Екологічна компетентність майбутніх фахівців (стр. 9 )

Вміст солей у водах правобережних приток Дніпра лісостепової зони (Рось, Ольшанка, Тясьмин) сягає 246-320 мг/л.

На заході Лісостепу, в Прикарпатті, де протікають притоки Дністра, Сяну, Західного Бугу, Прип’яті, Південного Бугу серед гідрокарбонатних вод з помірною мінералізацією (500-700 мг/л) у мікрорайонах дренування соленосних відкладів міоцену в малих річках трапляються сульфатно-кальцієві та хлоридно-натрієві води, що містять 1000-1200 мг/л солей.

Сучасні зміни клімату і берегів північно-західної частини Чорного моря

Сучасні зміни клімату носять глобальний характер і впливають на зміни кліматичної температури і зволоження. У зв’язку з обмеженістю водообміну в басейні Чорного моря з рештою частини Світового океану і відносної автономності водного балансу поточні зміни клімату більш помітно вплинули на елементи балансу. Загальне збільшення притоку прісних вод, уповільнення випаровування у зв’язку з формуванням складної плівки на поверхні води у результаті забруднення моря, активне зростання температури над морем і, як наслідок, теплове розширення діяльного 200-метрового шару, тектонічні деформації чаші моря призвели до переваги нових елементів водного балансу моря. Баланс виявився позитивним, внаслідок чого середнє значення притоку води за останні десятиріччя дорівнює 1,6 км²/рік.

Такої кількості води виявилося достатньо для евстатичного підйому рівня Чорного моря до 2,4 мм/рік, тобто у 2 рази більше, ніж до 60-х років.

Одночасно посилюється надходження забруднень в атмосферу під впливом антропогенного чинника, внаслідок чого відбувається її насичення так званими «парниковими газами». Сучасна географія прогнозує посилення цих явищ і оцінює їх як катастрофічні. Відповідно катастрофічними оцінюється підйом рівня моря, посилення штормової активності і вітрового режиму, викликане вищезгаданим явищем. За різними оцінками, до кінця XXI століття рівень може підвищитися до величини від 0,3 до 6 м у порівнянні з ординаром середини 80-х років поточного сторіччя.

Аналіз розрахунків, які заперечують появу катастрофічного підвищення рівня під впливом «парникового ефекту», свідчить, що на сучасному рівні інформації вказана катастрофа є реальною.

Стосовно берегів Днепровсько-Каркинітської берегової області Північно-Західної частини Чорного моря ми розглянули варіант можливого підвищення рівня на 1 м вище за сучасний. У зв’язку з цим були проаналізовані можливі причини і швидкості довготривалих відносних змін рівня моря по 8 гідрометеорологічним станціям і постам. Виявилося, що за минулі 40 років середні швидкості відносного підвищення рівня склали від 2,91 до 6,51 мм/рік. Такі значення більш високі, ніж в середньому по Світовому океану -1,66 мм/рік.

У досліджуваному районі поширені низькі береги - висота менше 2 м. Він розташований між гирлом Дніпра і вершиною Каркинітської затоки (довжина 286 км).

Реакція берегової зони на підвищення рівня може бути чотирьох типів. Не знайдено ділянок, де б берегова зона практично не відреагувала на зміну клімату.

Між гирлом Дніпра і вершиною Каркинітської затоки низькі береги мають найбільшу площу, а тому тут найвірогіднішим типом реакції на підвищення рівня може бути пасивне затоплення. Розраховані питомі значення можливого пасивного затоплення при підвищенні рівня на 1 м становлять до 2,12 км²/км (середнє - 1,11), а сумарна площа затоплення -232,5 км². За умови підвищення рівня на 0,5 м, затопленню може підлягати площа 125,7 км², а при підйомі на 2 м - 356,5 км².

На абразійних ділянках, що складаються із глинистих маломіцних порід, відбудеться синхронна перебудова профілю рівноваги, що збереже мул і навіть зменшить швидкість абразії клифів і бенчей. Тому на таких берегах найвірогіднішим може бути пристосування берегового рельєфу до підйому рівня з діючими швидкостями у зв’язку з перебудовою балансу наносів і профілю рівноваги берегової зони.

Ще одним типом реакції може бути посилення швидкостей абразії, але в межах невеликої довжини берегової зони, до 5%.

