Екологічна компетентність майбутніх фахівців (стр. 3 )

Одним із провідних чинників, що забезпечують зростання виробництва та поліпшення якості продукції, є впровадження сучасних технологій. Проте цей процес не може відбуватися без випускників вищих навчальних закладів, які мають високий рівень професійної компетентності. Тобто мова йде про необхідність формування компетентної особистості, яка володіє не лише знаннями, набутими в процесі навчання у вищому навчальному закладі, а вміє адекватно діяти у відповідних виробничих і побутових ситуаціях, вміє передбачати наслідки своєї діяльності та прогнозувати наслідки впливу такої діяльності. Одну із складових цієї компетентності становить екологічна – «здатність особистості до ситуативної діяльності в побуті та природному середовищі, коли набуті екологічні знання, навички, досвід і цінності актуалізуються в умінні приймати рішення і виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля» [40]. Отже, формування екологічної компетентності майбутніх фахівців спрямовано на усвідомлене використання набутих знань у практичну діяльність й одночасно виступає засобом виховання, в процесі якого відбувається формування системи цінностей, а відтак й морального ставлення людини до навколишнього природного середовища.

Оскільки сучасна професійна діяльність вносить суттєві зміни у природне середовище, збільшує можливість виникнення локальних, регіональних і навіть глобальних техногенних катастроф, необхідно поставити у центр уваги підготовки майбутніх фахівців формування їх екологічної відповідальності, яка передбачатиме не стільки вироблення емпіричних навичок, скільки виховання духовності, моральності, високої загальної екологічної культури. Формування усвідомленої активної життєвої позиції майбутнього фахівця, відповідального не лише за висококваліфіковане виконання свої службових обов’язків, але й за збереження навколишнього середовища, Л. Білик виокремлює як один із провідних складників професійної підготовки майбутніх фахівців технічного профілю[41].

Так, С. Бондар вважає, що бути компетентним – означає вміти мобілізувати в даній ситуації здобуті знання і досвід[42], а І. Тараненко вказує, що в ідея компетентності ґрунтується на вихованні компетентної людини та працівника, який не лише має необхідні знання, професіоналізм, високі моральні якості, але й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання і беручи на себе відповідальність за певну діяльність. Спільною ознакою у визначенні поняття компетентності названо «прив’язку» до ситуації: діяти адекватно до ситуації, вміння опановувати нові ситуації, застосовувати знання, уміння та досвід відповідно до ситуації[43].

Формування екологічної компетентності відбувається у процесі екологічної освіти й відповідно екологічна компетентність покликана слугувати провідником екологічної культури у змісті професійної освіти, забезпечувати реалізацію особистісно-розвивальної функції у технології навчання, створювати мотивацію для ціннісної орієнтації у навчальних конструктах.

Як правило, у психолого-педагогічній літературі екологічну компетентність пов’язують із набуттям студентами; а) системи знань про навколишнє середовище (соціальне і природне у їх взаємозв’язку і взаємозалежності), б) практичного досвіду використання знань для вирішення екологічних проблем на локальному й регіональному рівнях; в) прогнозуванням відповідної поведінки й діяльності у професійній сфері і побуті; г) потребою спілкування з природою та бажанні брати особисту участь в її відновленні та збереженні.

У цьому сенсі важливим є зауваження щодо виокремлення рівнів екологічної освіти: базового – для широких верств населення, професійна діяльність яких суттєво не впливає на стан довкілля, та поглибленого – для професійних груп, діяльність яких суттєво впливає на довкілля чи тих, що займаються безпосередньо природоохоронною діяльністю[44]. Відповідно, можна виокремити різновиди екологічної компетентності: повсякденно-побутової і професійної[45].

Екологічну компетентність можна розглядати як складову життєвої компетентності, сутність, зміст й методологічні засади якої розкрито у дослідженнях С. Бондар, К. Корсака, А. Маркової, Дж. Равена, Л. Хоружої, А. Хуторського, І. Ящук. Саме набуття життєво важливих компетентностей, як вважають учені європейських країн, може дати можливість особистості орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, подальшому здобуванні освіти. Отже, життєва компетентність має різні прояви й виявляється у різних сферах життєдіяльності, в тому числі у професійній, яка формується, зокрема, у процесі здобуття вищої освіти.

