Екологічна компетентність майбутніх фахівців (стр. 7 )

Існує декілька способів збереження водних ресурсів:

оптимальна комбінація хімічного і біологічного очищення стічної води; використання додаткових засобів очищення стічної води, які містить особливо стійкі речовини; впровадження озонування води задля її обеззаражування; окислення забруднювальних речовин при високій температурі і високому тиску; високотемпературне спалювання відходів і обробка їх адсорбентами та іонообмінними смолами; циклічне використання води у процесі тепло відводу від різних механізмів і агрегатів; повернення у промисловий цикл цінних речовин, наприклад, металів, що викликають забруднення ґрунту і води; створення замінників пестицидів, що швидко розкладаються.

Успішне вирішення проблеми збереження навколишнього середовища, у тому числі, і водних ресурсів, залежить не тільки від учених, які пропонують ефективні засоби очищення води, але й усіх людей, усвідомлюючи необхідність бережливого ставлення до природи.

Моніторинг водного басейну

Водний басейн є складовою біосфери і тісно пов’язаний з усіма її компонентами. Це стосується, в першу чергу, найважливіших процесів, які забезпечують умови підтримання стаціонарного стану біосфери, тобто кругообігу речовини і розподілення в її компонентах енергії та інформації. В свою чергу, водний басейн є джерелом питної води, яку використовує людина, а масо - та енергопотоки у водних екосистемах формують і забезпечують існуючу життєдіяльність компонентів їх біотичної складової. Деформація інтенсивності і спрямованості зазначених потоків під потужним антропогенним тиском призводить до суттєвих змін у функціонуванні екосистем водного басейну. Одним з найважливіших джерел антропогенного тиску на водний басейн є безпосередні скиди в нього великої кількості стічних вод. Їх кількість сьогодні перевищує 5% загального сумарного водного стоку, а кількість хімічних речовин, що додатково надходять у водойми, досягає 20% усіх хімічних речовин, якими насичений водний басейн. Крім того, за рахунок забруднення грунтів і повітря з ґрунтовими та дощовими водами у водойми додатково потрапляє майже така ж кількість забруднювачів (хімічні добрива, отрутохімікати, біогенні та комунальні забруднювачі тощо). Ці обставини в основному і визначають весь комплекс підходів до організації моніторингу водного басейну України.

На жаль, технологічний процес водного моніторингу грунтується на окремих, не пов’язаних між собою блоках, що значно знижує його ефективність. Моніторинг продовжує базуватись на відомчій основі. Так, контролем за станом окремих об’єктів водного басейну, оцінкою їх екологічного та санітарно-гігієнічного стану джерел постачання питної води займаються служби Гідромету, Міністерства охорони здоров’я, Водгоспу, Мінагропрому, Мінекології. Такий підхід до моніторингу водного басейну не виключає дублювання робіт, що проводяться, орієнтує їх на вирішення завдань, що визначаються відомчими інтересами, тощо. Крім того, така організація робіт виключає застосування єдиного методичного підходу до систем контролю за об’єктами водного моніторингу, здійснення їх комплексної екологічної оцінки та застосування сучасних потужних методів прогнозування екологічного стану. Це, в свою чергу, не дає змоги здійснити підхід до реалізації єдиної, економічно обгрунтованої водоохоронної політики в Україні.

Як уже зазначалося, за своєю природою джерела забруднювачів, на яких повинна бути зосереджена основна увага, головним чином поділяються на дві характерні групи. Це, по-перше, безпосередні скиди у водний басейн стічних вод, пульп, твердих відходів. По-друге, це забруднення, яке надходить з атмосферного повітря і територій водозборів водного басейну. Організація системи контролю реєстрації забруднюючих речовин, що поступають з першої групи джерел, не є великою проблемою. Вже сьогодні більша частина основних джерел безпосередніх викидів у водний басейн контролюється самими підприємствами та відповідними водоохоронними службами. В своїй роботі вони можуть бути скоординовані та переведені, де це доцільно, на сучасні автоматизовані системи контролю.

