Ростемо без страхів (стр. 12 )

Так пройшов деякий час… і нічого не сталося. А потім Зайчик сказав сам собі: «Невже я так і буду лежати тут і помирати від страху? А що буде з моєю мамою, якщо я помру, вона цього не переживе». Зайчик зібрався з силами, відкрив очі і сміливо глянув на Чудовисько. І раптом він помітив, що Чудовисько зовсім не Чудовисько, а старий Дуб, з яким Зайчик завжди вітався, гуляючи вранці, а величезні руки – всього-на-всього гілки, на яких вдень співають птахи. Скрипів старий Дуб тому, що на вітру хиталась його верхівка. Наш Зайчик голосно розсміявся, що злякався свого друга – доброго Дуба.

Зайчик продовжив свій шлях додому, він тепер знав, що нічого страшного в нічному лісі не може бути. І після цього випадку Зайчик Сіре вухо ніколи більше не боявся темного лісу.

Ось така історія сталася з хоробрим Зайчиком Сіре вухо.

Казка «Сміливий Гномик»

Мета: корекція страху темряви, підвищена тривожність, нічні кошмари («Мені страшно!»).

В одному лісі на галявині жив маленький Гномик. Жив він весело і безтурботно, одне лише заважало його безтурботному життю: боявся наш Гномик Баби-Яги, що жила в сусідньому лісі.

Одного разу мама попросила Гномика сходити в ліс за горіхами. Він спочатку хотів попросити свого друга піти з ним, тому що той не боявся Баби-Яги, але потім вирішив довести мамі і друзям, що він теж сміливий, і пішов в ліс сам.

Гуляючи по лісі цілий день, він так і не знайшов горішник. Смеркалося. Подув холодний вітерець, і весь ліс наповнився невідомим скреготом і шелестом. Гномик подумав, що це, напевно Баба-Яга лякає його. Нарешті стало зовсім темно, і він втомився, він притулився до якогось дерева і заплакав. Раптом це дерево заскрипіло і виявилось, що це не дерево, а хатина Баби-Яги. Від переляку Гномик впав на землю і онімів від страху, в той час двері відчинились, ніби запрошуючи ввійти. Ноги його не слухались, похитуючись, він піднявся і увійшов в хатину.

На його здивування, Баби-Яги він не побачив. Раптом з печі почулися тихі звуки і Гномик побачив її: скарлючена, нещасна, закутана шарфом, вона тихо схлипувала. «Не бійся мене, - промовила вона, - я не зроблю тобі нічого поганого. Я захворіла, бо багато було справ у лісі: кому порадою, кому ліками допомагала». Гномик спочатку хотів втекти, але ноги його не слухали, і він залишився. Поступово він оговтався від переляку, йому раптом стало жаль хвору Бабу-Ягу і запитав її: «Чим я можу допомогти тобі?»

- Принеси мені, будь ласка, з лісу ялинових гілочок, я приготую відвар і одужаю, - попросила Баба-Яга.

Вранці Гномик виконав прохання старенької. Вона була дуже вдячна Гномику, і вручила йому кошик з лісовими горіхами і чарівний клубок, який допоміг знайти дорогу додому. Виходячи з лісу, Гномик оглянувся і побачив за собою багато звірів, які хором закричали: «Слава сміливому Гномику! Ти дуже допоміг нам, тому що лісу не вистачало добрих справ Баби-Яги. Дякуємо тобі!».

Вдома мама і друг Гнома зустріли його з радістю. Всі разом сіли пити чай з тортом і з захопленням слухали розповідь юного мандрівника. Мама ніжно пригорнула сина і сказала: «Ти у мене найсміливіший і найулюбленіший».

Казка «Ведмедик і Баба-Яга»

Мета: корекція страху темряви, підвищена тривожність, нічні кошмари («Мені страшно!»).

Якось в одному лісі, де ростуть високі дерева, щебечуть птахи, а сонце наповнює приємним теплом землю, гуляв Ведмедик. Він йшов в гості до своїх друзів, але обійшовши весь ліс, нікого не зміг знайти.

«Як дивно. Куди всі зникли? Може вони граються на галявині? Піду подивлюся». І Ведмедик пішов далі. Скоро він опинився на великій галявині, але й там нікого не знайшов. Раптом з гілки дерева зіскочила Білочка і запитала: «Ти шукаєш своїх друзів? Я знаю де вони, - їх сховала Баба-Яга. Якщо ти знайдеш Бабу-Ягу, тоді ти допоможеш своїм друзям».

Ведмедик не дуже зрадів таким словам. «Як же я зустрінусь з Бабою-Ягою, вона така страшна і може мене з’їсти ».

Ведмедик був уже зовсім обезсилів, але раптом зрозумів, що якщо він не врятує друзів – цього не зробить ніхто. «Треба, так треба, подумав Ведмедик, - значить я повинен побороти свій страх і йти до Баби-Яги». Страх звичайно не дуже-то і піддався, але ноги послухались і понесли його в дрімучий ліс.

І ось за деревами показалась хатинка, біля якої сиділа жінка. Ведмедику стало страшно і він сховався за кущами. «Ця жінка – Баба-Яга, вона така зла. Зі мною може статись щось страшне». Але потім він згадав про друзів. «Ні, треба прогнати свій страх», - сказав собі Ведмедик, зібрав всі свої сили, вийшов з кущів і пішов до Баби-Яги.

-  Хіба ти мене не боїшся? Я ж можу зробити з тобою що завгодно! – прошепотіла вона, скрегочучи зубами.

-  Я хочу допомогти своїм друзям. Чому ти їх сховала? – запитав Ведмедик.

-  Вони мені заважали спати своїми галасливими іграми, - відповіла Баба-Яга.

