Прогулянка на пам’ять (стр. 15 )

Вже розстаючись, Ігор молодший попередив: “Не довіряйте цілковито Юрі Шевченку: в нього бурхлива уява, і у своїх оповідях про Ігоря Володимировича він раз по раз усе перекручує. І ще ось що: колись він і справді був близько прийнятий нашою родиною, Ольга Володимирівна ним опікувалася. Та одного разу він був заскочений, коли крав вірші Ігоря Володимировича, ретельно вирізаючи із зошитів сторінки, що припали до вподоби; зрозуміло, йому зі скандалом відмовили від дому”.

Відправивши листи за одержаними адресами – на БАМ ій і в Боярку І. П. Коваленко, я заходився копіювати машинописну збірку, намагаючись устигнути зробити це до повернення Ігоря-молодшого. У збірці було понад 170 віршів і поем Ігоря Юркова; тепер у нашому розпорядженні їх виявилося вже понад 200.

Незабаром відгукнулися на мої листи і Наталя Володимирівна, і Ірина Павлівна, зав’язалалось інтенсивне листування. Листи І. П. були серйозні, змістовні, коректно уважні і приязні до мене – адресата, вона шкодувала, що мало знала Ігоря Юркова, бувши тоді ще малою дитиною, та всі сценки, що закарбувалися в дитячій пам’яті, описувала з подробицями й необхідними коментарями. Юркова надсилала листи великого обсягу, та сповнені вони були здебільшого подивом аж до роздратування, на взірець: “Навіщо вам це потрібно? Щоби зрозуміти поета,

достатньо знати його вірші і нема чого копирсатися в його житті – кому до цього є діло?”, обуренням: “Чого це ви плутаєтеся з Юрою Шевченком? Йому не можна вірити в жодному слові! – це людина пуста, і не можна сприймати його всерйоз”.

Її розлютили спогади ї (їх я надіслав Юрковій разом з одним із перших листів із проханням прокоментувати і доповнити своїми оповідями): “Я не очікувала від неї, що вона розповідатиме якісь нісенітниці про дитячі пустощі; до того ж, хто просив її теревенити про наші сімейні справи, про наші стосунки? Кому це потрібно?”

І все ж Юркова писала до мене регулярно, поступово змінюючи обурливо-роздратований тон на емоційно-прихильний, потроху розповідаючи про життя поета, про його оточення, але вочевидь намагаючись накинути мені власне розуміння віршів і характеру поета. Час від часу вона надсилала окремі вірші та уривки з поем Ігоря Юркова, свої коментарі до деяких віршів, які пояснювали історію їхньої появи.

Тим часом Владислав Савенок, який, наїжджаючи до Києва, працював ув архівах Інституту літератури АН України, зібрав дещо з прижиттєвих публікацій Юркова, скопіював листи Ігоря до його чернігівського, ще гімназійних часів друга, молодого українського поета Марка Вороного. Невдовзі Владик випадково надибав на одній з букіністичних “розкладок” на Хрещатику збірку Ігоря Юркова “Стихотворения”, видану 1929-го року – у рік смерті поета. З усіма цими знахідками ми негайно знайомили Юркову, що, власне, й посприяло зміні “гніву на милість”.

Листування з Юрковою тривало до кінця літа 1987 року. Восени вона повернулася до Чернігова, оформивши свій “вихід на пенсію”, і тепер ми (здебільшого це я, інколи із Савенком) зустрічалися в неї вдома.

Влітку ми познайомилися і з Іриною Павлівною – вона з чоловіком приїхала до Чернігова: в них на Лесковиці був дім (точніше, пів будинку, іншу половину вони змушені були продати ще 1947 року, від’їжджаючи на постійне мешкання до Боярки, під Київ) з великим обійстям і невеличким садом-городом.

Із цієї зустрічі розпочався наступний етап наших розшуків. Ірина Павлівна привезла світлини з сімейного альбому, де була зазнімкована молодь компанії Юркових-Вербицьких-Пустосмєхових, співробітники батьків – службовці Чернігівського Земства (серед них – по-дружжя Михайло й Віра Коцюбинські, прямий спадкоємець гетьмана Полуботка поет Микола Вороний, художник Гліб Шрамченко, письменник Аркадій Казка та ін.). Тоді ж поділилася світлинами давніх років і Наталя Федорівна Антиох-Вербицька: великої родини Вербицьких, де поряд із матір’ю, Вірою Миколаївною, був і Марко Вороний – різного віку, від дитячого до дорослого.

Владислав Савенок невдовзі повністю переключився на дослідження життя і творчості Марка Вороного; Станіслав Рибалкін обмежився дружніми зустрічами з подружжям Коваленків; я перейшов тепер уже до пошуку шляхів публікації поезії Юркова. Та це вже інша – тривала й важка історія.

Святослав Хрикін

_____________________________

ПРИМІТКИ:

1 Шевченко Юрій Юрійович, 1954, Чернігів, – закінчив істфак Чернігівського педінституту. Кандидат історичних наук. Вір-ші пише зі шкільних років, публікувався в періодиці. Як історик є учнем Лева Гумільова; з дитинства близький до родини Ахматових-Гумільових (його бабця – гімназійна подруга ї). З 1997 р. живе в Петербурзі.

2 Оригінал написано російською мовою. Сама праця так ніде й не опублікована.

3 Рибалкін Станіслав Геннадійович (1935 – 1995) – російський поет; народився у

шахтарському селищі Бирикульському Ке-меровської обл., закінчив музичне училище.

