Розділ 1 Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону (стр. 8 )

В свою чергу Жаліло Я. А., розглядають конкурентоспроможність національної економіки як економічну категорію, що характеризує стан суспільних відносин у державі щодо забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон’юнктури та внутрішнього попиту на основі розкриття національних конкурентних переваг та досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів [41, с.13].

Представники третього підходу вважали, що конкурентоспроможність того чи іншого об’єкта визначається, перш за все, ефективністю використання ресурсів.

Так, на думку М. Портера, конкурентоспроможність як явище макроекономічне ні в якому випадку не може визначатись такими факторами як курсом валюти, процентними ставками, наявністю великої кількості дешевої робочої сили, надлишковими природними ресурсами, політикою держави [15, с.21]. Він вважав, що концепція конкурентоспроможності може ґрунтуватись на продуктивності використання ресурсів. Ріст рівня життя в державі напряму залежить від можливостей досягати продуктивного використання ресурсів. Постійне підвищення продуктивності економіки означає безперервний її ріст. Підприємства повинні постійно підвищувати продуктивність існуючих галузей, підвищуючи якість продукції [15, с. 24]. Поруч із цим М. Портер сформулював ідею внутрішнього благополуччя регіону, яке, на його думку, знаходиться у великій залежності від продуктивності праці у галузях спеціалізації, що властиві регіону. Важливими передумовами підвищення регіональної конкуренції він вважає наявність високих технологій, якість сфери послуг, підтримуючу діяльність уряду [15, 264]. Таким чином, він зосереджував увагу на розгляді конкурентних переваг як системи, якими були фактори виробництва та їх продуктивне використання.

(вырезано) Поруч із цим, на нашу думку, дослідження конкурентоспроможності повинні ґрунтуватися не лише на досягнутому рівні використання ресурсів, а виходити з наявних можливостей певного об’єкта.

В зв’язку з цим четвертий підхід об’єднує визначення конкуренто-спроможності в працях С. Позняк, Ф. Фатхутдінова, Дж. Кернса, В. Безугли, Є. Брюна, А. Скопіна, І. Єреська, А. Сєлєзньова, Л. Антонюк, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Кінаха, В. Семиножепнка, Б. Кваснюка, А. Філіпченко, С. Моринця, В. Вергун., які в основу даного поняття закладали потенційні можливості об’єкта досліджень.

На думку , конкурентоспроможність продукції відбиває її здатність повніше відповідати потребам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку. Поруч із цим конкурентоспроможність товару визначається гарантійним і післяпродажним сервісом, рекламою, іміджем виробника [43, с.77].

Інститут менеджменту і розвитку розглядає конкурентоспроможність як реальну та потенційну можливість об’єкта за існуючих умов проектувати, виготовляти, збувати товари, які за ціновими й неціновими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їх конкурентів [44]. Фатхутдінов Ф. розглядає конкурентоспроможність як властивість об’єкта, що характеризується ступінню реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, які представлені на даному ринку [45, с.23].

Дослідження проблем галузевої конкуренції розвивав К. Маркс. Він вважав, що галузева конкуренція встановлює однакову ринкову вартість і ринкову ціну з різних індивідуальних вартостей товару в одній сфері виробництва [46, с.197-211].

Вважаємо, що конкурентоспроможність галузі синтезує в собі поняття конкурентоспроможності продукції та конкурентоспроможності підприємства і представляє сукупність конкурентних переваг у технічних, економічних і організаційних умовах для створення, виробництва й збуту продукції підприємствами шляхом ефективного використання ресурсів з метою задоволення потреб споживачів [112]. Такими конкурентними перевагами можуть бути добре розвинута галузева структура, налагоджена науково-дослідна та прогресивна науково-виробнича, матеріально-технічна база, ефективне науково-технічне, науково-виробниче, матеріально-технічне співробітництво як всередині галузі, так і з іншими галузями. Тому конкурентоспроможність галузі забезпечують переваги у факторах виробництва шляхом ефективного використання ресурсів для задоволення потреб особистості.

трактує конкурентоспроможність регіону як здатність кожної регіональної системи до управління своїми конкурентними перевагами, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил з метою забезпечення стійкого фінансового і економічного становища, одержання максимальної вигоди, задоволення об’єктивних і суб’єктивних потреб за умов самостійності та самофінансування у межах чинного законодавства [47, с.64-68].

З числа іноземних науковців конкурентоспроможність регіону розглядають Сєлєзньов А. З., Скопін А. Ю.

Скопін А. Ю. розглядають конкурентоспроможність регіону як здатність регіональної економіки забезпечити ріст благополуччя населення регіону в умовах відкритої економіки [48, с.228].

