Екологічна компетентність майбутніх фахівців (стр. 5 )

Хрестоматійно-довідникові матеріали

2.1. Загальна екологія

Екологія як наука

Екологія народилась як суто біологічна наука про взаємовідносини “організм – середовище”. Проте з посиленням антропогенного і техногенного тиску на навколишнє середовище стала очевидною недостатність такого підходу. Адже нині немає явищ, процесів, територій, які б не були зачеплені цим могутнім впливом. Інтереси сучасної екології вийшли далеко за біологічні межі. Об’єкт її дослідження еволюціонував від аналізу взаємовідносин “організм – середовище” до взаємовідносин “людина – природа”. Вийшовши з лона біології, вона перетворилася у розгалужену систему знань, яка охоплює широкий спектр проблем: від фізіологоморфологічної та топографічної характеристик видів до особливостей взаємодії людини з природним середовищем.

Улюбленим об’єктом досліджень Е. Геккеля були мікроскопічні морські організми радіолярії, і, створюючи нову науку, він, мабуть, уявляв собі ажурну кремнієву черепашку, що ширяє в голубій воді. Нині ж при слові “екологія” в нашій уяві постають труби, що випускають клуби диму, брудні стоки. Екологічними почали називати головним чином проблеми забруднення навколишнього середовища, утилізації відходів, безпечних технологій, демографії, проблеми харчування і охорони здоров’я, моралі і міжнародних відносин. У цілому таке зміщення акцентів закономірне: екологія як наука перетворюється на теоретичний фундамент широкої галузі виробничої і політико-управлінської діяльності.

Як же характеризувати і називати сучасну екологію? По-перше, очевидно, що це не одна наука, а міждисциплінарний комплекс. По-друге, стосовно його назви йдуть суперечки, висувають різні варіанти: велика екологія, загальна екологія, глобальна екологія, натурсоціологія, ноологія, геологія соціосфери, геотехнологія, природокористування, созологія, созіекології, геотехнія та багато інших. Назва комплексу ще не «встоялась». Певно, що найбільші шанси має термін соціальна екологія. Тому, вживаючи термін “екологія”, ми маємо на увазі саме соціальну екологію як екологію життя соціуму у певному довкіллі.

Про структуру сучасної екології

Використовуючи методи і досягнення практично усіх природничих наук екологія вийшла далеко за межі своєї «біологічної» колиски. Відгукуючись на потреби життя, вона вже стала найінтегральнішою наукою з усіх інших наук, яка об’єднує точні, соціальні та гуманітарні науки.

Об’єднуючим центром екології є глобальна екологія (мегаекологія), яка системно вивчає та прогнозує стан і зміни всієї Землі та її біосфери, рекомендує шляхи гармонізації відносин людини з довкіллям.

Найдовшу історію і чималі досягнення має біоекологія, налічуючи щонайменше 10 галузевих розділів як старих (аутекологія, популяційна екологія, синекологія та ін.), так і порівняно нових (біоекомоніторинг, заповідна справа, експериментальна біоекологія, біоіндикація та ін.). Ще більше «екологій»- підрозділів: мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини та ін. (флори і флори моря, прісних вод, замкнених підземель, «оаз життя» у точках виходу мантійних вод і газів у рифові тріщини дна океанів тощо).

Доцільно окремо розглянути досягнення кожного із цих блоків. Наприклад, експериментальна біоекологія починалася з вивчення найпростіших моделей біосфери місткістю 2-3 л, а в наш час у США (штат Арізона) вже другий «екіпаж» з кількох «біонавтів» працює у величезній скляній «Біосфері-2». До нього входять тропічний ліс, пустеля, саванна, болото і навіть мале солоне море глибиною 8 м! В ізольованому від довкілля об’ємі цієї чудової моделі майбутніх поселень людей на інших планетах у замкненому біоциклі взаємодіють 3800 видів земної фауни і флори. Хоча перша стадія цього цікавого експерименту зазнала певної критики, його важливість і перспективність безсумнівні, тому він триватиме з урахуванням нагромадженого досвіду.

Чималий набуток і геоекології з її основними підрозділами типу екологія ландшафтів, атмосфери, гідросфери, літосфери, з підрозділами екологія рік, озер, боліт, морів, океану, штучних водойм, ґрунтів, гірничої справи та ін.