Отримані результати дослідження можуть використовуватися для обґрунтування різних проектів, при розробленні природоохоронних заходів і принципів їх здійснення, шляхів раціонального природокористування в Дніпровсько-Каркинітській береговій області Північно-західної частини Чорного моря.

Природоохоронні заходи на водному середовищі

Найбільше на якість водних ресурсів впливають технологічні порушення, що виникають у процесі операцій з вантажами, добуванні піску в річищах та на акваторії водосховищ, при днопоглибленні, аварійних втратах хімічно активних вантажів і розливах нафтопродуктів, скидах промислових стоків, підсланевих і господарсько-фекальних стічних вод. При русі суден виникають хвилі, які руйнують береги, негативно впливають на нерестовища. Особливо великі хвилі створюють водометні судна типу «Зоря», що експлуатуються на малих річках. Проте ці негативні впливи водного транспорту на водне середовище значною мірою контролюються і нейтралізуються завдяки системі превентивних організаційно-технічних заходів.

Вимоги до глибини очищення, технології переробки забруднених вод, рівня забезпеченості водозахисними засобами річкового транспорту регламентуються чинним законодавством України, рядом нормативних документів, конвенцій, правил, інструкцій.

Загальні відомості про використання та охорону водних ресурсів річок міжнародного значення.

Водний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 6 червня 1995 р., встановлює, що всі води (водні об’єкти) на території країни є національним багатством народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального благополуччя. Якщо річка, тобто її води і землі, по яких вона протікає, розміщена тільки на території однієї держави, то ця країна здійснює весь контроль над нею на підставі водного зако­нодавства (водного кодексу), інакше кажучи, застосовує комплекс правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з використанням і охороною водних ресурсів.

Таким чином, водне законодавство ґрунтується на праві виняткової власності держави на внутрішні води. Отже, якщо річка не протікає через дві держави і більше, то будь-яких міжнародних проблем не виникає.

Атмосферні процеси, як відомо, не визнають ні внутрішніх адміністративних, ні міжнародних (національних) кордонів і належать до глобальних. Річки, які живляться стоком атмосферних опадів, мають, однак, досить чітко виражені водорозділи, тобто межі басейнів, в яких формується і відбувається стікання вод в окрему річку, річкову систему, озеро або інший водний об’єкт. У межах таких басейнів може розміщуватись до десяти і більше держав. Наведемо кілька характерних прикладів. У межах басейну Дунаю повністю розміщена Угорщина, майже вся територія Румунії та Австрії, близько половини території Німеччини, держави колишньої Югославії, Чехія і Словаччина, Швейцарія, Італія, Польща, Молдова та Україна. По території Швейцарії, Німеччини, Франції та Нідерландів протікає р. Рейн; річка Йордан протікає через Ліван, Сирію, Ізраїль та Йорданію; річка Ніл - через Уганду, Судан і Єгипет. Таким чином, коли річка протікає хоча б через дві держави, вона є міжнародною, а басейн, в якому вона розміщена, - міжнародним річковим басейном.

Майже 25% країн світу повністю розташовано у міжнародних річкових басейнах і більш як у половині країн території, що належать до басейнів міжнародних річок, перевищують 50% загальної площі країни.

Зараз на території України тільки басейн Південного Бугу можна цілком віднести до внутрішніх вод.

Права на води міжнародної річки – делікатне і, разом з тим, складне питання. Якщо річка або інший водний об’єкт, тобто ложе й обидва береги, розміщені на території однієї держави, то, природно, держава сама здійснює весь контроль над цим об’єктом. Ситуація докорінно змінюється, якщо по річці (озеру) проходить державний кордон, тобто лінія, яка визначає межі державної території.

У міжнародній практиці на прикордонних судноплавних річках державний кордон установлюється по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках - по середині річки або її головного рукава. На водоймах (озеро, водосховище тощо) державний кордон прийнято проводити по середині водойми або по прямій лінії, яка проходить від виходів сухопутного кордону до його берегів.

