонити­ся лідера "неокласиків", наче прокаженого. Над ним тяжіє тавро "ворога народу". Щоб якось вислизнути з пастки і отримати роботу, професор виї­жджає у Москву, але 28 квітня 1935 року його, як і двох інших "неокла­сиків" - П. Филиповича й М. Драй-Хмару, заарештовують. 20 травня Ми­колу Костьовича відправляють у Київ нібито як свідка в процесі над СВУ, та швидко зі свідка він перетворюється у "ворога народу", підсудного.

Чи було у Миколи Зерова передчуття трагедії у поезіях останнього періоду? Навряд. Або ж він гасив інтуїтивні здогади, боячись напророчи­ти собі щось ще страшніше. Напередодні арешту появився досить оптим­істичний, хоч і перейнятий мукою та затяжним чеканням добрих змін вірш:

Смутна, о земле, ти! Скупа, обітована.

А може, це не ти, а сам я туманію...

Чи ж скоро у мені, о Теплий Олексію,

Минуться туга, біль, розтане темний лід?

Чи скоро пролісок прокинеться для мене

І, рястом криючи утрати глибший слід,

Заграє, зацвіте надії тло зелене?

І раптом тюремна камера. Звинувачення - тероризм й те, що "входив до складу керівництва контрреволюційної організації, яка ставила перед собою завдання скинення радянської влади на Україні й створення бур­жуазної незалежної Української республіки". Найбезглуздіше з усіх можливих для поетів звинувачень. За одними свідченнями, перебуваючи в стані загяжної депресії після втрати єдиного сина, Микола Зеров, не читаючи, підписав усе, що йому підсунули в НКВД. За іншою версією, Зерова жор­стоко допитували й змусили підписати визнання, що він особисто був ліде­ром серед тих, хто мав учинити замах на Косіора і Постишева. Але якщо навіть лідера "неокласиків" і зламали морально в чекістській катівні, то це ще не свідчить про його слабодухість. В. Петров з цього приводу писав: "Чимало було тих, що, сидячи під слідством, місяцями витримували гніт допитів і знаходили в собі моральну силу не підписати акт обвинувачення. Але не меншу моральну й творчу силу треба було мати, щоб і під час слідства, і потім на засланні продовжувати свій труд". У групу "банди Зе­рова" вписують П. Филиповича, А. Лебедя, Марка Вороного, Л. Митьковича, Б. Пилипенка. Зерову інкримінують керівництво українською контрреволюційною організацією і присуджують до 10 років позбавлення волі. Справжньою насмішкою Зерова над неправедним судом можна вважати його виступ перед оголошенням вироку: "С моей точки зрения, был толь­ко один раз сделан призыв к террору - в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у Рыльского (йдеться про поезію П. Куліша "До коб­зи" - О. С.)". А в лютому 1936 року Миколу Зерова висилають на Соловки.

Повідомлення №7 Заслання

На початку червня 1936 року етап прибув на місце, вказане у вироку. За станом здоров'я Зеров не міг працювати лісорубом. Йому доручали прибирати кімнати господарської служби. Впоравшись з немудрим за­няттям, Зеров віддавався улюбленій праці в комірчині сторожа: перекла­дав, писав літературознавчі розвідки, про що повідомляв у листах свою дружину. Вважають, що саме на Зеров завершив багаторіч­ну роботу над перекладом українською мовою "Енеїди" Вергілія. На жаль, рукопис перекладу загубився, пропав або був знищений. А йшлося Зеро­ву не про одну "Енеїду". І. Заславський підкреслює: "Засланий на Солов­ки Микола Зеров і тут живе інтенсивним інтелектуальним життям". До того ж і сам в'язень найбільше турбується не своєю неволею, а тим, що вона порушила його творчі плани: "До 1937 р. я повинен був скінчити книгу розвідок з української літератури, до 1938 - "Енеїду" та "Останніх римлян" ("Akademia"), до 1939- третій випуск "Нового українського пись­менства"... Тепер усе це відкладене на безрік, але компенсувати не­здійсненне треба таки чимось: тож я ношуся з планами..." Він не тільки планував, а читав книги з табірної бібліотеки, удосконалював своє знан­ня англійської, перекладав, творив... Останній лист датований 19 верес­ня 1937 року. Зеров готувався до своєї другої соловецької зими і просив надіслати калоші. Вони йому вже не знадобилися…

У жовтні через перенаселеність концтаборів каральні органи вирішили переглянути деякі справи й зробити "відстріл". "Особливою трійкою" по Ленінградській області 9.10.1937 року багатьом соловецьким в'язням, у тому числі М. Зерову, П. Филиповичу, М. Вороному попередній вирок був замінений розстрі­лом. Знищили їх 3 листопада 1937 року, приурочивши виконання вироку до 20-ї річниці жовтневого перевороту. Роздумуючи про свій кінець, 1 березня 1922 року Микола Зеров написав вірша, яким і годилося б закінчити цю сумну розповідь:

Тягар робочих літ наліг мені на плечі

Стих безтурботний сміх і споважнілі речі,

І голос чую я настирливо-шорсткий:

"Лукавий наймите, а де ж доробок твій?

