Кожен регіон України має свої специфічні особливості, які створюють конкурентні переваги в розвитку його економіки. Поруч із цим, у сьогоднішніх умовах господарювання кожен регіон держави веде боротьбу та змагається на ринку за обмежені природні ресурси, висококваліфіковану робочу силу, дешеві кредитні ресурси, вітчизняні та іноземні інвестиції, інформаційні ресурси та ін [92, с.174; 102; 110]. В цих умовах все більш актуальним стає завдання максимально раціонального і ефективного використання наявних конкурентних переваг кожного регіону та створення нових з метою його стійкого економічного розвитку і забезпечення на цій основі належного рівня людського розвитку.
Саме тому особливого значення набуває розробка механізму реалізації регіональної політики підвищення конкурентоспроможності регіонів держави як комплексу цілеспрямованих заходів, що виступає важливою умовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки та зумовлює актуальність даного дослідження і вимагає продовження наукових пошуків розв’язання даної проблеми.
З метою пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності регіонів як необхідної умови підвищення національної конкурентоспроможності визначимось із економічним змістом поняття „конкурентоспроможність регіону”, в зв’язку з чим проаналізуємо методологічні підходи до його трактування. В наукових працях автори детально характеризують зміст поняття „конкурентоспроможність”, де, як вже зазначалось, об’єктами є продукція, підприємство, галузь, регіон та національна економіка. Узагальнюючи існуючі тлумачення змісту поняття „конкурентоспроможність” які досліджувались вченими щодо різних об’єктів, зважаючи на відсутність єдиної позиції щодо його розуміння, виділимо п’ять основних підходи. Їх характеристика зведена у табл.1.4.
Розглянемо зміст кожного із підходів.
В рамках першого підходу дослідженням змісту поняття конкурентоспроможності як факторів виробництва підприємства, галузі та національної економіки займались такі науковці як Д. Кісінг, А. Сміт, Е. Хекшер та Б. Олін, П. Самуельсон.
Дослідженнями змісту конкурентоспроможності як сукупності факторів виробництва, а саме моделі, що враховувала такий фактор як кваліфікацію робочої сили, займався американський економіст Д. Кісінг. Ідея його теорії зводилася до наступного: у виробництві беруть участь кваліфікована праця, некваліфікована праця і капітал [9, с.25; 39].
Так, висококваліфікована праця сприяє експорту товарів, для виробництва яких потрібен високий інтелектуальний потенціал. Недостатньо кваліфікована робоча сила призводить до експорту товарів, для виробництва яких достатня невисока кваліфікація [9, с.24].
А. Сміт вважав, що конкурентоспроможність галузі визначається максимально ефективним використанням факторів виробництва (робочої сили, землі, капіталу і природних ресурсів) – ринкові сили самі спрямовують ресурси країни в ті галузі, де вони можуть бути застосовані з максимальною ефективністю [40, с.7]. Е. Хекшер встановив, що міжнародний обмін випливає саме з відносного надлишку або відносної рідкісності факторів виробництва [9,с.24]. Кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, яке вона має, є найсприятливішим [6; 9, с.24].
