ролі головного засобу виробництва. Це проявляється в законодавчому закріпленні вимог встановлення
спеціальної охорони саме сільськогосподарських угідь. Правова охорона земель
сільськогосподарського призначення має два основні аспекти: кількісний та якісний.
Кількісний критерій правової охорони земель виражається в таких параметрах:
– Економне використання землі, яке зумовлене необхідністю вирішення протиріч між
зростаючими потребами в земельних ділянках для розміщення промислових та інших
об’єктів, розширення розорюваних площ для задоволення продовольчих потреб і
природною обмеженістю земельного фонду держави.
– Економне використання земель сільськогосподарського призначення повинно досягатися не
тільки економією земельних площ, але й раціональним суміщенням розташовуваних
об’єктів. Наприклад, шляхом встановлення земельних сервітутів.
Якісний критерій правової охорони земель полягає у збереженні, насамперед їх родючості і
полягає в наступному:
– Обмеження використання сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських
потреб.
– Надання для несільськогосподарських потреб земель, не придатних для сільського
господарства або земель гіршої якості.
– Встановлення загального обов’язку всіх осіб, які використовують землю, підвищувати
рівень родючості земель, незалежно від природних якостей.
– Встановленні загального обов’язку з недопущення ерозії, забруднення та інших негативних
наслідків як антропогенної діяльності так і природних процесів (наприклад, змив ґрунту
дощовою масою).
– Встановлення обов’язків для всіх землекористувачів, які порушють цілісність ґрунтового
покриву по знімати, складувати, зберігати поверхневий шар ґрунту та наносити його на
ділянку, з якої він був знятий або на іншу земельну ділянку для підвищення її
продуктивності та інших якостей.
При регламентації господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення
визначальними та обмежувальними факторами є: економічні і екологічні закони, і якщо перші,
стосуються, в першу, чергу раціонального використання земель, то другі – ставлять вимоги щодо
охорони земель, але разом з тим вони тісно взаємопов’язані між собою та взаємодіють. Саме
екологічний фактор охорони відіграє визначальне значення для даної категорії земель. Розораність
земель є екологічно небезпечною для навколишнього природного середовища, оскільки порушує
загальний природний баланс в екологічній мережі. Для нейтралізації негативних наслідків в процесі
господарського використання земель сільськогосподарського призначення необхідно чітко визначити
правила ландшафтного підходу до експлуатації ріллі.
В. І. Андрейцев, зазначає, що забезпечення екологічної безпеки агроландшафтів тісно пов’язане
із здійсненням сільськогосподарського виробництва, соціального благоустрою сільських населених
пунктів, здійсненням іншої діяльності, яка безпосередньо впливає на формування структури та
системи агроландшафтів та визначення їх безпеки чи небезпеки для стану навколишнього природного
середовища. Варто погодитись з В. І. Андрейцевим у тому, що проблема забезпечення екобезпеки
агроландшафтів потребує негайного теоретичного осмислення і наступного законодавчого вирішення.
І кількісний і якісний критерії охорони земель мають надзвичайно важливе значення для сфери
сільського господарства, бо, якщо дефіцит земель в несільськогосподарській сфері може бути
компенсований технічними рішеннями (наприклад, у транспорті чи промисловості – розміщенням
підземних споруд), то дефіцит земель сільськогосподарського призначення подолати, як правило, не
можна. Слід мати на увазі, що в результаті використання території для несільськогосподарських
потреб в багатьох випадках значно змінюється стан сільськогосподарських угідь, які прилягають до
несільськогосподарських землекористувачів, в основному до промислових підприємств. Причому
кожна галузь промисловості може здійснювати специфічний вплив на якісний стан прилеглих до
таких підприємств земель.
Тому в кожному конкретному випадку, вирішуючи питання про місце знаходження
промислового об’єкта, який здійснює вплив на якість сусідніх земель, необхідно брати до уваги, які
землі і якому об’ємі можуть при цьому постраждати від його негативного впливу. Тут слід перш за все
використовувати внутрішні територіальні резерви, наявні в межах існуючих підприємств, населених
пунктів, непридатні до сільськогосподарського використання земельні ділянки.
Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 –
2015 роки передбачені сприятливі умови для збільшення площі земель з природними ландшафтами,
що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, які забезпечуються:
– вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних
земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;
– збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь.
