особливого режиму використання земель), обмежень прав на землю в інтересах сусідів, обмежень
прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів досі залишається недостатньо
дослідженою в юридичній літературі.
В юридичній науці провела класифікацію обмежень прав на землю, що
встановлюються в межах зон з особливими умовами землекористування. Автор виділив такі різновиди
обмежень земельних прав сільськогосподарських підприємств: за терміном дії – а) постійні,
б) тимчасові; за суб’єктами, в інтересах яких вони встановлюються – а) обмеження в інтересах
користувачів землями несільськогосподарського призначення, б) обмеження в інтересах користувачів
іншими природними об’єктами, в) обмеження в інтересах держави; за характером змісту прав та
обов’язків суб’єктів – а) обмеження, пов’язані з забороною здійснювати деякі з наданих
сільськогосподарським підприємствам земельних прав, б) обмеження, які виявляються в обов’язку
сільськогосподарських підприємств витерплювати певні незручності (ускладнення) з боку сусідніх
землекористувачів або користувачів іншими природними об’єктами, в) поєднують в собі перший та
другий вид одночасно; обмеження, наслідком яких є обов’язок зацікавленої в їх встановленні сторони
відшкодувати сільськогосподарському підприємству понесені в результаті цього збитки, так і
обмеження які не передбачають такого обов’язку; за способом їх встановлення – а) обмеження, які
вводяться в порядку відводу земель в користування, б) обмеження, які виникають в нормативному
порядку.
Разом з тим, цілий ряд особливостей, притаманних цій класифікації, свідчить про те, що
класифікація обмежень прав на землю, що встановлюються в межах зон з особливими умовами
землекористування досі залишається недостатньо дослідженим питанням науки земельного права. До
останніх можна віднести такі положення. По – перше, рамки класифікації були звужені переважно сферою
регулювання обмеження права землекористування сільськогосподарських підприємств. По – друге, в
якості обмежень права землекористування сільськогосподарських підприємств розглядалися не лише
обмеження прав на землю, що встановлюються в межах зон з особливими умовами землекористування, а й
інші обмеження прав на землю. По – третє, класифікація обмежень земельних прав сільськогосподарських
підприємств за видами об’єктів, тобто тих земельних ділянок, на яких встановлюються обмеження, не
представляла для автора інтересу, оскільки в даному випадку обмеження не змінювалися від того, чи
вводилися вони на землях колгоспу, радгоспу або яких – небудь інших сільськогосподарських
підприємств. По – четверте, з часу виходу в світ цієї праці відбулися істотні зміни як в теоретичних
розробках науковців, так і в чинному земельному законодавстві України.
За цих умов поглиблена класифікація обмежень прав на землю, що встановлюються в межах
зон з особливими умовами землекористування має провадитися, по – перше, з врахуванням
сформованих критеріїв класифікації обмежень земельних прав сільськогосподарських
підприємств, а, по – друге, з врахуванням особливостей, притаманних цій класифікації.
На нашу думку, можна виділити наступні різновиди обмежень прав на землю, що
встановлюються в межах зон з особливими умовами землекористування.
За суб’єктами, в інтересах яких вони встановлюються: а) обмеження, які встановлюються в
інтересах користувачів землями несільськогосподарського призначення, б) обмеження, які
встановлюються в інтересах користувачів іншими природними об’єктами, в) обмеження, які
встановлюються в суспільних інтересах.
За категорією земельної ділянки, на якій встановлюються зони з особливими умовами
землекористування обмеження прав на землю можна поділити на ті, що встановлюються на землях:
а) сільськогосподарського призначення, б) житлової та громадської забудови, в) природно – заповідного
фонду та іншого природоохоронного призначення, г) оздоровчого призначення, ґ) рекреаційного
призначення, д) історико – культурного призначення, е) лісового фонду, є) водного фонду,
ж) промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
За характером змісту прав та обов’язків учасників правовідносин обмеження прав на землю, що
встановлюються в межах зон з особливими умовами землекористування, можуть бути поділені на:
а) обмеження, пов’язані з забороною здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам)
земельних ділянок прав, б) обмеження, які поєднують в собі заборону здійснювати деякі з наданих
власникам (користувачам) земельних ділянок прав та обов’язок витерплювати певні незручності при
здійсненні ними своїх правомочностей.