Водночас, екологічна компетентність безумовно є складовою професійної компетентності, проблема якої починаючи з 90-х років ХХ століття активно вивчалася вітчизняними й зарубіжними вченими (В. Бондар, А. Вербицький, А. Глазунов, Н. Грохольска, О. Дубасенюк, Н. Матяш, Н. Остапчук, Л. Петровська, В. Яровий та інші) (Рис. 1.1).

Таким чином, однією із складових професійної компетентності фахівців водного транспорту є її екологічна складова. Формування екологічної компетентності забезпечує місток між природничими та гуманітарними науками, а її результатом є не тільки сформовані знання і уміння, а й набуті навички адаптувати організм до впливу несприятливих фізичних факторів праці.

У вітальному сенсі екологічна компетентність є проявом відповідного способу буття людини, який вона створює на засадах своєї життєвої активності через зв’язок із навколишнім природним світом. Існування цих зв’язків було визнано завдяки відомим мислителям, філософам вченим (В. Вернадського, Л. Гумільова, О. Чижевського, В. Сухомлинського).

Основні підходи до змісту, сутності та структури екологічної компетентності, визначення принципів за якими відбувається формування цієї якості визначено у працях Л. Білик, Н. Єфіменко, О. Колонькової, В. Маршицької, О. Пруцакової, Н. Пустовіт, Л. Руденко, Л. Титаренко, С. Шмалєй.

Рис. 1.1. Екологічна компетентність фахівця водного транспорту

Л. Титаренко розглядає процес формування екологічної компетентності особистості через призму цінностей і мотивів поведінки особистості. Це дає змогу прогнозування і корекції поведінки особистості у природі. Її формування, вказує дослідниця, детерміноване зовнішніми виховними впливами та діяльністю людини. Водночас сам процес детермінації варто розуміти як шлях переломлення зовнішніх виховних впливів у внутрішні процеси особистості – її спрямованість, інтереси, потреби, мотиви та ін. У цьому розумінні основою формування екологічної компетентності виступає індивідуальний досвід особистості в спілкуванні з природою[46].

Єдиного підходу до визначення поняття екологічної компетентності немає. На основі праць вчених (С. Вітвицька, І. Єрмаков, В. Краєвський, О. Овчарук, Д. Равен, А. Хуторськой) екологічну компетентність можна визначити як інтегрований результат навчальної діяльності студентів, який формується передусім завдяки опануванню змісту предметів екологічного спрямування і набуттям досвіду використання екологічних знань у процесі навчання предметів спеціального і професійного циклів і, зокрема, інформаційних технологій, а її структуру як сукупність мотиваційного, інтелектуального та діяльнісного складників[47].

Аналіз особливостей формування екологічної компетентності студентів вищих технічних закладів освіти показує, що усі її компоненти спрямовані на забезпечення готовності до майбутньої фахової діяльності. Сучасна професійна підготовка, у тому числі й екологічна, не вичерпуються знаннями про природу, її закони, техніку, але й передбачає опанування способами діяльності, уміннями їх здійснювати. Таким чином, формування екологічної компетентності студентів значною мірою залежить від ефективності навчання та його спрямованості на виховання готовності до екологічної діяльності.

Для визначення ролі і функцій екологічної компетентності у змісті професійної компетентності особливого значення набуває проблема її змістових компонентів. Так за твердженням Л. Волошко, доцільно виокремлювати функціонально-технологічний блок, що розкриває мету, зміст, структуру, методи та засоби формування професійної компетентності фахівця; особистісний блок, який характеризує професійно значущі якості, що підвищують ефективність виконання професійних функцій і адапційний блок – розкриває особливості формування індивідуального стилю професійної діяльності[48].

Теоретичні положення, що визначають процес формування екологічної компетентності у вищих навчальних закладах та їх екстраполяція на систему професійної компетентності майбутніх фахівців водного транспорту, з урахуванням її особливостей та потреб, дають підстави визначити провідні підходи у розробленні основ екологічної компетентності як складової професійної компетентності. Такими підходами є:

науковий – охоплює поняття, закономірності, інформацію, що характеризують та визначають взаємодії у системі «людина-природа-суспільство». Забезпечує науковість та інноваційність знань в процесі професійної екологічної підготовки; системний підхід – спрямований на усвідомлення професійної екологічної підготовки як цілісного утворення, яке має змістовні, структурні і функціональні зв’язки; ціннісний – ґрунтується на усвідомленні необхідності відповідально ставлення до навколишнього природного середовища та особистого внеску у збереженні природи в процесі професійної діяльності; нормативний – спрямований на засвоєння сукупності екологічних норм, законів, правил, що регулюють професійну діяльність; особистісно-діяльнісний – забезпечує формування професійних вмінь екологічної діяльності. Його реалізація відбувається в процесі використання усіх форм і методів активного навчання, сукупності педагогічних технологій, які надають можливість моделювати наслідки професійної діяльності у навколишньому, у тому числі й водному, середовищі.