Велике інтегруюче значення має блок екології Землі, завдання якого полягають як у поєднанні досягнень інших напрямів (економіки раціонального природокористування, охорони довкілля), так і у дослідженні слідів давніх екологічних катастроф, які не раз переживала Земля. Наслідки цих катастроф слід знати для того, щоб правильно прогнозувати майбутнє.

Дедалі більше реальних досягнень має техноекологія. Її підрозділами є екологія енергетики, промисловості, транспорту, військової справи, сільського господарства та ін.

Соціоекологія об’єднує щораз більше здобутків соціальних та гуманітарних наук, використовуючи методи й засоби точних наук. Особливо важливими стали психоекологія, екологія міст, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство та ін.

На нашу думку, термін «екологія» і префікс «еко-« недоцільно використовувати тоді, коли явища чи події не стосуються живих організмів (або стосуються їх дуже опосередковано). Тому ми погано сприймаємо словосполучення «екологія електротранспорту», адже рухаючись в цьому напрямку, легко прийти до “екології кухонного начиння”.

Основні завдання екології і методи екологічних досліджень

Перед екологією, як усеосяжною наукою, стоїть ряд завдань, від вирішення яких залежить доля людства:

  Всеосяжний аналіз стану природи планети та її ресурсів.

  Визначення порога витривалості живої природи планети стосовно забруднення довкілля, вилучення біологічних ресурсів, зміни клімату і навколишнього природного середовища, викликаних діяльністю людини, і з’ясування ступеня оборотності цих негативних процесів.

  Формування нової ідеології, спрямованої на екологізацію економіки, виробництва, політики й освіти, відмова від ідеології «підкорення» природи.

  Розробка різноманітних сценаріїв економічного, демографічного і соціального розвитку людства з метою забезпечення комфортного існування його на планеті Земля.

  Вироблення критеріїв оптимізації соціально-економічного розвитку людства з урахуванням екологічних вимог навколишнього природного середовища.

  Прогнозування зміни біосфери і середовища, що оточує людину, за різноманітних сценаріїв економічного і соціального розвитку людства.

  Формування такої стратегії розвитку людського суспільства, економіки, технологій, ідеології, що приведе масштаби і характер людської діяльності у відповідність з екологічною витривалістю природи.

Для вирішення глобальних екологічних проблем учені розробляють і використовують різноманітні методи наукових досліджень: спостереження, експеримент, моделювання і прогнозування.

Будь-який об’єкт екології являє собою систему або частину системи і розглядається вченими в загальному зв’язку з елементами живої природи, тому при узагальненні результатів досліджень екологи використовують системний підхід.

Необхідною частиною будь-якого екологічного дослідження є методи спостереження.

До методів спостереження належать:

  Реєстрація й оцінка стану середовища.

  Кількісний облік організмів і оцінка біомаси і продуктивності рослин і тварин.

  Реєстрація результатів впливу чинників середовища на життєдіяльність організмів.

Реєстрація й оцінка стану середовища проводиться шляхом метеорологічних спостережень, вимірів фізичних параметрів середовища, таких як температура, хімічний склад, рівень освітленості, радіаційний фон, напруга фізичних полів, бактеріальне забруднення і т. п. Велике практичне значення має реєстрація складу й кількості шкідливих домішок у воді, повітрі, ґрунті, рослинах у зонах антропогенного забруднення, а також дослідження переносу забруднювачів у різних середовищах.

Кількісний облік організмів і оцінка біомаси й продуктивності рослин і тварин застосовуються при вивченні природних угруповань. При цьому проводиться: підрахунок особин на контрольних площадках, в об’ємах води або ґрунту; маршрутні обліки; вилов й мічення тварин; спостереження за їхніми переміщеннями, чисельністю стад і косяків риб тощо.

Найскладніші і тривалі спостереження в природі доводиться робити для реєстрації результатів впливу чинників середовища на життєдіяльність організмів. При цьому визначається вплив окремих контрольованих чинників на ті або інші функції рослин чи тварин, встановлюються оптимальні або граничні умови їхнього існування, а також розглядається можливість застосування результатів, отриманих на тваринах, до екології людини.

Періодичне або постійне спостереження за станом екологічних об'єктів і за якістю середовища називається моніторинг.