Таблиця 1.4
Характеристика підходів до трактування поняття „конкурентоспроможність”*
Підхід | Науковці | Об’єкт конкурентоспроможності | Визначення конкурентоспроможності | Визначальні характеристики |
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
1-й підхід (фактори виробництва) | Д. Кісінг | (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
А. Сміт | (вырезано) (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) | |
Е. Хекшер - Б. Олін | (вырезано) | (вырезано) | ||
О. Шнипко | (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) | |
2-й підхід (конкурентні переваги) | Я. Жаліло, Я. Базилюк | (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
3-й підхід (ефективне використання ресурсів) | М. Портер | (вырезано) | (вырезано) | (вырезано) |
Ярош Антоній | Регіон | Створення таких структурних комбінацій, які уможливлять оптимальне використання ресурсів та їх комерціалізацію | Оптимальне використання ресурсів |
Продовж. табл.1.4
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
4-й підхід (потенційні можливості) | С. Позняк | Продукція | Здатність повніше відповідати потребам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку | Здатність задовольняти потреби покупців |
World Competitiveness Yearbook | Підприємство | Реальна та потенційна можливість проектувати, виготовляти, збувати товари, які є більш привабливішими за товари конкурентів | Реальна і потенційна можливість об’єкта | |
Ф. Фатхутдінов | Властивість об’єкта, що характеризується ступінню реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами | Реальне та потенційне задоволення потреби | ||
Дж. Кернс | Галузь | Сила, що впливає на відповідність цін витратам, результатом дії якої є певна ступінь концентрації виробництва продукції в одній неконкурентній галузі | Можливість концентрації виробництва продукції галузі | |
П. Бєлєнький | (вырезано) (вырезано) (вырезано) (вырезано) | (вырезано) | Здатність забезпечити високий рівень життя | |
В. Безугла | (вырезано) | Здатність управляти конкурентними перевагами | ||
Е. Брюна, А. Скопін | (вырезано) | Здатність забезпечувати ріст екон оміки регіону | ||
І. Єресько | (вырезано) | Можливість формувати конкурентні переваги | ||
А. Сєлєзньов | Обумовлений економічними, соціальними та ін. факторами стан регіону і окремих товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках | Можливість забезпечити стійкий стан економіки регіону |
Продовж. табл.1.4
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
Л. Антонюк | Національна економіка | Здатність країни займати та утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку при наявності потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; розвинутої системи ринкових інститутів; володінні значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатністю гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради безпеки економічної та високих стандартів життя населення | Здатність утримувати стійкі позиції | |
А. Гальчинський, В. Геєць, А. Кінах, В. Семиноженко | (вырезано) | (вырезано) | ||
Б. Кваснюк | (вырезано) | (вырезано) | ||
А. С.Філіпченко, , | (вырезано) | (вырезано) | ||
5-й підхід (суперництво на ринку) | Л. Кобиляцький | Продукція | (вырезано) | (вырезано) |
Г. Азоєв | Підприємство | (вырезано) | (вырезано) | |
Герчикова І. Н. | (вырезано) | (вырезано) | ||
А. Юданов | (вырезано) | (вырезано) |
* - складено дисертантом на основі [5,9,15,40,41,42,43,44,45,47,48,49,50,51,53,54,55,56,57,92,94]
У 1933 р. учень Е. Олін у роботі „Міжрегіональна та міжнародна торгівля” уточнив цей аналіз формулюванням: міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори [9,с.24]. Країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів – у цьому полягає суть теорії конкурентоспроможності Хекшера-Оліна [9,с.24].
В середині ХХ ст. (1948р.) американські економісти П. Самуельсон і В. Стопер удосконалили доведення теореми Хекшера-Оліна у вигляді теореми “вирівнювання цін на фактори виробництва”: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами [8; 9, с.24].
У своїй праці трактує конкурентоспроможність національної економіки як сукупність притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення [9, с.13].
Слід відмітити, що вищеописаний підхід до тлумачення категорії конкурентоспроможності як наявності конкурентних переваг у факторах виробництва є дещо одностороннім. Наявність конкурентних переваг являють собою сукупність характеристик об’єкта, які створюють переваги над конкурентами. Такими характеристиками можуть бути економічні, технічні, організаційні показники, які визначають розвиток того чи іншого об’єкта конкурентної боротьби. Проте, на нашу думку, конкурентні переваги у факторах виробництва фіксують сьогоднішній реальний стан об’єкта і ні в якому випадку не його потенційні можливості. Так, наприклад, якщо об’єктом дослідження є регіон, який має високий науковий та інноваційний потенціали, то можна говорити про переваги, проте, якщо це не дозволяє забезпечити високих економічних показників у порівнянні з конкурентами, то такі переваги не будуть конкурентними, вони лише створюють потенційні умови для їх формування та розвитку. Звідси випливає, по-перше, що конкурентна перевага обов’язково носить порівняльний характер, оскільки вона може бути оцінена лише шляхом порівняння характеристик, наявних у регіоні, а по-друге, слід продуктивно використовувати фактори виробництва з метою досягнення найбільшої ефективності.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 |