Єресько І. трактує конкурентоспроможність регіону як наявну можливість на регіональному рівні оволодівати факторами регіонального розвитку та формувати джерела конкурентних переваг, що забезпечує економічне зростання регіону та підвищення рівня і якості життя його населення [49, с.23].

Сєлєзньов А. З. трактує конкурентоспроможність регіону як обумовлений економічними, соціальними, політичними та іншими факторами стан регіону і його окремих товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, який представлений індикаторами (показниками), що адекватно характеризують такий стан та його динаміку [50, с.30].

У науковій літературі поняття “конкурентоспроможність національної економіки” як потенційних можливостей розглядається неоднозначно. Так, наприклад, конкурентоспроможність національної економіки розглядають як здатність держави розробляти та виготовляти товари і послуги або вищої якості, або ж за цінами, значно нижчими порівняно з конкурентами [51, с.72]. Або, у більш широкому аспекті, конкурентоспроможність національної економіки - ­це здатність господарства забезпечити збалансованість своїх зовнішніх пропорцій та уникати тих обмежень, що зумовлюються зовнішньоекономічною сферою, і як здатність країни самовідтворювати поліпшення своїх світогосподарських зв’язків [51, с.72].

У монографії дається визначення конкурентоспроможності національної економіки як здатності країни займати та утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку при наявності потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; як розвинутої системи ринкових інститутів; володіння значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатності гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради безпеки економічної та високих стандартів життя населення [5, с.33].

А. Гальчинський, В. Геєць, А. Кінах, В. Семиноженко в свою чергу трактують конкурентоспроможність національної економіки як здатність національної економіки робити і споживати товари і послуги в умовах конкуренції з товарами і послугами, виробленими в інших країнах, при цьому результатом конкуренції повинно бути зростання рівня життя населення при дотриманні міжнародних екологічних стандартів [52, с.109].

Є. тлумачить конкурентоспроможність національної економіки як концентрований вираз економічних, науково-технічних, виробничих, організаційно-управлінських, маркетингових та інших можливостей, які реалізуються в товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними зарубіжним товарам і послугам як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках [53, с.98].

Погоджуємось із точкою зору науковців щодо розгляду поняття конкурентоспроможності як потенційних можливостей об’єкта дослідження. Так, кожен регіон держави має ті чи інші можливості у формуванні конкурентних переваг та забезпеченні його конкурентоспроможності. Проте це в свою чергу вимагає розробки виваженого механізму щодо реалізації цих можливостей, оскільки невикористання в повній мірі їх призведе до зниження конкурентоспроможності регіонів держави.

До п’ятого підходу віднесемо трактування змісту поняття конкурентоспроможності як суперництво на ринку.

під конкурентоспроможністю продукції розуміє рівень її економічних, технічних і експлуатаційних параметрів, які дозволяють витримати суперництво з іншими аналогічними товарами на ринку [40, с.22]. Рівень конкурентоспроможності продукції свідчить про доцільність її виробництва та можливості вигідного продажу.

Вважається, що конкурентоспроможність підприємства визначається досягнутим рівнем конкурентоспроможності продукції (чим вищим є рівень конкурентоспроможності продукції, тим вищий рівень конкурентоспроможності підприємства). Так, наприклад, Герчикова І. Н. розглядає конкурентоспроможність підприємства як комплекс показників, які визначають його становище на ринку. Цей комплекс може містити характеристики товару, які визначаються сферою виробництва, і чинники, які формують вцілому економічні умови виробництва та збуту товарів підприємства [54, с.47]. Однак, на нашу думку, такий підхід є дещо суб’єктивним, оскільки забезпечення конкурентоспроможності підприємства вимагає налагодженої роботи всіх його структурних підрозділів та посадових осіб щодо створення конкурентних переваг у фінансовій, маркетинговій, виробничій, соціальній, науково-дослідній та ін. сферах. Тому вважаємо, що конкурентоспроможність підприємства - це здатність забезпечити конкурентні переваги у фінансовій, виробничій, соціальній, науково-дослідній та іншій діяльності, в результаті чого випускається конкурентоспроможна продукція в умовах обмеженості у ресурсах та часі для задоволення потреб споживачів.

На думку А. Юданова, конкуренція – це боротьба за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, яку вони ведуть на доступних сегментах ринку [55, с.8]. Г. Азоєв під конкурентоспроможністю розуміє суперництво між окремими юридичними або фізичними особами [56,с.32].

На нашу думку, така ознака конкурентоспроможності як суперництво на ринку є необхідністю, оскільки вона підвищує ефективність використання ресурсів [113; 116]. Адже саме в процесі суперництва кожен учасник конкурентної боротьби намагається забезпечити ріст благополуччя, що є необхідною умовою конкурентоспроможності. Суперництво на ринку за одержання доходу створює кожному регіону України сприятливі умови для їх фінансової самостійності та можливості забезпечення стійкого економічного розвитку.