Аналіз навчальних планів, програм підготовки бакалаврів і спеціалістів за напрямом «Морський та річковий транспорт» та урахування позицій вітчизняних і зарубіжних науковців дозволили взяти за основу визначення професійної компетентності як інтегральної характеристики ділових і особистісних якостей спеціаліста, яка відображає не тільки рівень знань, умінь, досвіду, достатніх для досягнення цілей професійної діяльності, але й соціально-моральну позицію особистості. Водночас виділити складові професійної компетентності майбутніх фахівців водного транспорту:

1)  практична (спеціальна) компетентність – високий рівень знань, техніки й технологій, використовуваних у професійній діяльності;

2)  соціальна компетентність – здатність брати на себе відповідальність і приймати рішення, брати участь у спільному прийнятті рішень;

3)  психологічна компетентність – усвідомлення культури емоційного сприйняття, вміння й навички рефлексії, досвід емпатійної міжособистісної взаємодії і самореалізації;

4)  інформаційна компетентність – володіння новими інформаційними технологіями;

5)  комунікативна компетентність – знання іноземних мов, високий рівень культури спілкування;

6)  валеологічна компетентність – наявність знань і вмінь у галузі збереження здоров’я, здорового способу життя;

7)  екологічна компетентність – прояв відповідного способу буття людини у професійній і побутовій діяльності, створений на засадах життєвої активності через зв’язок із навколишнім природним світом.

Найбільш сутнісними характеристиками екологічної компетентності є:

·  екологічна культура, ціннісні орієнтації, світоглядні позиції, мотивів природовідповідна діяльність;

·  здатність інтегрувати, переносити й використовувати набуті знання і досвід у конкретні ситуації;

·  здатність і готовність приймати обґрунтовані рішення, обираючи найбільш оптимальний для даної ситуації варіант;

·  вміння організовувати взаємодію з іншими людьми у межах екологічної діяльності;

·  прагнення й здатність розвивати власний професійний, особистісний потенціал, набувати нові способи екологічної діяльності.

Екологічна компетентність ґрунтується на знаннях про загальні закони розвитку природи і суспільства, екологічній відповідальності за професійну діяльність. Феноменологія екологічної компетентності ґрунтується на складній супідлеглій організації її взаємопов’язаних компонентів. Її формування в особистості відбувається під впливом неперервної екологічної освіти, у процесі професійної освіти, а згодом і професійної діяльності; вона органічно входить до усіх груп ключових компетентностей (Рис. 1.2)[49].

Утворювані феномени екологічної компетентності мають таке наповнення:

Особистість + здобування професійної освіти під впливом неперервної екологічної освіти ® формування особистості фахівця в її цілісності, з урахуванням внутрішніх мотивів і стимулів своєї діяльності, спрямованістю на професійне становлення й особистісне еколого-професійне удосконалення, що спонукає ставитися до природи як до світу свого буття; Особистість + сформовані ключові компетентності під впливом неперервної екологічної освіти ® трансформація технократичного мислення на екологічно-орієнтоване, спрямоване на природовідповідне ставлення до навколишнього середовища на усіх етапах фахової діяльності та повсякденному житті; формування умінь передбачати наслідки впливу своєї виробничої і побутової діяльності на навколишнє середовище.

Рис. 1.2. Феномени екологічної компетентності

3.  Професійна освіта на тлі ключових компетентностей під впливом неперервної екологічної освіти ® гармонізація взаємовідносин людини з природою на засадах усвідомленої необхідності й внутрішньої готовності здійснювати природовідповідну, ресурсозберігаючу діяльність на усіх етапах професійної і побутової діяльності.

Виходячи із функцій, які покладаються на екологічну компетентність її складовими компонентами є: аксіологічний (ціннісно-мотиваційний); когнітивний (знанієво-змістовий); діяльнісний (практично-технологічний); нормативний. Кожний із компонентів вбирає сукупність значень, які наповнені конкретним професійним (навчально-предметним), виховним, комунікативним, ціннісно значимим змістом (Рис. 1.3).