Реєстрація забруднень, що надходять з оточуючого водний басейн природного середовища (атмосферне повітря і території водозборів) потребує модернізації і застосування цілого арсеналу сучасних засобів та методів контролю. Мова йде про те, що всі забруднення і в першу чергу ті, що надходять з навколишнього середовища, можна класифікувати за їх фазово-дисперсними характеристиками. Класифікація забруднювачів, залежно від поставлених завдань, дає змогу здійснювати цілеспрямований вибір методів і засобів контролю як забруднень, що надходять з навколишнього середовища, так і тих, що перебувають у водному басейні. Це надає можливість здійснити оптимізацію всієї системи контролю або її підсистем, залучити в необхідній мірі сучасні і високопродуктивні дистанційні засоби моніторингу та провести економічний аналіз з метою вибору найбільш ефективного варіанту з найменшою його вартістю. Основою для оптимізації роботи вказаних підсистем моніторингу може слугувати перелік антропогенних факторів залежно від видів і ступеня антропогенних навантажень, наведений в табл.2.4.

У реальних умовах відмічається велика кількість одночасно діючих на водні об’єкти факторів, які і впливають на їх загальний екологічний стан. В результаті, змінюється режим функціонування гідробіонтів водної екосистеми і, як наслідок, якості води, біологічної продуктивності і деградації водойм. Характер і ступінь негативного впливу, екологічні наслідки, що виникають, залежать від рівня антропогенного тиску. Як правило, цей тиск формується кількома факторами і реакція у відповідь є результатом спільного впливу, з якого визначити вагомість головного (або головних) фактора (факторів) дуже важко. Слід зазначити, щодо ряду таких факторів і донині не існує кількісних характеристик та навіть методів їх визначення. Це не дає змоги у повному обсязі визначати масштаби участі окремих факторів у формуванні якості води, в тому числі санітарно-біологічного стану її на окремих ділянках річки, побудованих на ній водосховищ та інших водних об’єктів. Тут потрібне залучення для оцінок нових методів (наприклад, ентропійні оцінки), які б надавали можливість комплексно оцінювати вплив на водну систему факторів як хімічної, так і фізичної природи.

Тому вирішення всього комплексу питань щодо побудови в Україні засад екобезпечної політики потребує перебудови існуючої і створення ефективної системи моніторингу водного басейну. Для цього вже сьогодні необхідно зосередити увагу на розв’язанні цілої низки завдань щодо спільного алгоритму, який акумулює в собі наступні позиції.

•  Середовище, що підлягає контролю, включає в себе значний прошарок довкілля. Це складові довкілля – об’єкти по горизонталі: ріки, водосховища, озера України, Чорне і Азовське моря. По вертикалі: приводний прошарок (у тому числі атмосферне повітря, атмосферні опади), поверхневі води (в тому числі водна товща, завислі речовини і водна біота), донні відкладення, підземні води.

•  Згідно з визначеним об’єктом, який повинен підлягати контролю, потрібно вимірювати нижчезазначені параметри. В приводному прошарку – переважно метеорологічні параметри та показники забруднення атмосфери, які можуть бути класифіковані за фазово-дисперснимй показниками, наведеними в таблиці 28. У поверхневих водах слід вимірювати окремі гідродинамічні та гідрометеорологічні показники і забруднення. Вони можуть бути поділені на групи відповідно до класифікації забруднювачів за їх фазово-дисперсними характеристиками, що наведена в зазначеній таблиці. В донних відкладеннях визначають їх фазово-дисперсні характеристики, вміст стабільних і нестабільних елементів та хімічних сполук, а також вміст органічних речовин. У підземних водах – рівень залягання, тиск, вміст забруднюючих речовин, рН.

Таблиця 2.4. Антропогенні фактори, що впливають на якість води у водних об’єктах

Сільське господарство	Комунальне господарство
1.  Обсяги і характер використання земель у межах водозбору. 2.  Наявність і функціонування водоохоронних зон. 3.  Коефіцієнт лісистості території. 4.  Зрошування і скид зрошувальних вод. 5.  Об’єми і якість меліоративних вод.	1.  Режим використання водних запасів, коливання рівня, інтенсивність водообміну і проточності. 2.  Каскадність і місцезнаходження в каскаді водосховищ. 3.  Об’єми використаної води, що не повертається до водойм.
Поверхневий стік	Промисловість
1.  Ступінь урбанізованості території. 2.  Об'єми і склад стічних вод. 3.  Атмосферні опади і стік з міських територій, автострад, летовищ тощо.	1.  Інтенсивність використання води: ГЕС і ГАЕС, рибогосподарства та виробництва аквакультури, рекреації. 2.  Об'єми та хімічний склад води і аерозолів, що викидаються ТЕС, АЕС, металургійними, хімічними та іншими заводами. 3.  Показники теплових скидів та вміст різних домішок, підтоплення

• Окремі блоки системи моніторингу реалізуються в рамках шести міністерств і відомств України (Гідромет, Міністерство охорони здоров’я, Водгосп, Держкомресурси, Мінагропром та Мінекології). Це, як вже зазначалося, не дає можливості виключити дублювання, перейти на загальну методичну та інструментальну базу, задіяти, де це доцільно, більш продуктивні дистанційні методи (наприклад, аерокосмічні) та автоматизовані системи контролю, підвищити ефективність загальної системи моніторингу водного басейну.

Сьогодні виникла нагальна потреба позбутися вказаних недоліків за рахунок впровадження багаторівневої системи моніторингу водного басейну. Поряд з перебудовою системи контролю необхідно також оптимізувати структурно (див. табл. 2.5) і методично роботу блоку відпрацювання природоохоронних рішень, який повинен складатись з таких засобів:

•  прийому та реєстрації інформації (в тому числі дистанційного зондування, а також тих даних, що надходять від контактних вимірювань, біотестування по радіо - і телеканалах);

•  системи міжвідомчої обробки, попереднього аналізу та розподілення між користувачами інформації у прийнятному для них вигляді;

•  виявлення недоброякісної інформації та усунення помилок у системі моніторингу;

•  банків даних, що передбачають збирання інформації у вигляді, прийнятному для робіт по відпрацюванню природоохоронних рішень на регіональному, державному та міждержавному рівнях.

Таблиця 2.5. Структура і завдання водного моніторингу

Рівень	Засоби контролю	Засоби і рівні прийому і обробки	Завдання, що вирішуються
Перший (держав- ний)	аерокосмічні засоби на морських та річкових суднах	Республікан- ський центр і термінали, які використову- ють екологічну інформацію.	Вирішення стратегічних еколо- гічних завдань; екологічне забез- печення господарських рішень, що приймаються; реалізація ресурсоохоронної політики.
Другий (регіона- льний)	Засоби на малій авіації, річкових суднах, автономних платформах.	Регіональний центр і термінали, які використову-ють екологічну інформацію	Забезпечення: регіонального і районного водокористування; ефективного використання трудових ресурсів; оптимального розміщення підприємств; виявлення першочергових водоохоронних задач та виклю- чення кризових явищ.
Третій (район- ний)	Автоматизовані системи та місцеві датчики обладнання	Місцеві центри і термінали, що використовують екологічну інформацію

Водоохоронні проблеми орієнтуються на комплекс проблем, які пов’язані з експертизою підприємств, що будуються, та існуючих господарських об’єктів, визначення шляхів оздоровлення водних об’єктів з вичерпаною екологічною місткістю, визначення та впровадження у життя найбільш виправданих з екологічної точки зору адміністративних, господарських і технічних рішень у водоохоронній практиці тощо.

У зв’язку з цим може використовуватись запропонована методична основа вищезгаданих підходів до комплексної екологічної оцінки. Це дасть можливість зводити всі фактори антропогенних навантажень на водний басейн до єдиного кількісного показника, а також підготувати необхідний перелік експериментальних даних і даних натурних досліджень для визначення статистичних показників стану водного басейну. Такий підхід надає змогу визначати оцінку ризику щодо можливих змін якості води. В свою чергу, кількісні оцінки ризику змін у водній екосистемі сприяють прогнозуванню ризиків виникнення кризових явищ в усій зоні негативного впливу і виявлення можливих екологічних збитків та порушень щодо встановлених медико-гігієнічних та екологічних нормативів. На кінцевому етапі така організація моніторингу водного басейну дає можливість започаткувати ефективну природоохоронну політику як в державі, так і в її окремих регіонах.

Основні споживачі води.

Способи зниження витрат

Підраховано, що середньорічне споживання води на кожного мешканця Землі становить 800 м³ (мається на увазі увесь обсяг – побутовий і господарчий). І це у середньому. У розвинутих країнах кожну добу витрачається 3-5 тис. л води, тобто на рік 1,2-2 тис. м³ на людину. Основними споживачами прісної води є сільське господарство, промислове виробництво, включаючи енергетику і комунальне господарство. З інших галузей народного господарства можна виділити водний транспорт і рибне господарство.