Моніторинг включає новітні методи фізико-хімічного експрес-аналізу, дистанційного зондування, телеметрії і комп'ютерного опрацювання даних. Останнім часом одержали розвиток такі напрямки екологічного моніторингу як біомоніторинг і біоіндикація, тобто використання для контролю стану середовища деяких організмів, особливо вразливих щодо змін середовища і появи в ньому шкідливих домішок.

Експериментальні методи застосовуються частіше за все в лабораторних умовах. Цими методами визначаються харчова поведінка окремих видів, критичні або летальні дози хімічних і інших агентів, розраховуються гранично допустимі концентрації, встановлюються оптимальні або граничні умови існування.

Особливим видом експериментальних методів є створення і дослідження штучних угруповань і екосистем, тобто лабораторне природне моделювання взаємодій організмів один з одним і з навколишнім середовищем.

Набагато складнішим є моделювання природних екологічних систем. Узагальнення даних моніторингу і результатів експериментів дає змогу створити кількісну модель, наближену до реальних процесів, що відбуваються у навколишньому природному середовищі Кількісне моделювання фізичних процесів у біосфері досягло значних успіхів. Так, розроблені кількісні моделі атмосферних процесів, фізичних процесів, що відбуваються в океанах, моделі гідрологічного режиму рік і т. д. Кількісне ж моделювання біологічних процесів пов’язане з великими труднощами, оскільки в більшості випадків йдеться про багаторівневі нелінійні задачі з великим числом змінних.

Прогнозування дає змогу розглядати варіанти сценаріїв соціально-економічного розвитку людства і навколишнього природного середовища, окремих компонентів біосфери і глобального розвитку екосистеми в цілому.

В даний час найпоширенішими є прогностичні оцінки в економіці, демографії, енергетиці й охороні навколишнього середовища від антропогенного впливу. Проте прогнозування стану біосфери розроблено менш детально через складність моделювання природних процесів, бо для них необхідний незрівнянно більший обсяг інформації. За допомогою методів екологічних досліджень приймаються зважені рішення щодо керування екосистемами з метою запобігання глобальній екологічній кризі.

Уявлення давніх українців про природу

Язичництво наших предків було релігією гармонії людини та природи людини й всесвіту. У ті давні часи людина не відокремлювала себе від обожнюваної, а отже, недоторканої природи, не вважала себе її «царем», проте була переконана у власному значенні, в тому, що є частиною грандіозного цілого.

Тому й шанувалися сила природи, небесні світила – Сонце, Місяць, зорі. Божествами й духами заселено було землю та воду, рослинний світ. Не руйнуючи природи, давні слов’яни брали у неї все необхідне для існування – їжу, одяг, ліки. Треба було лише знати ті закони, за якими діється тайна життя.

Оранка, сівба, збір урожаю – всі ці, начебто прості, побутові процеси перетворилися на таємничі, урочисті й напрочуд поетичні ритуали. Фатальною помилкою людства стало моральне відлучення від природи, що почалося пізніше і набуло катастрофічних масштабів у двадцятому столітті. Сьогодні, на порозі страхітливих екологічних криз, варто знову звернутися до мудрості наших предків, щоб хоч трохи навчитися у них шанобливого ставлення до природи, втраченого нерозважливими нащадками.

Скарбниця народної мудрості українців багата на прислів’я та приказки про природу, її явища, рослинний і тваринний світ. Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли ще формувалися початки словесного мистецтва. Природа виступала в них то як незрозуміла, ворожа сила, то як помічник людини. «Вогонь і вода добрі служити, але лихі панувати», «Вогнем не жартуй і воді не вір», «Тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає», «Сонце – батько, місяць – вітчим».

Змінюючи природу навколо себе, людина змінювала і саму себе, свої уявлення про навколишній світ, накопичувала досвід для подальшого удосконалення взаємостосунків з довкіллям. Здавна в народі говорять: «Грім гримить – хліб буде родить», «Дощ у пору – золото».

За тривалу історію у людини не було кращого союзника, захисника і друга, ніж її земля. Почуття синівської відданості землі передається генетично з покоління до покоління. Земля в давніх приказках та прислів’ях називалася матір’ю, прославлялася її сила та щедрість.