Рис. 1.3. Структурні компоненти екологічної компетентності фахівця

Аксіологічний (ціннісно-мотиваційний) – формує внутрішні мотиви, що спонукають особистість до екологічної діяльності, залежить від сфери переживань ґрунтується на

Мета: формування екологічної компетентності майбутніх фахівців водного транспорту

Підходи: науковий (поняття, закономірності, інформація); системний (усвідомлення професійної екологічної підготовки як цілісного утворення); ціннісний (усвідомлення необхідності відповідально ставлення до навколишнього природного середовища в процесі професійної діяльності); нормативний (засвоєння сукупності екологічних норм, законів, правил, що регулюють професійну діяльність); особистісно-діяльнісний (формування професійних вмінь екологічної діяльності)

Зміст: знання, вміння, навички, ціннісно орієнтовані позиції, досвід соціально-творчої і еколого-професійної діяльності

Критерії і показники сформованості екологічної компетентності

Рівні екологічної компетентності

Педагогічні умови

Створення моти-вації на свідоме засвоєння еколо-гічних знань для подальшого вик-ористання у про-фесійній діяльності і побуті

Впровадження ін-новаційних осо-бистісно-діяльніс-них педагогічних технологій

Забезпечення зміс-тового наповнення й дотримання насту-пності екологічної освіти на усіх етапах професійної підготовки

Розроблення начально-методичного супроводу формування екологічної компетентності (мето-дичний комплекс, консу-льтування викладачів професійно-орієнтованих дисцилін

Рис. 1.4. Модель формування екологічної компетентності майбутніх

фахівців водного транспорту

формуванні духовних, теоретико-пізнавальних передумов, морально-етичного ставлення до навколишнього середовища у професійній діяльності та повсякденному житті. Морально-етичне ставлення до природи на усіх етапах життєдіяльності визначатиме стан емпатії в суб’єкт-суб’єктних міжособистісних відносинах і суб’єкт-суб’єктних відносинах між людиною та природою, що зумовлює соціальну активність особистості. Когнітивний (знанієво-змістовий) – забезпечує науковість та інноваційність знань, заснованих на перевірених наукою та практикою положеннях. Ураховує особливості і варіативність змісту освітніх та екзистенційних потреб, мотивів особистості на різних етапах її еколого-професійного становлення. Водночас має місце низка проблем, серед яких велика кількість наукової інформації, яка дедалі частіше випереджає можливості їх усвідомленого набуття. Діяльнісний (практично-технологічний) – забезпечує формування практичних вмінь екологічної діяльності (професійної та побутової); передбачає створення умов, за яких учням не просто передаються певні екологічні знання, а за допомогою усієї системи педагогічних технологій моделюється й відтворюється зміст реальної діяльності людей у природі та суспільстві. Нормативний – спрямований на засвоєння та упровадження системи екологічних норм, законів, приписів, правил щодо діяльності й поведінки кожної особистості як громадянина взагалі, й фахівця зокрема[50].

Перебіг формування екологічної компетентності вимагає впровадження сукупності педагогічних умов. Передусім, це створення мотивації на свідоме засвоєння екологічних знань для подальшого використання у професійній діяльності і побуті; впровадження інноваційних особистісно-діяльнісних педагогічних технологій; забезпечення змістового наповнення й дотримання наступності екологічної освіти на усіх етапах професійної підготовки; розроблення начально-методичного супроводу формування екологічної компетентності (методичних, дидактичних матеріалів супровід передбачає й консультування викладачів професійно-орієнтованих дисциплін).

Таким чином, процес формування екологічної компетентності майбутніх фахівців водного транспорту можна представити у вигляді моделі, створення якої ураховує сучасні вимоги ринку праці й галузевий стандарт відповідної спеціальності; відображає мету і зміст цієї підготовки; окреслює педагогічні умови процесу формування та кінцевий результат – екологічно-компетентний фахівець (Рис. 1.4).

1.4. Наступність змісту екологічної освіти студентів вищих навчальних закладів водного транспорту

Національна система морської освіти в Україні базується на державній освітній політиці і Концепції державної морської політики, метою яких є всебічний розвиток особистості, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями, здатними виконувати обов’язки щодо забезпечення безпеки мореплавства, охорони життя людини а також захисту водного середовища.