Ще не так давно водні ресурси вважали невичерпними, а забруднення води стоками не враховувалося так само як і те, що не уся вода придатна для використання. Наразі стан прісної води погіршується, а її потреби збільшуються.

Які ж способи зниження витрат води?

Насамперед необхідно розділити воду для комунально-побутових потреб і для промисловості. Вода питної якості не повинна йти на технічні потреби – це надто дорого і недоцільно. Вважається, що збільшення доходів на 1% вимагає збільшення використання електроенергії на 2,7%, якщо мова йде про питну воду. Спеціалісти стверджують, що на пиття людині в день необхідно приблизно 1 л води і цю воду – високої якості – спеціально готують, розливають в одно - або п’ятигалонні ємності й продають. За різними оцінками, від 60 до 70% американців постійно споживають цю воду. В розвинених країнах розділ питної і технічної води значно зменшує її витрати.

Структуру споживання води мешканцями США відображено на рис. 2.2. З певними корективами це можна віднести й для мешканців великих міст Росії.

Рис. 2.2 Структура споживання води мешканцями США

Для зменшення витрат питної води необхідно:

встановити на неї підвищений тариф для промислових споживачів і оптимальний для населення. Встановити водоміри і брати платню за реальне споживання, а не порожню трубу.. так наприклад, з мешканців у США – за 1 м³ у різних штатах беруть від 0,1 до 1 дол.; виключити витікання воли на магістральних трубопроводах; знизити витікання в помешканнях за рахунок удосконалення арматури і підвищення культури населення.

В системах міського водогону втрати води сягають 30%, а в деяких містах і більше. Недарма наразі у Швеції, наприклад, стали використовувати здувні бачки, а в Англії – бачки нової конструкції з автоматикою. У США у 1994 році було прийнято спеціалізований закон, який вимагає з метою економії води в будинках встановлювати змивні бачки об’ємом 5л замість 15.

На жаль, у нас над цим мало замислюються. Наприклад, ми тримаємо кран відкритим коли чистимо зуби, розглядаємо себе у дзеркалі тощо. Дарма витікають десятки літрів питної води. У Парижі це вдарило би по кишені: там м³ води коштує 6 франків при середній зарплатні у 5000 франків.

Промислове водоспоживання має йти шляхом удосконалення технології з метою зменшення водоємності виробництва.

Раніше на це не звертали уваги і наразі для видобування 1 т вугілля використовують 1-2 м³ води, а для виробництва 1 т джинсової тканини – до 800 м³ води! Ще більше води вимагають підприємства енергетики: для ТЕС у 2,5 МВт на рік необхідно біля 1,5 х 10 м³ води. Дуже важливим є подальше впровадження водооборотних систем і, де це можливо, переходити на порівняно дешеву технічну воду.

Антропогенні наслідки водокористування

Відсутність еколого-механічних механізмів водокористування та регулювання господарської діяльності, а також науково обґрунтованих критеріїв оцінки екологічно припустимого навантаження на водні ресурси призвела до різного кількісного та якісного виснаження водоресурсного потенціалу в басейні р. Дніпро, виникненню низки великих економічних та соціальних проблем, які вимагають невідкладних рішень.

Необхідно також врахувати забруднення водоймищ під час їх рекреаційного використання. У період масового відпочинку у водоймища потрапляють стоки із значною кількістю органічних та біогенних речовин. Так, у дні з піковим рекреаційним навантаженням ці кількості забруднень дорівнюють таким, що надходять з очищеними побутовими стічними водами міста на 25-30 тисяч населення.

Масовий відпочинок є однією з причин погіршення бактеріологічного складу води. Це особливо несприятливо, якщо водосховище одночасно служить джерелом питного водопостачання населення.

Щоб жити, людині потрібно на добу, як ми уже зазначали, 2-3 л води. У кліматичних умовах середньої смуги нашої країни добова потреба у воді складає приблизно 2,3-2,7 л.

Значення води не вичерпується вживанням її для пиття та приготування їжі. Вода витрачається й на інші потреби. Витрати води на душу населення - один із основних показників добробуту народу.

