Уроки української літератури в 11 класі І семестр (стр. 9 )

Творчість і взагалі культурна діяльність Миколи Зерова й інших неокласиків невідривні від Києва, від його рельєфу, рясно прикрашеного творіннями славетного Растреллі, Шеделя та інших гігантів минулого.

Микола Зеров любив Київ щиро. Із задоволенням показував гостям його живописні куточки, Софійський собор, по якому водив буквально годинами, Києво-Печерську лавру, Кирилівську церкву. Як згадувала його дружина, він милувався мармуровим саркофагом Ярослава Мудрого, а знаменита брама Заборовського, пам'ятна для нього спогадами про незабутній гурток Георгія Нарбута, була улюбленим місцем прогулянок. Вважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схожий на півдохле кошеня». Свій сонет, написаний 1927 р., він так і назвав: «Київ навесні ввечері».

Хоч як звели тебе гермокопіди

І несмак архітекторів-нездар,

І всюди прослід залишив пожар,—

Ти все стоїш, веселий, ясновидий

І недаремно вихваляють гіди

Красу твою, твій найдорожчий дар

Синіють води, зеленіє яр,

І стелються сліпучі краєвиди.

А вулиці твої виводить зір

В повітря чисте. В запашний простір,

Де ходить вітер горовий і п’яний,

І в тихий час, як западає ніч,

Поважно гомонять старі каштани

І в небо зносять міріади свіч.

I, очевидно, вже класикою київського поетичного пейзажу стали ось ці зеровські рядки:

Але, мандрівче, тут на пісках стань,

Глянь на химери бароккових бань,

На Шеделя білоколонне диво.

Живе життя і силу ще таїть

Оця гора зелена і дрімлива,

Ця золотом цвяхована блакить.

«Київ з лівого берега»

Збірка «Сонети і елегії»

Мабуть, буде справедливо нагадати, що лише в часи святкування 1500-літнього ювілею міста, лише під впливом тодішніх ювілейних публікацій широка суспільність дійшла усвідомлення історичної ролі Києва, його визначального місця в нашій історії. Справді, розуміння Києва приблизно 1982 року суттєво змінилося. Такі й були зеровські думки 1923 року:

Ніхто твоїх не заперечить прав

І вперше світ осяв ТВОЇ висоти...

Офiцiйна цензура, органи влади постiйно не давали спокою цiй талановитiй, незалежнiй людинi. Та його поезiï далекi вiд полiтичних проблем. Замiсть того в них постають "замрiяний золотоглавий Киïв", "бiлiють вежi, золотом густим горять хрести Чернiгова". Вiн свято вiрить в те, що

Живе життя, i силу ще таïть

Оця гора зелена i дрiмлива,

Ця золотом цвяхована блакить.

5.1 Виразне читання поезії з відповідним коментарем

КИЇВ — ТРАДИЦІЯ

Ніхто твоїх не заперечить прав.

Так, перший світ осяв твої висоти,

До тебе тислись войовничі готи,

І Данпарштадт із пущі виглядав.

Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав

Щербив меча об Золоті ворота,

Про тебе теревені плів Ляссота

І Левассер Бонплан байки складав.

І в наші дні зберіг ти чар-отруту:

В тобі розбили табір аспанфути —

Кують, і мелють, і дивують світ.

Тут і Тичина, голосний і юний,

Животворив душею давній міт

І "Плуга" вів у сонячні комуни.

1923

5.2 Тема: усвідомлення історичної ролі Києва, його визначального місця в нашій історії.

5.3 Ідея: возвеличення краси замрiяного золотоглавого Києва, його визначального місця в нашій історії.

5.4 Основна думка:

Ніхто твоїх не заперечить прав.

Так, перший світ осяв твої висоти

5.5 Жанр: сонет

5.5.1.Вид лірики: громадянська лірика

5.6 Римування: перехресне (абаб) і кільцев (абба).

5.7 Віршований розмір: ямб

5.8 Художні особливості твору:

метафори - перший світ осяв твої висоти, зберіг ти чар-отруту

В тобі розбили табір аспанфути —

Кують, і мелють, і дивують світ.

Тичина "Плуга" вів у сонячні комуни.

епітети - Тичина, голосний і юний,

5.9 Обговорення ідейно-художнього змісту поезії за запитаннями

1. Про що свідчить початок вірша?

2. Чому Зеров звертається до образу Києва?

3.Які історичні події, пов’язані з Києвом, згадує поет у поезії «Київ-традиція»

4. Прокоментуйте слова:

Тут і Тичина, голосний і юний,

Животворив душею давній міт

І "Плуга" вів у сонячні комуни.

5. Яка ролі Києва в нашій історії?

ІV.Закріплення навчального матеріалу

Проведення тестування

1.Укажіть назву течії в літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізні­ше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів

А імпресіонізм;

Б експресіонізм

В неокласицизм

Г неоромантизм

2. Навколо якого київського видавництва групувалися неокласики?

А«Слово»;

Б «Книга»

В «Київ»;

Г «Дніпро»

3. Хто з письменників не входив до неокласиків

А Максим Рильський,

Б Павло Филипович,

В Павло Тичина

Г М. икола Зеров

4 Микола Зеров належав до

А Київської школи

Б шістдесятників

В неокласиків

Г «Празької школи»

5.Жанр лірики «Київ-традиція»

А інтимна

Б пейзажна

В філософська

Г громадянська

6. Тичина вів у сонячні комуни

А «Плуга»

Б «Гарт»

В неокласиків

Г «Слово»

7.Ліричний герой описує красу

А каштанів

Б акацій

В Києва

Г Чернігова

8. І в наші дні Київ зберіг

А чар-отруту

Б чар-зілля

В красу

Г привабливість

9. За жанром поезія «Київ-традиція»

А ода

Б сонет

В балада

Г елегія

10 Провідним мотивом вірша «Київ-традиція» є

А усвідомлення історичної ролі Києва, його визначального місця в нашій історії.

