А тепер куди? – Одіссея сучасних літературних теорій (стр. 42 )

У статті досліджено багаторівневість конфліктів у романі Фр. Моріака „Місця за рангом”, простежено джерела цих конфліктів і особливості конфліктної системи.

Ключові слова: конфлікт, его, самість, індивідуація.

Система конфліктів, яку вводить Фр. Моріак, доволі розгалужена й багаторівнева. Тому, якщо не брати до уваги міру значущості кожного конфлікту у романах письменника, неважко скласти типологію його конфліктів – від відверто соціальних до суто літературних конфліктів Моріака зі своїм героєм. Проте, оскільки Фр. Моріак – письменник-християнин, до того ж адепт живої віри Паскаля, а не ортодоксального схематизму, то кожен його конфлікт, де б він не виявлявся, матиме єдине джерело – внутрішній світ людини, а засадничим конфліктом у його романах буде конфлікт людини із собою, конфлікт емпіричного, “озовнішненого” Я з Я-можливим, конфлікт Его з Самістю. Відтак може йти мова про доцентровість конфліктної системи Моріака, інакше – про топологію конфліктів письменника. Для Моріака рух персонажа від Его до Самості є процесом осамлення, індивідуації. Процесом очищення Божого образу від лушпиння людських фантомів. До того ж процес цей, на думку письменника, перманентний і безконечний, що потребує неймовірного внутрішнього зусилля, на яке здатні лише обрані.

Процес становлення особистості, її осамлення, спровоковане і зовнішніми обставинами, і внутрішньою енергією Самості, намагається відтворити Моріак у своїх ранніх романах. Ба більше, саме у ранніх романах відбувається становлення письменника як особистості. Тому ранні романи є живим текстом, неоднорідним і суперечливим, що є радше запитанням, аніж відповіддю і для самого автора, і для читача. Це текст, що формується тут і тепер, між Я письменника та Іншим читача, але, на відміну від класичних романів Фр. Моріака, де працює модель Я – вчитель, а Інший – учень (тому ці романи нагадують радше притчі чи проповіді пастиря), тут існує рівність. (Яка, безперечно, працює тільки в тому разі, коли читач “знає мову, якою написаний текст”.)

Роман “Місця за рангом” – це перший роман Моріака, де виявляється потреба писання як форми існування власного Духу, це прорив Самості письменника через текст. Момент просвітлення, що дається на якийсь момент у часі творення тексту, – точка прориву до безмежності. А щоденники, есеї, статті – це вже спроба логічної інтерпретації, повернення, вибудовування конструкції, яка б допомогла знову повернутися у точку прориву.

У романі є три центральні персонажі: Огюстен, Флоранс і Я, від імені якого ведеться розповідь. Це три біографії душі, що розгортаються на тлі активної безбарвної маси, що втілюється в образах les Fils des Grandes Maisons (синів виноторговців, які згодом самі стають виноторговцями). Це тло – деперсоналізована маса, що зазіхає на справжність, на значущість, на вартісність. Ця маса намагається проковтнути особистість, розчинити її в собі. Якщо ж особистість має відвагу опиратися, то мусить бути сильною, аби ця маса не розчавила її своєю вагою. Бо “опір організованій масі може чинити лише людина, яка так само добре організована у своїй індивідуальності, як і сама маса.” [3, с. 105] І річ не в соціальній, а ув екзистенційній детермінації цієї маси, яка бачить світ у викривлених дзеркалах свого істеричного світу.

Головні персонажі роману належать до обраних – вони не належать до маси: вони або нехтують нею, тобто перебувають за її межами (Огюстен), або намагаються приєднатися до неї, а потрапивши туди, вступають у конфлікт зі своєю Самістю, що призводить або до внутрішньої трансформації, тобто буття, або до руйнації, тобто небуття (Я, Флоранс).

У Моріака часто трапляється ідея вибраності. Він чітко проводить межу між тими, хто здатен відчувати, а хто – ні. Так, ніби в одних дистанція між Его та Самістю істотно менша, ніж в інших, що й породжує їхню вибраність. До того ж Моріак свідомо ставить своїх героїв у ситуацію вимушеної вибраності. Я і його сестра Флоранс належать до родини торговців лісом і попри значне багатство не входять до вищого ешелону торговців вином. Огюстена ж огортає велика таємниця народження, що створює зовнішній вакуум і внутрішню силу.

Отже, весь конфліктий вузол, що зав’язується між трьома індивідами, ведеться на тлі соціуму, який теж опосередковано вступає в гру. Початок гри власне й спровокований бажанням злитися з масою, позбутися власної своєрідності, з одного боку (Я та Флоранс). З іншого ж – спробою відвоювання цієї автентичності. (Огюстен, що, як цілісна на той момент і автономна стосовно соціуму особистість, втілює для Я та Флоранс архетип Самості і стає на заваді розчиненню у масі.) Відтак гра ведеться між Самістю та Персоною.

Конфлікт бере початок у коледжі, що символізує батьківський, патріархальний світ, у якому панують розум і порядок. Це сфера свідомості. Для Моріака це ще й статичний, а відтак мертвий світ – світ, де Маска витісняє цілісну особистість. Моріак від початку виводить Огюстена за межі цього світу. На цій території Огюстен – чужинець.

“Його форма без ґудзиків, вкрита плямами, його зачіска, неохайний вигляд затуляли нам чисті лінії цього обличчя. У коледжі для багатих дітей, де повага залежала від вартості автомобіля… сини торговців не бажали визнавати світ Огюстена” [4, с. 12].