Пряме визначення хвороботворних мікробів – справа дуже складна й трудомістка. Тому питання про доброякісність води у бактеріальному відношенні вирішують опосередкованим методом: шляхом визначення кількості кишкових паличок віл води. Кишкова паличка не є збудником якогось захворювання, вона нешкідлива для людини. Але її наявність у воді свідчить про забруднення виділеннями людей та тварин та про можливість ураження води хвороботворними бактеріями.

Чим більше кишкових паличок міститься у воді, тим більше вірогідність одночасної присутності у ній хвороботворних мікробів. Якщо кишкових паличок немає або їх дуже мало, то у воді немає й інших мікробів, які викликають інфекційні захворювання. Згідно сучасних вимог, віл питної води допускається не більше 3 кишкових паличок, тобто так званий колі-індекс повинен бути не більше 3. Протилежна величина (кількість кубічних сантиметрів води, в якій знаходять одну кишкову паличку) називається колі-титром. Бездоганна у бактеріальному відношення вода повинна мати колі-титр не менше 300.

Велику роль в оцінцюванні питної води відіграють її органолептичні властивості: запах, смак, прозорість та колірність, які людина визначає за допомогою органів чуття. Питна вода не повинна мати стороннього запаху, присмаку, мутності, кольору, навіть якщо речовини, що їх зумовлюють, самі собою нешкідливі. Людина має захисну реакцію відчуття відрази до води з незвичним запахом чи смаком.

Завислі речовини, які присутні в природній воді, погіршують її смак. Крім того, вони є сприятливим середовищем для розвитку хвороботворних бактерій. У водогінній воді допускається не більше 1,5 мг/л таких речовин.

У природній воді є мінеральні солі. Вода вважається доброю, якщо мінералізація не перевищує 1000 мг/л. Вода з великим вмістом солей належить до солоних і непридатна для пиття. Дуже мала мінералізація води (до 100 мг/л) також погіршує смак води, а позбавлену солей (дистильовану) воду взагалі вважають шкідливою - вона порушує травлення і діяльність залоз внутрішньої секреції. Мікрочастка міді надають воді деяку мутність, заліза - червонуватий колір. Підвищений вміст заліза у воді надає їй неприємного болотного смаку. Допустимий вміст заліза у воді - до 0,3 мг/л.

У малих концентраціях мідь виявляють у підземних водах. Вона не є кумулятивною отрутою. Концентрація міді 1,5 мг/л відчутна на смак. Гранично допустима концентрація прийнята на рівні 1 мг/л.

У природних підземних водах цинк зустрічається у невеликих концентраціях. Добова потреба цинку не перевищує 16 мг. Хронічні отруєння цинком невідомі. За концентрації цинку 30 мг/л вода набуває кольору молока, за концентрації 10 мг/л вона каламутна. Гранично допустимою є концентрація 5 мг/л.

Іноді в питній воді зустрічається багато солей хлористоводневої та сірчаної кислот (хлориди та сульфати), які надають воді солоного та сіркосолоного присмаку. Вживання такої води призводить до порушення діяльності системи травлення. Воду, яка містить понад 350 мг/л хлоридів і більше 50 мг/сульфатів, вважають шкідливою для здоров’я.

У природних підземних водах марганець є у вигляді гідрокарбонатів та інших добре розчинних солей. Разом з тим перманганат калію застосовують у практиці водопостачання як реагент: він добре усуває сторонні присмаки і запахи, які зумовлені різними органічними сполуками, а також знижує вміст заліза та марганцю. Перманганат калію використовують і як альгіцидний засіб – він забезпечує загибель водоростей, які забивають фільтри або зумовлюють появу запахів та присмаків у воді. Окрім дезодоруючої та альгіцидної дії, перманганат калію справляє бактерицидний ефект.

У технологічному процесі семивалентний марганець переходить у дво - та чотиривалентну форму. Чотиривалентний марганець практично нерозчинний у воді і затримується на фільтраційних установках, а залишкові кількості двовалентного марганцю можуть виявлятись у питній воді.

Вивчення впливу семивалентного іону марганцю на органолептичні властивості води розкрило його провідну - зміну забарвлення води. За цією ознакою граничною є концентрація перманганату калію 0,1 мг/л. За концентрації марганцю у воді 0,5 мг/л опущена в неї біла тканина набуває коричнюватого відтінку.

