Ростемо без страхів (стр. 7 )

Основна тема. В цілому експериментатора цікавить, що «бере» дитина із зображення і чому розповідає саме таку історію. Інтерпретація буде повнішою, якщо аналізувати тему не окремої історії, а визначити її повторюваність чи зв'язок з темами історій, розказаних по всіх картинках. Основний герой. Так як історія може включати декілька персонажів, необхідно зрозуміти, який з них головний герой, бажано визначити критерії для виявлення героя з поміж інших, чи співпадає він по віку і статі дитини, розказується історія від особи героя чи про нього. Все це є важливою інформацією про дитину, особливо розповіді про героїв, в яких історія є компенсаторним задоволенням бажання. Тут же слід проаналізувати те, як дитина бачить оточуючих головного героя персонажів, як вона реагує на них. Інші персонажі. Включення в розповідь дитини не намальованого на малюнку персонажа є дуже значимим – це дає свідчення про середовище, в якому живе дитина і її емоційне відношення до нього. З іншого боку, якщо дитина пропускає деяких персонажів, намальованих на малюнку, необхідно розглянути належність цих персонажів до реально існуючих людей, так як основне пояснення цьому факту – це бажання дитини (усвідомлене чи неусвідомлене) ліквідувати, забрати цей об’єкт з картинки (зі свого життя). Ідентифікація. Важливо відмітити, з ким ідентифікує себе дитина. В деяких випадках об’єкт ідентифікації – персонаж другорядний. В деяких випадках причиною цього може бути несвідоме пригнічення дитиною деяких своїх інтересів, бажань, недоліків, приписаних головному герою, якими дитина або володіє і не бажає цього, або хоче, але боїться володіти. Тривожність (страхи). Слід відмітити, яку форму захисту виробила дитина в тривожних і лякаючи її ситуаціях: уникнення, регресивна поведінка, пасивність, відмова від реальності тощо. Подібний аналіз дає можливість вивчити початкове формування захисних механізмів, особливо з точки зору їх соціальності та адаптивності поведінки дитини при появі захисту. Покарання за вчинок. В розповіді дитини співвідношення між здійсненим вчинком і пов’язаним з ним покаранням дозволяє оцінити рівень розвитку «над - Я» дитини. Корисно вивчити обставини, при яких здійснюється покарання, і те, ким воно виконується. Необхідно дізнатись про почуття покараного і те, з ким дитина себе ідентифікує. Розв’язка історії. Важливо, чим закінчується історія: чи має щасливий кінець, він реальний, оптимістичний чи навпаки. Ці дані можуть свідчити про загальний емоційний настрій дитини (пригнічений чи оптимістичний). Необхідно оцінити доцільність покарання в історії і на малюнку, частоту його повторення в різних розповідях.

МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ СТРАХІВ

Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини

Якщо дитина постійно пригнічена, відчуває негативні емоції, то основне завдання – навчити дитину відчувати позитивні емоції. Це може досягнуто різними ігровими методами. Провівши з нею одну гру і підвищивши одночасно емоційний тонус дитини, необхідно домовитись з нею про наступну гру на наступний день. Чекання буде підтримувати позитивний ефект від гри або навіть підсилювати його. Підвищення загального рівня переживань дитини ігровими методами дозволяє розв’язати ще одне завдання – встановити довіру дитини.

Розігрування ситуації взаємодії з предметом страху у грі

Це допомагає не тільки змінити особистісне ставлення, але і відредагувати кінцеву напругу від стресового впливу, який і породжує явище неадекватного страху у звичайних, не екстремальних ситуаціях. Для гри необхідно підібрати іграшки, які подібні на той предмет, якого дитина боїться, і пограти в страх, розіграти сюжет, в якому дитина може покінчити зі своїм страхом, відіграти свої емоції у символічній формі і позбавитись від напруги.

Емоційне переключення

Вмовляння батьків дитини не лякатися у більшості випадків не допомагають. Так, дорослий може випадково заразити дитину будь-яким страхом. З допомогою того ж механізму переключення можливо отримати і зворотній результат: об’єкту, який лякає можливо підкреслити короткою фразою, виразним жестом ніби відкинути, проігнорувати його, наприклад, якщо дитина боїться повзучого жука: «Йди, жук, не заважай, ми зараз дуже зайняті». При цьому важливий не зміст, а інтонація, з якою промовляються ці слова, заражаючи дитину впевненістю і спокоєм.

Наслідування і підключення

Дитина наслідує дорослого не тільки в поведінці, але й підключається до його оцінок. Впевнена поведінка дорослого надасть впевненості дитині.

Емоційні каруселі

Їх принцип полягає в переході від одного стану до іншого (протилежного), поперемінний перехід від стану небезпеки до стану безпеки. Наприклад, підкидання дитини на руках: дитина то летить без всякої опори і відчуває себе в небезпечному положенні, то опускається на руки дорослого, які для неї є символом захисту. Секундно відчуття небезпеки не буде неприємне дитині, вона, як правило, сміється при таких «вправах». Такі каруселі можливо здійснювати і з собакою, іноді дитина спонтанно проходить до такої можливості: вона то ховається за дорослого, то виглядає, дивиться на собаку. З темнотою дитина може також «гратись», то забігаючи в темну кімнату, то вибігаючи з неї на світло.

