Розділ 1 Теоретико-методологічні основи підвищення конкурентоспроможності регіону (стр. 3 )

Вагомий внесок у дослідження теорії конкуренції вніс Й. Шумпетер. Він вважав, що ефективна конкуренція можлива лише в умовах динамічної економіки. Нововведення відкривають можливості змінювати не лише технологію і продукцію, а й саме економічне середовище, впливаючи на склад і взаємовідносини виробників, структуру попиту, умови формування витрат і цін. В даному випадку “ефективною конкуренцією” слід вважати динамічну конкуренцію, що стимулюється намаганням отримати надприбутки за рахунок переваг у витратах і якості продукту [14]. Шумпетер акцентував увагу на здатності реалізовувати довгострокові інвестиційні проекти, використовувати переваги, що викликані нововведеннями. Таким чином, він розробив механізм, який суттєво відрізняється від механізму цінової конкуренції.

Вважаємо, що визначальною конкурентною перевагою регіонів держави є інновації, оскільки ефективне використання інноваційних ресурсів дозволяє випускати та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію та виходити на міжнародний ринок наукомістких виробництв.

Найбільш вагомими досягненнями у розвитку конкуренції є теорія конкурентної переваги М. Портера. В основу конкурентної переваги він заклав продуктивність використання ресурсів. Поруч із цим, він розглянув ромб національної конкурентоспроможності, який складається із таких детермінант як [15, с.155; 95]:

-  параметри факторів виробництва;

-  параметри попиту на товари та послуги;

-  стратегія фірм, їх структура та суперництво;

-  родинні та підтримуючі галузі.

Поруч із цим, важливу роль у своїх дослідженнях він приділяє побудові кластерів конкурентоспроможних галузей, що є особливо актуальним в ринкових умовах господарювання, де кожна із держав та її регіонів прагне забезпечити належний рівень конкурентоспроможності. Він розглянув моделі національних конкурентних переваг різних країн світу, в результаті чого виявив стадії розвитку конкуренції для кожної із них та перспективи розвитку. Він доводить, що немає жодної країни, яка б була конкурентоспроможною у всіх напрямах діяльності і мали б на всі часи гарантовані конкурентні переваги над іншими [16, 227].

Досить відомою є теорія технологічного прориву, яку розробив англійський економіст М. Познер [17]. Згідно з його концепцією торгівля між країнами може бути викликана технологічними змінами, що виникають у якійсь галузі в одній із країн [9, с.27]. Ця країна набуває відносних переваг, оскільки нова технологія дозволяє виробляти товари з меншими витратами [9, с.27]. В результаті технічних нововведень утворюється технологічний розрив між країнами, що мають ці нововведення, і країнами, які їх не мають [9, с.27]. Після того, як нововведення скопійовано, вважає М. Познер, причин для зовнішньої конкуренції з боку певного товару більше немає [9, с.27]. Для пояснення постійно існуючої конкуренції він використовує поняття „потік нововедень”, який виникає згодом у різних країнах та різних галузях [9, с.27].

Такии чином, А. Курно, Е. Чемберлін, Дж. Робінсон, Й. Шумпетер, М. Познер розглядали теорію конкурентного ринку, в результаті чого було виділено різні типи ринків: монополію, олігополію, монополістичну та чисту конкуренцію.

Зважаючи на вищерозглянуті теорії конкуренції, що побудовані на основі конкурентного ринку, на нашу думку, конкурентні відносини регіонів держави знаходяться в стані олігополії. Це підтверджується тим фактом, що в Україні домінуюче положення займають в основному східні регіони (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області), які володіють найбільшим інноваційним, людським та фінансовим потенціалами. Вони налагоджують зв’язки не лише всередині держави але й за кордоном, конкуруючи таким чином один з одним і прискорюючи соціально-економічний розвиток. Вони витісняють інші регіони держави у ринковому просторі, що змушує їх у свою чергу здійснювати пошук потенційних можливостей розвитку та діяти відповідно до вимог ринкового середовища. Вважаємо, що кожен регіон України має специфічні особливості розвитку, які здатні забезпечити потенційні можливості для конкурентної боротьби і вийти на рівень добросовісної конкуренції, перевагами якої є постійний пошук конкурентних переваг, конкурентна боротьба з метою забезпечення високого рівня людського розвитку, продуктивне використання ресурсів, в результаті чого сформується ефективне конкурентне середовище регіонів держави.

Третій підхід до досліджень генези теорій конкуренції передбачає конкуренцію на основі інновацій. Представники цього підходу (Д. Белл, К. Акамацу, П. Баклі, М. Кассон, Дж. Даннінг, Р. Нарул, Й. Бехер, Ф. Горніг, І. Юзвишин, В. Горбатов, А. Тихомиров, Б. Івченко, Г. Хемел, К. Прахалд) вважали, що підвищити конкурентоспроможність можна за рахунок нарощення конкурентних переваг у інноваціях.

Так, фундатор ідеї постіндустріального суспільства Д. Белл виділяє новації, що лежать в основі третьої технологічної революції: програмне забезпечення, перетворення інформації у цифрову форму, фотоніка [18, с.10]. Постіндустріальне суспільство –це „новий принцип соціально-технологічної організації і новий спосіб життя, що витісняє індустріальну систему” з такими характерними рисами як гуманізація технологічного прогресу, екологізація технологічного прогресу, глобалізація науково-технологічного прогресу [18, 19, 20].