8). Особливості правового режиму земель сільськогосподарського
призначення: проблеми, перспективи, зарубіжний досвід / М. Гребенюк // Право
України№ 9. - С. 41-45. // http://hklib.npu.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_71/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=KST_PRINT&P21
9). Гуревський приватної власності громадян України на землі
сільськогосподарського призначення / - Одеса: Астро Принт,
2000.-136 с. // http://www.bestreferat.ru/referat-112504.html
10). Жиравецький та склад земель сільськогосподарського призначення
/ // Вісник Львівського університету. - Серія юридична
- Випуск 36. - С. 423-427. // http://revolution.allbest.ru/law/_0.html
11). Жиравєцький Т М. Пріоритетний характер правового режиму земель сільськогосподарського призначення / єцький // Вісник Львівського університету. Серія юридичнаВипуск 35. - С. 361-364. // http://revolution.allbest.ru/law/_0.html
12). Т. Жиравецький СУБ’ЄКТИ ПРАВА НА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.)
Перетворення у структурі земельних відносин в Україні в зв’язку з проведенням земельної та
аграрної реформи зумовило перегляд відносин власності на землі сільськогосподарського
призначення. Становлення селянина як господаря землі через структурну перебудову
сільськогосподарського виробництва, створення багатоукладного сільського господарства на підставі
різних форм власності та засоби виробництва і форм сільськогосподарського землевикористання в
умовах дії нового Земельного кодексу України показує, що в сільському господарстві поступово
формується клас реальних власників.
Землі сільськогосподарського призначення мають пріоритетне значення серед інших категорій
земель з огляду на своє природне, економічне та соціальне значення. Головною особливістю цієї
категорії земель є те, що земля тут виступає як основний засіб виробництва продуктів харчування,
кормів для тварин, а також сировини для промисловості.
Унікальність цієї категорії земель зумовлює особливий правовий режим їх охорони та
використання, який полягає насамперед у їх охороні від несільськогосподарського використання. Це
підкреслюється також закріпленим на законодавчому рівні принципу пріоритетності земель
сільськогосподарського призначення (ст. 23 ЗК України), який є одним з основних принципів
земельного права України.
Фактично ж реалізація правового режиму земель сільськогосподарського призначення
здійснюється у сфері правомочностей суб’єктів з безпосереднього використання
сільськогосподарських угідь.
Земельним кодексом України передбачено (ст. 22), що землі сільськогосподарського
призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва,
сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського
виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським
професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для для дослідних і навчальних цілей,
пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним об’єднанням
громадян – для ведення підсобного сільського господарства.
Цей перелік суб’єктів прав на землі сільськогосподарського призначення не є вичерпним.
Великі масиви таких земель можуть знаходитись у віданні державних органів та органів місцевого
самоврядування. Це землі запасу, придбані ними у власність або передані після припинення прав
попередніх власників, користувачів, зокрема в порядку конфіскації.
Відповідно до Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть
набуватись у приватну власність лише громадянами України та юридичними особами України.
Іноземні громадяни, особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави
такого права не мають. Із цього правила є виняток, передбачений ст. 81 Земельного кодексу. Згідно з
цією статтею, іноземні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть
набувати право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у випадку її
успадкування. Однак, набувши земельну ділянку у власність таким шляхом, такі особи зобов’язані
протягом одного року з моменту набуття права власності на земельну ділянку здійснити її відчуження
іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно із законодавством України має право володіти
земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності.
Що стосується юридичних осіб України, які мають право на набуття земельних ділянок
сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) відносить до
них лише ті з них, які засновані громадянами України та юридичними особами України. Створені і
зареєстровані в Україні юридичні особи, до складу засновників яких входить хоча б одна іноземна
юридична особа, іноземний громадянин чи особа без громадянства, не мають права набувати земельні
ділянки сільськогосподарського призначення у власність. Однак вони можуть користуватися у Україні
земельними ділянками сільськогосподарського призначення на праві оренди відповідно до вимог
Закону України "Про оренду землі".
