ділянку;
⎯ набули поширення й деякі інші способи відчуження земель
сільськогосподарського призначення, наприклад, придбання власника
земель (юридичної особи) з усіма його майновими правами.
Наявність активного "тіньового" ринку земель сільськогосподарського
призначення багато в чому пояснює " прихильність" до продовження мораторію.
Адже доступ до відчуження земель сільськогосподарського призначення
невеликої кількості осіб ставить їх у привілейоване становище. При легалізації
ринку може з’явитися істотна конкуренція з боку іноземних інвесторів. Крім
того, вважають, що при цьому може істотно зрости вартість земельних ділянок.
Крім того, необхідно враховувати, що переважна більшість земель
сільськогосподарського призначення сьогодні використовується на умовах
оренди, що при мізерній орендній платі дозволяє використовувати їх практично
безоплатно.
За даними Держкомзему, до жовтня 2002 року вісім з десяти власників
сертифікатів здали свої ділянки в оренду. Загалом на той час було зареєстровано
5,5 млн. договорів оренди, а площа орендованих паїв становила 22 млн. га.
Середній розмір орендної плати становить 112 грн. за 1 га землі.
Таким чином, практична неможливість легально продати земельну ділянку
сільськогосподарського призначення примушує їх власників майже за безцінь
здавати їх в оренду. Сьогодні більшість земель сільськогосподарського
призначення в Україні перебувають у довготерміновій оренді. Зрозуміло, що така
ситуація є надзвичайно вигідною для таких "орендарів", які в основному
перетворюються на великих латифундистів і є основними лоббістами
продовження мораторію.
В умовах дії мораторію основними продавцями земель були місцеві органи
влади. За оцінками експертів, приблизно 75% усього тіньового обігу землі
здійснюються саме при їх сприянні. Сьогодні приватним власникам заборонено
змінювати цільове призначення земель сільськогосподарського призначення, що
раніше давало можливість продавати їх як землі особистих селянських
господарств. Тепер цільове призначення можна змінювати тільки у державних і
комунальних земель. Фактично така ситуація робить органи місцевого
самоврядування єдиними законними продавцями земель сільськогосподарського
призначення у сучасних умовах, чим вони досить часто користуються. Отже,
органи місцевої влади теж не зацікавлені у скасуванні мораторію на відчуження
земель сільськогосподарського призначення.
Єдиними зацікавленими у скасуванні мораторію особами є селяни –
власники земель. Адже встановлення мораторію має для сільських жителів і
досить негативні соціальні наслідки. Із майже 7 млн. власників земельних паїв в
Україні майже дві третини – пенсіонери та люди похилого віку, які не можуть
самостійно вести товарне сільськогосподарське виробництво.
Невисокий рівень матеріального забезпечення селян міг би істотно
покращитися за рахунок продажу неналежних їм на праві власності земельних
ділянок та земельних паїв. Використання тіньових схем продажу земельних
ділянок диктує їх надзвичайно низьку ціну. Все це обумовлює масове
використання оренди як практично єдиного способу використання земельних
паїв. Проте оренда теж не вирішує питання матеріального забезпечення
власників земельних ділянок.
Мораторій практично зводить нанівець інвестиційну привабливість
аграрного сектора. Земля не може бути об’єктом застави внаслідок чого
сільгоспвиробники позбавлені доступу до довгострокових кредитних ресурсів і
змушені користуватися короткостроковими кредитами, які, крім високої вартості,
не дають можливості "пом’якшити" ризики, що пов’язані з можливими
неврожаями в окремі роки та можуть привести власників до банкрутства.
Підсумовуючи все вищесказане, можна дійти висновку, що незважаючи на
формальну заборону, ринок земель сільськогосподарського призначення
фактично існує завдяки різним тіньовим схемам. Для виправлення ситуації
необхідно створити справжній ринок, належно забезпечивши його правовими
засобами і скасувавши мораторій на відчуження земель сільськогосподарського
призначення.
30). Янчук охорона земель сільськогосподарського призначення / -К., 19с.
ТЕМА 22. ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ТА ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ.
1). Ващишин і права осіб, які ведуть селянське (фермерське)
господарство / // Вісник ЛЬВІВСЬКОГО університету. Серія юридична.
- 2000. - Випуск 35. - Є. 367-370.