Так само як не бажали визнавати те, що виходило за межі їхнього розуміння, не підпорядковувалося правилам їхнього патріархального світу. Отже, Огюстен презентує материнський, хтонічний світ, де панують хаос і пристрасті. Це сфера несвідомого. Для Моріака це ще й динамічний, живий світ. Поява Огюстена завжди супроводжується символами несвідомого:

·  або мовчанням – “…пригадую, як вперше побачив Огюстена і цю пустку навколо нього.” [4, c. 63] (На території свідомості мовчання втілює комунікативний вакуум і є свідченням самотності як автономності);

·  або накладається на природну стихію, море, музику, поезію: “…він ще стояв перед відчиненим вікном, і у відблиску нічного неба з-під обважнілих повік я дивився як вітер піднімав його волосся.” [4, с. 32]

“Не знаходячи більше слів, що виразили б його запал, він тлумачив його рядками з Подорожі Бодлера та П’яного корабля Рембо…” [4, c. 26]

Огюстенове призначення – руйнувати, руйнувати мертвий світ злудних істин, масок, імітацій. Саме так діє Самість, саме в такий спосіб вона конфліктує, інспіруючи вчинки, що ситуативно інтерпретуються як зло, а інтуїтивно як доля.

Навіть у Флоранс, яка ще не усвідомлює ролі Огюстена, його функції у своєму тексті, він мимоволі зливається з морем.

“Пригадую одне тихе надвечір’я, коли Огюстен заснув на веранді; сестра розглядала його з такою дивною наполегливістю та радістю, що я взяв її руку і сказав: – Як же ти дивишся на свою жертву! Вона знизала плечима і я зрозумів, що вона милувалася морем, яке простягалось за Огюстеном” [4, с. 32].

Ще один вияв символічності Огюстена – ми часто застаємо його сплячим, зануреним у сферу несвідомого:

“…він спав… схожий на ангела, що спустився на землю” [4, с. 32].

А він сам говорить:

“Мені страшно, бо ви бачили мене сплячим: а що можна прочитати на обличчі того, хто спить?” [4, с. 37].

Проте Огюстен не тотожний несвідомому, це радше несвідоме, проявлене у свідомості. Це підтверджує припущення, що на початку оповіді Огюстен, стосовно інших персонажів, виконує функцію Самості. Відтак на момент входу до гри тут відсутній внутрішній конфлікт. А між Огюстеном та батьківським світом існує нульова комунікація.

Якщо й далі розглядати персонажі роману за юнгівською структурою особистості, то Я – це будь-який індивід, всередині якого відбувається конфлікт між даністю бути Іншим, тобто Самістю, та потребою сховатися (через страх перед цією даністю) за Маскою. “Людині властиво ототожнювати себе з Маскою, одне слово, з усім тим, чим вона не є. До того ж Маска ця має тенденцію застигати і тверднути. Вона ніби навічно оштамповує особистість, позбавляючи її змоги будь-якого подальшого розвитку та вдосконалення, хіба що в бік усе більшого утвердження авторитету Маски” [1, с. 91]. Отже, Я хоче долучитися до натовпу, проте щось, якась внутрішня Іншість, яка помітна не тільки Огюстенові, а й les Fils des Grandes Maisons, стає на заваді злиття.

Огюстен та Я відчувають одне одного на відстані – подібне пізнає подібне. Вони мають те, чого не мають або надто глибоко ховають інші.

“…Огюстен виявляв до мене щось на зразок симпатії; він ніколи ні на кого не дивився, проте на мені часто зупиняв погляд… Я відчував його здалеку” [4, с. 14].

Те саме відбувається з Я:

“…в Огюстенові я відчував якусь невідому мені велич…” [4, с. 19].

Між Огюстеном та Я існує розуміння. Розуміння, що виникає тоді, “коли думки й почуття проникають за межі тих вражень, що виникають при сприйнятті звуків слів, тобто проникають до смислів, що означаються цими звуками” [2, с. 323]. І це є смисл, який існує в неусвідомленій формі, тобто прихованій, непридатній для свідомої вербалізації.

У момент, коли зовнішні обставини змушують Огюстена та Я рухатися назустріч одне одному, внутрішня ситуація Я, його Самість інспірує конфліктну ситуацію, яка неминуче призведе до зовнішнього розриву. Огюстен далі рухається у напрямку Я – “…я вирішив, що буду вас любити…” [4, с. 19], Я ж вирушає назустріч натовпу, використовуючи Огюстена – “…я використаю його, як демагог використовує народ… тільки аби перемогти своїх ворогів” [4, с. 19].

Третя дійова особа – Флоранс, з’являється на віллі Гравет, що символізує материнський хтонічний ірраціональний світ несвідомого. У цьому світі Флоранс – чужинка. Вона ототожнює себе з Персоною. На початку конфліктної ситуації вона – перевернутий образ Огюстена:

“…незважаючи на ці небесні очі, це романтичне личко, вона мала хитру, прагматичну душку…” [4, с. 21].

І лише вона зрозуміла гру, яку вирішив розіграти Я, її брат. У цій ситуації між Флоранс та Я також існує часто несвідома смислова комунікація. “Я дуже добре знав душу Флоранс…” [4, с. 30].

Я виступає посередником між Флоранс, Огюстеном і соціумом. Він входить до двох протилежних блоків – Я-Огюстен та Я-Флоранс-соціум. Відтак внутрішній конфлікт розвивається насамперед в Я.