Усі суб’єкти прав на землі сільськогосподарського призначення повинні володіти загальною, а
деякі спеціальною правоздатністю та дієздатністю. Так, усі юридичні особи, виключаючи відповідно
органи державної влади та місцевого самоврядування, повинні бути підприємствами, установами,
організаціями сільськогосподарського профілю, – це фіксується у їх статуті. Це не означає, що вони не
вправі займатися іншими видами підприємництва, зокрема переробкою сільськогосподарської
продукції, виробництвом промислової продукції із власної чи давальницької сировини тощо. Важливо,
щоб ці види несільськогосподарської діяльності не займали в загальному об’ємі реалізації виробленої
продукції більше 50 %, виключаючи прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції.
Спеціальною право - та дієздатністю повинні володіти також і деякі фізичні особи. Відповідно
до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" земельна ділянка може бути надана
для ведення фермерського господарства громадянину, якщо він досяг 18-річного віку, володіє
необхідною кваліфікацією або досвідом роботи в сільському господарстві.
Особливі вимоги до юридичних та фізичних осіб, які можуть бути покупцями земельних
ділянок сільськогосподарського призначення, встановлені у ст. 130 Земельного кодексу України.
Зокрема, такими покупцями можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту
або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного
сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких
передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
Для інших суб’єктів прав на землі сільськогосподарського призначення з числа фізичних осіб,
які займаються садівництвом, городництвом, ведуть товарне сільськогосподарське виробництво,
законодавство не передбачає будь-яких спеціальних умов при наданні земельних ділянок.
Аграрне виробництво можуть вести і деякі несільськогосподарські підприємства і організації,
для чого їм надаються землі сільськогосподарського призначення. Передусім це ті промислові
підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукцію переважно для
працівників цих підприємств. Такі підсобні господарства можуть як входити складовою частиною в
підприємство, не маючи прав юридичної особи, так і зберігати юридичну самостійність, але в
останньому випадку землі надаються безпосередньо їм, залежно від їх організаційно-правової форми.
Певну кількість земель сільськогосподарського призначення займають релігійні організації,
зокрема монастирі, які теж традиційно займаються вирощуванням сільськогосподарських культур.
Сільськогосподарські землі надаються також у користування установ аграрного профілю –
науково-дослідних, наукових та навчальних. Вони використовують надані земельні ділянки для
наукових, дослідних цілей, пропагування передового досвіду і для ведення сільськогосподарського
виробництва.
Таким чином, суб’єктами прав на землі сільськогосподарського призначення є фізичні та
юридичні особи України, наділені відповідною земельною та аграрною правосуб’єктністю.
Закріплення землі у власність або у користування окремих суб’єктів повинно здійснюватися за
особливою процедурою, з урахуванням природних якостей землі як об’єкта господарювання, чинного
земельного законодавства, статуту сільськогосподарської організації, стану сільськогосподарських
угідь.
В умовах проведення земельної реформи спостерігається розширення кола суб’єктів
використання земель сільськогосподарського призначення, що зумовлює необхідність посилити
контроль за наданням та використанням згаданої категорії земель як основного національного
багатства України.
13). ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ДЛЯ САДІВНИЦТВА// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ/ Матеріали XVІ регіональної науково-практичної конференції (8-9 лютого 2010 р.)
Нові організаційно-правові форми господарювання у сільському господарстві, запрова-
дження яких є одним з основних завдань земельної реформи в Україні, поки-що не не набули
достатнього розвитку та стабільності. Відсоток вирощеної ними сільськогосподарської проду-
кції ще невеликий. В таких умовах не втрачають актуальності вже існуючі традиційні види
сільськогосподарського землевикористання, серед яких важливе місце займає садівництво.
Згідно із Земельним кодексом України (ст. 35), садівництво може вестися громадянами як
у складі садівницького товариства, що є юридичною особою (колективне садівництво), так і
індивідуально, коли громадянин займається даним видом діяльності окремо і незалежно від
інших громадян. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки
для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.
Основним джерелом отримання громадянами земельних ділянок для садівництва є землі
сільськогосподарського призначення, які знаходяться у державній або комунальній власності.
Однак ця стаття не забороняє використання земельних ділянок для ведення садівництва, взя-
тих в оренду у громадян та юридичних осіб. Власники земельних ділянок, наданих їм для са-
дівництва, мають право передавати їх в оренду іншим громадянам, але без зміни цільового
призначення таких ділянок, тобто тільки для садівництва.