Де плід твоїх трудів і творчості твоєї,

Чи ж добре ти робив над чорною ріллею,

Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?"

Як гірко слухати оті терпкі слова

І як не заздрить вам і молодості вашій,

Цій сповненій вина і ненадпитій чаші,

Цій гострій свіжості передсвітніх годин,

Цій смужечці зорі над тихим сном долин!

4.Творчість Миколи Зерова

Його внесок до нашої культури великий і коштовний, а заплачено йому за нього мученицькою смертю на Соловках. Час усе розставив на свої місця. По праву вершинною ми вважаємо зерівську творчість - літературознавчу, перекладацьку, поетичну, схиляємось перед його громадянським подвигом.

Микола Зеров - представник українського неокласицизму, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню українського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейської культури.

Класична пластика, i контур строгий,

I логiки залiзна течiя –

Оце твоя, поезiє, дорога.

Леконт де Мiль, Жозе Ередiя,

Парнаських зiр незахiдне сузiр'я

Зведуть тебе на справжнi верхогiр'я.

Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети "Олександрiя", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри" ознайомлюють нас зi сторiнками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом вiн звертається i до сторiнок слов'янської iсторiї: "Князь Iгор", "Сон Святослава", "Кулiш". Читаєш i мимоволi думаєш, що це не тiльки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет. До речi, епiтет чорний лише двiчi використано у цiй поезiї.

Я бачив сон. Важенних перел град

На груди сипали менi, старому,

Вдягали в довгу чорну паполому,

Давали пити не вино, а чад

***

Нiч мiсячна кругом, така студена,

Антена гнеться, як струнке стебло,

I чорний день дзвонить в стремена.

Офiцiйна цензура, органи влади постiйно не давали спокою цiй талановитiй, незалежнiй людинi. Та його поезiї далекi вiд полiтичних проблем. Замiсть того в них постають "замрiяний золотоглавий Київ", "бiлiють вежi, золотом густим горять хрести Чернiгова".

5. Опрацювання програмової поезії М. Зерова «Київ − традиція»

Микола Зеров справедливо вважається лідером "неокласиків". У своїй оригінальній поетичній творчості Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття. Сонети писав за строгим класичним взірцем - написав їх загалом 85. Філософічність, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали сучасників.

Микола Зеров майстерно володiв поетичною формою сонету, хоч будучи людиною сором'язливою, зауважував, що його вiршам притаманна синтаксична одноманiтнiсть, обмеженiсть лексики. В поезiї М. Зерова довершенiсть i зрiлiсть думки знайшла вiдповiдну форму. Вона вiдточена, як дiамант найвищої проби. Його iм'я з повним правом можна поставити поряд з великими майстрами сонету: Гете, Шекспiра, Рильського. Вiн був надто вимогливим як до iнших, так i до себе. Нещадно таврував неуцтво, примiтивiзм, був лицарем справжньої культури, пiдтримував прогресивнi, цiкавi творчi пошуки

М. Зеров зацікавився сонетом у часи навчання на класичному відділі історико-філологічного факультету Київського університету, де він серйозно займався вивченням латинської та давньогрецької мов і літератур. М. Зеров вважав сонет формою найвищої художньої майстерності та лаконічності вислову. Характер, високий інтелект, особливий літературний хист, любов до класичної досконалості запрограмували М. Зерова на прихильність до канонічної віршової побудови та захоплення живою культурною традицією.

Цьому жанру належить основне місце в поетичному доробку письменника. До процесу творчості М. Зеров підходив зважено, з найвищою вимогливістю. Сонети сприяли розкриттю його поетичного таланту, чіткому вираженню думки. Через сонетну форму виявилися нові грані таланту художника слова. Поет, маючи свій особливий тип мислення, вбачав у сонеті більш придатнішу форму виявлення думок, переживань та властивого саме йому сприйняття навколишнього світу. М. Зерову вдалося поєднати у сонеті глибокі знання історії та справжнє, тонке відчуття звукової гармонії. Його твори досягнули рівня довершеності, інтелектуальної напруги та неповторності філософського мислення.

Сонет — це чотирнадцятирядковий вірш. Він ділиться на два чотиривірші і два тривірші, написані п'ятистопним або шестистопним ямбом. Чотиривірші у сонеті можуть мати рими або перехресні (абаб), або кільцеві (абба). У тривіршах допускається більше варіацій: вгв, вгв; вгд, вгд; вгд, дгв. Проте можливі й інші способи римування, але загальне правило таке: якщо в чотиривіршах римування перехресне, то в тривіршах — кільцеве, і навпаки.