Розділ 1 Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону (стр. 11 )

Соціальні чинники впливу на забезпечення та підвищення конкурентоспроможності регіону обумовлені ефективністю реалізації соціальної політики держави, зокрема створенням належних умов в державі для відтворення робочої сили, ефективної зайнятості населення, поліпшенням демографічної ситуації, соціальним захистом населення, вдосконаленням структури споживання продукції [68, с.86; 266, с.30].

Так, метою соціальної політики є досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, гарантованої стабільності всім своїм громадянам [266, с.30].

Що стосується відтворення робочої сили, то необхідно відмітити, що в Україні поки що не створена висококоординована та всеохоплююча система економічного регулювання процесів відтворення робочої сили, що звичайно негативно позначається на підвищенні конкурентоспроможності регіону [266, с.31]. Це характеризується, перш за все, низьким рівнем вартості робочої сили, що не дає ніякої можливості для її відтворення [266, с.31].

Важливим напрямком відтворення робочої сили є звичайне відтворення, яке визначається рівнем народжуваності та рівнем смертності [266, с.31]. Відносне зниження народжуваності призводить до старіння населення, що веде до зниження попиту на товари для дітей і, відповідно, зростання попиту на товари для старшого покоління [266, с.31]. На даний час в Україні склалася катастрофічна демографічна ситуація. Так, якщо у 1990 році природний приріст населення становив 27,6 тис. чол., то у 2006 році становив від’ємне значення (–297,7 тис. чол.). Це призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатну частину населення [266, с.31]. Старіння населення було особливо характерним в останнє п’ятиріччя, в результаті чого на одне вільне робоче місце припадає 5 чоловік непрацездатного віку, серед яких переважають громадяни пенсійного віку [266, с.31]. Таку динаміку можна прослідкувати за даними, наведеними у додатку Л.1-Л.14 [69]. Ще більш важке становище в сільській місцевості, де демографічне навантаження в 1,5-2 рази вище, ніж у містах [266, с.31]. Сільська місцевість характеризується дуже низькою народжуваністю та найвищим рівнем дитячої смертності [266, с.31]. Одним із факторів, які вплинули на зменшення чисельності сільського населення, стало те, що протягом десятиліть з сіл до міст виїжджала найбільш розвинена і дієздатна частина сільського населення, що стало головним фактором деформації статево-вікової структури населення та виснаження робочої сили [266, с.31]. Ще одним аспектом погіршення демографічної ситуації є міграція за кордон, що веде до дедалі інтенсивного “вимивання” найбільш активних молодих людей [266, с.31]. Все це погіршує демографічний стан регіону та негативно впливає на його конкурентоспроможність [266, с.32].

Важливим елементом відтворення робочої сили є соціальний захист населення. Тому необхідно вдосконалити систему соціального захисту в напрямку підвищення якості життя за рахунок ліквідації заборгованостей із соціальних виплат, вдосконалення механізму надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива [266, с.32]. Необхідно зазначити, що серед соціальних чинників, які здійснюють суттєвий вплив на конкурентоспроможність регіону, основне місце займають освітній рівень робочої сили та охорона здоров’я. Існуюча система освіти в державі охоплює заходи щодо створення належних умов для трудового навчання учнів, проведення робіт, пов’язаних з професійною орієнтацією молоді, підготовкою кваліфікованих робітників безпосередньо на виробництві [266, с.32]. Але, на жаль, в результаті того, що більшість навчальних закладів України перейшли на платну основу, низький рівень доходів населення не дозволяє отримати належний рівень освіти [266, с.32]. Це спричиняє дефіцит висококваліфікованих спеціалістів, що негативно впливає на підвищення конкурентоспроможності регіону [266, с.32]. Охорона здоров’я передбачає імунопрофілактику населення, заходи боротьби з туберкульозом, профілактику захворювань на СНІД, наркоманію, цукровий діабет, збереження репродуктивного здоров’я [266].

До інноваційних чинників впливу на формування конкурентного середовища відносяться ті, що відображають стан та динаміку НТП: рівень розвитку техніки та технології, продуктивність праці і надійність обладнання, гнучкість виробничих процесів [70, с.13]. Розвиток науки та техніки здійснює суттєвий вплив на формування конкурентного середовища регіонів держави [266, с.28]. Наукові розробки передбачають можливість впроваджувати нові технології, запроваджувати нові наукомісткі, екологічно безпечні виробництва [266, с.28]. Досягнення в науці дозволяють створити в перспективі технічний базис всієї національної економіки, що в свою чергу викличе зміни в структурі суспільного виробництва [266, с.28]. Розгалужена система вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, наявні висококваліфіковані кадри обумовлюють можливості розвитку науковомістких видів діяльності [266, с.28]. На жаль, на сьогоднішній день негативним моментом є зменшення кількості фахівців, які виконують наукові та науково-технічні роботи. Так, у 2000 році кількість фахівців становила 120773 осіб, а у 2006 році складала 100245 особи. Динаміку чисельності фахівців, що виконують наукові та науково-технічні роботи в регіональному розрізі, подано у додатку К.1 – К.14.
Поруч із цим зменшується і кількість інноваційно активних підприємств. Якщо у 2000 році їх кількість становила 1705, то у 2006 році склала 1118 (1-К.14).