2). Ващишин і правовідносини в селянських (фермерських) господарствах: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук. спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне права: екологічне право; природкоресурсоее право"/ . - Львів, 2000, - 18 с.
3). Ващишин надання земельних ділянок для створення і ведення селянського (фермерського) господарства / // Вісник Львівського університету. Серія юридичнаВипуск 36. - С. 431-435,
4). Ващишин охорона земель у селянських (фермерських) господарствах / // ВІСНИК Львівського університету. – Серія географічнаВипуск 25. - С. 93-95
5). Ващишин фермерського законодавства України / // Вісник Львівського університету. Серія юридичнаВипуск 46. - С. 1
6). Ващишин землевикористання у СФГ за новим Земельним кодексом України / М Я. Ващишин // Вісник Львівського університету. Серія юридичнаВипуск 37. - С. 383-386.
7). Право власності членів сільськогосподарських виробничих кооперативів на землю / О. Гафурова // Право України№1.-С 68-72.
8). Жиравецький Т ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ХII регіональної науково-практичної конференції (9-10 лютого 2006 р.)
У економічній структурі сучасного сільськогосподарського виробництва важливе місце займає
діяльність громадян України, які протягом останніх п’ятнадцяти років одержували земельні ділянки
для ведення фермерських господарств і займались вирощуванням сільськогосподарської продукції з
метою реалізації продукції рослинництва і тваринництва на ринку.
Прийнятий 25 жовтня 2001 р. Земельний кодекс суттєво змінив правове регулювання
фермерського землевикористання. Кодексом змінена назва господарства: тепер воно називається
“фермерське господарство”, а не "селянське (фермерське) господарство", як раніше, що є правомірним
оскільки ці господарства завжди є селянськими. До новел позитивного характеру можна віднести
також і визнання суб’єктом права власності на землю самого фермерського господарства, що свідчить
про зміцнення правового статусу господарства як юридичної особи.
Відповідно до ст.31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть
складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній
особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві
приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Особливості правового статусу фермерського господарства зумовили необхідність прийняття
спеціального закону. Закону України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р. Він
визначає правові засади цих господарств, особливості правового режиму земельних ділянок
фермерських господарств.
Одержання встановленим порядком земельної ділянки громадянином є тим
правовстановлюючим фактом, який є юридичною основою для створення і подальшого
функціонування фермерського господарства.
До новел земельного законодавства можна віднести ст.13 Закону України „Про фермерське
господарство”, яка передбачає право безплатної передачі у приватну власність земельних ділянок у
розмірі земельної частки (паю) громадянам України – членам фермерських господарств із земель
державної і комунальної власності.
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше
наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена
сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду
земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання
(викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50
гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
Як свідчить практика, основною і найпоширенішою формою землевикористання селянських
(фермерських) господарств з часу їх виникнення на початку 90-х років минулого століття і по
сьогоднішній день, є право постійного користування земельною ділянкою. Однак за ст.92 нового
Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою належить лише
суб’єктам, заснованим на праві державної чи комунальної власності, до яких фермерські господарства
не відносяться. Тому ФГ повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право
власності або право оренди на ті земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні (п.6
Перехідних положень Земельного кодексу України). Проте Конституційний суд України визнав
неконституційними положення п.6 Перехідних положень щодо зобов’язання переоформити право
постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного
законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для
ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається
селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. Щоби знівелювати розбіжності права
постійного користування земельною ділянкою і довгострокової оренди, законодавець встановив
обмеження розміру орендної плати за земельні ділянки – він не повинен перевищувати розміру
земельного податку.
Дещо суперечливою є позиція Земельного кодексу України стосовно права власності на землю
громадян-членів фермерського господарства. Так, ст.31 у п. б визначає їх приватними власниками
земельних ділянок (поряд із самим господарством, не розмежовуючи цих прав), а стаття 89 у п. б
говорить про те, що члени фермерського господарства мають земельні ділянки на праві спільної
сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. На майбутнє пропонується усунути
цю законодавчу колізію і з переліку суб’єктів права спільної сумісної власності на землю визначеного
статтею 89 ЗК України виключити членів фермерського господарства.
Права фермерських господарств та їх членів у сфері землевикористання визначаються
Земельним кодексом, спеціалізуються Законом “Про фермерське господарство” та конкретизуються
Статутом господарства.
Права всіх власників земельних ділянок закріплено у статті 90-й Земельного кодексу України.
