Платежі за використання природних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 50 відсотків надходять до Державного бюджету України і 50 відсотків – до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.
Платежі за забруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих (Рад народних депутатів базового рівня), обласних і республіканського Автономної Республіки Крим та Державного України позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні відповідно 70, 20 і 10 відсотків.
Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до Державного бюджету України, здійснюється Верховною Радою України.
Радами народних депутатів за поданням органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.
Стаття 68. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:
а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;
б) порушенні норм екологічної безпеки;
в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;
г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;
д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нової технології та устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;
е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;
є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;
ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;
з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;
и) порушенні строків внесення платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;
і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;
ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;
й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;
к) невиконанні вимог охорони територій та об’єктів природозаповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;
л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела
забруднення, у приховуванні або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;
м) приниженні честі і гідності працівників, що здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров’я.
Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення – конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища.
Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використанні природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів, позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (витяг)
Стаття 3. Об’єкти природно-заповідного фонду України.
До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно
від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:
— заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально-зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;
— пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Законодавством Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Заповідники
Стаття 15. Статус та завдання природних заповідників.
Природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.
На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.
Біосферні заповідники
Стаття 17. Статус і завдання біосферних заповідників.
Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.
Національні природні парки
Стаття 20. Статус і завдання національних природних парків.
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:
—збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;
—створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів;
—проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
—проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Регіональні ландшафтні парки
Стаття 23. Статус і завдання регіональних ландшафтних парків.
Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України.
На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:
—збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів;
—створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів;
—сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
Заказники
Стаття 25. Статус і завдання заказників.
Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
Пам’ятки природи
Стаття 27. Статус та завдання пам'яток природи.
Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення пам’яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
Заповідні урочища
Стаття 29. Статус і завдання заповідних урочищ.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотяні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Ботанічні сади
Стаття 31. Статус і завдання ботанічних садів.
Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.
Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.
Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Дендрологічні парки
Стаття 33. Статус і завдання дендрологічних парків.
Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.
Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.
Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Зоологічні парки
Стаття 35. Статус і завдання зоологічних парків.
Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.
Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми установами.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва
Стаття 37. Статус і завдання парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.
Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях.
Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.
Оголошення парків-пам’яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.
Стаття 53. Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об’єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон.
Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України після вирішення цього питання відповідно до міжнародних угод.
Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Радами народних депутатів.
Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України.
Заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об’єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України з оформленням охоронного зобов'язання.
Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (витяг)
Стаття 3 Управління у галузі охорони атмосферного повітря.
Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.
Стаття 5. Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря.
Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов’язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання та охорону атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря.
Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони здоров’я України у порядку, що визначається законодавством України.
Стаття 6. Нормативи у галузі охорони атмосферного повітря.
У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:
—нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;
—нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами;
—граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів;
— нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;
— нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.
Законодавством України можуть встановлюватись й інші нормативи у галузі охорони атмосферного повітря.
Стаття 7. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.
Для оцінки стану атмосферного повітря встановлюються єдині для території України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, а саме:
—гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі для людей і об’єктів навколишнього природного середовища:
—граничнодопустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря для людей і об'єктів навколишнього природного середовища.
У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватись більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та рівні інших шкідливих впливів на атмосферне повітря.
Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.
Стаття 12. Обов’язки підприємств, установ і організацій щодо охорони атмосферного повітря.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря, шкідливим впливом фізичних та біологічних факторів на нього, зобов’язані:
—здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання умов і вимог, передбачених у дозволах на викиди забруднюючих речовин та на інший шкідливий вплив;
—вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;
—забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у справному стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;
—здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин, що викидаються у атмосферне повітря і рівням іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;
—мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.
Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об’єктів.
Стаття 34. Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього.
Ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами визначаються для підприємств, установ та організацій з урахуванням гранично допустимих обсягів викидів і доводяться до них як тимчасово погоджені величини викидів забруднюючих речовин щодо кожного компонента.
Ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря встановлюються для підприємств органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди.
Гранично допустимі рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря встановлюються органами Міністерства охорони здоров'я України.
Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 42. Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря.
Державному обліку підлягають:
—об’єкти, які шкідливо впливають або можуть вплинути на стан атмосферного повітря;
—обсяги атмосферного повітря, що використовується як сировина основного виробничого призначення;
—види і обсяги шкідливих речовин, що викидаються у атмосферне повітря;
—види і розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря.
Державний облік здійснюється за критеріями, що визначаються:
—у частині викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і використанням атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення – Міністерством охорони навколишнього природного середовища України;
—у частині шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря – Міністерством охорони здоров’я України.
Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Закон України «Про тваринний світ» (витяг)
Стаття 9. Права та обов'язки громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Кожний громадянин України має право:
—на загальне і спеціальне використання тваринного світу;
—мати у колективній або приватній власності окремі об'єкти тваринного світу;
—на компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами, відповідно до законодавства України.
Громадяни України зобов’язані:
— охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин;
— сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу;
— використовувати об’єкти тваринного світу відповідно до вимог цього Закону.