Місце країни в геополітичній конкуренції в ХХІ ст. визначає освіта і здоров’я населення, розвиток науки, можливості інформаційного середовища, розвиток ключових виробничо-технологічних систем новітнього технологічного укладу, здатність господарського механізму генерувати високу інноваційнй активність [18, с.11].

Таким чином, в основу даної теорії закладено знання та інформацію, як конкурентні переваги країни у міжнародному поділі праці. Посилення цих конкурентних переваг дозволить покращити якісні та кількісні параметри розвитку економіки держави, забезпечити її інноваційність. Однак, слід пам’ятати про те, що різні види економічної діяльності країни мають різні темпи впровадження інновацій. Тобто інноваційність розвитку одних видів діяльності може супроводжуватись повільним науково-технічним прогресом у інших. Зважаючи на це, слід нарощувати конкурентні переваги у інноваційності таким чином, щоб не завдавати шкоди іншим видам економічної діяльності.

Забезпечити інноваційність розвитку можна шляхом інвестування розвитку тих чи інших видів економічної діяльності. Обґрунтування вигідності інвестування інноваційного розвитку економіки держави знайшло відображення у теорії інтерналізації П. Баклі, М. Кассона, Дж. Даннінга, Р. Нарула. Дана теорія проявляється в об’єднанні технологій, ноу-хау всередині компанії та їх внутрішньою організацією, яка відображає ієрархічну організацію бізнес-функцій [18, с.30]. Основне припущення П. Баклі та М. Кассона відноситься до трансакційних витрат, які варто враховувати при використанні теорії інтерналізації для ТНК [21]. Поруч із цим, вони обґрунтували роль прямих іноземних інвестицій в інноваційному розвитку країни. Було доведено, що ефективний обмін технологіями, а також результати застосування новітніх форм менеджменту створюють переваги володіння власністю під впливом притоку прямих іноземних інвестицій.

В продовження цієї теорії було розроблено теорію інвестиційного розвитку Дж. Даннінга і Р. Нарула [22]. Ця теорія розглядає залежність між експортом і імпортом прямих іноземних інвестицій від рівня економічного розвитку країни щодо держав іншого світу. Науковці виділили п’ять фаз інвестиційного розвитку: 1-3 фази характеризують низькі припливи і відтоки інвестицій, низьку частку ВВП у розрахунку на душу населення; на 2-3 фазі відбувається розвиток капіталомістких галузей; на 4-5 фазах держава перетворюється в експортера інвестицій. Таким чином, дана теорія дозволяє розглянути різні цикли економічного розвитку країни, відповідно для яких характерні різні фази інвестиційного зростання.

Новою теорією конкуренції є теорія інформаційної економіки, основоположником якої є І. Юзвишин. У своїй праці він зазначав, що на основі інформаційної математики, інформатизації, комп’ютерів інформаціологічна економіка як наука сьогодні займає у світі одне із перших місць серед фундаментальних і соціальних наук [23]. Основою і змістом інформаціологічної економіки як науки є інформаційна економіка, що включає інформаційну математику, а також застосування нових технологій, інновацій, інформаційних нововведень в економічній науці [24, с.476]. Погоджуємось з точкою зору науковців, що підвищити конкурентоспроможність економіки держави можна за рахунок використання інформаційних технологій, що стане підґрунтям для її інноваційного розвитку.

Новаторську концепцію розвитку бізнесу з орієнтацією на майбутнє запропонували Г. Хемел та К. Прахалад [25]. Вони відзначали, що галузевих гігантів, які здавалися непорушними, перемагають компанії, що відстають від них за фінансовими можливостями, але мають незначні переваги у якості продукції або ефективності виробництва, де перспективність фірми визначається першістю не на сьогоднішніх, а на майбутніх ринках. Вони назвали це інтелектуальним лідерством. Такі ринки ще не існують, але їх необхідно уявляти собі вже зараз і прагнути до їх формування, на що може знадобитися декілька років [26, с.36]. Таким чином, ідея їхньої теорії полягала у орієнтації на майбутнє, передбачення ринку майбутнього. Це дозволить спрогнозувати на розвитку та нарощенні яких конкурентних переваг слід зосередити увагу для одержання лідерства на ринку.

Досить вагомий внесок у нове розуміння регіональної конкуренції внесли відомі англійські фахівці з економічної теорії М. Тітінг та Дж. Логлін, які розробили концепцію конкурентного регіоналізму [27, 28, с.69]. Продовженнями досліджень конкурентного регіоналізму займається , яка зазначає, що конкурентний регіоналізм – ­це складова інтеграційних процесів. Так, внутрішні регіони в умовах відкритості економіки можуть бути ідентифікованими на двох рівнях: державному та місцевому. Поруч із цим, відмічено, що центральне місце в концепції конкурентного регіоналізму, повинно належати питанню про те, які умови необхідно створити у регіоні для того, щоб підвищити його конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Однак, при цьому, слід враховувати мобільність факторів виробництва, як однієї із умов конкуренції між регіонами [28, с.72].