Був артистом оперети. У Чернігові з 1970 р. Працював солістом обл.. філармонії.

Вірші публікувалися в сибірській та українській періодиці. У 1995 р., вже після його смерті, в Чернігові побачила світ складена ним самим збірка поезій “В плену совдеповских пространств”.

4 Ковалевська (в дівоцтві Юркова) Ольга Володимирівна (1906 – 1977), сестра поета, разом із ним учасниця київської літературної групи “Майна” (20-і роки) зберегла рукописи віршів Ігоря, ініціювала публікацію добірки його віршів у “Дні поезії-68”.

5 Юркова Наталя Володимирівна (1932 – 2005), племінниця поета, дочка ї (Юркової) і Володимира Володимировича Ковалевського, українського журналіста й літературознавця. За освітою геодезист (певний час працювала під орудою ), більшу частину життя мешкала в Чернігові.

6 Юрков Ігор Олексійович (1960 – 2008), небіж у третіх І. В. Юркова. За освітою інженер-програміст. Після смерті матері, ї, виявився єдиним спадкоємцем рукописів Юркова-поета. По деяких сумнівах передав “архів” Ігоря Володимировича до Державного Музею-архіву літератури і мистецтва України, за сприяння українського літератора Леоніда Васильовича Череватенка.

7 Саранчов Олександр Сергійович (1904 – 1995), чернігівський геодезист і художник-аквареліст, гімназійний товариш Марка Вороного (1904 – 1937) – українського поета і друга Ігоря Юркова. У 1919 році навчався у “Чернігівській народній студії мистецтв”, де уроки графіки вів Жук Михайло Іванович (1883 – 1964), український художник і поет. Восени того ж року вступив добровільно до Червоної Армії; після закінчення Громадянської війни повернувся до Чернігова.

8 (1959), чернігівський журналіст і літератор, на той час студент-заочник журфаку Київського університету. Відповідальний секретар альманаху “Літературний Чернігів” із дня його заснування. 2006-го року у Ніжині вийшла збірка його оповідань “Божевільні файли”.

9 Антиох-Вербицька Наталя Федорівна (1902 – 1995), одна з найближчих подруг Ольги Володимирівни Юркової з гімназійних років, онука педагога, письменника й публіциста Миколи Андрійовича Вербицького (1843 – 1909), учителя Марії Заньковецької (в Чернігові) та російського письменника Леоніда Андреєва (в Орлі); двоюрідна сестра українського поета Миколи Вороного. Була активною учасницею рукописного домашнього журналу – разом із Ігорем та Ольгою Юрковими та Марком Вороним. Публікуватися не наважувалася. Лише 1947 року взяла участь у республіканському конкурсі на краще оповідання – і стала призеркою. 2002 року, до її сторічного ювілею самовидавництвом “ЭСХА” випущено підготовану родичами її поетичну збірку “Выздоровление”. Вірші її увійшли до антології “Украина. Русская поэзия. ХХ век” (2008, “ЮГ”, Київ).

10 Коваленко Ірина Павлівна (в дівоцтві Пустосмєхова, 1919), народилась і виросла в Чернігові, закінчила філфак Київ-ського університету, перед війною одружилася з одно-курсником, українським поетом-дисидентом Іваном Юхимовичем Коваленком (1919 – 2001). Дім у Чернігові, половина якого належить їй, свого часу куплений її батьком у Вер-бицьких. Дім цей історично пов’язаний з іменами педагога й письменника , народовольця Дмитра Лизо-губа (1850 – 1879) та його друзів-революціонерів Валеріана Осинського, Колодкевича, О. Михайлова, Ґольденберґа (що вбив харківського губернатора Кропоткіна), Володимира Дриґо (довіреної особи Лизогуба, який і став винуватцем його арешту і страти)... Тут ми зустрічалися з подружжям Коваленків, коли ті приїздили влітку на відпочинок до Чернігова.

Примітки С. Хрикіна

Про перекладачку:

Богуславська Валерія Борисівна народилася 1939 року в м. Харкові. 1962 року

закінчила Одеський технологічний інститут ім. М. Ломоносова. Працювала на

проектній роботі в Харкові й Києві. Зараз співпрацює з видавництвом “Дух і

Літера”. Член НСПУ. Книги перекладів: Перец Маркіш, “Наречений завірюхи” (2000,

Київ, “Сфера”); Перец Маркіш, “Вибране” (2002, Київ, “Дух і Літера); Марина

Цвєтаєва, “Вибране”, (2002, Київ, “Клякса”); Євген Маланюк, “Стихотворения”

(2002, Київ, “ЮГ”); Євген Маланюк, “Вірші. Поеми”, 2006; Джордж Ґордон Байрон,

“Твори” (2004, Київ, “Дух і Літера), Джордж Ґордон Байрон., “Сатири та поеми”

(Київ, “Віпол, 2006); Шике (Овсій) Дріз, “Четверта струна” (Київ, “Віпол, 2006),

Яків бен Гершон Розенберг, “На засніжених сходинках” (Київ, “Дух і літера”,

2006); Мані Лейб, “Ніжин”, 2007; Джордж Ґордон Байрон, “Дон Жуан;, 2007, Наталя

Горбаневська, “Концерт для оркестру”, 2007; Іцик Манґер, “Тьмяне золото”, 2008

(у співавторстві); Оксана Лятуринська, Наталя Лівицька-Холодна, Олена Теліга,

“Триптих”, 2008; Арсеній Тарковський, “Вісник”, 2008; Лейзер Вольф, “Прикрі та

веселі пісні”, 2009; “Квадрига” (Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О.