За способом встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами
землекористування, їх можна поділити на: а) бмеження прав на землю, способом встановлення яких є
правотворча діяльність з кінцевим результатом у формі закону, б) обмеження прав на землю, способом
встановлення яких є правотворча діяльність з кінцевим результатом у формі прийнятого на основі та
на виконання закону підзаконного нормативно – правового акту, в) обмеження прав на землю,
способом встановлення яких є правотворча діяльність з кінцевим результатом у формі комплексу
нормативно – правових актів які складаються з закону та прийнятого на його основі та на його
виконання підзаконного нормативно – правового акту.
У вітчизняній юридичній літературі класифікація обмежень прав на землю в інтересах сусідів
не провадилась. В зв’язку з цим, на підставі аналізу ст. 103 – 105 ЗК України, ми приходимо до
висновку, що можна виділити такі різновиди обмежень прав на землю в інтересах сусідів. За
характером юридичного титулу на сусідні земельні ділянки обмеження прав на землю поділяються на:
а) обмеження прав на землю, які покладаються на землевласників, б) обмеження прав на землю, які
покладаються на землекористувачів.
За характером змісту прав та обов’язків учасників правовідносин обмеження прав на землю
поділяються на: а) обмеження, які покладають на сусідів обов’язок витерплювати певні незручності,
б) обмеження, які забороняють їм здійснювати певні дії.
Що ж стосується класифікації обмежень прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних
сервітутів, то в правовій науці вона також не провадилась. Основні зусилля вчених були спрямовані на
проведення класифікації земельних сервітутів. До традиційних критеріїв класифікації земельних сервітутів
ними віднесені: характер панівної земельної ділянки – а) сільські, б) міські; зміст прав та обов’язків
учасників правовідносин – а) позитивні, б) негативні; спосіб здійснення – а) постійні (безперервні),
б) непостійні. На нашу думку, ця класифікація не є вичерпною, оскільки поза увагою вчених залишилися
такі критерії класифікації земельних сервітутів: строк дії земельних сервітутів – а) безстрокові, б) строкові;
ознака платності – а) платні, б) безплатні; спосіб встановлення – а) договір, б) судове рішення.
Ми вважаємо, що наявність класифікації земельних сервітутів не виключає доцільності проведення
класифікації обмежень прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів. Оскільки
наслідком встановлення земельних сервітутів є обмеження прав на землю, то класифікація обмежень прав
на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів, має провадитися з врахуванням
вищевикладених критеріїв класифікації земельних сервітутів.
На нашу думку, можна виділити такі різновиди обмежень прав на землю, які пов’язані зі
встановленням земельних сервітутів. Очевидно, недоцільно розмежовувати обмеження прав на землю, які
пов’язані зі встановленням земельних сервітутів, за характером панівної земельної ділянки. В даному
випадку наведенні тут обмеження прав на землю не зміняться від того, чи виникнуть вони для потреб
земельної ділянки яка використовується для сільськогосподарських цілей або для потреб земельної ділянки
призначеної для забудови.
Обмеження прав на землю в залежності від того, яку вигоду вони надають власнику (користувачеві)
панівної земельної ділянки, можна поділити на: а) дорожні, б) водні, в) будівельні, д) інші обмеження. За
змістом прав та обов’язків учасників правовідносин, обмеження прав на землю поділяються на:
а) позитивні, б) негативні. За способом здійснення обмеження прав на землю поділяються на: а) постійні
(безперервні), б) непостійні. За строками здійснення можна виділити такі обмеження прав на землю:
а) безстрокові, б) строкові. За ознакою платності обмеження прав на землю поділяються на: а) платні;
б) безплатні. За способом встановлення обмеження прав на землю можна поділити на: а) обмеження прав
на землю способом встановлення яких є договір, б) обмеження прав на землю способом встановлення яких
є судове рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо за необхідне відзначити, що проведене дослідження
дозволило нам виділити різновиди таких обмежень прав на землю як: а) обмежень прав на землю, що
встановлюються в межах зон з особливими умовами землекористування; б) обмежень прав на землю в
інтересах сусідів; в) обмежень прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів. Це, в
свою чергу, дало можливість в кожному окремому випадку з’ясувати ознаки, які складають юридичну
природу наведенних обмежень прав на землю. Ми вважаємо, що сформульовані в цій роботі ознаки
обмежень прав на землю можуть стати підгрунтям для подальшого розвитку правового регулювання
встановлення обмежень прав на землю.