Норми цієї статті мають загальний характер для всіх суб’єктів, які використовують землі
сільськогосподарського призначення.
Як у Земельному кодексі, так і в Законі “Про фермерське господарство” земельні права самого
господарства та права членів господарства регламентовано сукупно, без їх суб’єктної спеціалізації. Це
розраховано на такий варіант землевикористання, коли всі члени ФГ ведуть одне спільне сумісне
господарство і коли його члени не претендують на персоніфікацію своїх прав. В іншому випадку
земельні права фермерського господарства і земельні права членів господарства (всіх або окремих)
можуть бути врегульовані окремо. А оскільки такого розподілу не дає ані ЗК, ані спеціальний Закон,
то це доцільно зробити у Статуті фермерського господарства, або оформити окремою угодою.
Земельний кодекс України (ст.90) та Закон України “Про фермерське господарство” (ст.14)
встановили такі права власників земельних ділянок, у тому числі ФГ та його членів:
– продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду,
заставу, спадщину;
– самостійно господарювати на землі;
– власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену
сільськогосподарську продукцію;
– використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці
загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші
корисні властивості землі;
– на відшкодування збитків, у випадках, передбачених законом;
– споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
У Законі “Про фермерське господарство” ці загальні для всіх землевласників права мали би
бути закріплені у спеціалізованому вигляді. Зокрема, переважне право придбання земельних ділянок,
що продаються фермерським господарством або його членами, слід надати іншим членам цього
господарства або іншим фермерським господарствам; особи, які хочуть купити такі земельні ділянки,
повинні мати достатній досвід роботи в сільському господарстві або необхідну сільськогосподарську
кваліфікацію, як це передбачено у випадку продажу цілісного майнового комплексу ФГ.
Фермерські господарства та члени господарства, як власники земель, мають право продавати
або іншим шляхом відчужувати свої земельні ділянки. Проте, згідно перехідних положень Земельного
Кодексу, до 1 січня 2007 року, вони не вправі це робити. Виняток складає передача земельної ділянки
в спадщину.
Відповідно до статті 56-ї ЗК України, якщо у складі угідь фермерських господарств є замкнені
земельні ділянки лісового фонду, то, за рішенням органів місцевого самоврядування або органів
виконавчої влади, вони можуть передаватися у власність цих господарств, якщо їх площа не
перевищує 5 га. Крім того, вони у такому ж порядку можуть безоплатно одержувати у власність
замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). На умовах оренди фермерським
господарствам можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і
берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота, острови для
сінокосіння, рибогосподарських потреб тощо.
Поза безпосередньо сільськогосподарським землевикористанням фермерські господарства та їх
члени можуть використовувати землі і для спорудження жилих будинків, виробничих та інших
будівель і споруд, організації сучасної інфраструктури тощо.
У випадках, передбачених законом, фермерські господарства та їх члени мають право на
відшкодування завданих їм збитків. Стаття 156 Земельного кодексу встановила підстави для цього. До
них, зокрема, віднесено вилучення (викуп) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників
для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, тимчасове
зайняття зазначених земель для інших видів використання; встановлення обмежень щодо
використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних
властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення цих земель у
непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання
земельної ділянки.
Відшкодування цих збитків ФГ та його членам проводиться органами виконавчої влади та
місцевого самоврядування, а також громадянами та юридичними особами, з вини яких завдано збитки.
Особливістю правового режиму земель фермерського господарства є те, що законодавець у ст.
21 Закону України "Про фермерське господарство" відокремлює земельні ділянки із загального масиву
майна, на яке може бути звернене стягнення. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у
власність для ведення фермерського господарства допускається лише у виключному випадку – тоді,
коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.
Пам’ятаючи, що землі фермерського господарства, можуть складатися із земельних ділянок,
власниками яких є саме господарство і/або його члени, то варто уточнити, на які ж з цих земельних
ділянок може бути звернено стягнення. Земельним кодексом України серед підстав припинення права
власності на земельну ділянку передбачено звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу
кредитора (п. 2 ст. 140 ЗК), а п. 1 ст. 143 ЗК уточнює, що примусове звернення стягнень на земельну
ділянку відбувається лише по зобов’язанням власника цієї земельної ділянки.