Чинне законодавство не закріплює конкретного переліку багаторічних плодових наса-
джень і сільськогосподарських культур, що можуть вирощуватися громадянами на садових ді-
лянках, і не встановлює норм виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці площі на
земельній ділянці для садівництва. Основним цільовим призначенням таких земельних діля-
нок є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень).
Частина наданої громадянину земельної ділянки для садівництва може використовувати-
ся для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських будівель, необхідних
для сезонного проживання громадянина та членів його сім’ї, а також для зберігання господар-
ського інвентарю, вирощеної продукції тощо. Проте садовий будинок не може використовува-
тися для реєстрації постійного місця проживання його власника, оскільки, як правило, земель-
ні ділянки для садівництва надаються за межами населених пунктів і не мають поштової
адреси.
Член садівницького товариства, якому виділена земельна ділянка для садівництва у по-
стійне користування, має право на її безплатну приватизацію за умови, що її розмір не пере-
вищує 0,12 гектара стаття 121 ЗК. Приватизація земельної ділянки членом садівницького това-
риства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства шляхом подання заяви до
правління товариства або до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого само-
врядування.
Землі садівницького товариства поділяються на землі загального користування і земельні
ділянки, закріпленні за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального корис-
тування садівницького товариства є об’єктом його приватної власності як юридичної особи. До
таких земель належать ділянки під захисними смугами, дорогами, проїздами. будівлями і спо-
рудами та іншими об’єктами загального користування. Земельні ділянки садівницького това-
риства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування бага-
торічних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації житлового будинку та
господарських споруд. Такі земельні ділянки передаються громадянам – членам товариства у
власність.
Садівницьке товариство є юридичною особою, яка діє відповідно до Земельного кодексу,
іншого законодавства України та статуту товариства. Статутом товариства можуть встановлю-
ватися правила щодо користування його членами землями загального призначення товариства,
а також обов’язки членів щодо охорони земель, боротьби з хворобами рослин тощо.
Разом з тим, слід маги на увазі, що громадянин, якому земельна ділянка для садівництва
належить на праві власності, мас право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися
нею на власний розсуд.
Одним із недоліків чинного законодавства є відсутність норм щодо діяльності садівни-
чих товариств. Це робить неможливим повноцінне їх функціонування: більшість з них. не ма-
ючи законодавчо визначених повноважень, лише формально існує. Раніше діяльність таких то-
вариств регулювалася відповідними нормативно-правовими актами. До кінця 80-х років
минулого століття порядок створення та діяльності садівницьких товариств був достатньо по-
вно врегульований постановами Ради Міністрів УРСР. Так, наприклад, постановою Ради Міні-
стрів УРСР і Української республіканської Ради професійних спілок від 2 грудня 1986 р. був
затверджений Типовий статут садівницького товариства, проте 7 липня 1989 р. дана постанова
була скасована. Все це викликало істотні труднощі у створенні нових садівницьких товариств,
зокрема труднощі щодо визначення організаційно-правової форми садівницького товариства
як юридичної особи, прав та обов’язків членів товариства тощо.
Доцільним було би застосування з цього приводу досвіду інших держав, наприклад. Ро-
сійської Федерації. Так, Федеральний Закон «Про садівничі, городницькі та дачні не комерцій-
ні об’єднання громадян» від 11.03.1998 року встановлює стандарти, норми і правила здійснен-
ня садівництва, визначає основи діяльності садоводів і садівничих товариств, їх правовий
статус, права та обовязки та ін.
Підводячи підсумок викладеного, можна зазначити таке. Земельні ділянки для садівниц-
тва мають специфічне цільове призначення. Воно обумовлене особливим характером викорис-
тання таких земельних ділянок, а сааме для вирощування рослинницької сільськогосподарсь-
кої продукції – плодів та ягід. Крім того, використання садових земельних ділянок має на меті
відпочинок особи, яка його використовує, та членів родини цієї особи. Аналіз земельного за-
конодавства, яке регулює відносини, що виникають з приводу використання земельних діля-
нок для садівництва, дозволяє зробити висновок, що цільове призначення садових земельних
ділянок умовно можна поділити на основне та додаткове. До основного відноситься закладка
багаторічних плодових насаджень та вирощування сільськогосподарських культур. Додатко-
вим цільовим призначенням є зведення необхідних будинків та господарських споруд.