6). Д. Бусуйок ДО ПИТАННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ПРИРОДУ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ (Інститут держави і права імені )// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції (5-6 лютого 2004 р.)
Дослідження юридичної природи обмежень права власності на земельну ділянку є однією з
фундаментальних проблем науки земельного права. Це пов’язане з тим, що, по – перше, розуміння
обмежень права власності на земельну ділянку повинно вдосконавлюватися відповідно до сучасного
рівня розвитку правової науки. По – друге, законодавча та правозастосовча діяльність
опосередковується процесом визначення меж волевиявлення суб’єкта права приватної власності на
земельну ділянку, а отже виникає питання про юридичну природу обмежень права власності на
земельну ділянку.
При цьому, слід відзначити, що відповідно до проведених в літературі досліджень проблеми
юридичної природи обмежень прав можна виділити два підходи до її вирішення. Ці підходи
розглядаються з позиції спеціально – юридичної та інформаційно – психологічної форми правового
впливу на суспільні відносини. Таким чином, спираючись на вищенаведені підходи вважаємо
доцільним проведення їх аналізу та узагальнення в аспекті правового впливу на суспільні відносини,
об’єктом яких є земельна ділянка, з метою з’ясування суті обмежень права власності на земельну
ділянку.
По – перше, правова характеристика обмежень права власності на земельну ділянку з позиції
спеціально – юридичної форми правового впливу на суспільні відносини дозволяє виділити декілька
важливих в правовому відношенні ознак.
У Конституції України (ст.14) та в Земельному кодексі України (ч.2 ст.78) закріплене
положення, згідно з яким право власності на землю набувається та реалізується виключно відповідно
до закону. Практичне значення цього положення зводиться до наступного. Дозволяючі, забороняючі
та зобов’язуючі положення цих нормативно – правових актів виключають можливість існування
безмежної свободи здійснення права власності на земельну ділянку. Іншими словами, вони
визначають конкретні форми здійснення суб’єктивного права приватної власності на земельну
ділянку. Разом з тим, їх зміст формує принципи (загальні межі) здійснення права власності на
земельну ділянку, встановлюючи тим самим найбільш загальні форми здійснення суб’єктивного права
приватної власності на земельну ділянку. Таким Законодавець у такий спосіб обмежує свободу
волевиявлення суб’єкта права приватної власності на землю.
На нашу думку, до числа принципів (загальних меж) здійснення права власності на земельну
ділянку можна віднести: принцип здійснення права власності на земельну ділянку виключно
відповідно до закону (ст.14 Конституції України, ч.2 ст.78 Земельного кодексу України); принцип
пріоритету вимог екологічної безпеки (ч.1 п. б ст.91, ч.1 п. г ст.91, ч.1 п. д ст.91, ч.1 п. е ст.91, ч.1 п. ж
ст.111 Земельного кодексу України тощо); принцип узгодження прав землевласників (ч.1 п. г ст.91,
Глави 16, Глава 17 Земельного кодексу України); принцип узгодження інтересів суспільства та
землевласників (ч.1 п. е ст.91, ст. ст.146, 147 Земельного кодексу України); принцип забезпечення
охорони земель (відповідно до Розділу VI Земельного кодексу України); принцип цільового
використання земель (ст.19, ч.1 п. а ст.91 Земельного кодексу України); принцип здійснення права
приватної власності згідно правового режиму земельної ділянки; принцип платності використання
земель (ст. ст.206 Земельного кодексу України, Закону України "Про плату за землю").
Отже, виходячи з позиції спеціально – юридичної форми правового впливу на суспільні
відносини, згідно норм права та відповідних їм правових принципів, під межами здійснення права
приватної власності на земельну ділянку слід, на наш погляд, розуміти форми здійснення
суб’єктивного права приватної власності на земельну ділянку. При цьому, відповідно до ч.1 ст.78
Земельного кодексу України, під межами суб’єктивного права приватної власності на земельну
ділянку слід розуміти його зміст, – тріаду правомочностей по володінню, користуванню та
розпорядженню земельною ділянкою. Крім цього, межі суб’єктивного права приватної власності на
земельну ділянку та межі його здійснення є обмеженнями суб’єктивного права приватної власності на
земельну ділянку.
В свою чергу, при визначенні меж здійснення суб’єктивного права приватної власності на
земельну ділянку слід пом’ятати про існування специфічних конструкцій, які історично склалися в
цивільному та земельному праві. До них, на нашу думку, відносяться обмеження в інтересах усього
суспільства, в інтересах сусідів та права на чужу річ.