Б роль митця у розвитку культурних традицій киян

В безмежна вдячність матері й рідному місту

Г віра в неминучий розквіт України

11 Прочитайте уривок поезії Миколи Зерова

І недаремно вихваляють гіди

Красу твою, твій найдорожчий дар

Синіють води, зеленіє яр,

І стелються сліпучі краєвиди.

Твір написано

А хореєм

Б ямбом

В дактилем

Г анапестом

12 Установіть відповідність

Художній засіб 1метафора 2 епітет 3 порівняння 4 риторичне звертання

Приклад А Поважно гомонять старі каштани І в небо зносять міріади свіч. Б І в поводі прозорого каміння Зелені луки — як розлогий став. В Але, мандрівче, тут на пісках стань, Глянь на химери бароккових бань, Г Оця гора зелена i дрiмлива Д До тебе тислись войовничі готи, І Данпарштадт із пущі виглядав.

V. Підсумок уроку

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІ. Домашнє завдання

Підібрати матеріал про життя і творчість Максима Рильського

Додаток до уроку

В журналі «Вітчизна» в 1988 році вперше з'явився написаний ще в 20-ті роки «Неокласичний марш», авторами якого були М. Рильський, М. Драй-Хмара, П. Филипович та М. Зеров. Авто­ри дотримувались усіх принципів античної поетики, щоправда, в поєднанні з бурлеском, а цей бурлескно-пародійний елемент по­лягає насамперед в ототожненні біблійного праведника Авраама, в чиє лоно нібито закликаються неокласики, із цілком реальним Самійлом Щупаком — одним із помітних діячів київської спілки письменників «Плуг» (згодом ВУСПП), який нападав на «горде, неслухняне» плем'я неокласиків. У неокласиків був літературно-мистецький маніфест, де вони викладали свої ідейно-естетичні засади та погляди на літературне оточення.

«Неокласичний марш»

(Оригінал зберігається в музеї М. Рильського)

Хор.

Ми — неокласики, потужна

Революційна течія;

Йдемо напружено і дружно...

Леконт де Лілль, Ередіа...

Ми виникаємо стихійно,

Щороку сходячись на чай:

Страшися, «Плуже» безнадійний,

І статут свій переробляй.

Филипович (solo).

Я славлю Землю, славлю Вітер

І врешті вийшов на Простір,

Щоб лити з ясномудрих відер

Музику звечорілих зір.

Мене позбавлено емоцій

І збезсучаснено давно,

Але на тридцять п'ятім році

Почав я славити кіно.

Хор.

Ми — неокласики, єдиний,

Ще не зопсутий молодняк:

Покинь свої, Сашуню, кпини,—

Бо славить нас уже Десняк.

Рильський (solo).

Я з Білих островів узявся,

Поплив у Синю далечінь,

В рахунку весен помилявся,

Крізь бурю й сніг іду як тінь.

Учіться, молоді поети,

Блюдіть анапест і устав.

Вінок сонетів, тріолети

Я, не писавши, написав.

Хор.

Ми не поети, а піїти,

Коли не з нами, обминай,

Верлібри пишем знаменито:

Едшмід, Верхарн, Шпільгаген, Гайм.

Бургардт (solo).

Загул пошив мене в поети,

Втопив у липовім меду...

З заліза я роблю сонети.

Що хочеш, те й перекладу.

Хор.

Ми Лебедю рівня і щуці,

А рак червоний нам дарма...

Хоч ми й не робим революцій,

Але й життя від нас нема.

Драй-Хмара (solo).

А я Ковчег покинув Ноїв,

Прибившись на «Червоний шлях»,

І муку слова непокоїв

В Шехерезадиних садах.

Наосліп, охляп і юрбою

За словом слово тне і мкне,

І Арарат за Магалою

Лякає товтрами мене.

Хор.

Ми — неокласики, завзято

Милуємось на давній світ

І все не хочемо вмирати:

Гомер, Горацій, Геракліт...

Зеров (solo).

Палю я гімни Аполлону,

Покладений у саркофаг;

З академічного амвону

Чревовіщаю, яко-маг.

Мій дар: костриця Буревію,

А Хвильовому мадригал,

Загулові — калагатія,

А Савченкові — капітал.

Хор.

Ми — неокласики, потужна

Літературна течія.

Ступаєм дружно, харалужно,

Леконт де Лілль, Ередіа.

Могилянський (solo).

І я, боєць за вищий рівень,

Неокласичний славлю хист.

Та проспіває тричі півень —

І в «Правде» отреченний лист.

Масонський вигляд, жест лицарський

І під пахвою пук цитат...

Мій Санчо-Панса — Луначарський,

А Маркс — мій приятель і брат.

Хор.

Поникни, гордий Пилипенку:

Багато є у нас імен,—

В нас Голоскевич, Титаренко,

Сковорода і де Бальмен.

Над українськими ланами

Дух неокласики буя,

І раз у раз чаюють з нами

Леконт де Лілль, Ередіа.

Сучасність.