Політика впровадження та застосування системи стандартів якості морської освіти здійснюється централізовано через центральні органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство транспорту України, Міністерство аграрної політики. Метою цієї політики є вдосконалення державного управління якістю підготовки, оцінки та дипломування моряків відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2002 р. № 83, що виконується Координаційною радою з питань підготовки та дипломування моряків та Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків.

Постановою КБМ від 07.08.1998р. № 1247 введені в дію «Вимоги до державних стандартів вищої освіти», складовою яких є галузева компонента вищої освіти. В галузевій компоненті передбачається введення розділів якості освіти та відповідності підготовки рівню не нижче світових стандартів.

Концептуальні основи освіти та професійної підготовки моряків закріпили принципи політики у сфері якості підготовки спеціалістів, де, безпосередньо, відмічено (ст. 2.8), що «стандарти якості з використанням схем, узгоджених Міністерством освіти і науки України в морській освіті та професійній підготовці, а також вимоги до компетентності осіб командного складу суден, повинні охоплювати систему морської освіти, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, перевірки компетентності та дипломування моряків і підтвердження кваліфікації, усі програми та курси підготовки, технічні засоби навчання та тренажери, екзамени та оцінки, проведені у вищих морських навчальних закладах, а також кваліфікацію та досвід інструкторів та екзаменаторів, з урахуванням традицій підготовки та прийнятої державної політики у відношенні до освіти, підготовки, екзаменів, оцінки компетентності та дипломування моряків».

Національна система морської освіти, підготовки і дипломування моряків України функціонує на основі Законів України «Про освіту» від 23.03.96 р. №100/9б-ВР, «Про вищу освіту» від 17.01.02р. № 2984-ІП, «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 року» від 01.11.1996р. №464/96-ВР. У морських навчальних закладах підготовка за напрямами та спеціальностями всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Наразі у світі налічується понад п’ятсот навчальних закладів, які готують фахівців для водного транспорту. Серед них і навчальні заклади України. Одним із провідних навчальних закладів цього напряму є Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (КДАВТ). Вона розпочала свою роботу в 1962 році, як Київський заочний факультет Ленінградського інституту водного транспорту, який здійснював підготовку судноводіїв водного транспорту з 1-го по 3-ій курс. В 1992 році Київський заочний факультет було передано до Одеської державної морської академії. У 1993 році у зв’язку з відкриттям денного навчання факультет було реорганізовано в Київський філіал ОДМА, а в 1997 році, після приєднання Київського річкового училища, в Київський інститут водного транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1998 року № 1970 на базі Київського інституту водного транспорту та Київського суднобудівного технікуму створено Київську державну академію водного транспорту.

Інтенсивний розвиток світового флоту вимагає від фахівців, яких готують у КДАВТ й інших вищих навчальних закладах водного транспорту, впровадження та системного використання сучасних методів і підходів до професійної підготовки студентів, рівень якої має відповідати сучасним вимогам як за кваліфікаційними характеристиками, так і еколого-професійної компетентності спеціаліста, що формується в процесі екологічної освіти. Екологічна освіта майбутніх фахівців водного транспорту безпосередньо пов’язана із наданням студентам всебічних екологічних знань, спрямованих на формування ціннісних орієнтацій, вироблення відповідних еколого-професійних навичок і поведінки, сумісних із сталим розвитком, кінцевим результатом яких є сформована екологічна компетентність.

Схема взаємодії організацій в системі освіти, підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків наведена на рис 1.5.

Становлення і розвиток екологічної освіти у ВНЗ України висвітлює перебіг змін у ставленні суспільства до її ролі і функцій у формуванні доцільних взаємовідносин в системі «людина-природа-суспільство».

Зокрема аналіз нормативних джерел[51], показує, що певні намагання у подоланні наслідків неусвідомленого ставлення суспільства до екологічних проблем засобами освіти з’явилися наприкінці 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст, передусім це стосувалося вищої школи.

Так, у 1990 році було прийнято спільну постанову колишніх Міністерства освіти України та Державного комітету природи України – «Про стан екологічної освіти в системі Мінвузу України» від 24 квітня 1990 р., де зазначалося про необхідність розширення державної підготовки фахівців екологічного напряму, які були б озброєні знаннями щодо взаємодії суспільства і природи та шляхи їх оптимізації.