Так, обмеження прав на землю в інтересах усього суспільства: спрямовані на охорону та захист
суспільних інтересів в якості охоронних зон (ст.112 Земельного кодексу України), зон санітарної
охорони (ст.113 Земельного кодексу України), санітарно – захисних зон (ст.114 Земельного кодексу
України) та зон особливого режиму використання земель (ст.115 Земельного кодексу України);
обумовлені зовнішнім впливом прав третіх осіб на чужу земельну ділянку; не передбачають наділення
третіх осіб самостійними правами на чужу земельну ділянку (права на чужу річ, зобов’язальні права);
зобов’язують землевласника що – небудь терпіти або утримуватися від певних дій; виключають
позбавлення землевласника правомочностей, що складають зміст права власності; передбачають
відновлення повноти здійснення права власності на земельну ділянку в разі його припинення.
Поряд з цим, обмеження прав на землю в інтересах сусідів: спрямовані на регламентацію
інтересів сусідніх землевласників та землекористувачів; встановлюють: а) дозволений вплив одного
сусіда на земельну ділянку іншого сусіда, проти якого останній не може заперечувати (ч.1 ст.103,
ст. ст.104, 105 Земельного кодексу України); б) заборону на вчинення сусідами в межах
використовуваних ними земельних ділянок дій, які можуть викликати неприпустимий вплив на сусідні
земельні ділянки (ч.2 ст.103, ст. ст.104, 105 Земельного кодексу України); не передбачають наділення
сусідів самостійними правами на чужу земельну ділянку (права на чужу річ, зобов’язальні права).
У свою чергу, права на чужу річ передбачають наділення третіх осіб самостійними правами на
чужу земельну ділянку. У випадку встановлення земельного сервітуту (Глава 16 Земельного кодексу
України, Глава 32 Цивільного кодексу України), емфітевзису (Глава 33 Цивільного кодексу України)
та суперфіцію (Глава 34 Цивільного кодексу України) характер здійснення права власності на
земельну ділянку визначається зобов’язанням землевласника терпіти або утримуватися від певних дій
при реалізації суб’єктом права на чужу річ своїх правомочностей. При цьому, землевласник не
позбавляється правомочностей, що складають зміст права власності. Відповідно, уявляється
природним відновлення повноти здійснення права власності на земельну ділянку в разі припинення
прав на чужу річ.
Таким чином, змістовні ознаки цих правових явищ виключають їх понятійну тотожність.
Водночас, вони звужують свободу здійснення права власності на земельну ділянку. Отже,
обмежувальна сутність є характерною для всіх них. А відтак, в розглянутому аспекті, обмеження прав
на землю – це встановлені законодавством межі здійснення права власності на земельну ділянку, які
виступають в якості обмежень прав на землю в інтересах усього суспільства, в інтересах сусідів, а
також в якості прав на чужу річ.
В зв’язку з досліджуваною проблемою необхідно звернути увагу на той факт, що як і в
цивілістичній науці, в науці земельного права під обтяженням права власності на земельну ділянку
слід, на наш погляд, розуміти встановлення додаткових прав на земельну ділянку. При цьому, в якості
додаткових прав на земельну ділянку, а відтак і в якості обтяжень права власності на земельну ділянку
слід розглядати права на чужу річ та зобов’язальні права.
В свою чергу, норми права обмежують свободу землевласника в здійсненні своїх
правомочностей з метою уникнення порушень прав інших суб’єктів речових та зобов’язальних
правовідносин, встановлених на його земельну ділянку. Таким чином, постає проблема
співвідношення таких категорій, як обмеження та обтяження права власності на земельну ділянку.
На нашу думку, враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок про те, що обмеження та
обтяження співвідносяться як загальне та особливе. Тобто, обмеження є загальним поняттям, а
обтяження – особливим поняттям. Таким чином, кожне обтяження є обмеженням, але не кожне
обмеження є обтяженням. Отже, в деяких випадках ці категорії можна вживати як співпадаючі за
своїм змістом.
По – друге, правова характеристика обмежень права власності на земельну ділянку в
інформаційно – психологічному аспекті дії права співпадає з правовою характеристикою концепції
правових обмежень в інформаційно – психологічному аспекті дії права на суспільні відносини в
цілому. Таким чином, обмеження права власності на земельну ділянку в інформаційно –
психологічному аспекті дії права виступають в якості негативних засобів (заборона (диспозиція),
призупинення (диспозиція), обов’язок (диспозиція), факт – обмеження (гіпотеза), покарання (санкція))
які стримуючи реалізацію певного інтереса суб’єкта права приватної власності на земельну ділянку,
створюють тим самим умови для задоволення інтересів контрсуб’єктів і суспільних інтересів в
охороні та захисті.