-  А чому ти зараз не спиш, адже в лісі тихо? – запитав Ведмедик, борючись зі своїм страхом.

-  Не можу, - сумно відповіла Баба-Яга, - всі птахи полетіли втішати твоїх друзів, а я без їх пісень заснути не можу.

По обличчі Баби-Яги текла величезна сльоза. А за нею ще і ще. І ось Баба-Яга забула про Ведмежа і стала плакати гіркими сльозами. Йому уже не було страшно, йому стало жаль цю жінку.

Ведмедик сказав їй: «Йдемо відпустимо моїх друзів. І тоді птахи знову прилетять до твоєї хатинки і зможеш солодко засинати».

-  Ти сміливий і зумів подолати свій страх, а таким я завжди допомагаю, - витираючи сльози, промовила Баба-Яга, і стогнучи, пішла в хатину.

А коли вона повернулася, Ведмежа побачило перед собою зовсім іншу жінку. На ній була гарна сукня і вона посміхалась. Тепер Баба-Яга була зовсім не страшною, а дуже доброю.

-  Я відпущу твоїх друзів, - сказала Баба-Яга і махнула руками. І відразу біля хатини з’явились друзі Ведмежатка. Вони стали танцювати і покликали в свій хоровод Бабу-Ягу, якій було весело, тому що її птахи повернулися до неї і співали разом х нею пісні. Потім Баба-Яга пригостила Ведмедика та його друзів цукерками і вони знову стали танцювати. Бабі-Язі так сподобалось, що вона запросила Ведмежа і його друзів до себе на наступний день.

А Ведмедик думав: «Виявляється Баба-Яга не завжди буває злою і страшною. Іноді їй сумно жити в лісі без друзів, і тому вона всіх лякає. Я її не боюся, тому що тепер знаю, що Баба-Яга насправді добра і допомагає іншим. Я буду з нею дружити».

Казка «Мишеня та темрява»

Мета: корекція страху темряви, підвищена тривожність, нічні кошмари («Мені страшно!»).

На галявині великого красивого лісу живе маленьке Мишеня з мамою і татом. Воно дуже любить квіти, що ростуть поряд з їх будинком, зайченят, що прибігають на галявину, птахів, що кожного ранку будять їх сім’ю своїм дзвінким співом. Мишеня дуже любить дивитись на хмари, вночі милується зірками зі своїм другом Світлячком.

А раніше Мишенятка дуже лякала темрява, ніч, коли навкруги нічого не видно. І лише чути таємничий шелест, що наводив на жах.

В один день Мишеня довго гуляло, бігало і забрело так далеко, що повертатись довелося в темряві, ніч була не місячною, а щось поруч дуже шаруділо, шелестіло, і хоча це був звичайний вітер, Мишеняті все одно було страшно. Йому хотілось скоріш потрапити додому, але страх сковував його, він завмирав і сльози набігали на очі. Раптом він почув вдалині шум, йому здалося, що це злі чудовиська клацають зубами, серце його завмерло, і він причаївся. Але це виявився лише писк, і Мишеня подумало, що це кричить таке ж мале і злякане маля…

Озираючись, Мишеня повільно йшло на голос і вийшло до невеликого куща, між гілками якого була натягнута павутина, а в ній заплутався Світлячок. Мишеня звільнило його і запитало:

-  Ти так кричав тому, що тобі страшно в темряві?

-  Ні, - відповів Світлячок, - в темряві зовсім не страшно, як тобі здається, а кричав я тому, що заплутався в павутині і не міг сам вибратися. Мене чекають друзі… А ти куди йдеш? – запитав Світлячок.

Мишеня розповіло йому, що йде додому і що йому страшно.

-  Я яскравий і свічусь, а тому допоможу тобі дістатися дому, - сказав Світлячок.

По дорозі вони зустріли друзів Світлячка. Всі дякували Мишеняті за те, що він врятував Світлячка. І всі світлячки так яскраво і гарно світились, що це було схоже на святковий феєрверк. І тут Мишеня побачив, що в темряві зовсім не страшно, тому що вночі всі такі ж, як і вдень, - є красиві квіти, і птахи.

Вони провели Мишеня додому, подякували батькам, що вони виростили чудового сміливого сина. Мама сказала: «Я завжди вірила в тебе, ти лягай спати, а завтра ми влаштуємо велике свято. Всі звірі дізнаються, що тепер ти нічого не боїшся і завжди готовий допомогти в біді».

І було велике свято. Всі лісові звірі дізналися, що трапилось з Мишеням, як він врятував Світлячка. А вночі, коли свято ще продовжувалось, вся галявина цього великого лісу засвітилася, тому що зібралися всі світлячки і стало світло, як вдень, і ще довго-довго продовжувалось свято і привітання Мишеняті і його батькам.

Казка «Білочка Нуся»

Мета: корекція страху темряви та самотності, підвищена тривожність, нічні кошмари («Як темно і страшно!»).

В одному сосновому лісі жила білочка Нуся. Вона була дуже хороша, добра і весела. Були в неї мама і тато, які дуже її любили: піклувались про неї, приносили горішки, гралися, читали на ніч казки.

Одного разу взимку мама і тато пішли в ліс за шишками і залишили її вдома одну. Для неї це було незвично і не дуже приємно. В той день раптом почалась заметіль, від якої в будиночку стало темно і незатишно. Нуся злякалась. Їй завжди було страшнувато, коли приходила ніч і ставало темно. А тут ніби ще не ніч, а страшно, та й батьків немає. Забилась білочка в куток, сидить і тремтить. Чекає не дочекається, коли ж прийдуть мама з татом. Вона так скреготала зубами та охала, що сусідка не витерпіла і крикнула їй:

-  Гей, ти! Мала боягузка! Перестань тремтіти через дрібниці!