Токсичність марганцю не залежить від валентності іонів. Не діючою концентрацією усіх сполук марганцю (за впливом на здоров’я людей) є концентрація 2 мг/л у перерахунку на іон.

На водогінних станціях як коагулянт широко застосовують сульфат алюмінію. У разі коагуляції надлишковими дозами цього коагулянту мутність води може зростати. Коли вміст залишкового алюмінію у воді на рівні 0,5 мг/л, мутність води змінюється. Надлишкові концентрації алюмінію надають воді неприємного в’язкого присмаку.

Порогова концентрація, встановлена за зміною смаку води, для хлориду алюмінію дорівнює 0,5 мг/л. Ця концентрація не змінює прозорості води. Гранично допустима концентрація залишкового вмісту алюмінію у питній воді дорівнює 0,5 мг/л.

Гексаметафосфат та гриполіфосфат натрію в концентраціях, які передбачається використовувати для постійної обробки питної води (10-20 мг/л), не впливають на її запах, колір та активну реакцію. Обидві речовини в концентрації понад 5 мг/л під час нагрівання та кип’ятіння водогінної води утворюють стійку каламуть. Речовини не характеризуються виразною токсичністю та кумулятивними властивостями.

Шкідливість гексаметафосфату та триполіфосфату натрію при нормуванні їх у питній воді - органолептичний: утворення каламуті під час нагрівання. Як гігієнічний норматив прийнято концентрацію обох речовин на рівні 33,5 мг/л.

З інших мікроелементів, які спричиняють захворювання у людини, можна назвати свинець. Відомі випадки отруєння свинцем внаслідок використання свинцевих труб для водогону.

Радіоактивний хімічний елемент урай належить до VI групи періодичної системи. Він є найважчим з хімічних елементів, які беруть участь у будові земної кори, і досить поширений порівняно з іншими елементами таблиці Д. І.Менделєєва. Уран є складником біосфери, міститься в усіх рослинах, тваринах і організмах в ультрамікроскопічних кількостях, його відносять до нормальних компонентів протоплазм клітини. У зв’язку з великим періодом напіврозпаду (2,47-4,51 *10 років) уран має малу радіоактивність.

Одним із важливих результатів теоретичної та експериментальної розробки принципів гігієнічного нормування є встановлення принципів сумації дії малих концентрацій речовин (з однаковим характером дії), які присутні у воді. Уразі виявлення у воді кількох речовин (за винятком фтору, нітратів, радіоактивних речовин) сума концентрацій, виражена у частках від максимально допустимих концентрацій кожної речовини окремо, не повинна перевищувати 1. У стандарті зазначено, як, де і коли проводять лабораторно-виробничий контроль якості питної води. Передбачено також загальнодержавний контроль, який здійснює санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я України.

Без будь-якого перебільшення можна сказати, що високоякісна вода - одна з обов’язкових умов збереження здоров’я людей. Смачна вода істинний земний дар. І на охороні її стоїть державний стандарт.

Міська вода

Усю воду, яка супроводжує життєвий цикл міської людини, можна розподілити на: власне міську воду (озера, річки, акваторії морів, підземні води) й імпортовану воду, тобто ту, що надходить у місто по трубах для побутових і промислових потреб. Високі темпи урбанізації інтенсифікують використання води, зумовлюючи її дефіцит, особливо в арідних зонах планети.

Прісна вода, як відомо, становить близько 3% водних ресурсів світу. Якщо вважати, що абсолютна більшість її (приблизно 99%) сконцентрована у льодовиках і снігових шапках гірських хребтів або ж захована глибоко під землею, то виявляється, що людство має відкритий доступ лише до її мізерної частини (менше одного відсотка). Щоб бути здоровим, кожен мешканець планети мусить щодня споживати з їжею та напоями приблизно 2,5 л води. Проте, незважаючи на загрозливі прогнози щодо скорої нестачі питної види, вчені стверджують, що цього одного відсотка, коли його раціонально використовувати, вистачило б, щоб забезпечити вдвічі або й у тричі більше людей, ніж сьогодні живе у світі.

Проблема полягає не тільки у нестачі води, необхідної для життєдіяльності людини, скільки в її використанні. Справа у тому, що цю воду “випиває” сучасна індустрія.