Емоційний конфлікт

Оскільки страх – це емоційне явище, то викорінити його можливо більш сильною емоцією, наприклад, якщо дитина любить ляльку, то їй можливо надати роль захисника («поки лялька тут сидить, тебе ніхто не зачіпатиме, вона нікого до тебе не пропустить»).

Вмовляння не боятися майже ніколи не приводить до позитивного результату. Вплив на дитину повинен бути спрямований на її розум, так як страх – ірраціональне явище, а проходить опосередковано: або через створення ситуації, в якій можливо оволодіння об’єктом страху, або через формування додаткових емоційних відношень, які вилучать страх.

Маніпулювання предметом страху також у ряді випадків дає прекрасні результати в боротьбі з дитячими страхами. Суть цього методу полягає в наступному: виходячи зі здатності дитячої уяви абстрагуватися від дійсності, дитині пропонується якийсь "сурогат" його страху, наприклад, Баба-Яга, барвисто розмальована й вирізана з картону, або лялька у вигляді Кощія Безсмертного. Можливість маніпулювати, тобто управляти предметом страху дуже часто стає для дитини способом його подолання, допомагає набути почуття влади над ним.

Анатомування страху

Пояснення дитині, що собою представляє предмет, який лякає, з чого складається, “звідки береться”, заповнює “прогалини” у сприйнятті дитини, які, як правило, заповнювались приписуванням цьому предмету небезпечних і страшних якостей.

Штрихування, стирання, малювання

Можна попросити дитину намалювати те, чого вона боїться, і поруч себе (якось підштовхнути до того, щоб дитина себе намалювала більшою, або якось захищеною від предмету який лякає).

Лялькотерапія

Цей метод базується на процесах ідентифікації дитини зі сміливим героєм мультфільму чи казки, улюбленим персонажем. Якщо у дитини є улюблена лялька, то вона може бути використана для розігрування невеликого спектаклю, важливо тільки, що в задіяних персонажах дитина бачила улюблену іграшку і «страховисько». Необхідно домогтися того, щоб казка зацікавила дитину і вона співчувала основному герою (ідентифікувалася з ним). По мірі розгортання сюжету емоційна напруга дитини повинна зростати, для цього сюжет необхідно побудувати по «зростаючій», з вирішенням проблеми вкінці, а досягнувши максимуму, змінитись бурхливими емоційними реакціями (плачем, сміхом) і зняттям напруги. Важливо, щоб у розповіді був початок, кульмінація та розв’язка.

Терапія малювання

Вивчення дитячих малюнків дозволяє краще зрозуміти інтереси, особливості переживань та внутрішній світ дітлахів. Відсутність позитивного емоційного стану та наявність страхів, з якими дитина не може впоратись, у малюнках підкреслюється переважанням сірих тонів і домінуванням чорного кольору. Саме в малюнках дитина досягає бажаного результату – бореться зі страхами. Вона може навіть інтуїтивно застосовувати творчість, намагаючись пережити страх. Дитина малює «страшну людину», чудовиськ, Бабу-Ягу, але вона малює їх кумедними. Малює себе поряд із ними, але себе озброєну, хоробру, відважну та непереможну. І об’єкти страху втрачають загрозливу силу. У шоломі пожежника дитина гасить водою вогонь. Ліс у дітлахів населяється добрими тваринами та людьми, в ньому стежинка, а на ній стоять мама й тато. І ліс уже не страшний.

Малювання на тему «Що мені страшне сниться» або «Чого я боюся» дає можливість відобразити найбільш яскравий страх. Так ми дізнаємося, як він виглядає, як саме лякає й що хоче від дитини, а також, як можна його перемогти в межах цього малюнку: відволікти, переключити на щось інше, захистити себе певними методами, з’ясувати, що він ще любить, крім того, як лякати людей, знайти його «слабкі місця», пожаліти, нагодувати, подружитися з ним. Усе це сприятиме втраті афективно – травмуючого страху в психіці дитини.

Лише не можна рвати й викидати намальований страх, поки не закінчена робота, і про нього ми не дізнались усе. І коли дитина уже «не боїться свого страху», тоді вона може знищити свій малюнок.

Казкотерапія

Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс у дітей. Тому психологові (батькам, вихователям, учителям) потрібно так викласти зміст казки, щоб дитина відчула себе хороброю, сильною і змогла побороти страх. Для цього використовуються казки: вигадані психологом із врахуванням індивідуальних особливостей дитини або підібрані таким чином, щоб створити сприятливі умови для подолання страху. Казка дає можливість відреагувати значущі емоції, виявити внутрішні конфлікти та труднощі. Під час прослуховування страшних казок або казок зі «страшними» епізодами дитина вчиться зменшувати інтенсивність своїх страхів, тоді її емоційний світ стає гнучким та насиченим.