Українська міфологія як сукупність уявлень та окремих переказів про об’єкти живої і неживої природи, людину та Всесвіт розвивалася на основі загальнослов’янської міфології. У міфах людина прагнула пояснити і упорядкувати навколишній світ. Наші предки багато уваги приділяли природним явищам і стихіям, окремим етапам життя та смерті людини, структурі навколишнього світу тощо.

Своєрідним культом у наших предків була вода. З давніх давен українці з особливою ретельністю охороняли й прикрашали джерела, вважаючи їх святими місцями. До води народ ставиться з повагою і вважає за гріх плювати в неї і говорити лайливі слова.

У наших предків панував культ дерева, лісу.

Етичні норми нашого народу забороняли нищити, вбивати з примхи. У той далекий час люди розуміли, наскільки вразливою є природа й застерігали байдужих. Високий рівень розуміння явищ природи, екологічне світосприйняття наших предків виявляється у народних прикметах, приказках та прислів’ях: було створено певний кодекс, який вимагав ставитися до природи як до святині.

Правила екологічні

Екологічні правила – це сукупність природних закономірностей, які визначають функціонування популяцій та екосистем; реакція живих організмів на стійкі зміни природного середовища. Існує значна кількість екологічних правил, які обумовлюють взаємозв’язок організмів з навколишнім середовищем. Однак наведемо лише найбільш важливі з них і такі, що мають прикладний характер для екології.

Правило Бергмана (1847) – у межах виду теплокровні тварини більших розмірів зустрічаються у більш холодних місцевостях (підтверджується у хребетних тварин у 50% випадків, із яких у птахів – по 75-90%). Воно відображає адаптацію тварин до підтримання сталої температури тіла у різних кліматичних умовах, тобто, чим більша тварина, тим легше їй зберегти тепло. Так, білий ведмідь Арктики має максимальну вагу до 1000 кг, бурий ведмідь - до 750 кг, а малайський ведмідь – всього 65 кг. Найбільший королівський пінгвін Антарктиди має ріст у середньому 117 см, а самий маленький пінгвін Антарктиди (вишиною до 40 см) – існую майже на екваторі (Галапагоські острови).

Часним випадком із цього правила є правило Алена (1877): виступаючі частини тіла теплокровних тварин (кінцівки, хвіст, вуха, тощо) є тим коротше, а тіло тим масивніше, чим холодніший клімат. Для прикладу доцільно навести лисицю: феньок Сахари має довгі кінцівки і великі вуха; лисиця помірної широти – більше приземкувата, а її вуха набагато коротші; і на кінець, у песця, який живе в Арктиці – дуже маленькі вуха і коротка мордочка.

Правило Дарлінгтона – зменшення площі острова у 10 разів зменшує кількість видів, які живуть тут вдвічі. Це правило необхідно враховувати при визначенні розмірів охороняємих природних територій.

Правило Уолеса (1859) – по мірі просування з півночі на південь спостерігається збільшення видового різноманіття угруповань організмів.

Правило Глогера (1833) – усі види тварин, які існують в холодних і вологих зонах, мають інтенсивнішу пігментацію тіла (як правило чорну або темно-коричневу), ніж мешканці теплих і сухих місцевостей, що дозволяє їм акумулювати достатню кількість тепла.

Правило Шелфорда-Парка (1929) – на організми, які існують в умовах помірного клімату, стимулюючий вплив здійснює зміна температуру середовища.

Закон обмеженості ресурсів

(«На усіх не вистачить»)

Такого формулювання не має серед «законів екології» Б. Коммонера. Проте воно також відображає загальну системну закономірність.

У природі діє правило максимального «тиску життя»: організми розмножуються з інтенсивністю, яка забезпечує максимально можливу їхню кількість. Репродуктивний потенціал багатьох організмів є таким великим, що у разі припинення на певний термін обмеження розмноження і зупинці смертності, відбувся би «біологічний вибух» космічного масштабу: за лічені години маса живої речовини перевищила б масу земної кулі. Цього не відбувається через обмеження за речовиною: маса поживної речовини для усіх форм життя на Землі є кінцевою і обмеженою. Її не вистачає для усіх клітин, спор, насінин, яєць, личинок, зародків. Це означає, що загальна кількість живої речовини усіх організмів планети порівняно мало змінюється, у всякому випадку у межах великих відрізків часу. Зазначену закономірність було сформульовано В. І.Вернадським у вигляді закону константності живої речовини: кількість живої речовини біосфери (для даного геологічного періоду) є константа. Тому значне збільшення чисельності і маси певних організмів у глобальному масштабі може відбуватися тільки за рахунок зменшення чисельності і маси інших організмів.