Через рік в інформаційному листі Міністерства освіти України від 10.07.1991 було оприлюднено «Концепцію гуманізації та гуманітаризації навчального процесу», згідно з якою пропонувалося запровадити курс «Основи охорони навколишнього середовища» як базову дисципліну для усіх спеціальностей вищих навчальних закладів. У цьому ж році у листі Міністерства освіти від 24 грудня «Про гуманізацію та гуманітаризацію вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти у ВНЗ України» було вказано на необхідність запровадження у навчальні плани підготовки бакалаврів інженерно-технічних спеціальностей курсу «Основи соціоекології», а вже у 1992 році було затверджено програму курсу «Основи соціоекології», розраховану для усіх спеціальностей ВНЗ України.

Про посилення інтересу до проблем вивчення соціоекології свідчить низка державних документів, серед яких «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» (19.05.1993), «Про викладання курсу основи соціоекології» (30.06.1993), а також аналогічний циркуляр Міносвіти України від 20 липня 1993 р. Директивним листом Міністерства освіти України «Про розробку освітньо-професійних програм вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням» (18 лютого 1994 р.) було задекларовано вивчення курсу «Основи екології», обсяг якого становив 54 години.

Досягнення кінцевої мети екологічної освіти можливе за умови екологізації усього навчально-виховного процесу, введення нових нормативних і спеціалізованих екологічних курсів, створення профільних еколого-природничих освітніх інституцій різного рівня, поглиблене вивчення ряду предметів. Саме такий підхід, на думку вчених, сприятиме перетворенню декларативної екологічної свідомості на таку, що відповідатиме конкретному ставленню до навколишнього природного середовища, оскільки вплив моральних закликів, епізодичних інформацій є здебільшого тимчасовим[52]. Наявність «екологічних аспектів практично в усіх дисциплінах, що викладаються у школі та ВНЗ, хоча дещо й ускладнює «дидактичну орієнтацію» на екологічну освіту, зате є доброю передумовою для об’єднання раніше розрізнених зусиль педагогів-предметників з метою ефективнішого формування цілісного матеріалістичного світогляду та екологічної культури»[53]. Поряд з освітнім, виховним, пізнавальним і загальнокультурним потенціалом значення екологізації навчально-виховного процесу полягає в її практичному спрямуванні. Насамперед через здійснюваний вплив сукупності екологічних знань як чинника усвідомлення і оцінювання наслідків професійної діяльності на біосферу[54].

Екологічне навантаження предметів, які вивчаються в процесі підготовки майбутніх фахівців водного транспорту є достатньо різним. Проте пріоритетне значення тут безумовно посідають еколого спрямовані дисциплін «Основи екології», «Безпека життєдіяльності», спеціальні предмети, зокрема «Забезпечення охорони праці на водному транспорті» і «Запобігання забруднення водного середовища», а також виробнича практика, які вивчаються на різних курсах різних кваліфікаційних рівнів (Див. табл. 1.1; рис. 1.6 – 1.9).

Таблиця 1.1

Обсяг екологічної підготовки (бакалавр)

					Форма								Індивідуальні	Контрольні
№	№ в	Назва дисципліни	Курс	Кредитів	контролю	Кількість годин	завдання	роботи
п/п	циклі		Іспит	Залік	Загальна	Аудиторних	Індивід. роботи	Самост. роботи	Практик	КР	КП	РГР	Реф.	Аудиторні	Під час СРС
			Лекцій	Практ.	Лаборат.
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20
Нормативна частина
2. Цикл природничо-наукової підготовки
18	2.07.	Безпека життєдіяльності	1	1		1	54	20	10		10	14						1
19	2.08.	Основи екології	2	1		3	54	16	8		10	20						1
РАЗОМ (годин циклу)					2592

Обсяг екологічної підготовки (спеціаліст)

					Форма								Індивідуальні	Контрольні
№	№ в	Назва дисципліни	Курс	Кредитів	контролю	Кількість годин	завдання	Роботи
п/п	циклі		Іспит	Залік	Загальна	Аудиторних	Індивід. ро боти	Самост. ро боти	Практик	КР	КП	РГР	Реф.	Аудиторні	Під час СРС
			Лекцій	Практ.	Лаборат.
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20
Нормативна частина
1. Цикл гуманітарної і соціально-економічної підготовки
2	1.02.	Забезпечення охорони праці на водному	5	1,5		10	54	22	10			10	12					1
		транспорті
3	1.03.	Запобігання забруднення водного середовища	5	1,5		9	54	20	10			24						1
РАЗОМ (годин циклу)		7			243

Обсяг екологічної підготовки (бакалавр)