Отже, під обмеженням права власності на земельну ділянку, в цьому аспекті, слід розуміти
встановлення в законодавстві меж, в яких суб’єкт права приватної власності на земельну ділянку має
право діяти.
Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна виділити два види обмежень
права власності на земельну ділянку. Перший з них – це обмеження права власності на земельну
ділянку в спеціально – юридичному значенні. Вони представлені межами суб’єктивного права
приватної власності на земельну ділянку та межами його здійснення. В свою чергу, обмеження
здійснення права приватної власності на земельну ділянку включають в себе такі специфічні правові
явища: по – перше, обмеження прав на землю в інтересах усього суспільства, обмеження прав на
землю в інтересах сусідів, права на чужу річ; по – друге, обтяження.
Другий вид обмежень права власності на земельну ділянку – це обмеження права власності на
земельну ділянку в інформаційно – психологічному значенні.
Незважаючи на притаманні цим видам обмежень специфічні особливості, вони визначають в тій
чи іншій формі межі, в яких суб’єкт права приватної власності на земельну ділянку має право діяти.
Таким чином, зазначені види обмежень звужують свободу його волевиявлення, що є підставою для їх
об’єднання в таку земельно – правову категорію як обмеження права власності на земельну ділянку. За
цих умов, під обмеженням права власності на земельну ділянку ми пропонуємо розуміти встановлені
земельним законодавством межі, в яких суб’єкт права приватної власності на земельну ділянку
управомочений діяти.
Гадаємо, що наше дослідження сприятиме подальшому вирішенню цілого комплексу
теоретичних проблем щодо обмежень права власності на земельну ділянку, зокрема визначенню
підстав їх класифікаціії тощо.
7). Обмеження прав використання землі: можливість чи зобов'язання / Наталія Вербицька // Підприємництво, господарство і право№ 9. - С. 156-159.
8). Єлісєєва права приватної власності на земельну ділянку за законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право" / О. 8. Єлісєєва. - К., 20с.
9). Еколого-правова природа понять „обмеження" та „обтяження" / Олена Конишева // Юридична Україна -2008. - № 10. - С 72-74.
10). Мироненко І. Поняття та зміст відносин добросусідства / Ігор Мироненко // Підприємництво, господарство і право№ 11 — С. 95-97.
11). Настіна О. Щодо питання законодавчого закріплення підстав припинення права державної власності на землю в Україні / Ольга Настіна // Підприємництво, господарство і право. -2010. - № 1 --С, 104-107.
12). Пейчев регулювання відчуження земельних ділянок: автореф дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право" / . - X. 2004.-20 с.
13). Пейчев земельної ділянки як специфічного об'єкта відчуження / // Підприємництво, господарство і право№11.- О 41-43.
14). П, Обмеження права власності ка земельні ділянки: окремі питання / К. П Пейчев // Право України№ 8. - С. 47-50.
15). Спіиина Л. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані
будови, споруди, житлові будинки / Л. Спіцина // Землевпорядний вісник
№ 3. - С. 46-55.
16). В. Федорович ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.)
Земельним законодавством України передбачено, що громадяни та юридичні особи можуть
володіти такими правами на землю, як право власності, право постійного користування, право оренди
та право земельного сервітуту. Зміст кожного з цих прав розкривається у розділі ІІІ Земельного
кодексу України. Разом з тим, в окремих випадках ці права на землю можуть бути обмежені.
Необхідність встановлення різних обмежень господарської діяльності з використанню земель, у
тому числі і тих, які перебувають на праві приватної власності, зумовлена значною мірою публічними
інтересами, а також обмеженістю земель у природі і незамінністю їх в процесі господарської та іншої
діяльності.
О. І. Крассов визначає обмеження прав на землі як встановлення в адміністративному порядку
заборон на окремі види господарської діяльності з використання землі, або вимог про утримання від
вчинення певних дій, або надання обмеженої можливості використовувати для строго визначених
цілей земельну ділянку.