У разі зміни положення русла внаслідок ерозії чи відкладання наносів можливе коригування державного кордону, тобто середня лінія може зміщуватися в ту чи іншу сторону. Тут слід враховувати, що право власності на намивні землі, як правило, належить тій державі, до якої вони прилягають. Таким чином, держава, яка розміщена на протилежному березі, втрачає не тільки землі, а й частину своєї території

Порядок визначення плати і стягнення

платежів за забруднення навколишнього

природного середовища

Одним із нормативно-правових актів визначення збитків у екологічній сфері є «Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлює за:

·  викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

·  скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

·  розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої належності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства.

Розміри зазначених платежів встановлюються урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів та нормативів плати за них.

Враховуючи місцеві умови, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації можуть звільняти підприємства, організації та установи від платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин, що проводяться в межах гранично допустимих викидів і скидів.

Гранично допустимі викиди або скиди – це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка з урахуванням дії інших джерел забруднення та перспективи розвитку підприємства не перевищує встановлених норм екологічної безпеки людини.

Тимчасово погоджені викиди або скиди – це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк – до досягнення гранично допустимих викидів або скидів.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України встановлює загальні на території Автономної Республіки Крим, областей або окремих регіонів, а також міст республіканського підпорядкування ліміти:

·  викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення;

·  скидів забруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, а також поверхневі води республіканського значення.

Ліміти викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, скидів забруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, поверхневі води республіканського значення, а також розміщення відходів, які призводять до забруднення природних ресурсів республіканського значення, встановлюються для підприємств органами Мінекобезпеки України у формі видачі дозволів на викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у поверхневі води місцевого значення і розміщення відходів, які призводять до забруднення природних ресурсів, крім віднесених до ресурсів республіканського значення, встановлюються для підприємств за поданням органів Мінекобезпеки України в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) радами.

Ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року. Нормативом плати за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах установлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючої речовини або клас забруднюючих речовин.

За викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів встановлюються базові нормативні плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості. Зазначені нормативи і коефіцієнти розробляються й затверджуються Мінекобезпеки України за погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів України.

Платежі підприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітні – провадяться за рахунок доходу, що залишається в розпорядженні підприємства. Обмеження розмірів платежів за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів установлюється Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міністерства економіки, Міністерства фінансів і Міністерства екобезпеки України.

За рішенням рад базового рівня збиткові та низькорентабельні підприємства можуть повністю або частково звільнятися від плати за забруднення навколишнього природного середовища.

Розміщені на території України спільні та інші підприємства, що використовують іноземні інвестиції і реалізують усю свою продукцію або її частину за валюту, вносять плату за лімітні та понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів в іноземній валюті пропорційно обсягу реалізації їхньої продукції за валюту.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища провадяться підприємствами у вигляді авансових платежів рівними частинами від розрахункового річного розміру платежів щоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу. Остаточний розрахунок за платежами за звітний рік провадиться відповідно до фактичної кількості викинутих і скинутих забруднюючих речовин та розміщення відходів у 10-денний термін після подання підприємствами річного звіту про кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів за формами статистичної звітності, а для підприємств, що не складають таких звітів, - за довідками підприємств, що подаються органам Мінекобезпеки України обласного рівня, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, а також уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, про фактичну кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Контроль за достовірністю звітних даних щодо обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів здійснюють органи Мінекобезпеки України і Міністерства статистики України. Якщо виявлено, що обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів перевищують звітні, за них стягуються платежі відповідно до встановлених нормативів у п’ятикратному розмірі цих платежів. У разі несвоєчасного перерахування коштів за забруднення навколишнього природного середовища стягується пеня в розмірі 0,1% суми платежів за кожний прострочений день.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:

·  70% - до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища рад базового рівня на окремі рахунки;

·  20% - до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим і обласних рад народних депутатів на окремі рахунки;

·  10% - на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекобезпеки України.

Підприємства, розташовані у містах республіканського підпорядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:

·  90% - до позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад;

·  10% - на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекобезпеки України.

Механізм раціонального водокористування

Концепція безплатності водних ресурсів, що панувала до початку 80-х років, сформувала екстенсивний характер їх використання.

