Спеціальний музичний інструмент (баян, акордеон) (стр. 13 )

-  титульний аркуш;

-  зміст;

-  вступ;

-  основна частина;

-  висновки (заключна частина);

-  додатки (за необхідності);

-  список використаних джерел.

2.2. Написання і оформлення титульного аркуша, на якому обов'язково вказується тема реферату, а також назва навчального закладу, місто і рік, прізвище автора і викладача, тощо.

2.3. Вступ. У цій частині розкривається значущість теми, вказуються мета і завдання реферату.

2.4. Основна частина реферату має містити виклад самостійно виконаного дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів.

У розділах основної частини подають:

-  огляд наукової літератури за темою і вибір напрямів дослідження – частина реферату, в якій наводяться всі зібрані автором літературні дані, викладаються попередні відповіді на питання і завдання, поставлені у вступі;

-  опис проведених теоретичних досліджень;

-  аналіз і узагальнення результатів дослідження – аналіз літературних даних здійснюється шляхом зіставлення положень і фактів, наведених у літературному огляді.

Зазначена частина реферату складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки.

Зміст розділів основної частини має точно відповідати темі роботи і повністю її розкривати. Зміст повинен бути конкретним, мати науково-достовірні і новітні дані, переконливі пояснення суперечливих питань, яскраві приклади і докази, чітку послідовність викладу – від простого і відомого до складного і невідомого.

Цитати або вислови інших авторів застосовуються тільки для підтвердження деяких фактів і положень реферату. При цьому необхідне обов'язкове посилання на автора. Не допускається вживання в рефераті великої кількості цитат. Реферат пишеться популярною мовою, доступною для масового читання.

2.5. Висновки мають відповідати визначеним автором завданням дослідження. У висновках узагальнюються літературні дані і результати дослідження.

Для дотримання бажаного стилю висновків корисно застосовувати в пунктах висновків такі слова та вислови, як «проаналізовано…», «встановлено …», «виявлено …, що дало змогу …», «доведено …», «показано …», «досліджено …», «розроблено …», «отримано …», «запропоновано …», «рекомендовано …», «вважається за доцільне …» тощо.

Ознайомлення з текстом висновків має дати уявлення про ступінь реалізації автором поставленої мети і завдань.

2.6. Додатки. У разі потреби до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи.

Додатки позначають великими літерами української абетки, починаючи з А, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Після слова «Додаток» друкують літеру, що позначає його послідовність.

Якщо у роботі один додаток, то він позначається «Додаток А».

Кожний додаток слід починати з нової сторінки із зазначенням у правому верхньому куті сторінки слова «Додаток …» і його позначення.

2.7. Список використаних джерел слід розміщувати одним з таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування) або в алфа­вітному порядку прізвищ перших авторів чи заголовків.

Кількість позицій у списку має становити не менше 25 джерел.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліографічної та видавничої справи: ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». – К. : Держспоживстандарт України, 2009.

По кожному джерелу слід наводити такі дані: прізвище та ініціали автора, повну назву книги, статті, журналу, місто, видання, назву видавництва, рік видання, номер журналу, сторінки (першу і останню), на яких стаття чи тези опубліковані або кількість сторінок у книзі. При посиланні на збірники праць – дані про автора, назву статті, повне найменування збірника, місто та видавничу організацію, рік та номери сторінок, на яких розташована ця стаття.

У тексті роботи, де використано джерело, в квадратних дужках проставляють номер джерела і сторінку, на яку зроблено посилання.

3. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РЕФЕРАТУ.

Реферат друкується на аркушах білого кольору формату А4 з однієї сторони. Висота букв і цифр повинна бути не менше 1.8 мм, до 30 рядків тексту на 1 сторінці (шрифт Times New Roman, розмір шрифту 14, міжрядковий інтервал 1,5). Розміри полів: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє та нижнє – по 20 мм.

Текст реферату повинен ділитися на розділи, пункти, підпункти.

Заголовки розділів необхідно розміщувати в середині рядка без крапки в кінці і друкувати прописними буквами, не підкреслюючи.

Нумерацію сторінок, розділів, малюнків, таблиць проставляють арабськими цифрами без знаку №.

Титульний аркуш включається в загальну нумерацію сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не проставляється, на наступних сторінках номер проставляється в правому верхньому кутку сторінки без крапки.

Розділи реферату повинні мати порядкову нумерацію і позначатися арабськими цифрами з крапкою, наприклад: 1., 2., 3.

У нумерацію підрозділу (якщо такий є) входить номер розділу і номер підрозділу в цьому розділі, розділені крапкою. Наприклад: 1.1., 1.2., 1.3.

Таблиці та малюнки нумерують у межах кожного розділу роботи двома цифрами: номер розділу і підпорядкований номер малюнку, розділені крапкою. Наприклад: малюнок 1.2. ( 2 малюнок першого розділу). Кожний малюнок повинен мати назву. Слово “малюнок”, його номер і назву розміщують під малюнком таким чином: Малюнок 1.2. Варіанти позиційної аплікатури. Н. Паганіні, «Вічний рух» (без крапки в кінці).