На протиріччя між швидкістю розмноження і обмеженістю ресурсів харчування стосовно народонаселення людини вперше звернув увагу Т. Мальтус (1798). У такий спосіб він намагався обґрунтувати невідворотність соціальної конкуренції. Саме у Дарвін запозичив поняття „боротьба за існування” для пояснення механізму природного добору у живій природі.

«На усіх не вистачить» – джерело усіх форм конкуренції, суперництва і антагонізму в природі і суспільстві. В середині популяції або між популяціями різних рослин або тварин предметом конкуренції зазвичай є їжа, простір, притулок або статевий партнер. У людському суспільстві усе це зберігає своє значення, проте прикрашається різноманітними соціальними, економічними, етичними або естетичними „надбудовами” і почасти починає відігравати самостійну роль. Ще зовсім недавно такий погляд викликав би звинувачення у неомальтузіанстві і соціал-дарвінізмі, які з позицій марксизму кваліфікуються як „антинаукові людоненависницькі теорії, які обслуговують інтереси буржуазії”, як спроба перенести на людське суспільство „тваринні закони джунглів”. Проте скільки би не рахували чисто соціальними, чисто людськими класову боротьбу, расизм, міжрелігійні конфлікти – усі вони є ніщо інше ніж, як потворні рудименти внутрішньовидової конкуренції, які набувають більш жорстких форм, ніж у звірів. Суттєва відмінність полягає у тому, що в природі у результаті конкурентної боротьби залишаються кращі, а у людському суспільстві це зовсім не гарантовано, а швидше навпаки.

Людей багато, і потрібно їм багато усього. Абсолютно очевидно, що за умов подальшого зростання чисельності населення планети якщо навіть і вистачить на усіх хліба і видовищ, то на усіх не вистачить високих стандартів комфорту і добробуту, не вистачить просторого маєтку на природі з гаражем і басейном та багато іншого.

Роль біорізноманіття, його стан та загрози

Сьогодні у світової спільноти немає важливішої проблеми, ані за своєю значущістю, ані за масштабами, ніж проблема збалансованого розвитку.

Як відомо, Україна належить до промислово розвинутих сільськогосподарських держав з однією з найбільших в Європі щільністю населення та розораністю земель і найбільшими масштабами розвитку гірничої, металургійної та хімічної промисловості, а також важкого машинобудування. Внаслідок цього розвиток структури виробництва та його окремих галузей набрав гіпертрофованого і незбалансованого характеру. Інтенсивне використання природних ресурсів, необхідних для розвитку промисловості й сільського господарства, супроводжувався, відповідно, і накопиченням дисбалансів в екологічній сфері, що призвело до надзвичайно важкого екологічного стану, особливо в промислових Придніпровському і Донецькому регіонах і на півдні України, де було розорано 70-80% площі, а забрудненість довкілля в 6,3 рази вища за середню по Україні. Викиди металургійними і хімічними гігантами в атмосферу шкідливих газів, інтенсивна хімізація землеробства, забруднення важкими металами, хімічними сполуками та комунальними відходами річок і озер значно погіршили стан здоров'я населення і зменшили середню тривалість життя порівняно з розвиненими країнами на 8-12 років. На сьогодні Україна має найменшу площу природного біорізноманіття на одну людину (0,35 га), її заповідна площа в 2,5 рази менша ніж середня заповідна площа Європи. Лісистість її є також найменшою в Європі (15,6% території), на одну людину припадає лише 0,2 га. Для порівняння: Швеція, що досягла одного з найвищих в Європі рівнів життя із значно гіршими, ніж в Україні кліматичними та ґрунтовими умовами, зберегла ліси на 57% території, на одну людину тут припадає 2,7 га; Фінляндія - більше ніж на 60% території, де на одну людину припадає 3,8 га лісу. Екологічний стан України дуже важкий, гірше якого немає у жодній країні Європи. Досить лише підкреслити, що середня забрудненість України у 6,5 разів вища, ніж середня забрудненість США. Переважна більшість населення користується питною водою, що далеко не відповідає світовим стандартам. Передує Україна в Європі і за іншими негативними показниками: ерозією грунтів, забрудненням довкілля, осушенням боліт, підтопленням грунтів, площею водосховищ, найменшою тривалістю життя, темпами скорочення чисельності нації, незадовільним економічним та соціальним станом населення тощо.