Зі збільшенням потреби у воді, що, природно, підвищувало дефіцит доступних для використання водних ресурсів, виникла необхідність в ускладненні водогосподарських систем. Це супроводжувалося збільшенням питомих витрат на формування додаткових доступних для використання водних ресурсів. При цьому, як свідчать дослідження, швидкість приросту питомих приведених витрат у десятки разів перевищує швидкість приросту доступних для використання водних ресурсів. Неврахування цього положення та відсутність економічної оцінки водних ресурсів у джерелі призвели до того, що регулювання річкового стоку на деяких притоках на півдні басейну р. Дніпро перевищить навіть верхню економічно доцільну межу регулювання річкового стоку. Йдеться, зокрема, про басейни Самари, Вовчої, Інгульця тощо.

Екстенсивний характер використання водних ресурсів спричинив виникнення кризових водогосподарсько-екологічних ситуацій у басейнах багатьох річок. Впровадження економічного механізму регулювання водокористування стало необхідним.

У 1982 р. для промислових підприємств була введена плата за забір води із системи водозабезпечення. Нормативи плати визначали за економічною оцінкою, розрахованою згідно з витратною концепцією. Тарифи 1982 р. за використання водних ресурсів мали такі недоліки: платниками були лише водокористувачі - промислові підприємства, виплати яких у загальній сумі витрат на формування і функціонування водозабезпечення, наприклад у басейні Дніпра, становили лише 20-25%; тарифи визначалися виходячи тільки з поточних щорічних витрат на експлуатацію системи водозабезпечення без урахування вартості води як обмеженого ресурсу та умов його формування в часі.

Десятирічний досвід впровадження цих тарифів показав, що вони не вирішили проблеми економічного регулювання водокористування.

У 1992 р. в Україні на основі нових методологічних підходів як до визначення економічної оцінки води в системі водозабезпечення (рентна концепція), так і до розподілу витрат між усіма учасниками водогосподарського комплексу були визначені тимчасові тарифи на використання водних ресурсів системи водозабезпечення для всіх водокористувачів, які за поданням Мінекобезпеки України були затверджені Кабінетом Міністрів України і введені в дію постановою від 8 лютого 1994 р., а постановою Кабінету Міністрів від 8 лютого 1997 р. «Про встановлення нормативів плати за спеціальне використання водних ресурсів» затверджені вже постійні базові нормативи плати.

Таким чином, був створений повномасштабний економічний механізм регулювання водокористування.

Формування ринкових відносин в Україні зумовило необхідність у залученні до сфери товарно-грошових відносин природних, у тому числі й водних, ресурсів, що дало змогу в системі економічних відносин повною мірою врахувати інтереси як держави-власника водних ресурсів, так і окремих водоспоживачів.

Розроблена концепція плати за використання водних ресурсів грунтується на принципах державного суверенітету та відносин власності на водні ресурси України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Водному кодексі України та інших законодавчих актах.

Метою розроблення та впровадження механізму платного використання водних ресурсів була необхідність:

формування економічних відносин у сфері використання водних ресурсів; забезпечення економічних умов для захисту водних джерел від нераціональної експлуатації, зведенні до мінімуму економічних втрат, зумовлених екстенсивним використанням водних ресурсів; формування економічного значення показника «водний фактор»; формування фінансових джерел для впровадження державних і регіональних заходів щодо відтворення та охорони водних ресурсів; створення сприятливих умов для стимулювання розвитку нових технологій щодо витрат води та зменшення скидів відпрацьованих вод.

Відповідно до цієї мети розроблені концептуальні положення платного водокористування, в основу яких покладено рентний підхід до економічної оцінки водних ресурсів, а принципи функціонування механізму платності водних ресурсів визначені системою економічних взаємовідносин між власником водних ресурсів та водокористувачами.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких завдань:

забезпечення економічних умов розвитку ринкових відносин у сфері використання природних ресурсів; формування механізму плати за використання водних ресурсів як частини єдиної цінової політики України; узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами окремих регіонів шляхом формування цільового фонду; створення ринкових механізмів регулювання раціонального водокористування, які забезпечують екологічність господарської діяльності.

Концепція регулювання раціонального водокористування у цілому спрямована на те, щоб при збереженні регулюючих функцій держави використовувати ринковий механізм для посилення екологізації господарської діяльності. Це зумовлює необхідність в узгодженні екологічної політики з економічними факторами, наданні заходам по охороні та раціональному використанню водних ресурсів пріоритетного значення.

Економічний механізм регулювання водокористування об’єднує програмно-цільові заходи та економічні методи водоохоронної діяльності.

Правові засади такого механізму водокористування взагалі передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з яким взаємозв’язок усієї адміністративної (управлінської), науково-технічної та господарської діяльності організацій усіх форм власності з раціональним використанням водних ресурсів та ефективністю водоохоронних заходів ґрунтується на економічних важелях.

Складовими економічного механізму є:

ліміти на використання водних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у водні джерела; нормативи плати та її розміри за використання водних ресурсів та скиди забруднюючих речовин у водні джерела; тимчасові фінансові пільги щодо плати, які надаються підприємствам певного напряму діяльності для впровадження економічно безпечних технологій; відшкодування збитків, зумовлених порушенням законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища та Водного кодексу.

В економічному механізмі раціонального водокористування особливе місце займає плата за воду як за природний ресурс, що має загальногалузевий характер. Ця плата є складовою повної економічної оцінки водозабезпечення, яка додатково до плати за воду як природний ресурс включає ще й плату, зумовлену суто галузевими втратами (забір, водопідготовка, доставка, внутрішньогосподарський розподіл, використання, водовідведення).

Основою формування механізму платного водокористування є економічна оцінка води, методологічною базою якої є трудова теорія вартості.

Виходячи з наведеного, плата за воду як за природний ресурс повинна бути визначена за економічною оцінкою води у системі водозабезпечення – річковій водогосподарській системі. Враховуючи єдність природних вод, економічна оцінка поверхневих водних ресурсів визначається «франко-берег» для певної річки або її частки, для підземних вод – «франко-водоносний горизонт».

У межах системи водозабезпечення здійснюються формування доступних для використання водних ресурсів (за обсягом та в часі) на етапі річкового стоку, а також їх охорона від забруднення на етапі схилового стоку, боротьба зі шкідливою дією вод, вивчення й оцінка водних ресурсів. Тобто всі заходи мають міжгалузевий характер.

Загальногалузеві споруди та заходи відповідають вимогам забезпечення нормативного функціонування системи водозабезпечення. У реалізації загальногалузевих заходів беруть участь усі галузі (водоспоживачі) незалежно від того, як здійснюється водоспоживання (з вилученням води із джерела чи без її вилучення). Пайовий же внесок по витратах на всі споруди та заходи визначають згідно з пайовим вкладом кожного водоспоживача у формування параметрів річкової водогосподарської системи (загальногалузевих).

Передумовами економічної оцінки води, як і будь-якого іншого виду природного ресурсу, є: потреба у воді, її обмеженість як ресурсу, якість, ефективність використання, техніко-економічні показники використання води за різними варіантами водозабезпечення, включаючи безводні технології.

Економічна оцінка водних ресурсів за прямими витратами мала суто компенсаційний характер і не відображала їх дефіцитність. Із часом виникнення водогосподарсько-екологічних кризових ситуацій у басейнах окремих річок з'явилася потреба у врахуванні поряд з прямими витратами так званих витрат зворотного зв’язку. Інакше кажучи, обмеженість водних ресурсів та різні напрями їх використання з неоднаковим рівнем ефективності зумовлюють потребу у виконанні економічної оцінки з урахуванням диференційної ренти.

Як відзначають багато дослідників, економічна оцінка водних ресурсів має ґрунтуватися, як і інших видів природних ресурсів, насамперед на їх обмеженості. Плата за використання водних ресурсів повинна компенсувати всі витрати на утримання, експлуатацію та амортизацію водогосподарських систем і споруд та забезпечити нагромадження для розширеного відновлення водного господарства.

Рентну концепцію платного використання водних ресурсів почали розробляти в 60-х роках , ін, , та ін. Останніми роками вона набула розвитку в частині визначення економічної оцінки води як природного ресурсу, економічного ефекту від використання водних ресурсів, розподілу витрат між водокористувачами залежно від частки кожного у формуванні параметрів системи.

Вплив рекреаційної діяльності на екологічний стан басейнів малих річок (на прикладі Дніпропетровської області)

Великі техногенні навантаження на довкілля призвели до значної деградації природних ландшафтів, що викликало масове порушення екологічного балансу. Зони найбільш напруженого екологічного становища переважно тяжіють до річок і концентруються навколо міст, розташованих на їх берегах. У зв’язку із загостренням екологічних проблем у містах зросла потреба організації відпочинку та оздоровлення населення, важливу роль в якій відіграють внутрішні водні об’єкти – річки, ставки, водосховища.

В останні десятиліття, коли різко збільшились обсяги господарської діяльності та вплив різних її проявів на природні умови значно посилився інтерес до проблем використання водних ресурсів малих річок. Актуальність проблеми зумовлюється важливим природоутворюючим та екологічним значенням малих річок, які становлять основу гідрографічної сітки. Басейни малих річок з водозборами від десятків і сотень до двох-трьох тисяч км2 охоплюють близько 80 % водозбірної площі басейнів великих річкових систем, річки довжиною менше за 100 км становлять близько 99 % загальної кількості річок України і 92-93 % їх загальної довжини. В Дніпропетровській області нараховується 145 малих річок довжиною більше 10 км, загальною довжиною 4900 км. Вони мають найбільшу в Україні середню площу водозбору, довжину і густоту річкової мережі - відповідно 52,3 км2, 6,2 км, 1,1 км/км2.

Антропогенні зміни малих річок зумовлені діяльністю людини як на водозборах, так і на самих водостоках. Наслідки впливу господарської діяльності на малих річках є більш чіткими і настають раніше в порівнянні з великими та середніми річками. Так, аналіз матеріалів паспортизації показав, що 26 малих річок Дніпропетровської області загальною довжиною 385 км майже повністю замулені і перетворились у сухі балки, стік цих річок незарегульований і спостерігається лише в період сніготанення та дощів, 88 річок загальною довжиною 1873 км повністю зарегульовані системою водоймищ, русла цих річок між водоймищами більшу частину року залишаються сухими, постійного току води в них не спостерігається, 3 річки (Гніздка, Кочерга та Грушовата) загальною довжиною 41 км використовуються як колектори стічних вод м. Павлограда і як ємкості для скидання відходів горнозбагачувальних комбінатів Кривбасу. Річки Суха Сура, Широка, Чортомлик використовуються для будівництва ставків-накопичувачів стічних вод міст Кривого Рогу та Дніпродзержинська. У багатьох річках змінився якісних склад води, відбувається накопичення шкідливих та токсичних речовин, порушені процеси самоочищення та саморегуляції гідробіоценозів, спостерігається активне літнє «цвітіння», зниження їх продуктивності.

На малі річки впливає не лише промислове забруднення та гідротехнічне втручання, але і рекреаційні навантаження. Слід зауважити, що до останнього часу цей вид водокористування здійснювався стихійно, що іноді ставало причиною серйозних порушень природного середовища. Разом з цим рекреація як водокористувач несе відповідальність, передбачену Водним Кодексом України, за забруднення та виснаження природних ресурсів, негативний вплив як на акваторію водних об’єктів, так і на берегову зону.

Методикою з упорядкування водоохоронних зон річок України (1998 р.) в п.7 для визначення екологічної місткості ландшафтно-рекреаційних комплексів, що виділяються в межах водоохоронних зон, використовуються індекси щільності відвідувачів на території різних ділянок. Так, допустима кількість одночасних відвідувачів на території парків, лісопарків, лісів, зелених зон приймається відповідно до укрупнених показників, люд./га, не більше:

для парків зон короткочасного відпочинку 20

для лісопарків (лугопарків, гідропарків) 10

для рекреаційних лісів, заплавних лісолуків 5"

Рекреація є одним з факторів, що впливають на природне та штучне рельєфоутворення. Знищення рослинного покриву може призвести до ерозійних процесів. Лісові насадження, розсіюючи та живлячись стоком, що поступає з прилеглих схилів, захищають розташовані нижче берегові схили від ерозії, перешкоджають надмірному зволоженню зсувних мас, знижують швидкість вітру в приземному шарі повітря, що служить зменшенню абразії. В зв’язку з винищенням рослинного покриву, зміною грунтово-літологічних умов та морфометрії схилів під дією туризму полегшується стік води по береговим схилам, що руйнуються. Тим самим погіршуються фізико-хімічні характеристики води річок через надходження забруднюючих речовин з водозбору. Зі схилів, що мають похил 16-20°, протягом року змивається 4 г матеріалу з їм2 пасовищ, 0,45 г з їм2 луків та 0,04 з їм2 лісу. Кількість ґрунту, що змивається, набагато збільшується на схилах, якими користуються туристи та відпочиваючі.

Туризм певною мірою винен у скороченні ширини пляжів, він сприяє переміщенню та знищенню піщаних дюн. Ці збитки за рік в деяких місцях дорівнюють збиткам, які може завдати штормовий нагон середньої сили. В результаті концентрації значної кількості людей на берегах та мілководдях в природні комплекси вносяться різні забруднюючі та біогенні речовини, які розсіюються по неширокій прибережній смузі. Вони або попадають безпосередньо у воду, або залишаються на берегах, а потім змиваються стоком зі схилів, або просочуються в ґрунт і переносяться ґрунтовими водами (Табл. 2.7).

Таблиця 2.7. Вплив окремих видів відпочинку на компоненти природного середовища

Компоненти при-родного середо-вища	Акваторія
Купання	Вітрильний спорт, віндсерфінг, ката-ння на човнах	Водно- моторний спорт	Теплохідні екскурсії	Аматорське рибальство
літнє	зимове
Атмос-фера	Створення шуму	–	Створення шуму, заб-руднення	Створення шуму, заб-руднення	–	–
Вода, сніг	Надходження біогенних речовин, вто-ринне забру-днення донних покладів	Забруднен-ня побуто-вими відхо-дами, над-тодження біогенних речовин	Забруднення нафтопродуктами	Забрудне- ння наф-топродук-тами, по-бутовими відходами	Надходження по-бутових відходів, біогенних та органі-чних ре-човин	Надходження побу-тових від-ходів, біогенних та органі-чних ре-човин
Грунти, донні відкладення	Збаламучення донних відкладів	–	Збаламучення донних покладів	Збаламучення та забру-днення до-нних покладів	–	–
Рельєф	Зміна конфігурації берегової смуги	Зміна кон-фігурації берегової смуги через абразію	Порушення берегової смуги внаслідок абразії	Порушення берегової смуги внаслідок абразії	Зміна мікро ре-льєфу	–
Рослинність	Зміна видового складу і знище-ння прибереж-ної рослинності	Ушкодження водної рослинності
Тварин-ний світ водойм	Внесення фактору неспокою	Внесення фактору неспокою, порушення умов відновлення	Зменшення запасів риби, внесення фактору неспокою	Зменшення запасів риби

Для пішохідного та водного туризму це пов’язано з приготуванням їжі, миттям посуду, пранням білизни, скупченням побутових відходів. Автотуризм спричинює додаткове надходження у водні об’єкти нафтопродуктів в процесі миття автомашин, незначного ремонту тощо. Інші види відпочинку на узбережжях пов’язані переважно з утворенням побутових та харчових відходів, продуктів життєдіяльності людини. До цього слід додати, що різні види туризму та відпочинку на узбережжі можуть негативно впливати на водне життя водойм, вносячи фактор неспокою.

На внутрішніх водоймах надходження забруднюючих речовин має яскраво виражений сезонний характер. Натурні обстеження показали, що в спекотні вихідні дні кількість відпочиваючих на окремих обладнаних пляжах перевищує їх заплановану місткість. Так, на берегах Дніпра в цей час відпочивають 2-3 млн. осіб, що спричинює рекреаційне навантаження на узбережжя 200-600 осіб/км, а на окремі ділянки – 1000-3500 осіб/км.

Рекреація на малих річках пред’являє високі вимоги до якості води, рівневому та температурному режимам річок, кліматичним умовам місцевості тощо. Урбанізація ж одночасно призводить до погіршення якостей води і ставить задачу збереження чистоти водних ресурсів, зумовлює доцільність використання малих водостоків у напрямках, що не пов’язані зі зміною кількості та якості водних ресурсів (водний благоустрій, відпочинок, туризм, спорт). Найбільш негативним є вплив неорганізовано відпочиваючих, особливо автотуристів. Ділянки природних комплексів масового самодіяльного відпочинку через значне перевантаження відпочиваючими (до 150-200 осіб/ га за годину, а також наявність наметних стоянок, автомашин) майже повсюди перейшли межу стійкості, що викликало деградацію екологічних систем. Зменшити кількість таких відпочиваючих практично неможливо, навпаки, через падіння життєвого рівня людей з кожним роком воно буде збільшуватись. При цьому значна питома вага рекреаційних потоків припадає на прибережні ландшафти річок та водоймищ і їх акваторії.