Работа о правильном дыхании во время нагрузок, комплексном физиологическом и психологическом здоровье человека, вредные привычки, активный отдых, профилактика кариеса (стр. 2 )

Гігієна ротової порожнини.

Профілактику карієсу варто починати задовго до появи дитини на світло. Дотримання майбутньою мамою спеціальної дієти, своєчасна санація вогнищ хронічної інфекції - одні з найперших профілактичних заходів. Крім того, розуміння великої ролі легкозасвоювальні вуглеводів у розвитку карієсу, повинне привести до усвідомленого надходження даних речовин в організм дитини. Але ж всім відомо, що малята просто обожнюють цукерки, а численні родичі поспішають порадувати хлопців. Проконсультуйтеся з лікарем щодо раціону харчування Вашого маляти й дотримуйтеся його неухильно.

Збалансоване харчування - застава здоров'я зубів і всього організму людини в будь-якому віці. Навчитеся самі, і не забудьте навчити Вашої дитини правильній гігієні ротової порожнини. Не варто зневажливо ставитися до рекомендацій щодо часу чищення зубів, кратності рухів, що очищають, у цьому так само складається профілактика карієсу.

Пізніше рекомендується періодичне відвідування гігиєниста з метою проведення процедури професійного чищення зубів, що дозволить максимально ефективно видаляти зубний наліт і зубні камені. Так само профілактичне відвідування стоматолога дозволяє виявити карієс на самих ранніх етапах його розвитку. Карієс необхідно лікувати, навіть якщо він з'явився на молочних зубах. Важливу роль у профілактиці карієсу грає мікроелемент фтор, що втримується в харчових продуктах, воді, зубній пасті. Його розумний зміст в організмі впливає на міцність зубної емалі, знижуючи ризик розвитку карієсу.

4. Фізіологічні основи психічної діяльності

Основою психічного миру є свідомість, мислення, інтелектуальна діяльність людини, що представляють собою вищу форму адаптивного пристосувального поводження. Психічна діяльність - це якісно новий, більше високий, чим умовно-рефлекторне поводження, рівень вищої нервової діяльності, властивий людині. У світі вищих тварин цей рівень представлений лише в зародковому виді.

У розвитку психічного миру людини як еволюционізіруючей форми життя можна виділити наступні 2 стадії: 1) стадія елементарної сенсорної психіки — відбиття окремих властивостей предметів, явищ навколишнього світу у формі відчуттів. На відміну від відчуттів сприйняття — результат відображення предмета в цілому й разом з тим щось усе ще більш-менш розчленоване (цей початок побудови свого «я» як суб'єкта свідомості). Більше вдалою формою конкретно-почуттєвого відображення дійсності, формованої в процесі індивідуального розвитку організму, є подання. Подання — образне відбиття предмета або явища, що проявляється в просторово-тимчасовому зв'язку складових його ознак і властивостей.

У физиологическій основі подань лежать цепи асоціацій, складні тимчасові зв'язки; 2) стадія формування інтелекту й свідомості, що реалізується на основі виникнення цілісних осмислених образів, цілісного світовідчування з розумінням свого «я» у цьому світі, своєї як пізнавальної, так і творчої творчої діяльності. Психічна діяльність людини, що найбільше повно реалізує цей вищий рівень психіки, визначається не тільки кількістю і якістю вражень, осмислених образів і понять, але й істотно більше високим рівнем потреб, що виходять за межі чисто біологічних потреб. Людина бажає вже не тільки «хліба», але й «видовищ» і відповідним чином будує своє поводження. Його дії, поводження стають як слідством одержуваних вражень і породжуваних ними думок, так і коштами активного їхнього добування. Відповідним чином міняється в еволюції й співвідношення обсягів коркових зон, що забезпечують сенсорні, гностичні й логічні функції на користь останніх.

Психічна діяльність людини складається не тільки в побудові більше складних нервових моделей навколишнього світу (основі процесу пізнання), але й у виробництві нової інформації, різних форм творчості. Незважаючи на те що багато проявів психічного миру людини виявляються відірваними від безпосередніх стимулів, подій зовнішнього миру й здаються не мають під собою реальних об'єктивних причин, немає сумніву, що початковими, що запускають їхніми факторами є цілком детерміновані явища й предмети, що відображаються в структурах мозку на основі універсального нейрологического механізму - рефлекторної діяльності. Ця ідея, висловлена И. М. Сєченовим у вигляді тези «Всі акти свідомої й несвідомої діяльності людини по способі походження - суть рефлекси», залишається загальновизнаної.

Суб'єктивність психічних нервових процесів укладається в тім, що вони є властивістю індивідуального організму, не існують і не можуть існувати поза конкретним індивідуальним мозком з його периферичними нервовими закінченнями й нервовими центрами й не є абсолютно точною дзеркальною копією навколишні нас реального миру.

Найпростішим, або базисним, психічним елементом у роботі мозку є відчуття. Воно служить тим елементарним актом, що, з одного боку, зв'язує нашу психіку безпосередньо із зовнішнім впливом, а з іншого боку - є елементом у більше складних психічних процесах. Відчуття - це усвідомлена рецепція, тобто в акті відчуття присутнє певний елемент свідомості й самосвідомості.