Існуючим прогалини у правовому регулюванні діяльності садівницьких товариств ство-
рюють можливість нецільового використання земельних ділянок для садівництва громадян
шляхом зведення будівель і споруд, які не визначаються як садові, проте надають садовій діля-
нці ознак ділянки іншої категорії.
14). Шміло У. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВСТАНОВЛЕННЯ ТА ЗМІНИ ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ЗЕМЕЛЬ // ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ/ Матеріали XVІ регіональної науково-практичної конференції (8-9 лютого 2010 р.)
Питання встановлення та зміни цільового призначення земель тривалий час є предметом
досліджень та дискусій. Проте законодавець поки-що не зміг врегулювати питання цільового
призначення земель вичерпно і несуперечливо.
Використання земель відповідно до їх цільового призначення є одним з основних прин-
ципів вітчизняного земельного законодавства. Його зміст полягає у використанні земель від-
повідно визначених законодавством цілей.
Цільове призначення земельної ділянки, віднесеної до певної категорії земель, відіграє
важливу роль у здійсненні особою своїх прав на цю ділянку та в дотриманні передбачених зе-
мельним законодавством обов’язків. Наприклад, обов’язок використовувати земельну ділянку
за цільовим призначенням згадується першим у переліках обов’язків власників земель та зем-
лекористувачів, встановлених ст. ст. 91 та 96 Земельного кодексу(надалі – ЗК) України. Вико-
ристання земель з ігноруванням цьго принципу земельного законодавства є неприпустимим.
Підставою припиненні! права користування земельною ділянкою відповідно до п. ґ ст. 141 ЗК
є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Основою віднесення земель до певної категорії є їх основне цільове призначення, яке по-
трібно розглядати як найбільш загальне цільове призначення земельної ділянки, що визначає її
належність до певної категорії земель. Основне цільове призначення конкретизується шляхом
визначення цільового призначення земельної ділянки за допомогою містобудівної та земле-
впорядної документації.
Віднесення земель України до певної категорії здійснюється на підставі рішення органів
державної влади та органів місцевого самоврядування. Саме ці органи володіють повноважен-
нями приймати рішення про передачу земель у власність, надання їх у користування, вилучен-
ня та викупу земельних ділянок. Громадяни та юридичні особи, а також органи влади не ма-
ють права змінювати приналежність земельної ділянки до певної категорії земель, якщо не
наділені зазначеними вище повноваженнями. Крім цього, забезпечення використання земель-
них ділянок відповідно до їх цільового призначення є обов’язком всіх суб"єктів права власнос-
ті та права користування земельними ділянками, а також органів, які мають право встановлю-
вати та змінювати категорії земель.
Крім віднесення земель до конкретної категорії за розпорядженням органів виконавчої
влади чи органів місцевого самоврядування шляхом продажу земель, безоплатної передачі у
приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування,
законодавство встановлює переведення земель із однієї категорії до іншої, яке здійснюється в
результаті зміни їх цільового призначення.
Зміна цільового призначення земель здійснюється також органами виконавчої влади та
органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у влас-
ність або надання у користування, вилучення(викуп) земель і затверджують проекти землеуст-
рою.
Зміна цільового призначення земель пов’язана і з прийняттям рішення про створення
об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Ці об’єкти створюються
відповідно до ст. ст. 46 і 53 ЗК України.
Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридич-
них осіб відбувається з деякими відмінностями. Проте, на думку A.M. Мірошниченко тар. І.
Марусенко, законодавств відмінність цю робить штучно, оскільки у процедурах зміни цільово-
го призначення земельних ділянок, що знаходяться у власності фізичних та юридичних осіб та
зміни цільовою призначення інших ділянок принципової різниці немає та бути не повинно.
В законодавстві зазначається прерогатива власника на встановлення та зміну цільового
призначення своїх земель, проте є відповідні обмеження цих прав. В основі зміни цільового
призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб лежить те, що
зміна цільового призначення можлива лише за ініціативою власників відповідних земельних
ділянок, але у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Що стосується переведення земель з однієї категорії земель в іншу органами, які затвер-
джують проекти землеустрою, то це може мати місце, наприклад, при усуненні черезсмужжя
та інших незручностей у землекористуванні сільськогосподарських підприємств. У такому ви-
падку, частина еільеькогосподареькнх земель може бути передана в категорію земель не сіль-
ськогосподареького призначення, а земельні ділянки нееільеькогосподарського призначення –
сільськогосподарським підприємствам.
У ЗК України містяться норми, які закріплюють також зміну цільового призначення зе-
мель, зайнятих лісами, яка провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з
питань охорони навколишнього природнього середовища та лісового господарства. Підставою
у відмові для зміни цільового призначення може бути не сам факт наявності негативного ви-
сновку, а лише передбачені законодавством підстави для відмови, які можуть бути вказані у
висновку.
Процедура віднесення земель до однієї з категорій є досить недосконалою. Аналізуючи
норми ЗК, бачимо, що, наприклад, надання земель для сільськогосподарських потреб, тобто
зміна їх категоріаіьноїналежності владним рішенням органу місцевого самоврядування або ви-
конавчої влади може й не опосередковуватись якістю цих земель. Критерієм правомірності
встановлення чи зміни цільового призначення визначається лише дотримання формальностей
процедури, проте аж ніяк не характеристики земель.
Доцільним було б пов"язати порядок встановлення та зміни цільового призначення з які-
сними характеристиками земель. Це дало б змогу уникнути поширеної практики переведення
земель з однієї категорії в іншу без належною обгрунтування із подальшим погіршенням їх
якісних властивостей.
Позитивним є досвід Російської Федерації, де переведення земель цінних категорій в ін-
ші дозволяється в обмеженому колі випадків. Є позитивні зрушення і у вітчизняній законо
проектній діяльності. Наприклад, пропонується віднести право змінювати цільове призначен-
ня земель до відання органів земельних ресурсів, що є дуже позитивним, оскільки дозволить
більш фахово підходити до вирішення питання про раціональне використання особливо цін-
них земельних ресурсів у зв’язку з переведенням земель з однієї категорії в іншу.
15). X. Земли сельскохозяйственного назначения: понятие, сущность и особенности лравовой охраньї / К. X. Ибрагимов, // Право и політика№ 4. - С. 82-85. // http://www.nbpublish.com/psmag/contents_81.html
16). Ільницька Н. Про поняття, структуру та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення / Н. ільницька // Вісник Львівського університету. Серія юридична, - 2000. - Випуск 35. - С. 350-355. // http://librar.org.ua/sections_load.php?s=economy_legal_science&id=1755&start=6
17). Ільницька земель сільськогосподарського призначення: правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06/ Н. В. Ільницька.-К,, 2001.-21 с. // http://librar.org.ua/sections_load.php?s=economy_legal_science&id=1755&start=6
18). Кулинич П Земельні ділянки сільськогосподарського призначення як об'єкти правового обігу / Павло Кулинич // Право України№ 5. - С 115-122. // http://merciallaw. /attachments/153_p10l. pdf
19). Консолідація сільськогосподарських земель в Україні (правові проблеми) / Павло Кулинич // Право УкраїниN-2 5. - С. 45-50,
20). Кулинич пріоритету сільськогосподарського використання земель в земельному праві України / // Право України - 2004. - № 8. - С. 45-49.
21). Луняченко А, В, Правовий режим земель сільськогосподарського призначення, які належать громадянам на праві власності: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спецЗемельне право; аграоне право: екологічне право; природноресурсове право" / А. 8. Луняченко. - К, 20с.
22). Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення: наслідки та перспективи / А. Мартин, С. Горбатович // Землевпорядний вісник. -2006. - № 2. - С. 58-61.
23). Санніков Д. Поняття цільового призначення земельних ділянок для садівництва громадян /Д. Санніков // Право України - 2009. - № 7. - С. 162-166.
Ключові слова: земля, садівництво, цільове при-
значення, колективний сад, необхідний будинок,
плодові насадження, садовий будинок, садові
господарські споруди
Один із найважливіших принципів земе-
льного законодавства – це принцип забезпе-
чення раціонального використання земель.
Він нерозривно зв’язаний з поняттям цільо-
вого характеру використання землі. Як відо-
мо, землі України диференціюються за кате-
горіями з урахуванням їх основного цільово-
го призначення. Однією з категорій земель є
землі сільськогосподарського призначення.
Такими визнаються землі, надані для вироб-
ництва сільськогосподарської продукції,
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 |