Коротко зупинимося на основних загрозах. За площею ріллі Україна посідає перше місце в Європі - 56% її території, у степових районах і окремих областях Лісостепу ця цифра сягає 75-85%. Має місце знищення невеликих ділянок залишків природної рослинності серед полів. Це веде до спрощення мозаїки ландшафтів і зникнення рефугіумів. Головним чинником дестабілізації екологічного стану і зменшення біорізноманіття є ерозія грунтів, якою охоплено близько 20 млн га, з них середньо і дуже еродованих - 5 млн га. В Донецько-Приазовському і Південноприбережно Кримському регіонах, а також у більшій частині степової зони їх площі сягають 40-60%. Величезних масштабів набуло осушення і зрошування земель та створення водосховищ. Усього було осушено 70% заболочених земель. У зоні зрошення 5% земель заболочені, а 30% перебувають у стадії вторинного засолення. Площа водосховищ становить 811 тис. га, а ставків - 2744 тис. га. Осушення північної частини України - Полісся, де було осушено більше половини площ боліт, створення на Дніпрі каскаду водосховищ площею 700 тис. га призвели до зниження водного горизонту, а отже погіршення умов зростання біорізноманіття на дернових піщаних і супіщаних грунтах, що є найбільш поширеними на Поліссі. Навпаки, переосушення Полісся і створення водосховищ викликало на півдні в Причороморській низовині підтоплення 300 тис. га земель і завдало ще більшої шкоди біорізноманіттю, ніж на Поліссі. Зрозуміло, що поряд з цим було знищено біорізноманіття половини боліт Полісся і практично все біорізноманіття багатих заплавних лук і лісів Дніпра. Особливо великих змін внаслідок розорання, підтоплення, випасання та рекреації зазнало біорізноманіття степів, заповідна площа яких є найменшою порівняно із заповідною площею лісів, лук та водно-болотних угідь.

Одне з перших місць займає Україна і по кількості викидів шкідливих речовин. У цьому відношенні перше місце займає Донецько-Приазовський регіон, де їх кількість сягає від 0,4 до 4 т на 1 га на рік. В Автономній республіці Крим, Луганській, Львівській та Івано-Франківській областях на 1 га припадає від ОД до 0,4 т на рік.

Значною загрозою є й концентрація промислових агломерацій, важкої, хімічної та гірничодобувної промисловості, зосередженої переважно в Донецько-Приазовському, Правобережностеповому та Лівобережностеповому регіонах. Саме тут сконцентровано чорну металургію, що споживає більше 30% палива і майже 20% електроенергії та води, що використовує господарство країни. У Криворізькому басейні видобувається майже 90% усієї залізної руди, а в Донецькому - 95% кам’яного вугілля. У цих регіонах зосереджено і більшу частину хімічної промисловості. Тому тут у повітря викидається до 80% усіх оксидів сірки, азоту, вуглецю, що є джерелом кислотних дощів. Разом із транспортом вони є джерелом важких металів.

Негативний вплив транспорту на біорізноманіття, крім викидів, виявляється і у його фрагментації, порушеннях міграції та переміщенні тварин. На автотрасах, особливо на відрізках, які розрізають лісові масиви, звичайним явищем є загибель численних тварин. Крім того, вони є бар'єром для тварин, що переміщуються на великі відстані у пошуках їжі.

Зрозуміло, що внаслідок господарської діяльності суттєво зменшилась і площа біорізноманіття України. Так, у І ст. н. е. в її теперішніх межах проживало 1,5 млн чоловік, які повністю змінили рослинність лише на кількох відсотках території. Тоді ліси займали не менше 50% площі, степи - 35%, болота та плавні - 6%, солонці та солончаки - 4%, луки - 1%. Сьогодні ліси займають менше 15%, луки -9%, болота та плавні - 3% і солончаки - 2%. Можна припустити, що за цей час втрачено не менше 300-400 переважно ендемічних видів рослин і тварин, практично знищено не менше 70% природних екосистем, враховуючи і сильно деградовані під напівприродним біорізноманіттям. Внаслідок надмірної експлуатації природного біорізноманіття відбувався і продовжує відбуватись процес втрати його біологічної стійкості і витіснення цінних видів вульгарними як у флорі, так і у фауні. Подібно тому, як солов’їв стає все менше, а ворон і горобців все більше. Отже, немає сумнівів, що екосистеми зазнали значно більших втрат, аніж генофонд, і скільки їх втрачено - невідомо.

