Ростемо без страхів (стр. 2 )

Всі страхи поділяють на ( І.):

·  природні – безпосередньо пов’язані з загрозою життя людини

·  соціальні – боязнь чи тривога за зміну свого соціального статусу і оточення

·  внутрішні – на відміну від двох попередніх, породжені лише свідомістю людини і не мають під собою реального підґрунтя (страх привидів, наприклад).

За походженням страхи поділяються на такі види: навіювані, особистісно-зумовлені та ситуативні.

Навіювані виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіюваних страхів: залякування ( жартома чи навмисне ), фізичні покарання, примушування, приниження особистої гідності, висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним. Ось деякі з традиційних висловлювань дорослих в цьому випадку: «Сашко, не плач, бо зараз покличу медсестру, щоб зробити тобі укол!» (вихователь дитячого садка ), «Погано проводитимешся – віддам чужому дядьку » (батько, мати), « Бабай зараз прийде до тебе!» ( бабуся).

Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність впевненості маляти в любові батьків, розлука з об’єктом прихильності, страх засинати, бути самому у темному приміщенні, самому бути в дома без дорослих, захворіти. Такі страхи важко усунути.

Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, воєнні дії, поведінка п’яних батьків, мультфільми чи казка з жахами, присутність дитини на похороні. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи минають, але залишають глибокий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини. Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити переляк. Так само як і страхи, уже в ранньому дитинстві може виникати такий негативний емоційний стан, як тривожність, коли дитина тривалий час самотня, позбавлена батьківської ласки, веселих ігор і забав. Відсутність емоційно насиченої гри з батьками, братиками, сестричками не сприяє правильному емоційному реагуванню на різні стресові ситуації, збіднює емоційне життя дитини. Діти частіше відчувають тривогу, якщо вважать головою сім’ї маму, а не тата. Постійні нервово-психічні перевантаження, що їх відчуває жінка-мати внаслідок підміни сімейних ролей, відбиваються на її взаєминах з дітьми, викликаючи в них тривогу. Суміщення професійних та сімейних обов’язків деякими матерями також є фактором, який сприяє розвитку тривоги у дітей, оскільки діти весь час очікують крику й погроз з боку перевтомленої матері, не можуть точно передбачити її дії. Тривога у малюків розвиватися не тільки в неблагополучних сім’ях, а й унаслідок формально правильного, але не досить емоційно теплого (емоційного) ставлення до них матері, батька, бабусі, дідуся. Діти в таких сім’ях відмежовуються від дорослих стіною байдужості, негативізму, заглиблюються у свої переживання. Вони, як правило, не схильні до зовнішнього відкритого вираження своїх почуттів.

Отже, батьки часто не тільки об’єкти любові та ненависті дитини, а й причина виникнення у неї страхів. Це почуття виникає тоді, коли батьки демонструють неприйняття дітей, не виявляють до них теплих почуттів, тобто за авторитарного та гіперсоціального типів спілкування дорослих з дітьми.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ СТРАХІВ ТА ОЗНАКИ ТРИВОЖНОСТІ

Щоб допомогти дитині звільнитися від страху або не допустити його виникнення, слід знати причини, що зумовлюють це почуття.

Кожна з таких причин привносить психологічний компонент. Залежно від його змісту можна виділити кілька блоків страхів.

Перший блок - страхи, спричинені афективним компонентом через набутий досвід переживання страху як почуття, а саме: переляк, афект страху, невдачі.

Другий блок - страхи, зумовлені гностичним компонентом через недостовірність або відсутність знань про навколишні об’єкти предметного світу, страх перед невідомим (стихією, тваринами, незнайомою людиною).

Третій блок - страхи, зумовлені психомоторним компонентом, а саме: досвідом невдалої дії, неправильного руху, що призвели до переживання страху перед висотою, різкими рухами, втратою рівноваги.

Четвертий блок - страхи, спричинені візуальним компонентом на основі рефлексу «Що таке? » (страх різкого звуку, грому, блискавки, грюкання в двері).

До найбільш значущих причин виникнення страхів дітей прийнято зараховувати ті, які мають природне й культурне походження. Природними стимулами страху можуть бути біль, висота, чиєсь раптове наближення або зміна ситуації, самітність, незнайомі ситуації загалом, оскільки всі вони є потенційно небезпечними для життя.

Інша причина виникнення страхів у дошкільників пов’язана зі страхом розлуки з батьками. Пік тривожного передчуття розлуки припадає на 1.5 – річний вік, а до 3 – х років воно слабшає. Однак протягом усього молодшого дошкільного віку страх розлуки з батьками залишається значним і зникає лише перед самою школою. Причини цієї тривоги є в передчутті дитиною можливості зіткнення з незнайомими людьми і обставинами.

Перелік культурних причин страху настільки великий, що перелічити їх неможливо. Значна частина культурно обумовлених страхів так чи інакше пов’язана з родиною. Це й неповний склад родини, і виражене домінування кого-небудь з батьків, конфліктні стосунки між ними.

Вегетативні зміни за сильного страху теж яскраво виражені. Зазвичай це пришвидшення скорочень серця, підйом артеріального тиску, порушення ритму подиху, розширені зіниці. Поверхня шкіри холодна, тому часто піт, що виступає на чолі і долонях, називають «холодним». Однак можуть простежуватися і протилежні зрушення, наприклад уповільнення скорочень серця, різне збліднення обличчя. У разі сильного страху в дитини може спостерігатися блювота.

Найбільш типовою тріадою страхів у молодшому дошкільному віці є самітність, темрява і замкнутий простір. Дитина боїться спати одна в кімнаті, вона вимагає будь-якої присутності, щоб у кімнаті горіло світло, а двері були відчинені. Інакше дитина неспокійна і довго не може заснути (і не потрібно насильно відучувати від страху шляхом погроз чи фізичного покарання, залиште в кімнаті невелике світло, не причиняйте дверей, посидьте, читаючи казку співаючи колисанку. Голос мами і тата має бути рідним, знайомим для дитини, нести спокій, впевненість та відчуття захисту, комфорту, стабільності).

Нерідко батьків тривожить поганий сон дітей, їхні часті пробудження через кошмарні видіння. Іноді дитина боїться заснути через те, що можуть наснитись страхіття.

Найбільш частими персонажами нічних кошмарів снів дітей є казковий Вовк, Баба-Яга, а також Кощій, Бармалей, Карабас-Барабас. Цікаво, що найчастіше страхи цих «героїв» простежуються у хлопчиків у віці 3 р., а в дівчаток у 4 р. Перелічені казкові чудовиська деякою мірою відбивають страх покарання або відчуження батьків від дітей у разі браку настільки відчутних у цьому віці почуттів любові, жалості й співчуття.

Головні персонажі дитячих снів виконують ще й функцію психологічного захисту. Вони виникають у дітей, емоційно прив’язаних до батьків, але самі не отримують у відповідь на це адекватної емоційної реакції з їх боку. Ставлення таких батьків до люблячих їх дітей буває не тільки недружнім, а й навіть агресивним.

Захисна функція полягає в тому, що страхи перед Бабою-Ягою або Кощієм ніби витісняють все негативне, що є в батьках, і якоюсь мірою нейтралізують конфлікт дитини з ними. У подібних ситуаціях сам факт появи такого страху є єдиним індикатором наявності конфлікту між дитиною і одним з батьків.

Тривога у дитини розвивається за такими стадіями (Ф. Березін):

Найменшу інтенсивність тривоги виражає відчуття внутрішньої напруженості, що виражається у переживаннях напруження, настороженості, дискомфорті. Воно не має ще в собі ознак погрози, а служить лише сигналом наближення більш виражених тривожних явищ.

На другій стадії з’являються гіперестезичні реакції (надмірне напруження або тонус м’язів, або органу, стан, що характеризується паталогічно високим кров’яним тиском), які або приєднуються до відчуття внутрішнього напруження, або змінюють його. Раніше нейтральні стимули набувають значущості, а у разі посилення – негативного емоційного забарвлення. Це недиференційоване реагування характеризується як дратівливість.

На третій стадії – властиво тривоги – дитина починає переживати невизначену загрозу, почуття незрозумілої небезпеки.

На четвертій стадії у разі наростання тривоги з’являється страх, коли дитина конкретизує колишню раніше невизначену небезпеку. При цьому об’єкти, що пов’язані зі страхом, не обов’язково становлять справжню загрозу.

На п’ятій стадій у дитини виникає відчуття невідворотності катастрофи, що насувається. Дитина переживає жах. При цьому це переживання пов’язано не зі змістом страху, а лише з наростанням тривоги, бо подібне переживання може викликати і невизначена, беззмістовна, але дуже сильна тривога.

На шостій стадії з’являється тривожно-боязке збудження, що виражається в панічному пошуку допомоги, у потребі в руховій розрядці. Дезорганізація поводження і діяльності на цій стадії сягає максимуму.

Найбільш вираженими формами тривоги, що проявляються у поведінці дошкільників, є смоктання пальця, ручки, деталей одягу, напружена скована поза, нездатність розслабитись, підвищена метушливість, зайва жестикуляція, дитини постійно упускає, губить предмети, потирання рук тощо.

З фізіологічних реакцій у стані тривоги найбільше часто можна спостерігати таке: діти червоніють або бліднуть, обличчя вкривається плямами. Переживаючи тривогу, 65% опитаних дітей скаржаться на біль в животі, пульсацію в скронях, головний біль, у 54% порушується сон, а у 40% - харчування: одні не можуть їсти, інші їдять занадто багато, у 30% спостерігається прискорене серцебиття, у 35% - утруднене дихання.