Обмеженням треба вважати будь-які заборони і вимоги про утримання від вчинення певних дій,
які передбачені законодавством для відповідних видів земельних ділянок при наявності певних умов і
які не застосовуються стосовно інших земельних ділянок аналогічного цільового призначення.
Встановлення обмежень прав на земельні ділянки є формою закріплення в законодавстві меж
здійснення суб’єктивних прав осіб на земельні ділянки. Цілі обмеження прав на землю полягають у
забезпеченні раціонального та ефективного використання земель та охорони всього навколишнього
середовища. Характер обмежень повинен бути таким, щоб у результаті реалізації суб’єктивного права
у встановлених межах не було заподіяно шкоди землям, для охорони яких встановлені обмеження, та
іншим об’єктам природи. У той же час характер встановленого обмеження не повинен перешкоджати
використанню земельної ділянки відповідно до її основного цільового призначення.
Відповідно до ст.111 Земельного кодексу України право на земельну ділянку може бути
обмежено законом або договором шляхом встановлення:
1) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;
2) заборони на передачу в оренду (суборенду);
3) права на переважну купівлю у разі її продажу;
4) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;
5) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом
встановлених строків;
6) заборони на провадження окремих видів діяльності;
7) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього
виду нерухомого майна;
8) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;
9) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;
10) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй
земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;
11) інших зобов’язань, обмежень або умов.
Окремі обмеження прав на землю закріплені у Перехідних положеннях Земельного кодексу
України. Переважно вони мають тимчасовий характер. Так, на період до 1 січня 2010 р. громадяни і
юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення
загальною площею до 100 гектарів; громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні
ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського
виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) – не вправі до 1 січня
2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки
(паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Перелічені обмеження стосуються здебільшого сфер використання та обігу земельних ділянок.
Проте перелік обмежень, встановлений ст. 111 Земельного кодексу України, не є вичерпним.
Окремі обмеження передбачені й іншими статтями Земельного кодексу та деякими законами.
Окремо варто виокремити обмеження прав на землю в інтересах охорони земель. Основне
цільове призначення деяких категорій земель пов’язано із охороною навколишнього природного
середовища. До них відносяться передусім землі природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення. Навколо цих земель можуть
встановлюватися охоронні зони, зони санітарної охорони та ін. Режим господарської діяльності в цих
зонах обмежує право використання земельних ділянок, що прилягають до цих земель, в інтересах
забезпечення збереження земель, які оголошені особливо охоронюваними природними територіями, їх
природних комплексів. Права осіб, що використовують земельні ділянки, обмежуються також і в тих
випадках, коли ділянки знаходяться безпосередньо в складі особливо охоронюваної природної
території.
Наприклад, відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"
оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок та інших природних об’єктів у
їх власників або користувачів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що
суперечить цілям і завданням створення заказника.
З метою охорони водних об’єктів і земель водного фонду встановлюються водоохоронні зони
(ст. 87 Водного кодексу України). Земельні ділянки в межах водоохоронних зон у власників землі та
землекористувачів не вилучаються, однак користування цими ділянками здійснюється з дотриманням
установленого в них режиму. Так, на території водоохоронної зони забороняється використання
стійких та сильнодіючих пестицидів, влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ та ін.
Ст. 47 Земельного кодексу до земель оздоровчого призначення відносить землі, що мають
природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для
профілактики захворювань і лікування людей. Землі оздоровчого призначення підлягають особливій
правовій охороні. З метою створення необхідних умов для охорони земель оздоровчого призначення,
лікувальних природних факторів на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів
встановлюються округи і зони санітарної охорони.
Земельні ділянки, на яких встановлюються ці зони, у власників землі та землекористувачів не
вилучаються, але в їх межах вводиться особливий режим використання земель, який обмежує або
забороняє ті види діяльності, які несумісні з охороною природних лікувальних властивостей і
відпочинком населення.
Зони санітарної охорони встановлюються також навколо джерел водопостачання, водозабірних
та водоочисних споруд та ін. Згідно із Законом України "Про питну воду та водопостачання"
встановлюється три пояси зони санітарної охорони, в яких встановлюється різний режим
господарської діяльності.
Обмеження прав осіб, які використовують земельні ділянки, встановлюються також і в інших
випадках. Наприклад, нерідко встановлюються зони особливого режиму використання земель. Однак
такі обмеження не мають прямої причетності до питань охорони земель, оскільки цілями таких
обмежень є забезпечення функціонування військових об’єктів, охорони державного кордону України,
а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій,
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 |