Іншою загрозою є незбалансована експлуатація біорізноманіття рослин та тварин. Так, за винятком заповідного фонду біорізноманіття, стан його біоресурсів на луках, і особливо в степах, вкрай незадовільний. Останні зазнали надзвичайно великих змін і знищення. На сьогодні, за винятком заповідних ділянок, що складають усього 0,15% площі степів, це сильно деградовані низькопродуктивні степові пасовища із збідненим різноманіттям рослин, представлених переважно стійкими до випасу звичайними видами. У відносно кращому стані перебуває біорізноманіття лісів. До 66% їх площі підпорядковано Державному комітету лісового господарства, а 34% ще 53 відомствам або є приватними. Стан їх значно гірший, ніж перших. Така різновідомча підпорядкованість лісів значно ускладнює проведення єдиної державної політики і контроль за їх станом, а суттєві економічні труднощі, що мають місце в державі, не дозволяють застосовувати сучасні методи ведення лісового господарства на основі сучасної техніки. Суттєвої шкоди лісам завдала і аварія на Чорнобильській АЕС - у зоні радіоактивного забруднення опинилося 3,5 млн га лісів. Зростає і загибель лісів від стихійних лих (злив, обледеніння, пожеж тощо). Наприклад, в 1996 р. загинуло 19 тис. га від пожеж і повеней. У 2000 р. від різкої зміни погодних умов, що викликало обледеніння дерев на півдні Лісостепу від Кіровоградської до Хмельницької областей, знищено повністю або частково 260 тис. га лісу. До втрат біорізноманіття і розвитку ерозійних процесів призводить і фрагментація лісів.

Зазначений стан із збереженням біорізноманіття та його використанням пояснюється такими причинами: по-перше, система господарювання не відповідає сучасним вимогам невиснажливого використання, вона орієнтована лише на споживчу вартість біорізноманіття і не враховує його екологічної та соціальної ролі, а також базується на застарілих методах, технологіях і техніці; по-друге, не дотримуються науково обгрунтовані норми використання, що забезпечують його відновлення і не завдають йому шкоди, і, по-третє, законодавство з цього питання є недосконалим і недієвим, тобто не виконується тими, хто повинен спостерігати за його виконанням і примушувати користувачів дотримуватись існуючих норм. Отже, головною перешкодою переходу на шлях збалансованого розвитку є вади ринкових відносин, які як в Україні, так і в усьому світі, оцінюють ресурси біорізноманіття за витратним або нормативно-рентним принципами. У кращому разі ще враховують, і то лише частково, екологічні збитки. Тому найближчим часом слід очікувати лише подальшого погіршення стану біорізноманіття і екологічної ситуації і не тільки в Україні. Це триватиме до того часу, поки не буде усунено цю ваду.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, здоров'я людини на 50% залежить від умов життя, на 20% - від їх спадковості, на 20% - від стану навколишнього середовища і на 10% - від способу життя. Економічні витрати на лікування хворих лише від забруднення навколишнього середовища сягають астрономічних цифр і в 15-17 розвинених країнах становлять 1,5-3% їхнього внутрішнього валового продукту. В СІЛА на лікування хворих лише від забруднення повітря щорічно витрачається 6 млрд доларів. Ці дані значною мірою пояснюють і причини погіршення здоров’я населення.

Враховуючи всі перелічені загрози, було розраховано інтегральний індекс антропогенного навантаження на біорізноманіття України. Найменшим він виявився для Карпат, Полісся, та відрогів Середньоруської височини, а найбільшим - для Донбасу, степового Придніпров’я, рівнинного Криму та Поділля.

Не дивлячись на розглянуті загрози та значне антропогенне навантаження, Україна, завдяки своєму географічному положенню, ще зберігає надзвичайно багату та різноманітну біоту, яка з півночі на південь на відносно невеликій території утворює чотири зони: широколистяно-лісову, лісостепову, степову і присередземноморську.