У цьому плані поняття «психічне» представляється як усвідомлене прийняття дійсності, унікальний механізм розвитку процесу природної еволюції, механізм трансформації нейрофізіологических механізмів у категорії психіки, свідомості суб'єкта. Психічна діяльність людини багато в чому обумовлена здатністю відволікатися від реальної дійсності й здійснювати перехід від безпосередніх почуттєвих сприйняттів до уявлюваної дійсності («віртуальна» реальність). Людська здатність уявити собі можливі наслідки своїх дій - вища форма абстрагування, що недоступна тварині. Яскравим прикладом може служити поводження мавпи в лабораторії І. П. Павлова: тварина щораз гасила вогонь, що горів на плоті, водою, що воно приносило в кружку з бака, що перебувався на березі, хоча пліт перебував в озері й з усіх боків був оточений водою.

Високий рівень абстракції в явищах психічного миру людини визначає труднощі в рішенні кардинальної проблеми психофізіології — знаходженні фізіологичеських корелятів психічного, механізмів перетворення матеріального фізіологического процесу в суб'єктивний образ. Основні труднощі в поясненні специфічних особливостей психічних процесів на основі фізіологічних механізмів діяльності нервової системи укладаються в неприступності психічних процесів прямому почуттєвому спостереженню, вивченню. Психічні процеси найтіснішим образом пов'язані з фізіологічними, але не зводяться до них.

Для забезпечення незрівнянно більше високого рівня абстрагування в людини з'являється й розвивається друга сигнальна система: усна й письмова мова. Якщо навіть у вищих тварин вироблення умовних рефлексів третього й четвертого порядку представляється досить важким завданням (ці рефлекси неміцні й швидко вгасають), то в людини слово у вигляді умовної позначки, знака, що не має реального об'єктивного однозначного фізичного змісту у вигляді предметів і явищ матеріального світу, стає досить сильним і міцним стимулом. Те саме явище, предмет на різних мовах позначаються словами, що мають різне звучання й написання.

В основі психічної діяльності лежать не елементарні процеси порушення й гальмування, а системні, об'єднуючі багато хто одночасно, що протікають у мозку процеси, аналізу й синтезу в інтегроване ціле. Психічна діяльність - функція цілісного мозку, коли на основі інтеграції багатьох фізіологічеських механізмів мозку виникає нова якість - психіка. При цьому нервова модель стимулу є не що інше, як фізіологична основа формування суб'єктивного образа. Суб'єктивний образ виникає на базі нервових моделей при декодуванні інформації й порівнянні її з реально існуючим матеріальним об'єктом.

Психічної діяльності людини еволюційно передують деякий елемент психічного поводження у вищих тварин. До них ставиться психонервова діяльність, що направляє відтворенням образів попереднього досвіду, заснована на образному поводженні тварини, коли основним діючим стимулом для запускання якого-небудь поведінкового акту стає не сам реальний об'єктивний стимул навколишнього середовища, а «нейронний» образ цього стимулу, що сформувався в нервових центрах (І. С. Берітов). Поведінкові акти, обумовлені психонервовою діяльністю, виникають при відтворенні образа життєво важливого об'єкта, що приводить до задоволення якої-небудь органічної потреби тварини й людини. Наприклад, у випадку індивідуального харчового поводження таким кінцевим об'єктом є їжа. Відтворений «образ» їжі проектується в певнім місці зовнішнього середовища й служить стимулом для руху тварини до даного місця подібно тому, як це відбувається, коли дійсно їжа розташовується в цьому місці. На певному етапі формування «психічного» образа їжі він виявляється більше сильним стимулом, чим реальна їжа: тварина підбігає до місця, асоційованого твариною з їжею, але в дійсності не утримуючої її (хоча тварина гарна бачить, що їжі ні, але «образ їжі» виявляється сильніше реальності).

Нервовим субстратом, відповідальним за образне відбиття, мабуть, є система зірчастих нейронів з аксонами, що утворять синаптическі зв'язку як з іншими зірчастими нейронами, так і через поворотні контакти із цим же зірчастим нейроном. При сприйнятті зовнішнього миру тимчасовий зв'язок між сприймаючу сенсорну інформацію зірчастими нейронами кори великого мозку встановлюється відразу при першому одночасному або послідовному порушенні нервових кліток, що утворять проекцію даного зовнішнього предмета, явища.

Іншу форму складних поведінкових реакцій, пов'язаних із психічною сферою діяльності організму й прямо зводить не до звичайних умовно-рефлекторних реакцій, представляють екстраполяціонні рефлекси, засновані на здатності тварин і людини до прогнозування подій, оцінці, передбаченню результатів своєї діяльності в майбутньому

Екстраполяційна, або розумова, діяльність - це здатність організму, спостерігаючи за плином деякої важливої події, уловлювати закономірність його протікання. У результаті, коли спостереження переривається, організм екстраполює, тобто подумки продовжує хід події, відповідним чином будуючи своє поводження без спеціальної процедури стандартного навчання.

Екстраполяційна, або розумова, діяльність проявляється як генетично детермінована вроджена здатність тварини використати придбаний протягом життя досвід у нової, незнайомої для нього середовищу (іанов). Характерна властивість елементарної розумової діяльності укладається в здатності організму вловлювати найпростіші емпіричні закони, що зв'язують предмети і явища навколишнього середовища, і на цій основі здобувати можливість оперувати ними при побудові й реалізації програм поводження в нових ситуаціях.