Нерівномірний перебіг інноваційного розвитку вимагає врахування регіонами держави рівня і тенденцій техніко-технологічного розвитку. Особлива увага повинна приділятись оцінці можливостей використання у виробництві і управлінні найновішої електронно-обчислювальної і мікроелектронної техніки, засобів зв’язку, а також нетрадиційних матеріалів і видів енергії, динамізм яких у балансі матеріальних і енергетичних ресурсів, що споживаються, неухильно зростає [266, с.29]. Підприємства регіонів повинні бути готові до швидкого освоєння науково-технічних розробок, які з’являються, а також до запропонування ринкові власних новинок у даній галузі [266, с.29].

Інвестиційні чинники впливу на формування конкурентного середовища регіонів держави проявляються, перш за все, шляхом забезпечення їх інвестиційної привабливості. Інвестиційна привабливість регіону дає уявлення про мотивацію поведінки різних типів інвесторів, визначає напрямки формування сприятливого інвестиційного середовища задля залучення іноземних інвестицій у пріоритетні напрямки економічної діяльності [122].

Слід зазначити, що спостерігаються значні регіональні диспропорції в обсягах інвестицій в основний капітал. Якщо частка семи областей та м. Києва з найбільшими обсягами залучених інвестицій в 1990 р. становила 52% від загальної величини, то у 2006 р. на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Луганську, Одеську, Харківську області та м. Київ припадало уже 60 %. Зокрема інвестиції в основний капітал у м. Києві є більшими за обсяги інвестицій у Чернівецькій області в 10,5 разів, для обласного рівня максимальне та мінімальне значення обсягів інвестицій в основний капітал характеризується різницею у 6,9 разів (для Полтавської та Чернівецької областей). Подібна ситуація характерна і для прямих іноземних інвестицій, які в основному надходять у Східні регіони держави та м. Київ. Відповідно така ситуація призводить по порушення балансу між конкурентоспроможністю регіону та його економічною безпекою та не сприяє формуванню конкурентного середовища регіонів держави, що вимагає забезпечення кожним регіоном держави інвестиційної привабливості з метою підвищення його конкурентоспроможності.

Природно-екологічні чинники підвищення конкурентоспроможності регіону визначаються наявністю природних ресурсів та екологічною ситуацією в регіоні.

Природні ресурси здійснюють суттєвий вплив на розвиток тих чи інших видів економічної діяльності регіону. Наявність високородючих земель визначає пріоритетний розвиток агропромислового виробництва [71, с.12]. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури і водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками, що зумовлює зниження їх продуктивності [266, с.33]. Тому розвиток сільськогосподарського виробництва вимагає підвищення продуктивності земельних ресурсів в напрямку постійного їх відтворення та раціонального використання [266, с.33]. Розвиток лісового господарства залежить від кількості та якості лісових масивів [266, с.33]. Ліси є джерелом цінної деревини, технічної сировини, харчових і кормових ресурсів [266, с.33]. Зросло їх значення як ефективного засобу охорони і поліпшення навколишнього середовища [266, с.33]. Завдяки захисним властивостям лісові насадження сприяють поліпшенню водного режиму території, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур [266, с.33]. Характерною рисою лісу є його здатність до відновлення [266, с.33]. При раціональному веденні лісового господарства і лісокористуванні ліси вважаються невичерпними. Проте їх дуже мало, що негативно відбивається на забезпеченні лісоспоживачів ресурсами деревини і екологічній ситуації [266, с.33]. Частка вкритих лісом земель в загальній площі території становить 15,6%. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (20-22%), необхідного для досягнення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. Ліси України розміщені по території нерівномірно: в Поліссі-29% площі регіону, лісостепу-14%, Карпатах-40%, степу-5%, Криму ( в основному в горах) - 10% [72 с.212; 266, с.34].

Необхідно зазначити, що порушення в структурі лісового фонду (погіршення природних комплексів, деградації рослинного покриву, виснаження лісосировинної бази) призвело до дефіциту деревини, який щорічно складає 18-20 млн. м3, що негативно впливає на підвищення конкурентоспроможності регіонів [266, с.34]. Вони слугують основою розвитку деревообробної та целюлозно-паперової галузі. Тому для розвитку таких видів діяльності необхідне постійне відтворення лісових ресурсів, що дасть можливість зменшити імпорт кінцевої продукції лісопромислового комплексу та підвищити конкурентоспроможність регіону [266, с.34].