Громадяни України мають й інші права та обов'язки, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», іншими актами законодавства.
Стаття 13. Види використання об’єктів тваринного світу.
За умови додержання вимог цього Закону, інших актів законодавства України можуть здійснюватися такі види використання об'єктів тваринного світу:
—мисливство;
—рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин і морських ссавців;
—використання об’єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;
—використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – природних санітарів середовища, запилювачів рослин та інших;
—використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;
— добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.
Законодавством України можуть бути передбачені й інші види використання об'єктів тваринного світу.
Стаття 14. Мисливство.
Мисливством вважається добування диких звірів і птахів, що перебувають у стані природної волі в межах мисливських угідь з метою задоволення матеріальних, рекреаційних та інших потреб громадян і народного господарства.
Мисливство здійснюється шляхом промислового добування та любительського і спортивного полювання на мисливських звірів і птахів.
З метою організації та ведення мисливського господарства юридичним і фізичним особам надаються у користування спеціально визначені для цього мисливські угіддя.
Стаття 58. Відповідальність за порушення законодавства України в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Порушення законодавства України в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність.
Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу несуть особи, винні в:
— незаконному вилученні об’єктів тваринного світу з природного середовища;
— самовільному спеціальному використанні об’єктів тваринного світу;
— порушенні порядку надання об’єктів тваринного світу в користування;
— перевищенні лімітів і порушенні інших вимог використання об’єктів
тваринного світу;
— невиконанні вимог державної екологічної експертизи;
—порушенні вимог щодо охорони середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, самовільному випалюванні сухої рослинності або її залишків;
—порушенні правил зберігання, транспортування, застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин (препаратів);
—порушенні правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних колекцій, торгівлі ними, а також встановленого порядку пересилання, ввезення в Україну і вивезення за її межі;
—самовільному або з порушенням встановленого порядку переселенні, акліматизації та схрещуванні тварин, а також виведенні і використанні генетично змінених організмів;
—жорстокому поводженні з тваринами;
—приховуванні та перекрученні інформації про стан і чисельність об'єктів тваринного світу та їх використання;
—невжитті заходів щодо запобігання загибелі тварин, погіршенню середовища їх перебування та ліквідації негативного впливу на тваринний світ;
—порушенні порядку придбання, реалізації, пересилання і вивезення за межі України, ввезення на її територію диких тварин та інших об'єктів тваринного світу;
—невиконанні вимог щодо охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України або до переліків видів тварин, що підлягають особливій охороні;
—виготовленні, зберіганні, реалізації та застосуванні заборонених знарядь добування тварин;
—невиконанні розпоряджень органів, що здійснюють охорону та державний контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні ними внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Незаконно добуті (зібрані) об’єкти тваринного світу, виготовлена з них продукція і знаряддя правопорушення підлягають конфіскації у встановленому законодавством України порядку.
Дикі тварини й інші об'єкти тваринного світу, що ввезені в Україну або вивозяться за межі її території з порушенням діючих правил і міжнародних угод, підлягають безоплатному вилученню і реалізуються згідно з правилами, встановленими Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.
У разі вилучення незаконно добутих живих тварин повинні бути вжиті заходи щодо їх збереження, і при можливості – повернення у природне середовище.
Закон України «Про екологічну експертизу» (витяг)
Стаття 1. Екологічна експертиза в Україні.
Екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 5. Основні завдання екологічної експертизи.
Основними завданнями екологічної експертизи є:
1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;
2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;
3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;
4) оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів;
5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей;
6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.
Стаття 6. Основні принципи екологічної експертизи.
Основними принципами екологічної експертизи є:
1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища;
2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;
3) наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;
4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;
5) державне регулювання;
6) законність.
Стаття 7. Об’єкти екологічної експертизи
Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація із впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей.
Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що Склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей.
Військові, оборонні та інші об’єкти, інформація про які є державною таємницею, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.
Стаття 12. Форми екологічної експертизи.
В Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи.
Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.
Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.
Стаття 14. Об’єкти державної екологічної експертизи.
Державній екологічній експертизі підлягають:
1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;
2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;
3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;
4) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів* що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і
використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;
5) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей.
Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів, державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей.
Стаття 15. Спеціальні вимоги до документації на об’єкти державної екологічної експертизи.
В документації на об’єкти державної екологічної експертизи повинні передбачатися:
1) комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, здоров’я населення, оформлення у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності;
2) обґрунтування впровадження сучасних, досконалих нематеріало - і неенергоємних, мало - і безвідходних технологічних процесів;
3) забезпечення комплексної переробки, утилізації і ефективного використання відходів виробництва;
4) заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективної очистки всіх видів стічних вод, а також їх використання для технічних потреб без скидання цих вод у природні водотоки і водойми;
5) дієвість і досконалість передбачуваних заходів щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;
6) забезпечення збереження, охорони і відтворення об'єктів рослинного і тваринного світу та природно-заповідного фонду;
7) забезпечення захисту населення і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних факторів.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 |
