А тепер куди? – Одіссея сучасних літературних теорій (стр. 31 )

Заголовковий ритм дуже важливий для поетичного твору, оскільки назва до тексту часто виконує функції враженнєвої лейтмотивної деталі, яка підпорядкована завданням ритмізації і з якої, на думку В. Агеєвої, „виростає вся архітектонічна цілісність твору” [1, с. 40]. Відповідно ж, відсутність заголовка вносить у цілісну архітектонічну структуру певний дисонанс, метою якого є підкреслення рецептивної аритмічності. Однак у ліричному циклі, де всі неназвані вірші ієрархічно стягуються до спільної моделі-заголовка – „емблеми” цілого циклу, така рецептивна аритмічність стає нормою. Ця рецептивна аритмічність залежить від типу читацького досвіду, який здебільшого репрезентують заголовки. У добірках Франка-поета реципієнт натрапляє на прозорі/приховані та поверхові/глибокі форми “ознайомлення” із текстом, що свідчать про надзвичайну різноманітність заголовкових ритмів і способів їх вираження у свідомості автора. Найпростіший – прозорий – досвід читання виражають заголовки хронологічно-календарного чи щоденникового типу (при цьому слід зауважити таке: “щоденниковість” мислення у Франковому “Зів’ялому листі” , яку передбачають підзаголовки-дати до кожного із „жмутків”, що фіксують відповідні параметри авторського часу: „1886-1893”, „1895”, „1896”, не є ритмічно прозорою). “Поверховий” досвід читання має місце в останній збірці “Із літ моєї молодості”, де І. Франко практично кожний вірш, а, відповідно, й заголовок супроводжує відавторським коментарем. “Глибина” досвіду є двоякою і залежить від характеру актуалізації читацьких імпульсів: у “Баладах і розказах” вона виявляється у винятковій інтуїції та молодечій начитаності І. Франка, а “З вершин і низин” – типовий приклад, коли ритми присутні в композиційному поліфонізмі її циклів та надциклів, накладаються на читацькі імпульси й викомбіновують разом із ними незвичайні “сполуки” оригінальних вражень. Починаючи від збірки “Зів’яле листя” і до “Semper tiro” Франко активно апелює до прихованих “матерій” думки і цим дає дуже різноманітні й практично незбагненні “палітри” внутрішніх читацьких імпульсів і враженнєвого рецептивного досвіду.

_____________________

1.  Агеєва В. Ритм як засіб подолання фабули // Слово і час. – 1997. – № 10. – С. 36-44.

2.  Соціальна інвектива чи загадкова love story? (Цикл “Спомини” зі збірки І. Франка “Із днів журби”) // І. Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конференції. – Львів, 1998. – С.399-403.

3.  Художественность лирического цикла как проблема литературовединия // Поэтика лирического цикла. – Кемерово, 1987. – С. 48-52.

4.  Іванюк Б. Станси // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001.

5.  Заглавие художественного произведения: онтология, функция, параметры типологии // Проблемы структурной лингвистики: 1984. – Москва, 1988. – С. 167 – 183.

6.  К определению сущности категории „жанр” // Жанр и композиция лит. произвед. – Вып. 3. – Калининград, 1976. – С. 3-13.

7.  Разговор о Дантэ. – Москва, 1983.

8.  Заглавието на художествената творба като проблем на междутекстовостта // Благозвучието на дисонанса: Опити върху междутекстовостта. – София, 1991. – С. 74-85.

9.  Заглавието и пространството на текста // Език и литература. – 1997 (LII). – №5-6. – С.60-76.

10.  Сюжет в лирическом цикле // Сюжетосложение в русской литературе. – Даугавпилск, 1980.

11.  Словник іншомовних слів / За ред. Л. Пустовіт. – Київ, 2000.

12.  О принципах композиции лирических циклов // Изв. АН СССР. Серия лит. и языка. – Т. 45. – №2. – С. 130-137.

13.  Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1976-1986.

14.  Шупта-В’язовська О. “Майові елегії” Івана Франка: хронотопічність художнього мислення // Тези доп. щорічної наук. конф., присвяч. 145-річчю від дня народження Івана Франка (17-19 жовтня 2001 р.). – Львів, 2002. – С.49-50.

15.  Burdorf D. Einführung in der Gedichtanalysy. – Verlag J. B.Metzler.

THE TITLE IN THE POETRY OF IVAN FRANKO

AT THE VIEW OF THE RECEPTIVE POETICS

Maryana Chelets’ka

Lviv Department of Taras Shevchenko Institute of Literature

National Academy of Sciences of Ukraine

Mitskevych sq., 5, 79000, Lviv

The paper is devoted to the problem of the title rhythm in lyrics. Typology of title rhythm is made at the material of Franko’s dependently on reader’s experience and according to its connection with the spaciotemporal structure of the poem. In this case, the absence of the title does not witness about the absence of its rhythm: here it is transferred to the other registers of reception and it is an indicator of the story of the poetic work.

Key words: title rhythm, extensiveness/intesiveness of reception, reader’s impulse, rhythm-mood, chronotope rhythm, „stereotype” title.