Займаючи лише 6% площі всієї Європи, Україна володіє не менше як 35% її видового різноманіття і за цим показником випереджає майже всі європейські країни, лише незначною мірою поступаючись Франції та Італії. Це пояснюється тим, що Україна є перехрестям історично різних міграційних хвиль рослинного і тваринного світу з різних центрів походження, що перекочувались через неї, залишаючи на її поверхні живі пам'ятки цих хвиль. На її території проходять межі трьох зон і двох (центральноєвропейської та східноєвропейської) провінцій, що вказує на її багате біорізноманіття, зокрема, серед 45 європейських країн вона за кількістю видів окремих груп хребетних тварин займає 1-5 місця, а за кількістю збережених глобально вразливих видів Європи -5 місце. Це свідчить про те, що Україна може бути одним з головних резерватів відновлення біорізноманіття Європи, зокрема, зубра, чисельність якого на Україні є найбільшою в світі. За орієнтовними підрахунками кількість видів її біоти становить понад 70 тис. З них флора - понад 25 тис. видів: гриби і слизовики - 14 тис, судинні рослини - 6086, водорості - 4720, лишайники - 1322 і мохоподібні -763. Фауна налічує понад 45 тис. видів, а саме:хребетні - 745, у тому числі ссавці - 198, птахи - 400, плазуни -21, земноводні - 17 і риби 200; безхребетні - понад 44 тис, у тому числі членистоногі - 3844, з яких понад 35 тис. припадає на комахи, черви - 3350, найпростіші -1800, молюски - 600 тощо.

До вашої уваги книга див природи

В Україні, у передгір’ї Карпат, є Долина нарцисів. У цьому заповіднику площею 86 га цвітуть рідкісні вузьколисті нарциси, що охороняються законом.

Національною українською квіткою вважають мальву. У нас культивуються до 30 різновидів мальв.

На р. Буда в Чигиринському районі, що на Черкащині, росте кремезний дуб. Дереву понад 1000 літ. Висота – 25 м. Окружність стовбура – 8,72 м, крона – 35x28 м.

Найвищий птах в Україні – сірий журавель. Він заввишки 120 см, важить до 7 кг. Цей птах прилітає до нас у другій половині березня. Улюблені його місця – глухі зарості, болота, очерети у заплавах річок.

Найвитриваліша риба українських водоймищ – в’юн. Він дуже стійкий до кисневого голодування, може існувати навіть у болотистих озерцях та замулених канавах, де не здатна жити інша риба.

Найсильніший землетрус на території України – 8 балів – стався 11 вересня 1927 року в Криму. В районі Ялти руйнувань зазнали дві третини будівель.

Чи є білі ворони? Звичайно, є. Не вписуючись у гурт чорних, біла змушена терпіти напади своїх родичів.

Якщо спіраль дерева іде вгору справа наліво, перед вами – дерево-лівша. Воно значно менше плодоносить.

Мало яка верба чи тополя доживає до ста років. Утричі довший вік шипшини, вишні, черешні, кущів брусниці, чорниці. Ялини, сосни теж живуть до трьохсот років.

Шість тисяч років минає драконовим деревам, що ростуть на Канарських островах. Стовбур такого дерева не обнімуть і семеро дорослих людей.

Найбільший молюск тридакна – діаметр 1,5 м, вага до 300 кг – живе в Чорному морі та Індійському океані.

Найбільший з усіх безхребетних кальмар – довжина тіла 3 м, а щупальців - 15 м. Кальмари мають найбільші серед тварин очі – 30-40 см у діаметрі. Мешкають у Тихому океані.

З-поміж ракоподібних найдовше живе річковий рак – до 20 років.

Найбільше зубів має садовий слимак – 135 рядів, по 105 зубів у кожному. Всього – 14175.

Найменший представник фауни – глибоководний молюск неопаліна; його черепашка має діаметр 2 мм.

За розвитком «мови» серед тварин на першому місці – мавпа, а на другому – свиня. Сила свинячого вищання досягає 120 децибелів – так само гуде авіалайнер на злітній смузі.

Найбільша кішка серед кицьок 330 порід називається регдолл – до 9 кг вагою.

Найбільший їстівний гриб пощастило знайти в штаті Огайо (США). Окружність дощовика сягала майже 2 м.

Жеребець-ваговоз швейцарської породи був найвищим конем - до 2 м.