Оскільки відповідальність за своїми зобов’язаннями несе фермерське господарство, то можна
зробити висновок, що на вимогу кредитора може бути звернене стягнення на земельну ділянку, яка є
власністю самого ФГ, а не членів цього господарства.
Прийнятий ЗК 2001р. вніс суттєві зміни в правовий режим земель фермерського господарства.
Нова редакція закону "Про Фермерські господарства" 19.06.2003р. в свою чергу конкретизувала їх і
доповнила, що дозволило усунути низку прогалин і суперечностей, що існували в правовому
регулюванні фермерського землевикористання. Однак залишається не вирішеною проблема
спадкування і пріоритетного продажу земель, наданих для ведення фермерського господарства
9). Лебідь В. І. Земельно-правові аспекти реалізації права на ведення особистого підсобного господарства / В. !. Лебідь // Право України№ 11. - С. 86-88.
10). Лебідь В. !. Правове становище особистих селянських господарств в Україні: атореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право" / В. і. Лебідь. -К.,2002.-21 с.
11). Логуш у США: правові аспекти (досвід для України): автореф дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право" / , - Львів, 1997.-24 с.
ТЕМА 23. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ
1). Бакай питання про поняття земель, які використовуються під забудову / // Підприємництво, господарство і право№ 2. - С. 105-106.
2). Гурезський власника на забудову земельної ділянки /
/У Земельне право. Теорія і практика№ 1. - С. 19-24.
3). Іванова Є. О. Правові підстави використання земель житлової і громадської забудови у містах / Є. О. Іванова // Земельне право України. Теорія і практика. -2006. -№ 4.- С. 18-27.
4). Колесніченко К, Деякі правові проблеми відведення земельних ділянок під забудову / К. Колесніченко /7 Право України№ 4. - С. 36-39.
5). Види земель для будівництва багатоквартирних житлових будинків у містах / Олег Крамаренко // Підприємництво, господарство і право№ 4. - С. 67-
6). Труш І. Порядок надання дозволу пре передачу в оренду земельної ділянки для встановлення малих архітектурних форм потребує удосконалення / І. Труш // Право України№ 2. - С. 89-92.
ТЕМА 24. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО НЕСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1). Особливості правового режиму земель міжнародних автомобільних транспортних коридорів / В. Бондар // Право України№ 1. - С. 46-51.
2). Гапотченко і питання поняття і складу земель транспорту / // Проблеми законностіВипуск 70. - С. 141-148.
3). Правові форми забезпечення раціонального використання й охорони земель транспорту / Т. Гапотченко // Підприємництво, господарство і право№ 5. - С. 60-63.
4). Правове регулювання земель залізничного транспорту / Т. Данилова
II Право України№ 9 - С. 54-58.
5). С, Правовой режим земель промьішленности / Александр Сергеевич
Трифонов. - М.: Волтерс Клувер, 20с.
ТЕМА25. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ТА ІНШОГО ПРИРОДООХОРОННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1). Голованюк режим земель природно-заповідного фонду; автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право: аграрне право; екологічне право; природноресурсове право" / . - К., 20с.
2). АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД (Академія адвокатури України) // ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ХIІI регіональної науково-практичної конференції (8-9 лютого 2007 р.)
Заповідну справу в Україні проголошено пріоритетним напрямом державної політики в галузі
охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.
До природно-заповідного фонду (далі – ПЗФ) віднесено 7169 територій і об’єктів загальною
площею 2757,4 тис гектарів, що становить 4,57% території України. Частка земель ПЗФ більшості
країн Європи становить від 10 до 25 %.
Формування системи законодавства України про ПЗФ дає можливість визначити, що у системі
екологічного права України формується підгалузь природно-заповідного права.
Система природно-заповідного законодавства включає наступні основні блоки законодавчого і
підзаконного регулювання: конституційне регулювання природно-заповідних правовідносин,
спеціальне природно-заповідне регулювання, загальне еколого-правове регулювання, регулювання
природно-заповідних відносин нормами інших галузей законодавства та міжнародно-правове
регулювання. Розглянемо їх детальніше.
1. Конституційне регулювання природно-заповідних правовідносин, яке закріплює найбільш
важливі принципи цих відносин.
Ст. 13 Конституції України проголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші
природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального
шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від
імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого
самоврядування в межах, визначених цією Конституцією
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу
відповідно до закону.
Ст. 66 Конституції України покладає на громадян обов’язок не заподіювати шкоду природі,
культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки. Зрозуміло, що цей конституційний
обов’язок включає в себе обов’язок не заподіювати шкоду територіям та об’єктам ПЗФ України,
оскільки вони є частиною природи.
2. Спеціальне природно-заповідне регулювання, що базується на нормах Закону України “Про
ПЗФ України” від 16 червня 1992 року, який визначає правові основи організації, охорони,
ефективного використання ПЗФ, відтворення його природних комплексів та об’єктів.
Питання охорони та збереження ПЗФ знайшли відображення у законах, підзаконних
нормативно-правових актах: постановах Верховної Ради України, указах і розпорядженнях
Президента України, постановах і розпорядженнях Уряду, відомчих актах, зокрема, в наказах та
інструкціях Мінприроди країни.
Так, наприклад, у Рекомендаціях парламентських слухань щодо дотримання вимог
природоохоронного законодавства в Україні, схвалених Постановою Верховної Ради України від 20
лютого 2003 р. відзначається, що має місце тенденція до збільшення порушень вимог
природоохоронного законодавства як підприємствами, установами й організаціями, так і органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також громадянами. Через незавершеність
і непослідовність адміністративної реформи призупинилася розробка національної екологічної
стратегії та впровадження системи інтегрованого управління природними ресурсами, посилюється
відомчий підхід в управлінні, нарощується дублювання функцій державного контролю. Кабінету
Міністрів України рекомендується вжити заходів щодо недопущення реалізації господарських
проектів за рахунок територій ПЗФ, посилити режим охорони об’єктів ПЗФ.
Указами Президента України створено значну кількість нових територій та об’єктів ПЗФ,
розширено межі існуючих і зарезервовано для наступного заповідання цінні природні території.
12 липня 1997 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення
державного управління заповідною справою в Україні”, якою передбачається необхідність створення
методик економічної оцінки біорізноманіття природно-заповідних територій, розроблення наукової
моделі організації моніторингу на територіях ПЗФ, створення системи ведення державного кадастру
об’єктів і територій ПЗФ. Однак жоден із цих напрямів науково-дослідних робіт, спрямованих на
забезпечення розвитку заповідної справи в Україні, не зреалізовано до сьогодні.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. затверджено Концепцію
Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року.
До спеціального природно-заповідного регулювання відносяться також нормативні акти
Мінприроди України та Державної служби заповідної справи.
З метою удосконалення правової охорони комплексів та об’єктів ПЗФ необхіднідно розробити та
прийняти наступні підзаконні нормативно-правові акти: Методичні рекомендації (вказівки) щодо
здійснення інвентаризації та обстеження територій та об’єктів ПЗФ України; Порядок здійснення
державного моніторингу територій та об’єктів ПЗФ України; Методику кадастрової еколого-економічної
оцінки територій та об’єктів ПЗФ; Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення
державного контролю у сфері охорони і використання комплексів та об’єктів ПЗФ; Методичні
рекомендації щодо розробки Положень про охоронні зони територій та об’єктів ПЗФ; Методичні
рекомендації щодо проведення поліфункціонального зонування територій та об’єктів ПЗФ України.
3. Загальне еколого-правове регулювання, що базується, насамперед, на нормах Закону України
“Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.
говорить, що ПЗФ складається із природних об’єктів, значна частина яких (земля,
надра, води, ліси) уже входять до відповідних природоресурсових фондів (земельного, водного,
лісового, фонду надр). Отже, правовий режим територій та об’єктів ПЗФ регулюється так званими
поресурсовими кодексами – Земельним, Лісовим, Про надра та Водним.
До законодавчих актів, що здійснюють природно-заповідне регулювання, відносяться також
Закони України “Про затвердження Загальнодержавної програми формування національної
екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”, “Про рослинний світ”, “Про екологічну мережу
України”, “Про тваринний світ”, “Про Червону книгу України”, “Про охорону земель”, “Про
державний контроль за використанням та охороною земель”, “Про землеустрій” та ін.
Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000 –
2015 роки, затверджена Законом України від 21 вересня 2000 року, території та об’єкти ПЗФ називає
основними природними елементами екологічної мережі. Отже, помітною є зміна пріоритетів правової
охорони природи: поступово відбувається перехід від охорони конкретних територій та об’єктів ПЗФ
до охорони та збереження біологічного та ландшафтного різноманіття шляхом формування
екологічної мережі України як складової Всеєвропейської екологічної мережі.
4. Регулювання природно-заповідних відносин нормами інших галузей законодавства,
наприклад, цивільного, кримінального, адміністративного, трудового, що визначають підстави та
особливості притягнення винних осіб до майнової, кримінальної, адміністративної та дисциплінарної
відповідальності за порушення законодавства про охорону територій та об’єктів ПЗФ.
5. Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих Верховною Радою України
міжнародних конвенцій, дво - та багатосторонніх угод України з іншими державами світу.
Найважливішими для охорони та збереження територій та об’єктів ПЗФ України на сьогодні є:
Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовище
існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни – Париж, 1982, 1987); Конвенція про охорону
всесвітньої культурної та природної спадщини (Париж, 1972); Конвенція про міжнародну торгівлю
видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення – CITES (Вашингтон, 1973);
Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бонн, 1979); Конвенція про збереження дикої
фауни і флори та природних середовищ в Європі (Берн, 1979); Конвенція про біологічне різноманіття
(Ріо-де-Жанейро, 1992); Карпатська конвенція, що має регіональний характер (Київ, 2003)).
Отже, розвиток природно-заповідного законодавства в Україні доби незалежності свідчить про
те, що метою заповідання перестає бути лише збереження унікальних та типових природних
комплексів та об’єктів, збереженню та охороні підлягає біорізноманіття; території та об’єкти ПЗФ
розглядаються як складова світової системи особливо охоронюваних природних об’єктів, як основні
природні елементи екологічної мережі.
Як бачимо, в Україні йде активний процес формування природно-заповідного законодавства. Однак
незадовільним є механізм реалізації цього законодавства. Жодна з державних програм не виконана. Зусиль
Уряду виявилося замало, щоб забезпечити поступальний розвиток заповідної справи та створити ефективну
систему контролю за дотриманням чинного законодавства всіма причетними до ПЗФ структурами.
ТЕМА 26. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1). Петлюк режим земель оздоровчого призначення: автореф дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид наук: спец. 12.00.06 / Ю С. Петлюк. - К. 2009.-15 с.
2). Федорович І. ПОНЯТТЯ ТА СКЛАД ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ // ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали XVІІ регіональної науково-практичної конференції (3-4 лютого 2011 р.)
Землі оздоровчого призначення є окремою категорією земель в Україні (ст. ст. 19, 47 Зе-
мельного кодексу України (надалі ЗК України)), важливою складовою частиною земельного
фонду в Україні.
Землям даної категорії характерний особливий правовий режим, основними ознаками
якого є, на думку Булах І. Г.: 1) наявність на них природних лікувальних ресурсів; 2) нерозрив-
ний звязок з правовим режимом виявлених на цих землях природних лікувальних ресурсів; 3)
використання земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, профілактики за-
хворювань і лікування людей; 4) пільговий режим оподаткування земель оздоровчого призна-
чення; 5) встановлення обмежень або заборон діяльності, що можуть негативно вплинути на
стан земель оздоровчого призначення і якість природніх лікувальних ресурсів; 6) відсутність
юридичних критеріїв відмежування земель оздоровчого призначення від інших категорій зе-
мель.
Разом з тим наведений перелік ознак далеко не повністю відображає специфіку правово-
го режиму земель оздоровчого призначення. Це повязано передусім з тим, що не враховано
усіх особливостей обєкта правового режиму – земель оздоровчого призначення.
Правовий режим земель даної категорії складається з декількох елементів. Один із них є
наявність обєкта правового регулювання, на який поширюється цей режим. Землі оздоровчого
призначення є особливою категорією земель, тобто частиною земельного фонду України, яка
призначена і використовується за цільовим призначенням.
Стаття 47 ЗК України, відносячи до земель оздоровчого призначення землі, що мають
природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для
профілактики захворювань та лікування людей, не виражає їх структури. Це зроблено у Законі
України «Про курорти», який до соновних складових земель даної категорії відносить курорти
та лікувально - оздоровчі місцевості. Спільними ознаками курортів та лікувально – природних
місцевостей є те, що вони є природними територіями, які мають природні лікувальні ресурси
(мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер і інше), кліма-
тичні умови, що є сприятливими для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворю-
вань та для рекреації. Відрізняється курорт від лікувально – оздоровчої місцевості наявністю
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 |