Досить сказати, що для одержання 1 т капрону використовують 10 т чистої води, а для виготовлення 1 кг паперу – 100 кг. Виробництво 1 т текстильної тканини вимагає 270 тис. л води; на виробництво 1 т цементу йде 5 т. На забій однієї голови великої рогатої худоби витрачається на бойнях 500 л води. В промислово розвинутих країнах на одну людину витрачається 1,2 – 1,5 тис. м³ води на рік.

Щоб забезпечити питною водою місто з мільйонним населенням і розвинутою промисловістю за рахунок підземних вод, вимагається величезна територія – приблизно 750 км² і за умов, коли загальна кількість річних опадів становитиме не менше 100 мм за рік. Запаси підземних вод у містах катастрофічно вичерпуються, а водоводи постачають воду в міста за сотні кілометрів.

В минулому столітті особисті витрати води мешканців міста становили 30 – 40 л на добу, сьогодні ж житель сучасного благоустроєного міста витрачає на свої потреби до 300 л. Сьогодні в США витрачається понад 350 л воли на душу населення. Для москвичів цей показник сягає 400 л, для мешканців Києва і Дніпропетровська – понад 300 л. Водогони колишнього Радянського Союзу щоденно давали населенню понад 500 млн. м³ чистої води. Досить сказати, що в Лондоні громадяни одержують 170 л води на добу, в Парижі – 160 л, в Брюсселі – 85 л.

Цікаво відзначити, що для задоволення своїх фізіологічних потреб мешканець міста використовує лише 5% загальної кількості води, яку він вживає. Це підтвердили дослідження у м. Акрон (США, штат Огайо), які виявили таку структуру витрат водопровідної води: для купання – 37%, для змивання унітаза – 42 %, для приготування їжі – 6%, для підтримання чистоти в квартирі – 3%, для пранні білизни – 4%, для поливання саду – 3%, для миття автомобіля – 1%. Решта 5% води використовується в якості питної.

Водний транспорт на річках

Водний транспорт посідає важливе місце серед галузей господарства України, функціонування яких пов'язане з використанням водних ресурсів.

Річковий транспорт України – це сучасне багатогалузеве господарство, до складу якого входять флот, порти, пристані, суднобудівельні й судноремонтні заводи, служби шляхів, проектні і конструкторські організації, навчальні заклади та інші підрозділи. Більша частина воднотранспортного комплексу припадає на дніпровський басейн. Розвитку його сприяли спорудження 1932 р. Дніпрогесу та введення в експлуатацію великого судноплавного шлюзу, що дозволило здійснювати наскрізне судноплавство на Дніпрі. У післявоєнні роки, нагадуємо, були збудовані Каховський, Кременчуцький, Дніпродзержинський, Київський і Канівський гідровузли з судноплавними шлюзами, а також відбудований Запорізький гідровузел із трикамерним шлюзом, потім тут же було побудовано новий однокамерний шлюз. У результаті було створено глибоководний судноплавний шлях від гирла Прип’яті до Чорного моря. Здійснення робіт щодо благоустрою річок, будівництва каналів, гідровузлів із судноплавними шлюзами в європейській частині колишнього СРСР приєднало дніпровський воднотранспортний комплекс до глибоководної воднотранспортної системи, що з’єднує Балтійське, Біле, Каспійське, Азовське і Чорне моря.

Основний вид діяльності річкового транспорту – перевезення вантажів та пасажирів. Для цього у великих прирічкових містах створено високомеханізовані воднотранспортні вузли: Чернігівський (на Десні), Київський, Черкаський, Кременчуцький, Дніпродзержинський, Дніпропетровський, Запорізький, Херсонський і Миколаївський (в гирлі Південного Бугу).

Головна ланка транспортного процесу - рухомий склад (флот). У складі основних фондів Головрічфлоту України його питома частка перевищує 70%. Вантажопасажирські перевезення на судноплавних шляхах басейну Дніпра здійснюються суднами річкового, озерного та змішаного «річка-море» плавання. Залежно від функціонального призначення і класу регістру вони виконують місцеві, внутрішні транзитні та дальні зарубіжні або каботажні рейси з виходом у море. Міждержавні вантажоперевезення здійснюються в ліхтерах і великотоннажних контейнерах. Це прогресивний напрям вантажо­перевезень, бо дає змогу доставляти експортно-імпортні вантажі в усі порти басейну без перевантаження океанських суден у морських портах. Пасажирські туристичні судна здійснюють рейси за маршрутом Київ-Джуржу (Румунія) - Русе (Болгарія).

За станом на 1992 р. кількісний склад флоту (усіх суднотоннажних груп) налічував 1057 плаводиниць із загальною потужністю силово-енергетичних установок 477,6 тис. к.с, вантажопідйомністю 754,1 тис. т і пасажиромісткістю 41,3 тис. чол.

Воднотранспортне використання інших річок України обмежується насамперед їх глибинами, тому тут використовують судна вантажопідйомністю до 300т і з осадкою до 1,5м.

Інформаційне забезпечення охорони водних ресурсів

Державному інформаційному забезпеченню підлягає використання вод промисловими, будівельними, транспортними, сільськогосподарськими та іншими підприємствами, організаціями та установами, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, джерел водопостачання і приймачів стічних вод. Звіти розробляються на основі даних журналів первинного обліку використання вод, наявність ведення яких є обов’язковою умовою для всіх підприємств і організацій.

Інформація про використання води передбачає наявність трьох розділів:

Перший розділ містить відомості про обсяги води, що надходить з природних джерел, від інших підприємств, води, яка використана водоспоживачем і передана іншому споживачеві для використання або скиду. У розділі наводиться така інформація:

найменування джерела використання (море, ріка, озеро, водосховище, канали, підземні горизонти, комунальний водопровід або каналізація); загальний обсяг стічних вод, які надійшли в систему каналізації або водозабезпечення для очищення і використання; відстань від гирла водотоку до місця водозабору з нього, а при заборі підземних вод – відстань від гирла до найближчого від забору місця на річці, в басейні якої знаходиться цей водозабір; обсяг одержаної з джерела або іншого споживача води в цілому за рік і за місяцями; планові й фактичні обсяги води, що використовується, в тому числі на виробничі потреби (крім сільського господарства), на зрошення і промивку земель, на потреби сільського населення та виробничі потреби сільського господарства (за винятком зрошення і обводнення); кількість води, яка передана для використання внаслідок фільтрації, випарювання, аварій тощо, в системі подачі води від забору до місця використання або передавання.

Другий розділ містить відомості про обсяги стічних вод і кількість забруднених речовин, які скидаються безпосередньо у поверхневі водні об’єкти і підземні горизонти або ті, що надходять до них з полів фільтрації, полів зрошення, з накопичувачів, балок, боліт та інших місць, куди стічні води були скинуті водокористувачами. При цьому застосовуються такі показники:

обсяг і кількість води; відстань від гирла в місці надходження стічних вод з ярів, балок у природні водні об’єкти; кількість шкідливих речовин, що знаходяться у забрудненій воді; загальний обсяг стічних вод, до яких належать стічні води, що скидаються у водойми; підземні горизонти і безстічні западини тощо; обсяг забруднених вод, до яких належать води, які в процесі їх використання забруднюються різними компонентами і скидаються у водойми без очистки або ступінь очистки яких нижчий за нормативний, встановлений органами по регулюванню використання і охорони вод; шахтні, рудникові та інші аналогічні води також належать до забруднених, якщо мінералізація їх перевищує нормативи, встановлені для води, яка допускається до скиду без очистки; обсяг недостатньо очищених вод (обсяг стічних вод, що пройшли очистку, рівень якої нижчий за показники, затверджені органами по регулюванню і охороні вод); різниця між обсягами забруднених і недостатньо очищених вод характеризує обсяг стічних вод, що відводяться без очистки. До нормативно очищених на очисних спорудах вод належать стічні води, ступінь очистки яких відповідає правилам охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами і умови відведення яких узгоджені з органами по урегулюванню використання і охорони вод; скидання нормативно очищених на очисних спорудах вод (обсяг води, яка очищається на власних очисних спорудах і скидається після цього у водні об’єкти); загальний обсяг стічних вод на очистку (сума забруднених і нормативно очищених стічних вод, яка розраховується за даними балансу потужностей очисних споруд).

Третій розділ містить показники, які не залежать від об’єктів водокористування: