Спеціальний музичний інструмент (баян, акордеон) (стр. 12 )

Специфіка навчання у спеціальному класі полягає в постійній опорі на самоактивність та ініціативу студентів.

Самостійна робота формує самостійність як важливу рису характеру творчої особистості, що дозволяє виробити систематичне ставлення до занять, при якому кожне наступне завдання є доступним для виконання і послідовно закріплює попереднє; вміння самостійно організувати навчання в позааудиторний час, добирати доцільні засоби й методи вирішення технологічних та художніх завдань.

Індивідуальна самостійна робота студентів здійснюється під загальним під методичним керівництвом і контролем викладача. Керований процес самостійної діяльності студентів складається з наступних компонентів: планування; виконання; контроль; корекція, самоконтроль.

1. Планування самостійної роботи передбачає:

-  постановку мети, завдань самостійної навчальної діяльності;

-  раціональний розподіл часу;

-  організацію самостійної діяльності за рекомендованим викладачем планом.

2. Виконання самостійної роботи містить в собі:

-  опрацювання навчального матеріалу;

-  виконання завдань самостійної роботи;

-  вирішення поставлених навчальних завдань.

3. Контроль та корекція самостійної роботи пропонують:

-  виконання завдань до самоперевірки, самоконтролю, самоаналізу;

-  співвідношення із загальноприйнятими нормами;

-  оцінювання викладачем звітних матеріалів;

-  оцінка якості самостійної діяльності студентів;

-  представлення студентами виконаних індивідуальних завдань.

Для виховання і розвитку навичок самостійного мислення можна рекомендувати такі форми роботи зі студентами:

1. Усний звіт про підготовку завдання: з якими труднощами зустрівся студент, за допомогою яких засобів усувалися труднощі, який був режим занять, тощо.

2. Самостійний аналіз свого виконання: вказати на допущені помилки і накреслити шляхи їх усунення, оцінити свою гру, проаналізувати виконання свого товариша.

3. Самостійний усний і практичний розбір на інструменті нового завдання під керівництвом педагога.

4. Словесна характеристика образного змісту твору та аналіз засобів музичної виразності, використаних композитором.

5. Визначення особливостей твору: його характеру (пісенний, танцювальний, маршовий і т. д.), ладу, розміру, форми. Визначення динамічних відтінків, повторюваних елементів фактури.

6. Вивчення етюдів та п’єс за планом самостійного вивчення музичних творів.

7. Повторення творів, вивчених у попередніх семестрах.

8. Відвідування концертів, виступів видатних представників баяно-акордеонного мистецтва.

У самостійній роботі доцільно поєднувати різні види завдань:

-  гра технічних вправ, гам і етюдів (з цього завдання корисно починати заняття і витрачати на це приблизно третину часу);

-  розбір нових творів;

-  завдання з визначення аплікатури, зміни напрямків руху міха;

-  виучування напам'ять нотного тексту, необхідного на даному етапі роботи; робота над звуком та конкретними деталями (слідуючи рекомендаціям, даним викладачем на уроці),

-  доведення твору до концертного виконання;

-  програвання програми цілком перед контрольним заходом або концертом;

-  читання з листа нескладних творів, ансамблевих та оркестрових партій;

-  підбір на слух знайомих мелодій з акордами T, S, D групи;

-  виконання варіативних вправ (ритмічні видозміни, зміщення акцентів, варіанти артикуляції, динаміки, фактури).

Самостійні заняття повинні бути регулярними і систематичними. Періодичність занять – щодня. Обсяг самостійної роботи визначається з урахуванням мінімальних витрат на підготовку завдання, з опорою на методичну доцільність та індивідуальні здібності студента. Індивідуальна самостійна робота студентів може проходити в декілька прийомів і повинна будуватися відповідно до рекомендацій викладача.

ІХ. Організація науково-дослідної роботи студентів

Одним із головних напрямів формування якісного рівня освіти, який задовольняє потреби майбутніх спеціалістів в інтелектуальному і професійному розвитку, є залучення студентів до науково-дослідної роботи через виконання ними індивідуальних навчально-пошукових завдань дослідницького характеру (ІНПЗ). Необхідність оволодіння студентами методами наукової діяльності та наукового пізнання не викликає сумніву, оскільки без науково-дослідної роботи неможливо здійснювати підготовку спеціалістів на рівні сучасних вимог.

Керування процесом науково-дослідної діяльності здійснюється у таких формах:

-  проведення індивідуальних консультацій;

-  перевірка та допомога у виконанні індивідуальних навчально-пошукових завдань.

Види індивідуальних навчально-пошукових завдань:

-  аналіз та систематизація матеріалів опрацювання навчально-методичної літератури;

-  складання тез;

-  підготовка інформаційних повідомлень;

-  написання реферату;

-  написання анотацій до музичних творів;

-  виконання музично-виконавського аналізу творів;

-  творчі завдання з пошуку нових джерел інформації.

Х. Плани-схеми для організації науково-дослідної роботи

1. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Опрацювання літератури з конкретного питання варто починати з робіт загального характеру і від них переходити до спеціальних і більш вузьких досліджень.

2.  Дотримуйтесь алгоритму читання. Сформуйте свій алгоритм читання і постійно пам’ятайте зміст і лексичне значення його компонентів. Основою для вироблення власного алгоритму читання може бути така схема:

-  автор, назва книги, статті;

-  джерело і його вихідні дані;

-  структура книги, статті;

-  основний зміст;

-  особливості й побудова фактографічного матеріалу;

-  проблеми, які здаються для вас суперечливими;

-  новизна опрацьованого матеріалу, його місце і значення у подальшому розумінні проблеми, можливість використання у практичній діяльності.

3.  Намагайтесь зрозуміти прочитане у процесі читання. Це ключ до проникнення у зміст і сутність прочитаного, шлях до його запам’ятання.

4.  Зверніть особливу увагу на своє розуміння позначених у підручнику іншим шрифтом понять, тверджень, ідей, ви­сновків тощо.

5.  Визначте за відповідними словниками значення слів і тер­мінів, які вам незрозумілі.

3.  Спробуйте пов’язати матеріал книги та інформацію, яку ви отримали на заняттях з викладачем.

7.  Інколи для того щоб полегшити сприйняття навчального матеріалу, доцільно усно або письмово скласти його план.

8.  Для того щоб зрозуміти, чи добре ви засвоїли матеріал, спробуйте переказати його, не користуючись книгою. Можна переказувати матеріал, спершу спираючись на план, а потім без нього.

2. СКЛАДАННЯ ТЕЗ

Теза (гр. thesis – положення, твердження) коротко сформульоване основне положення статті, доповіді, лекції, повідомлення тощо.

Записи прочитаної книги, статті можна робити у вигляді коротких тез. Це виписування своїми словами основних тверджень автора і розміщення їх у певній логічній послідовності. Пояснення, приклади, ілюстрації та посилання при цьому не записують.

1. Уважно прочитайте текст, на підставі якого необхідно склас­ти тези.

2. З’ясуйте значення слів і термінів, що вам незрозумілі.

3. Розпочинайте складати тези лише тоді, коли ви з’ясували зміст тексту в цілому і його головну думку.

4. Визначте у тексті основні положення, що є ланками логіч­ного ланцюжка, за допомогою якого автор послідовно роз­криває свою думку.

5. Сформулюйте їх своїми словами (це сприяє кращому розу­мінню тексту) і запишіть.

3. РОБОТА НАД ІНФОРМАЦІЙНИМ ПОВІДОМЛЕННЯМ

1.  Прочитайте працю (книга, розділ книги, стаття), до якої ви складаєте повідомлення.

2.  Складіть орієнтовний план повідомлення.

3.  Опрацюйте літературу, за необхідності внесіть уточнення до плану. Зверніть увагу на логіку свого викладу.

4.  За планом запишіть зміст повідомлення або складіть його тези.

5.  Подумайте над тим, який ілюстративний матеріал доціль­но використати.

4. НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ

Реферат (лат. – написання повідомлення або публічної доповіді) послідовний, переконливий і короткий виклад сутності якого-небудь питання науково-практичного характеру.

1. ПІДГОТОВКА РЕФЕРАТУ.

1.1 Попередня підготовка – уточнення теми реферату. Тема роботи має відповідати її змісту.

1.2. Бібліографічна робота – ознайомлення з довідковими виданнями, бібліографічними покажчиками, енциклопедіями і різного роду оглядами, перегляд газет, журналів тощо.

1.3. Первинна робота з книгами, журналами, газетними статтями та іншим інформаційним матеріалом: перегляд назв, змісту, вступних розділів, висновків робіт, таблиць, схем і малюнків. Відбір літератури, необхідної для написання реферату.

1.4. Суцільне й вибіркове читання, а також вивчення літератури та її обробка (записування).

Для складання реферату застосовується три види записів: конспект, анотація, цитата.

Конспект – це короткий, або докладний, перероблений автором письмовий виклад якої-небудь праці: книги, статті, доповіді. В конспекті необхідно виділяти загальні положення, заголовки, поняття і терміни.

У докладному конспекті необхідно робити відповідні пояснення, наводити приклади, складати план і коротко відповідати на питання плану, тобто записувати тези (див. вище).

Анотація – це короткий виклад основної суті, змісту книги, статті, твору з обов'язковою характеристикою їх спрямованості, цінності, призначення. Зазвичай в анотації пишеться короткий висновок.

Анотація є основним і обов'язковим видом запису при вивченні літератури.

Цитата – це дослівна витримка з тексту, вислів автора, який наводиться для підтвердження деяких фактів і міркувань. Під цитатою обов'язково вказується прізвище автора.

1.5. Заключна робота підготовчого періоду – складання плану написання реферату згідно з підібраним і вивченим матеріалом. Тільки після складання плану і накопичення достатньої кількості даних приступають до написання і оформлення реферату.

2. НАПИСАННЯ І ОФОРМЛЕННЯ РЕФЕРАТУ.

2.1. Структура реферату: