Розділ 1 Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону (стр. 2 )

В продовження розвитку теорії меркантилізму представники класичної школи А. Сміт, Д. Рікардо розвинули теорію абсолютних та відносних переваг. А. Сміт у роботі „Дослідження про природу та причини багатства народів” обґрунтував політику вільної конкуренції та вперше ввів поняття „поділ праці”. Суть теорії абсолютних переваг полягає в тому, що добробут націй залежить не стільки від кількості накопиченого ними золота, скільки від їхньої здатності виробляти кінцеві товари і послуги. Тому основне завдання полягає в розвитку виробництва за рахунок поділу праці і його кооперації.

А. Сміт вважав, що якщо одна нація має абсолютні переваги у виробництві певного товару, а інша – іншого, то кожна може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі того товару, витрати виробництва якого найменші [3, с.16].

Поруч із цим, використання даної теорії конкуренції є обмеженим, оскільки була зосереджена увага на розгляді праці як єдиного фактора виробництва; торгівлі, де беруть участь лише дві країни, що торгують лише двома товарами та відсутність державного регулювання конкуренції.

В продовження ідей А. Сміта, Д. Рікардо у роботі „Начало політичної економії та оподаткування” (1817р.) побудував теоретичну модель досконалої конкуренції. Згідно цієї теорії існує три види співвідношень витрат виробництва однотипних товарів у різних країнах: рівні, абсолютні та порівняльні [4]. Відповідно, можна виділити і три типи переваг щодо забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Д. Рікардо вважав, що для будь-яких двох країн і для будь-яких двох товарів порівняльна перевага залежить лише від співвідношення продуктивності праці в кожній країні.

Таким чином, Д. Рікардо зосереджував увагу на розгляді одного фактора виробництва – праці, нівелюючи свою увагу на інших. Адже для виробництва товарів потрібно залучати і інші фактори виробництва, такі як капітал, основні засоби тощо. Поруч із цим, слід враховувати потенційні можливості країн, що беруть участь у товарообміні, оскільки вони можуть змінюватись залежно від того, який вид товару буде вироблятись та експортуватись, тобто які витрати понесе країна на його виробництво порівняно з іншими.

Однак, розвиток теорій абсолютних та порівняльних переваг вносить вагомий внесок у дослідження питань підвищення конкурентоспроможності регіонів держави. Так, регіони держави повинні спеціалізуватися на тих видах виробництва та видах економічної діяльності вцілому, для здійснення яких вони мають абсолютні чи порівняльні переваги порівняно один з одним. Поруч із цим, вони можуть одержати переваги за рахунок менших витрат на виробництво тих чи інших товарів, вивозити їх за межі регіону, ввозячи ті товари, які вони здатні виробляти, але менш ефективно ніж інші.

Розвитком теорії порівняльних переваг стала теорія взаємного попиту Дж. Мілля, яка вводить поняття інтернаціональної вартості. У своїй роботі „Принципи політичної економії” він обґрунтував конкурентні переваги країн у експорті певного товару зростанням попиту на певний товар на зарубіжних ринках навіть за умов відсутності порівняльних переваг на цей товар [5, с.9]. Він вважав, що якщо країна, яка виробляє ту чи іншу продукцію має високий попит на неї кордоном, то вона відповідно може його експортувати за інтернаціональною ціною [5, с.9]. Серед факторів виробництва пріоритетного значення він надавав капіталу, який через заощадження та інвестиції здійснює необмежений вплив на зростання виробництва та посилення можливостей його конкурентних переваг [5, с.9].

Однак, на відміну від теорій абсолютних та порівняльних переваг він вважав, що з метою забезпечення конкурентоспроможності національних галузей економіки потрібне відповідне державне регулювання. Активна роль держави в умовах ринку полягає у створенні, підтримці і захисті необхідних економічних, політичних, правових і соціальних умов розвитку конкуренції між регіонами країни.

Отже, закони міжнародної конкуренції за Дж. Міллем зводяться, в основному до таких положень. По-перше, природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації призводить до встановлення рівноваги у вигодах, які дає ця спеціалізація; по-друге, умови повної чи часткової спеціалізації визначаються нерівністю у доходах, отримуваних від виробництва.

Таким чином, на відміну від вищерозглянутих теорій конкуренції, теорія за Міллем дозволяє врахувати більш широкий спектр факторів виробництва, зокрема праці, капіталу, природних ресурсів та необхідність державного регулювання процесів конкуренції між країнами. Дана теорія конкуренції передбачала захист регіонів держави від іноземної конкуренції шляхом використання таких інструментів регулювання як імпортні тарифи. Використання теорії взаємного попиту дає змогу регіонам держави отримати конкурентні переваги у вигляді додаткового капіталу за рахунок експорту товарів за більш високими цінами, що обумовлено зростанням попиту на такий товар на іноземних ринках.

Прорив у теорії міжнародної торгівлі був зроблений у 20-х роках ХХ ст. економістами-неокласиками Е. Хекшером та його учнем Б. Оліном. В свою чергу, Е. Хекшер заклав основу теорії конкуренції на основі співвідношення факторів виробництва у статті „Вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів” [1, с.15, 9]. Він встановив, що кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, яке вона має, є найсприятливішим [6, 9, с.24]. У 1933 р. Олін у роботі „Міжрегіональна та міжнародна торгівля” уточнив цей аналіз формулюванням: міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори [7, 9, с.24]. Країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів [7, 9, с.24]. Таким чином, теорія Хекшера-Оліна пропонує модель торгівлі шляхом порівняльної забезпеченості країн факторами виробництва.

(вырезано) В теорії П. Самуельсона та В. Столпера, зовнішня торгівля розглядалася не просто як взаємовигідний обмін, але і як засіб, що дозволяє скоротити розрив між країнами в рівні розвитку [8, 9, с.24; 10].

Однак, експортуючи товар в іншу країну ціни на продукцію будуть диференціюватись залежно від ведення країною тієї чи іншої політики щодо регулювання конкурентних відносин між країнами. Так, держава може застосовувати імпортні чи експортні тарифи, субсидії з однією країною, в той же час звільняючи від оподаткування товари з інших країн. З іншої сторони, між країнами та між її регіонами в силу ряду обставин (інтенсивність використання факторів виробництва, методи управління, базові умови розвитку) завжди буде спостерігатись деякий рівень асиметрії у рівнях конкурентоспроможності. Таким чином, між регіонами різних держав виникає конкуренція за фактори виробництва та їх ефективне використання.

В продовження досліджень теорій конкуренції Хекшера-Оліна, Самуельсона було розроблено теорію міжгалузевого аналізу В. Леонтьєвим. Для дослідження структури зовнішньої торгівлі він застосував метод „витрати-випуск” [9, с.24]. Отримані результати увійшли в теорію зовнішньої торгівлі як „парадокс Леонтьєва” [9, с.24; 11]. Він вважав, що економічні процеси безглузді, якщо їх неможливо спостерігати і виміряти. В зв’язку з цим, він для кожної галузі промисловості розрахував витрати капіталу і праці на одиницю товару, причому не обмежувався лише готовою продукцією, а і робив відповідні розрахунки для проміжних галузей.

Погоджуємось із думкою науковця щодо здійснення розрахунків рівня використання факторів виробництва, оскільки пошуку напрямів підвищення конкурентоспроможності країни та її регіонів повинна передувати кількісна оцінка рівня їх конкурентоспроможності. Така оцінка повинна передбачати рівень конкурентних переваг регіону, можливість здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, в основу вищерозглянутих теорій конкуренції було покладено цінову конкуренцію, яка відображала різний рівень цін на фактори виробництва та продукцію та їх порівняльність між країнами.

Новий напрям досліджень у розвитку теорій на основі конкурентного ринку утворився з виходом праць А. Курно, Е. Чемберліна, Дж. Робінсон, Й. Шумпетера, М. Портера, М. Познера та ін.

Так, французький економіст та математик А. Курно у праці “Дослідження математичних принципів теорії багатства” (1838 р.), розглянув теорію олігополістичної конкуренції та дослідження монополії як випадкового явища.

Дж. Робінсон узагальнила дискусії про характер ціноутворення за умов монополії і виникнення нових форм конкуренції [5, с.13; 12]. Ця робота була зумовлена необхідністю переосмислити дію ринокового механізму з врахуванням значення таких факторів, як обмежена кількість продавців, диференціація продукції, витрати збуту, та з врахуванням значення взаємодії продавців на ринку, нецінових форм конкуренції тощо [5, с.13]. Новаторство Робінсон полягало у тому, що цей процес розглядався нею за ситуації, що кожний товаровиробник виступає як монопольний власник свого власного продукту [5, с.13].

Слід відмітити, що при наявності монополії такий елемент конкурентоспроможності як суперництво втрачає своє значення, так як на ринку просто не існує конкурентів. Монополія за часів командно-адміністративної системи призвела до значних диспропорцій у територіальній структурі економіки, то при переході на ринкові засади господарювання у регіонах держави створились різні стартові умови для їх функціонування. Поруч із цим, розпад єдиного народногосподарського комплексу СРСР призвів до розриву зв’язків, які сформувались протягом десятиліть в умовах монопольного існування і до необхідності встановлення нових міжрегіональних зв’язків, які передбачали нівелювання цим монопольним становищем і супроводжувалося економічною кризою, яка вразила економіку регіонів у різному ступені і по-різному відбилась на соціально-економічному стані окремих регіонів [266].

У своїй праці “Теорія монополістичної конкуренції” (1933р.) Е. Чемберлін виходив з того, що у практичному житті рідко зустрічаються ситуації досконалої конкуренції і абсолютної монополії. В умовах реальної економічної дійсності існує діалектична єдність цих двох начал [13, с.16 ].

При наявності досконалої чи монополістичної конкуренції суперництво є головним елементом ринку. В цих умовах регіони можуть вільно конкурувати між собою, вільно входити на ринок та виходити з нього. Такі види конкуренції створюють регіонам усі необхідні передумови для їх саморозвитку та самовдосконалення. При цьому держава повинна регулювати конкурентоспроможність регіонів з допомогою застосування різних інструментів для уникнення значних диспропорцій у їх розвитку. Державне регулювання повинне здійснюватись в напряму пошуку орієнтирів, керуючись якими регіон може максимально використовувати наявні йому переваги, не загрожуючи економічній безпеці інших регіонів та цілісності держави в цілому.