Стаття надійшла до редколегії 28.03.2003

Прийнята до друку 15.05.2003

УДК 821.161.2.091(092)

ЛИЦАРСЬКИЙ ТУРНІР ЗА … ЛІТЕРАТУРУ

(Сучасний коментар до полеміки між Сергієм Єфремовим і Миколою Євшаном)

Микола Ільницький

Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000, м. Львів

У статті під кутом зору постструктуралізму проаналізовано ставлення критиків С. Єфремова та М. Євшана до раннього українського модернізму. Полярні оцінки потрактовані як вияв ”подвійного сенсу” та внутрішньої суперечності літературного тексту.

Ключові слова: модернізм, текст, код, семіозис.

Відразу хотів би зазначити, що образний вислів, вжитий у назві, випливає із самої суті предмета розмови. “Лицарями темної ночі” літературний критик Сергій Єфремов у своїй книжці “Серед сміливих людей. З сучасного письменства” (1911) охрестив молодих українських критиків, прихильників нових літературних течій, а один з його адресатів – Микола Євшан – повернув цю характеристику її авторові, назвавши свою рецензію на цю книжку – “Лицар темної ночі” (“Українська хата”, 1911, № 10). Маємо, отже, ситуацію у стилі романтизму чи навіть куртуазної поезії, з тією, щоправда, різницею, що дамою серця виступає тут література, а в поєдинку схрещувалася літературна зброя – поетичне слово.

Що ж викликало таке протистояння?

У літературному процесі постійно відбувається зміна естетичної орієнтації, яка охоплює і горизонтальний (проблемно-тематичний пласт), і вертикальний (жанрово-стильова система) вектори. Іноді цей процес проходить поступово, стара система трансформується під впливом нових віянь, але бувають періоди раптової зміни, і тоді виникає конфлікт між устійненим, звичним, і тим, що приходить йому на зміну, що має оновити літературне життя.

Цей процес перемикання кодів однієї семіотичної системи на іншу, коли в літературному тексті – якщо розуміти текст як певний стан функціонування літератури – виявляється його внутрішня суперечність, конфліктність, “подвійний сенс”. З одного боку, у цьому тексті зберігаються сліди попереднього канону, за якими стояли традиція і стереотипи сприйняття, а з іншого – відбувається вторгнення елементів, які порушують чи й руйнують усталену попереднім досвідом текстову систему. Отож, цілком зрозуміло, що оскільки одні коди цього тексту переходової доби вступають у суперечність з елементами дискурсу, який приходить їм на зміну, то одні критики обстоюють тенденцію усталеності, інші – зміни, оновлення.

Така ситуація, власне, й склалася в українському літературному процесі кінця ХIХ – початку ХХ ст., коли відбувалася переорієнтація від реалізму до модернізму, викликавши різке протистояння між представниками та прихильниками цих полярних тенденцій. Першу з них втілювала критика Сергія Єфремова, другу – Миколи Євшана. Протистояння посилювалося тим, що трансформація літератури – як тексту – відбувалася під помітним впливом (вторгненням) ззовні. Цей процес не був унікальним, винятковим, а радше відбивав закономірність такої переорієнтації. “Складність та багаторівневість компонентів, що беруть участь у текстовій взаємодії, – зазначає Юрій Лотман у статті “Текст у тексті”, – призводить до відомої непередбачуваности тієї трансформації, якій піддається текст, що його уводимо. Але трансформується не тільки він – змінюється уся семіотична ситуація всередині того текстового світу, до якого його вводять. Введення чужого семіозису, який перебуває у стані неперекладности, до “материнського” тексту, приводять його у стан збудження: предмет уваги переноситься з повідомлення на мову як таку, і виявляється явно кодова неоднорідність “материнського” тексту. У цих умовах субтексти, які його творять, можуть виступати один проти одного і, трансформуючись за чужими для цих текстів законами, утворювати нові повідомлення” [7, c.587].

Отже, стає зрозумілим, чому С. Єфремов наголошував, що нові напрями, до яких він відносив передусім декадентство і символізм, зародилися не в надрах української літератури, а, так би мовити, імпортовані: “… Камень декадентства, – читаємо в його статті “В поисках новой красоты” (“Киевская старина”, 1902, № 10–11), – брошенный в начале 80-х годов во Франции, привел и в нашем тихом и отдаленном уголке некоторую легкую рябь” [5, c.55].

Перші ознаки впливу цих нових літературних течій критик спостерігає на теренах Галичини, де вони, на його думку, з’явилися під польським та німецьким впливами. Ці впливи С. Єфремов вважає не тільки негативним, а й шкідливим, а сам символізм – “явлением решительно противообщественным, разлагающим, свидетельствующим об упадке среди данного общества того живого, бодрого настроения, которое является необходимым условием движения вперед” [5, c.117]. Втіхою для автора було хіба те, що це лише “легкая рябь” та що захопила вона тільки Галичину.

Але від публікації “В поисках новой красоты” минуло зовсім небагато часу, і в новій статті “На мертвой точке” (“Киевская старина”, 1905, № 5), – “легкі брижі” від кинутого у Франції каменя перетворилися уже в цілі кола (“Бросается в глаза один факт – резко обозначившаяся в последнее время дифференциация наших литературных направлений и появление нового течения”, яке серед нашої публіки “известно под именем декадентства” [3, c.58]). Це викликало тривогу критика, бо внаслідок поширення декадентства “как будто бы порвалась преемственность идей, – и не в одной только сфере чистых литературных отношений, – соединяющая разные поколения, и вместо нее открылась зияющая пропасть…” [3, c.93].