Розміри реферату не повинні перевищувати 10 сторінок машинопису. На останній сторінці внизу автор підписується та ставить дату написання реферату.

5. НАПИСАННЯ АНОТАЦІЙ ДО МУЗИЧНИХ ТВОРІВ

Анотація (лат. annotatio – зауваження, примітка) – коротка узагальнююча характеристика музичного твору.

Орієнтовний план анотації

1.  Відомості про автора твору: прізвище, ім’я, по-батькові, роки життя, країна, стисла характеристика творчості даного композитора в цілому, найбільш відомі його твори.

2.  Жанр (народний танець, пісня, обробка народної пісні, оригінальний твір, твір у перекладенні тощо); характер (жартівливий, ліричний, урочистий, тощо); стиль (народний, естрадний, класичний).

3.  Основні принципи розвитку форми (повтор, розробка, контраст).

4.  Тональний план (відхилення, модуляції).

5.  Особливості фразування і характерні риси інтонаційного розвитку мелодії, визначення смислових і кульмінаційних акцентів.

6.  Засоби музичної виразності та виконавські особливості твору: темп; нюансування; агогіка; штрихи тощо.

7.  Значення застосованих музичних знаків, понять і термінів.

6. ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКОГО АНАЛІЗУ ТВОРУ 

1. Короткі відомості про композитора, стильові особли­вості його музичної мови та епохи, в якій він жив і творив, а також факти, пов’язані з написанням твору.

2. Визначення загального образно-емоційного характеру твору на основі аналізу, порівняння, узагальнення засобів музичної виразності, розкриваючи виражальну суть і зміни, пов’язані з плинністю музики, розвитком художнього образу. Наприклад:

-  охарактеризувати особливості побудови мелодії, визначивши своєрідність ладу, інтонаційних зворотів, орнаментики, її жанрові властивості (речитативно-вокального та інстру­ментального складу) тощо;

-  розкрити ладо-тональну організацію та гармонічні засоби виразності, пов’язані з розвитком художнього образу (зміна тональності або ускладнення гармонії).

-  пояснити значення метро-ритмічних та темпових особливостей твору з боку їх художньої виразності (пунктирний та синкопований ритм сприймається як засіб вираження чіткості, пружності або грай­ливості музики; рівномірна пульсація створює враження спокою, утихо­миреності, або, навпаки, неспокою, тривоги; агогічні відхилення від темпу пов’язують з особливим відчуттям пластичності музичної тканини);

-  пояснити значення тембрових і регістрових співставлень у творі («Марш Чорномора» М. Глинки);

-  розкрити форму твору як процес музичного розвитку, характер­ного для певної епохи, або жанру тощо (куплетна побудова, принципи варіаційного повторення тематичного матеріалу, форма контрастного співставлення, тощо);

-  пояснити значення артикуляційних засобів (як осмисленої вимо­ви музичних «формул» за допомогою штрихів), динаміки (контраст­ної, терасоподібної, пластичної та інших, пов’язаних із стильовими особливостями, або виражальними можливостями музичних інструментів різних епох) та кульмінаційних моментів (головної кульмінації як вер­шини музичного розвитку, після якої наступає розв’язка, та другоряд­них, що надають динамічної виразності окремим частинам твору);

-  визначити тип фактури і жанрову природу музики як характерну особливість вираження її змісту, або стилю епохи і мови композитора (мелодія у супроводі, гармонічна фігурація у віденських класиків); поліфонічне викладення (підголоскове, контрастне, імітаційне) як за­сіб ускладнення та збагачення музичної тканини; акордове й унісонне проведення теми, характерне для драматичних образів; жанровість твору як вираження характеру – скерцозного, токатного, танцювального, ма­зуркового тощо.

3. Охарактеризувати виконавські особливості (труднощі), з якими зіткнувся баяніст у робочому процесі (добір аплікатури, технічні угрупування, пов’язані з опануванням пасажів, поліритмічні труднощі тощо), а також під час виконання твору (на що необхідно звернути особливу увагу, щоб яскраво і правдиво передати художній образ). Маються на ува­зі різні види слухового самоконтролю (коректуючого та ви­переджувального), а також тісно пов’язаної з ним виконавської коор­динації – простої робочої, яка регулює доцільну взаємодію всіх час­тин руки; координації, пов’язаної з різними видами діяльності (поліритмія, одночасне виконання різних штрихів тощо); психомоторної, що координує рухову та емоційну сферу виконавця.

Розділ ХІ. Рекомендована література

1. Навчально-методична література

1.  Фразировка баяниста / Ю. Акимов // Баян и баянисты. – Вып. 2. – М., 1974. – 128 с. – С. 69-101.